Як себе зрозуміти - щоб стати здоровим та щасливим?

Ми мо­же­мо бу­ти ве­се­ли­ми на публіці і мов­чаз­ни­ми в дома, ввічливими з на­чальст­вом і жорст­ки­ми у відносинах з рідними...

Пригнічуване або удаване, підробне або гармонійне - у кож­но­го з нас особ­ли­ве, влас­не «Я». Але щоб прий­ня­ти йо­го особливості, тре­ба спо­чат­ку йо­го розпізнати. Ми мо­же­мо бу­ти ве­се­ли­ми на публіці і мов­чаз­ни­ми в дома, ввічливими з на­чальст­вом і жорст­ки­ми у відносинах з ко­ле­га­ми, прискіпливими в магазині і по­пе­ред­жу­валь­ни­ми з парт­не­ром...

Ве­ли­ку час­ти­ну ча­су ці межі на­шо­го «Я» пре­крас­но ужи­ва­ють­ся, так що ча­сом ли­ше від ото­чу­ю­чих ми дізнаємося про те, скільки у нас різних ма­сок.

«Я те­бе не впізнаю», - рап­том виривається у ко­го-то, і ця фра­за рап­том показує нам туманність на­шо­го об­ра­зу.

«Я» - це місце сти­ку з навколишнім світом, во­но допомагає нам адап­ту­ва­ти­ся до лю­дей і об­ста­вин. Але як при­сто­со­ву­ва­ти­ся, не втра­ча­ю­чи се­бе? Ли­ше при­слу­ха­ю­чись до своїх емоцій, ми мо­же­мо розпізнати се­бе справ­жньо­го.

Як­що я відчуваю се­бе не­впев­не­но, хист­ко, ко­ли щось роб­лю або ка­жу, зна­чить, я змінюю се­бе. А той, хто пов­ною мірою є со­бою, він спокійний, яс­но мис­лить, почуває се­бе впев­не­но і за­хи­ще­но.

При всій нашій багатогранності мож­на виділити чо­ти­ри ос­нов­них ти­пи «Я».

Вдивіться: в од­но­му з них ви, мож­ли­во, впіз- наєте се­бе.

Пригнічуване «Я»

Це найпоширеніший тип, укрит­тя для тих, хто уникає конфліктних ситуацій.

Такі лю­ди ніколи не відчувають се­бе в безпеці. Во­ни настільки бо­ять­ся своїх почуттів (у то­му числі аг­ре­сив­них), що пригнічують свій внутрішній го­лос, ко­ли він вже го­то­вий ви­мо­ви­ти «ні».

Так буває з ти­ми, хто виріс у родині, де бать­ки не розуміють по­треб ди­ти­ни, орієнтуються більше на се­бе. Бо­я­чись втра­ти­ти їх лю­бов, вона зму­ше­на посміхатися, ко­ли хо­четь­ся пла­ка­ти, зай­ма­ти­ся му­зи­кою замість фут­бо­лу, ви­би­ра­ти друзів, одяг або за­хоп­лен­ня, які схва­лю­ють бать­ки...

Вар­то такій людині захотіти про­яви­ти ха­рак­тер, ви­с­ло­ви­ти нез­го­ду, як вона зно­ву переживає свій ди­тя­чий страх: бать­ки по­ка­ра­ють (даїшник оштрафує за непокірність, а про­да­вець в магазині обов`яз­ко­во нагрубіянить). І вона відмовляється від влас­них ба­жань, почуттів і праг­нень.

Для то­го щоб збе­рег­ти влас­не «Я», важ­ли­во пам`ята­ти, що кра­щий спосіб бу­ти по­чу­тим - це за­го­во­ри­ти. І що зустріти не­прий­нят­тя або нерозуміння не так вже й страш­но.

Підробне «Я»

Лю­ди­на пе­ре­ко­на­на, що ніхто не по­лю­бить її та­кою, якою вона є, і то­му позичає чу­жу індивідуальність, яка, як їй здається, здат­на вик­ли­ка­ти інтерес но­во­го знай­о­мо­го. І вона жи­ве, орієнтуючись на лю­ди­ну, під впли­вом яко­ї в да­ний мо­мент зна­хо­дить­ся. І мріє бу­ти тим, ко­му по­щас­ти­ло, хто вміє бу­ти щас­ли­вим і радіти жит­тю!

Та­ке став­лен­ня до се­бе виникає у дітей, чиї бать­ки ідеалізують чужі успіхи і до­сяг­нен­ня. І за­ра­ди то­го, щоб їх ди­тя ста­ло «як во­ни», не шко­ду­ють ні зу­силь, ні коштів.

Ди­ти­на в такій сім`ї відчуває постійну три­во­гу, вона боїться, що, як­що не виправдає надій батьків, не ста­не відмінником (чемпіоном, кра­се­нем), во­ни пе­ре­ста­нуть її лю­би­ти. Такі діти настільки не впевнені в собі, що пе­ре­ста­ють довіряти своїм ба­жан­ням, мріям, а по­чут­тя вва­жа­ють по­га­ни­ми або не­знач­ни­ми.

Ко­ли протиріччя між підробним «Я» та істинними ба­жан­ня­ми чи по­чут­тя­ми ста­ють за­над­то силь­ни­ми, лю­ди­на відчуває ту­гу, роз­дра­ту­ван­ня, гнів, а іноді вона прос­то захворює, розповідаючи тілом про свої душевні страж­дан­ня.

Потрібно вміти роз­ме­жо­ву­ва­ти влас­ну сутність і уяв­ний ідеал. І пам`ята­ти, що, ви­яв­ля­ю­чи і роз­ви­ва­ю­чи свою справ­ж­ню при­ро­ду, ми завойовуємо по­ва­гу інших лю­дей.

Удаване «Я»

Го­ре то­му, хто на­ва­жить­ся за­пе­ре­чу­ва­ти такій людині: її удаване «Я» не тер­пить, ко­ли хтось відстоює свою позицію. Такі лю­ди зарозумілі на роботі, деспотичні в дома й авторитарні з дітьми, але в інших об­ста­ви­нах цілком миролюбні.

Во­ни го­лос­но за­яв­ля­ють про се­бе, але в глибині душі над­з­ви­чай­но вразливі. Їх дес­по­тич­не удаване «Я» допомагає при­хо­ва­ти бо­язнь не вис­то­я­ти в сутичці з іншими людь­ми. Во­но нерідко виявляється і у м`яких, врівноважених лю­дей - в якийсь мо­мент во­ни ста­ють зли­ми, гру­би­ми і ду­же підозрілими.

Ло­яль­ний, що розуміє на­чаль­ник рап­том починає жбур­ля­ти па­пе­ри в підлеглих - він боїться, що хтось ви­я­вить­ся кра­щим за ньо­го.

Швид­ше за все, та­ка лю­ди­на виросла в авторитарній сім`ї і могла засвоїти ли­ше дві моделі поведінки: або при­ду­шу­ва­ти ото­чу­ю­чих, або підкорятися їм. При цьо­му вона мо­же со­ро­ми­ти­ся підкорятися (слабкій і без­по­рад­ній) час­ти­ні сво­го «Я», бо знає, що во­на по­вин­на підлаштовуватися під влад­но­го і дес­по­тич­но­го бать­ка.

Удаване «Я» виникає, ко­ли необхідно за­хис­ти­ти­ся від чо­гось чи ко­гось: інших лю­дей, влас­них силь­них пе­ре­жи­вань. Во­но влас­ти­во більшості підлітків: во­ни ще не вміють володіти со­бою, по­га­но розуміють се­бе, тільки вчать­ся відстоювати власні кор­до­ни. Крім то­го, підлітки схильні до категоричності і відкидають компроміси, а та­кож не ма­ють інших за­со­бів са­мост­вер­джен­ня.

Але в міру то­го, як лю­ди­на дорослішає і зна­хо­дить своє місце в світі, вона ясніше го­во­рить «ні» в од­них ви­пад­ках і «так» в інших, розуміючи, ко­ли необхідна та чи інша відповідь. Ста­ти до­рос­лим - зна­чить прий­ти до душевної рівноваги.

Гармонічне «Я»

Це зріле «Я»: ми відчуваємо гли­бин­ний зв`язок з са­ми­ми со­бою. Ми усвідомлюємо се­бе як особистість, вміємо порівнювати з іншими людь­ми і прий­ма­ти се­бе та­ки­ми, яки­ми ми є, а найголовніше - мо­же­мо щось змінювати в собі. Ми постійно міняємося, і то­му на­ше «Я» - це не той, ким я вже став, а той, ким я стаю без­пе­рер­в­но.

До­рос­ле, зріле «Я» дарує нам відчуття внутрішньої гармонії і дозволяє ужи­ва­ти­ся з різноманітними мас­ка­ми «Я». Ми свідомо ве­де­мо се­бе по-різному в залежності від співрозмовника і ситуації, але мо­же­мо про­те зберігати відчуття цілісності то­го, що думаємо, го­во­ри­мо і ро­би­мо.

У сло­вах, чи то в вчин­ках - ми залишаємося в злагоді з гли­бин­ною ос­но­вою влас­но­го «Я», не порушуємо йо­го фундаментальні цінності ні сло­ва­ми, ні діями.

Крім то­го, розуміння влас­них по­треб допомагає нам розуміти чужі. І дозволяє до­сяг­ти рівноваги між са­мо­по­ва­гою і по­ва­гою до інших лю­дей.

zhinka.info

УНІАН в Google News