Ігор Щепотін: «Смертність від раку в Україні зменшилася»

Реформування онкологічної служби необхідне тому, що в нинішньому вигляді програма навіть при запланованому фінансуванні ніколи не почне працювати... Онкологічне лікування справді дуже дороге ...

За останні три роки смертність від раку в Україні зменшилася. Більш того, знижується і дорічна летальність. Про те, як удалося цього досягти, розповідає головний онколог Міністерства охорони здоров’я України Ігор ЩЕПОТІН.

— Ігоре Борисовичу, статистика свідчить, що людей з онкологічними захворюваннями в усьому світі стає дедалі більше. Яка ситуація в Україні?

— Справді, кількість людей, які захворіли на рак, щороку збільшується. Причому ця світова тенденція зберігатиметься. Причина — екологічні проблеми, проблеми життя на планеті Земля.

Що стосується України, то в останні три роки, як свідчить офіційна статистика, намітилася виражена тенденція зниження смертності від раку в Україні. Більш того, є такий показник, як дорічна летальність — відсоток хворих, котрі вмирають протягом року з моменту встановлення діагнозу. Ще недавно це були катастрофічно високі показники — 41% онкохворих умирали протягом року. За останні роки простежується тенденція до зниження і цього показника. Крім того, лікування для населення стає доступнішим.

— Вам збільшили фінансування?

— Ми не одержали жодної зайвої копійки. На мій погляд, ці позитивні зрушення пов’язані з тим, що за останні три роки до проблеми онкології в Україні прикута загальна увага. Про онкологію говорять не тільки лікарі-спеціалісти, але і ЗМІ, і представники влади. Поліпшення відбулося також завдяки тому, що президент України взяв цю проблему під свій особистий контроль, і тому, що за останні три роки проведено певні реформи в онкологічній галузі, які дозволили розумніше розподіляти бюджетні кошти, що виділяються для боротьби з цим захворюванням. Тож ми розуміємо: рухаємося в правильному напрямі.

— Що треба для того, аби закріпити позитивну тенденцію й успішно рухатися далі?

— Нормальне фінансування і реформування онкологічної служби. Причому, оскільки нова державна програма боротьби з онкологічними захворюваннями вже ухвалена Кабміном і передана до ВР, із великим фінансуванням проблем бути не повинно. З реформуванням складніше.

— Чим нова держпрограма з онкології відрізняється від попередньої?

— Нова програма передбачає значне збільшення фінансування галузі, наприклад, медикаментозного лікування — у два з половиною рази, а забезпечення діагностичним і лікувальним обладнанням онкологічних установ — у десять разів. Ми собі навіть уявити такого прогресу не могли.

Крім того, у новій програмі заплановано широкомасштабний наступ на хворобу. Це первинна і повторна профілактика, освіта, стажування, підвищення кваліфікації онкологів і спеціалістів усіх ланок. Передбачається і реабілітація онкологічних хворих, котрі ста­ли в результаті лікування інва­лідами.

— Які реформи потрібні онкологічній службі і навіщо?

— Реформування онкологічної служби необхідне тому, що в нинішньому вигляді програма навіть при запланованому фінансуванні ніколи не почне працювати. Саме тому в програмі чорним по білому записано положення про потребу створення інституту раку, регіональних онкологічних центрів, центру профілактики раку репродуктивних органів, створення цілої мережі протибольових кабінетів, хоспісів, створення референтних лабораторій.

Без реформування ніяк не обійтися, і якщо мені зараз скажуть: «Ігоре Борисовичу, ви хочете в сто разів збільшити фінансування служби?»...

— Ви скажете «так»...

— Я скажу — не треба. Якщо онкологічна служба існуватиме в нинішньому своєму вигляді, ці гроші не допоможуть. Адже річ не тільки в грошах!

Ще три роки тому в нас тільки 10% хворих мали допомогу за рахунок держави. З приходом нової команди з тим же самим фінансуванням нам удалося цей показник збільшити до 50%. Принаймні коли ще три роки тому в пресі постійно писали про те, що люди змушені продавати своє житло, аби оплатити лікування, то нині цього немає, чи не правда?

Онкологічне лікування справді дуже дороге і важливо правильно підійти до цього лікування, створювати національні стандарти...

— Але ж національні стандарти вже створені. І це стандарти лікаря Щепотіна?..

— Ні, не Щепотіна. На превеликий жаль для моїх опонентів, там немає мого прізвища.

Річ же не в прізвищах. А в тому, що національні стандарти лікування онкологічних захворювань — це стандарти для всієї країни. Адже у нас медична громадськість дуже роз’єднана. Якщо в усіх країнах світу є єдине медичне поле, то Україна цим похвалитися не може. У нас створилася дивна ситуація...

— Що ви маєте на увазі?

— Поясню. Але спочатку запитання на засипку: хто опікується охороною здоров’я в нашій країні?

— МОЗ...

— Ніхто не опікується. У нас є система Міністерства охорони здоров’я. Відповідно до Консти­туції, це найвищий виконавчий орган у системі охорони здоров’я. Насправді міністерство жодного впливу на обласні управління охорони здоров’я не має. Тому що, відповідно до закону про місцеве самоврядування, начальник облуправління підпорядковується губернатору. І міністерство може з ним тільки мирно співіснувати.

Наявна в нас величезна мережа наукових установ Академії медичних наук займається не завданнями, які стоять перед Міністерством охорони здоров’я, а якимись науковими розробками і пошуком нових методів, яких насправді ніхто у світі поки що не бачив. На превеликий жаль, перевірка Рахункової палати чітко показала, що АМН зробила практично нульовий внесок в українську науку. Отак...

— Давайте повернемося до онкології. Після впровадження нової програми онкохворий лікуватиметься за рахунок держави чи усе ж таки має сам сплачувати за лікування?

— Кінцева наша мета — стовідсоткове охоплення тих, хто потребує допомоги. Ми просуваємося до мети, сформульованої президентом — доступної онкологічної допомоги всім нужденним. І в цьому контексті «доступна» — означає «безкоштовна».

Але онкологічне лікування дуже різноманітне. Як і все в цьому житті — автомобілі, одяг, їжа в ресторані. Є щось дешеве, є захмарно дороге. Коли ми будемо говорити про те, що нам треба налагодити транспортну систему в країні — і закуповувати «мерседеси», грошей не вистачить. Або говорити про те, що потрібно нагодувати народ — і закуповувати ананаси з червоною ікрою...

А от якщо збільшити фінансування і розумно ці гроші витрачати, то найближчим часом допомога онкологічним хворим буде безкоштовною.

— Це через скільки років?

— Через п’ять, я думаю. Крім того, ми всі чекаємо і розуміємо, що в остаточному підсумку в Україні діятиме система обов’язкового медичного страхування. Про це говорять як про манну небесну...

— У вас інша думка щодо страхової медицини?

— Це дуже заманливо — із завтрашнього дня брати з населення додатковий податок і спрямовувати його в охорону здоров’я. І що, ми за тиждень побудуємо нові госпіталі, навчимо людей працювати, навчимо їх не лаятися матом, коли до них звертаються по допомогу? Як швидко ми це все зробимо? А коли ми цього не зробимо, то зумисне створимо конфлікт. Бо людина прийде і скаже: «Ви пробачте, а за що ж я плачу гроші? Я лікувався торік, лікуюся в цьому, але не бачу ніякої різниці».

От чому я ставлюся з великим занепокоєнням до впровадження страхової медицини. До того ж, якщо загальна дер­жавна медична страховка зможе покрити потреби людини з гострим апендицитом — це одне. Але якщо у хворого гострий лейкоз, то це зовсім інше. Я дуже сумніваюся в тому, що бюджет загальної страховки зможе це покрити.

— Що ви пропонуєте?

— Я пропоную подумати над тим, аби у великих онкологічних установах — регіональних, міських або Національного центру раку — була своя страховка. І тоді кожна людина, котра розуміє, що в неї є небезпека занедужати, таку страховку купить. Вона може коштувати близько 50 грн. на місяць. Але за рахунок цього людина зможе регулярно у висококваліфікованій медичній установі проходити профогляд.

— Що змінилося з моменту тієї гучної історії, коли підписана постанова Кабміну про створення інституту раку просто десь зникла?

— Створення Національного інституту раку записано в програмі. І коли його не буде, то це те саме, що закупити багато бензину, але при цьому не мати транспортного засобу.

— Ігоре Борисовичу, що треба робити для того, аби запобігти раку?

— Людина має виробити стосовно власного здоров’я приблизно такий самий алгоритм, як і до свого автомобіля. Аби автомобіль працював справно, приблизно раз на півроку на станції техобслуговування його перевіряють, змащують тощо. І тому автомобіль служить довгі роки. Чому ж немає такого ставлення до власного здоров’я, яке незрівнянно дорожче, ніж найрозкішніший автомобіль?

От коли це люди зрозуміють, тоді й приходитимуть до лікаря для профілактичних оглядів. Достатньо раз на рік пройти елементарний набір рутинних досліджень. І якщо людині усе ж долею судилося занедужати на рак, то така тактика дозволить їй, звернувшись до спеціаліста, дістати практично стовідсоткове одужання.

Рак — таке саме захворювання, як і всі інші. Так, воно пов’язане із загрозою для життя. Але перша-друга стадія — це практично стовідсоткове лікування. Четверта стадія? Але ж і четверта стадія пневмонії теж призводить до летального кінця.

 Наталія ЯРЦЕВА,Дзеркало тижня

УНІАН в Google News