Наталка Ворожбит розповіла про свій новий фільм / УНІАН

Режисерка Наталка Ворожбит про "Погані дороги": Мені було важливо робити фільм не про "наших та їхніх", а про людей

08:30, 10.05.2021
13 хв. Інтерв'ю

Драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит розповіла УНІАН, як знімали кінокартину «Погані дороги», яку скоро дивитимемось на великих екранах, чому фільму взагалі могло не бути, та чи «відпустила» її тема війни на Донбасі після того, як було змонтовано останній кадр.

20 травня у кіно виходять «Погані дороги» Наталки Ворожбит - екранізація її однойменної п’єси. П’ять новел про людей на сході України по обидві сторони лінії розмежування. П’ять історій, створених на основі зібраних Наталкою в зоні АТО матеріалів, її спогадів та рефлексії. Це режисерський дебют Ворожбит, багатьом відомої як сценаристки «Кіборгів», «Дикого поля», «Спіймати Кайдаша». Фільм «Погані дороги» отримав нагороду критиків на Венеціанському кінофестивалі як «найбільш інноваційна стрічка».

Про те, як проходили кастинги акторів та зйомки, чому режисеру хочеться зібрати з акторів свою «банду» та чи допомагає творчість «відпустити» тему після того, як відзнято та змонтовано останній кадр, Наталка Ворожбит розповіла УНІАН.

Через карантин прем'єра «Поганих доріг» у кінотеатрах перенеслася на 20 травня. Чи розглядався варіант не чекати та зробити онлайн-премєру?

Друзі теж питали, чому не пустити онлайн і так само продавати квитки. Не знаю, це питання до продюсера.

А вам особисто хотілося б такої прем’єри? Нехай онлайн, але ж не чекати.

Я змирилася з перенесенням. Справжня прем'єра має бути все-таки в кінотеатрі, поки вони є. Адже магія живого глядача дуже працює, онлайн-прем’єри відчуваються не так.

Чому на «Погані дороги» варто йти у кіно?

По-перше, зібрані цікаві історії про людей у драматичних ситуаціях. Фільми, які пропрацьовують такі ситуації, дають можливість поставити себе на місце героя. Коли писала текст, то постійно думала: як проходила б блокпост без документів, як рятувалася б з полону, як жила б на Донбасі тільки з бабусею, бувши підлітком? Мені було важливо робити фільм не про «наших та їхніх», а про людей.

По-друге, художні твори наближають проблематику. Українців, більше чи менше, хвилюють події на сході та взагалі в країні. Однак для багатьох війна на Донбасі – щось далеке та абстрактне. Чому б ще раз не подумати про це і трішки наблизитися?

Взагалі ходити в кіно та підтримувати розвиток українських фільмів - священний обов'язок кожного українця (посміхається).

Режисер звернула увагу, що для багатьох війна на Донбасі – щось далеке та абстрактне / УНІАН

Фільм міг з’явитися раніше, але кошти не виділяли. Чи колись думали, що «Поганих доріг» не буде, бо щось грає проти вас?

До останнього знімального дня думала, щось піде не так. Я фаталістка. Завжди роблю все, що від мене залежить. Але ні до чого не докладаю надмірних зусиль. Якби не Юра Мінзянов (тележурналіст, теле- та кінопродюсер, - УНІАН), ніколи не пішла б сама з цим сценарієм до продюсера.

Ви говорили, що у кожного режисера є невеличке коло людей, чия думка щодо його роботи особливо важлива. Хто ці люди у вас?

Таких людей не може бути багато. Коли не стало кількох людей, які мали для мене велике значення, здалося, що немає для кого щось робити. Пройшов час, я зрозуміла - є для кого. Це близькі друзі та колеги, не буду називати імена.

Чи всі ці люди сприйняли «Погані дороги», його сенси та форму?

Всі «мої» люди сприйняли. Розбіжності могли бути тільки щодо деталей. Бо через новельну структуру фільму мучилася, як вмістити всі історії. Адже спочатку планували знімати чотири новели, коли зняли п'яту, «Підвал», щось почало випадати…

Певна кількість людей вже бачили фільм (фестивальний показ, прес-показ). Чи багато чуєте критики, нерозуміння?

Мені в очі говорять переважно хороші речі. Але чула, що кіно «не на часі», докоряють російською мовою (в фільмі є певний відсоток). Докоряють, що це нібито не патріотичне кіно. Відверто не розумію, що мають на увазі, бо вважаю кіно дуже патріотичним. Кажуть: «Як важко, як могла таке зняти?» Професіонали оцінюють скоріше зі знаком плюс. Але важливо, що скажуть глядачі. 

Ворожбит розповіла про перші відгуки на свій новий фільм / УНІАН

Де знімали «Погані дороги»?

На жаль, переважно в Києві та під Києвом (Козелець, Васильків). Тільки один знімальний день ми з оператором випросили відзняти на Донбасі, під Курахово. Нам хотілося снігу, справжнього терикона. Знімали недалеко від лінії розмежування, було чутно вибухи.

Новелу «Підвал» мені було фізично боляче дивитися. Герої «Підвалу» - це збірні образи кого чи чого? Ви зазначали, що жодна новела не документальна повністю.

Протягом кількох років я їздила в зону АТО, збирала матеріали та свідчення людей. Тоді весь час думала про незрозумілість світу навколо. Хто свій, а хто ворог? Їдеш з таксистом і не впевнений, куди він відвезе. Що робити, якщо потраплю до психа, як знайома, яку кілька тижнів тримали у заручницях. Мої страхи та почуті історії втілилися в новелі про підвал.

Вразив актор, який в цій новелі грає сєпара. Важко осягнути, щоб слова персонажа були написані та просто завчені. Чи дозволяли акторам імпровізувати? Як було?

Юра Кулініч, який грав збоченця, чудово імпровізував, зокрема з матом, - насправді, його менше було в тексті. Зняли кілька дублів одного його монологу, врешті я використала той, де Юра забув текст та щось наплутав - вийшло найбільш переконливо. В житті люди так і говорять, підбирають слова.

Не люблю, коли актор визубрює текст. Він має його знати, але пристосовувати до себе, щоб було зручно проговорити. Тому дозволяю імпровізувати до певної межі.

Всі новели відрізняються живою мовою. Як цього добиваєтеся?

Великий досвід роботи в документальному театрі, досвід зібраних та розшифрованих інтерв'ю і свідчень реальних людей. Слух налаштований відчувати фальш. Також важливо на кастингу взяти акторів, які зможуть текст пристосувати. Іноді актор фактурний, але відчуваю, що з його академічною постановкою нічого не зроблю. Хтось  зробить, я - ні. У Юри Кулініча виходило органічно ще на пробах.

Більшість з «Кайдашів» приходили на проби «Поганих доріг», але ви  нікого не взяли. Чи є актори з «Поганих доріг», з якими хотіли б попрацювати в майбутньому?

Хочу ще попрацювати з багатьма з «Кайдашів», з усіма з «Поганих доріг». На жаль, в моєму наступному фільмі для них немає ролей. І мені від цього боляче. Приємно працювати з тими, в кому впевнений. Багато режисерів працюють з одними й тими самими акторами, я б теж хотіла мати свою акторську банду.

Чи у вас є улюблений персонаж серед героїв новел?

Всі дорогі по-своєму. В кожній новелі в комусь є частинка або мене, або моєї дитини, десь моя мама.   

Якась з новел займає особливе місце у вашому серці?

Напевно, про дівчинку і стареньку бабусю. Дуже пропускала ситуацію через себе. Уявляла, як їм живеться без дорослої людини середнього віку в родині. Вони ж такі беззахисні. Мені їх було страшенно шкода.

Ви розповідали про зйомки цієї новели, під час яких дівчинка-підліток мала багато палити (ремарка для читачів - мама акторки дозволила). Можете пригадати інші специфічні історії зі зйомок?

В Козельці я хотіла, щоб вікна на будинку були заклеєні стрічкою хрест на хрест (на Донбасі так роблять, щоб зменшити розліт уламків скла під час обстрілів, - УНІАН). Наші художники ходили по хатах, пропонували людям якісь гроші, щоб у них така стрічка на вікні повисіла. Погодилося тільки двоє.

Це забобони?

Забобони та взагалі. По суті, реакція у них правильна. Але як режисеру, мені шкода, що кадр не настільки правдивий.

Режисерка розповіла про найскладніші зйомки / УНІАН

Яка новела найбільш складна в плані зйомок, можливо, були особливо тривалі?

«Підвал» було емоційно важко знімати. А щодо тривалості, всі новели знімали за три-чотири дні. По-моєму, «Блокпост» знімали п'ять через погоду. Також у цій новелі було багато дублів, «билися», щоб в монологах командира не було пафосу, а нормальна мова.  

В «Блокпості» була школярка 8-класу чи ні? Новела залишає питання відкритим.

Так і має бути, це питання віри. Вам як би хотілось?

Щоб не було. 

Мені теж. Вірю, що там її не було. Але знаю, що вони були на інших блокпостах, і тому у директора школи виникає підозра.

Навіщо в фільмі новела «Курка», яка дуже відрізняється від інших?

Вона виконує функцію епілогу, мабуть. Без неї історія виходить досить вертикальна, а в цій, повністю вигаданій новелі, є метафора. Мені хотілося спочатку налякати війною, а потім нагадати: зло починається не на війні, а серед простих людей. Хотіла показати, як швидко людина перестає бути людиною, яка вона слабка, коли є спокуса. Не треба обманювати себе, що такі злочини можливі тільки на війні. 

Щодо «Кайдашів» ви говорили, що не очікували такого резонансу, але мріяли про нього. Про який результат «Поганих доріг» мрієте?

Розумію, що враження від фільму може бути не дуже легке. Але хочу, щоб не оцінювали одностороннє. Бо насправді в фільмі багато і парадоксальних ситуацій, і гумору. «Чорного», але все-таки.

Знаю, що у мене там прекрасні акторські роботи. Хочу, щоб глядач та представники індустрії звернули на це увагу. Бо у нас багато класних невідомих акторів, але беруть зніматися одних і тих самих. Звичайно, хочу успіху стрічці. Щоб вона прозвучала та не загубилася в історії українського кінематографа.

Чи можливе продовження «Поганих доріг»?

Ні, в таку воду важко ще раз увійти.

Ворожбит розповіла про чорний гумор у своєму новому фільмі / УНІАН

Ви говорили, що робота над цією пєсою та фільмом – це для вас терапія: «Або до психолога, або писати сценарій». Тема Донбасу вас відпустила чи ще тригерить?

Тригерить, але інакше. Вже є певна втома від опрацьовування цієї теми. Бо дійсно це не одна п’єса, не один текст, вже кілька фільмів. Але не тримати воно не може, адже події продовжуються. Просто організм вже блокує, каже - стоп, зупинися, не хочу.

«Погані дороги» відзначені премією на Венеціанському кінофестивалі. Як ви це сприйняли?

В мені співіснують комплекс неповноцінності та манія величі. З одного боку, уявляю себе з нагородами. З іншого боку, розуміла, що з першим фільмом потрапити на фестиваль класу «А» - шансів нуль. Тому спочатку думала: взяли б хоч кудись «29-м номером», просто щоб була «галочка» - «Венеція». Коли відібрали, мозок почав казати: «Хоча б маленький приз». А коли дають хороший другий приз, думаєш: «Чому не перший?» (сміється).

Відчуваєте заздрість від колег в індустрії? Це ж ваш режисерський дебют, а вже така реакція світу.

Через карантин не перебуваєш постійно в цьому середовищі, немає багато тусовок, не можеш оцінити повною мірою. Але певне здивування є. Особливо серед чоловіків-режисерів, які багато років цю «ниву орють». Не знаю, що вони думають.

Для вас ця відзнака – стимул, планка для руху чи тягар?

Першу картину знімала, не розуміючи, що роблю. Мені просто було важливо висловитися та розказати історію. А в другому кіно хочу набити руку, навчитися знімати. Буде успіх чи ні – питання інше. Ось так я себе вмовляю. Бо, звичайно, всі бачимо себе десь на «Олімпі».

Тягар? - Ні. Між мати чи не мати виберу, звичайно, мати. Я тепер впевненіше себе почуваю, маю певний «аванс».

Раніше ви говорили: «Не можу чути думку, що зарано знімати кіно про війну. Кіно та висновки - це різні речі». Поясніть цю позицію.

Є різні види, способи реакції людей, які займаються творчістю. Можна пережити та зробити продукт через 5-10 років. А можна реагувати відразу, писати та знімати тут і зараз. Можливо, ці емоції помилкові. Але чесні та щирі. Це не відповіді, а завжди питання.

Наприклад, на «Кіборги» в кінотеатри прийшла рекордна кількість людей, бо українцям було важливо це пережити. Люди йшли у кіно, як на процес співчуття. Плакали, аплодували стоячи. «Кіборги» були дуже вчасні, але ми ж не вичерпали тему. Через 10-20 років буде зовсім інше кіно. Сподіваюся, про Донецький аеропорт також.

Режисер пояснила, чи можна зараз знімати кіно про війну / УНІАН

Розкажіть трошки про свій наступний фільм, «Демони».

Назва, можливо, ще зміниться. Юра Мінзянов дуже хотів, щоб після «Поганих доріг» я з ним робила нову стрічку. Нових текстів у мене не було, і він обрав старий, написаний у 2005 році, та подався на пітчинг Держкіно.

Коли отримали фінансування, я почала уважно перечитувати цю п'єсу. Десь вона застаріла, а в чомусь - актуальна. Є містика і гумор.  Багато чого треба переосмислити, але добре, що зараз з нею працюю.

Це історія дивного кохання жінки з українського села та російського «прибульця». Незрозуміло, яким чином він опинився в українському селі, шукаючи пригод чи гострих емоцій, але все це отримує. Чоловік на 20 років молодший за жінку. Між ними є пристрасть і любов, і ненависть, і багато того, що нагадує в іронічному ключі стосунки України з Росією.

На якому етапі робота над картиною?

Зараз кастинг.

Ірина Петренко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся