На Донбасі журналістка, яка посміла критикувати мера, виграла суд

Чиновник на виборній посаді зобов`язаний розуміти, що за кожним його кроком стежитимуть... У столиці керівники вже розуміють, що подавати до суду на пресу – це ганебно...

“Хочу звернутися до совісті наших депутатів, нашого міського голови. Де вона? Ви можете говорити, що не вистачає грошей, бюджетних статей для відновлення цих стендів (на Алеї Слави). Але коли ми вранці йдемо повз виконкому і дивимося на ваш джип, Валентине Леонідовичу, який ви здали в оренду нашому місту і за яке місто платить гроші, то неможливо повірити, що грошей на оренду цього джипу не вистачило б для відновлення стендів. Я хочу сказати, ганьба вам, міський голово, за ваше ставлення до пам`яті героїв нашого міста і населення нашого міста”.

З такими словами 9 травня 2007 року звернулася до міського голови м. Слов`янська Донецької області Валентина Рибачука головний редактор ТРК “САТ плюс” Наталія Попова. Мер вирішив, що журналістка розповсюдила про нього недостовірну інформацію і вищезазначений вислів розцінив як такий, що ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію. Він одразу звернувся в "САТ плюс" за спростуванням. Наступного дня в прямому ефірі Наталія Попова вибачився, проте мер не задовольнився її тональністю, після чого подав позов до суду, користуючись юридичною помилкою Попової: вона в репортажі вказала, що автомобіль був відданий міськраді в оренду, що припускає виплату певної суми орендодавцеві, а насправді джип був переданий у володіння мерії за договором позики.

І почалися для Попової і всього каналу нескінченні наслідки і судові засідання. А 26 грудня Слов`янський міськрайонний суд визнав вислів Наталії з приводу джипу не оціночним судженням, а повідомленням, зробленим журналістом. “Гроші на утримання автомобіля і плата за договором оренди за користування автомобілем – це зовсім різні речі”, – йдеться в судовому рішенні. Суд визнав відомості, що прозвучали в репортажі від 9 травня, недостовірними і зобов`язав відповідачів їх спростувати. Проте суму морального збитку, яку зажадав позивач (100 тис. грн.) порахував завищеною і зменшив її на 20 тисяч. У результаті ТРК «САТ плюс» і Наталію Попову зобов`язали виплатити Валентину Рибачуку 80 тис. грн. плюс судові витрати у розмірі 4 тис. 24,5 грн. Наталія, як і всі юристи, які її захищали, не згодні з таким рішенням, вони подали апеляцію. В очікуванні справедливості від Феміди, українські журналісти вирішили підтримати свою колегу, і за ініціативою “Телекритики” 14 березня в Слов`янську пройшов круглий стіл "Регіональні проблеми ЗМІ. Слов`янський інцидент в контексті взаємодії регіональних властей і ЗМІ".

– Я не думала, що наш мер подасть такий позов, – розповідає Наталія Попова. – Але ситуація показала, як тільки ми починаємо говорити щось негативне про нашу владу, відразу ж можемо «попасти» на 100 тис. грн. Всі місцеві ЗМІ хоч раз пройшлися по цій темі, але пан Рибачук не реагував. А ми зачепили його особистий джип. Його позов був би неможливий, якби Рибачук не був упевнений, що цей позов приймуть, і не сподівався, що його підтримають в суді. Суд не завжди розбирається в правоті наших висловів – це і є основна проблема всіх наших ЗМІ. Навіщо ми взагалі потрібні, якщо ми нічого не можемо говорити?

Медіа-юристи вважають, що помилка в назві договору, допущена журналістом Поповою, з юридичної точки зору вкрай незначна.

– Журналіст помилилася в юридичній кваліфікації відносин, які були між слов`янською радою і мером міста, – розповідає медіа-юрист Тетяна Фоміна. – На момент, коли був зроблений репортаж, 9 травня 2007 року, джип мера використовувався Слов`янським виконкомом не на підставі договору оренди, а на підставі договору позики. Але яким би не був договір – позики, позички, оренди, все одно на утримання автомобіля витрачалися великі гроші. Є ухвала Кабміну про те, що на обслуговування мерів міст допускається купувати або брати в оренду автомобілі вартістю не більше 60 тис. грн. Вартість автомобіля Рибачука мінімум в 10 разів перевищує цю суму.

Фоміну обурило рішення судді, яка вважала, що журналіст нібито не має права знімати зворотній бік алеї і говорити про те, що алея не відремонтована. На думку мера, з яким «погодилися» судді, журналісти повинні були зняти лицевий, парадний бік, який був відремонтований.

– Суд порахував можливим вказати журналістові, яким чином і яку інформацію він повинен поширювати, – дивується медіа-юрист.

– Я вважаю, Наталія вже перемогла, – ділиться адвокат Попової Наталія Грановська. – Перемогла вже тому, що те питання, яке вона зачепила, вирішилося. Стільки писали про те, що Алея Слави не відремонтована... Після репортажу Наталії її відремонтували, бюджет не несе витрат на утримання автомобіля. То, чого вона хотіла, вона досягла.

Також Грановська, виходячи з свого досвіду роботи у сфері медіа, відзначила наступну тенденцію: коли йдеться про позови пересічних громадянах, то, як правило, в їх задоволенні відмовляють. Якщо ж позивачами є представники влади, публічні особи, у яких межі критики набагато ширші, то їх позови, як правило, задовольняються.

Грановська впевнена, що Попову притягають до відповідальності за оціночні судження.

– Процесуально у нас сторони рівні. Але в даній судовій суперечці видно було, що процесуальні права зовсім не так рівні. Коли Рибачук надає докази, які або мають або не мають відношення до справи, вони завжди приймалися. Коли ж телерадіокомпанія і журналіст заявляли клопотання про залучення доказів, які безпосередньо пов`язані з цією суперечкою і доводять, що журналіст була добросовісна, здійснювала перевірку, говорила про факти, які дійсно мали місце, ми дістали відмову практично по всіх своїх клопотаннях. Ось вам і рівність сторін.

Втомившись від незліченних клопотань і наслідків, Попова зважилася погодитися на мирову угоду. Але мер не поступився.

– За вдачею я не скандальний журналіст, – розповідає УНІАН Попова. – А суд займає багато часу на підготовку всіх цих матеріалів. Це все тягнеться з 9 травня минулого року, а зараз вже березень. І ми вирішили піти на мирову угоду. Ми працюємо на результат – результат є: як ніяк задній бік алеї все одно відновили, є рішення сесії, по якому розірваний договір про позику джипу. Ми нормально висвітлюємо діяльність пана Рибачука. Є і позитивні підсумки його роботи. Наприклад, вранці ми приїжджаємо в дитячий садок, де немає тепла, а в 4 години нам дзвонять з виконкому і говорять: “Не робіть репортаж, опалювання включили”. У нас є маса таких речей, які ми не випускали в ефір.

Голова Донецької облдержадміністрації Володимир Логвиненко став на бік журналістів слов`янської телекомпанії «САТ плюс» в конфлікті з міським головою.

– Я думаю, і я вже про це сказав при особистій зустрічі з Валентином Рибачуком, що він неправильну позицію зайняв, і його позиція в цій суперечці не виправдана. Моя позиція – він не має рації, – заявив Логвиненко.

Донецьке обласне відділення Партії регіонів в своїй заяві теж зажадало від міського голови Слов`янська, члена цієї ж партії Валентина Рибачука припинити переслідувати журналістів і попередило його про партійну відповідальність. “Для нас така ситуація неприйнятна і недопустима. Ми завжди відстоювали принципи свободи слова і пошани до прав журналістів. Ми вважаємо, що дії пана Рибачука кидають тінь на Партію регіонів”, – наголошується в заяві.

– Це здорова тенденція: партійні сили можуть впливати на тих людей, які насправді ставлять під питання їх репутацію, – розповідає директор по розвитку ТОВ «Телекритика» Костянтин Дорошенко. – Наприклад, в списку членів Партії регіонів вже немає Калашникова (Олег Калашников – депутат ВР V скликання, який був виключений з лав партії за образи, нанесені журналістам телеканалу СТБ. – Авт.). Функція журналістики – соціальна критика, критика влади, знаходити все те, де влада помиляється, де не має рації, де намагається обдурити свій народ. Згідно із законом, у нас в країні влада виборна, і кожна людина на виборній посаді зобов`язана розуміти, якщо вона йде на цю посаду, то за кожним її кроком стежитимуть. У столиці на верхах крупні керівники вже розуміють, що подавати до суду на пресу – це ганебно. Чиновник, який подав до суду на ЗМІ, вже програв. Він не захотів грати за правилами відкритого суспільства, за правилами діалогу. Якщо чиновник вважає, що його права ущемлені, він має право зажадати від ЗМІ права висловитися. Цей хід набагато правильніший.

– Я думала, що країна велика, преси багато і ти нікому не цікавий. Виявилось, що це не так. Я хочу сказати спасибі всім журналістам і виданням і телерадіокомпаніям, які мене підтримали, – заявила Попова.

УНІАН попросив у незалежного експерта прокоментувати ситуацію, що склалася в Слов`янську між журналісткою і мером.

Вікторія Сюмар, виконавчий директоро Інституту масової інформації:

Чиновники і політики не мають права вимагати моральних компенсацій в такому обсязі. Це є норма у всьому цивілізованому світі. В Україні часто саме така форма, як вимога відшкодування морального збитку чиновниками, стає дуже сильним інструментом для фактичного знищення незалежної преси, оскільки виплата такої суми означає банкрутство цілого видання. Таким чином ще за час правління Леоніда Кучми знищили не одне видання. У різних регіонах переслідується одна мета: приборкання незалежних журналістів і знищення незалежних видань. Якщо ти чиновник, якщо ти політик, ти повинен бути готовим до критичних публікацій. Журналіст має право на допущення, на алегорію, на критику – це висновки Європейського суду з прав людини. Довести, що та або інша інформація свідомо недостовірна – дуже складно. Якби слов`янські журналісти вирішили і далі продовжувати цю справу, якби їм довелося дійти до Європейського суду, очевидно, що його рішення було б на їх стороні. Сподіваюся, що вони доб`ються правди якщо не в Україні, то в Страсбурзі. Ця історія показує, що чиновники і політики в Україні дуже слабо розуміють, що таке свобода слова і свобода преси і досі намагаються діяти “совковими” методами.

Межі свободи слова і критики місцевої влади в регіонах вужчі, ніж в столиці. Якщо це рівень районного центру, то головний редактор, як правило, кум, брат або сват міського голови. Ці люди навіть на якомусь людському рівні не можуть мати поганих стосунків. У нас велика кількість комунальних і державних видань, які фактично залежні від місцевого керівництва, оскільки одержують гроші з бюджету. Все це породило таку ситуацію, коли керівники можуть карати пресу. І вони навіть не розуміють різниці між приватними і комунальними ЗМІ. Якщо починаються які-небудь різкі випади з боку приватних ЗМІ, то представники влади вважають, що вони мають право їх приборкувати. Якщо комунальну пресу приборкують за допомогою бюджету або прямого тиску, то у випадку з приватними виданнями – прагнуть боротися за допомогою судових позовів.

Анна Ященко, Київ – Слов`янськ

P.S. Як повідомили УНІАН, 18 березня Донецький апеляційний суд відмінив рішення суду першої інстанції міста Слов`янська і ухвалив рішення відмовити в задоволенні позову мера цього міста Валентина Рибачука до Наталії Попової і телекомпанії «САТ плюс».

– Це великий прецедент не тільки для свободи слова в Слов`янську, але і для українських ЗМІ взагалі, – заявила Попова. – Я дуже вдячна колегам за підтримку, адже таким чином ми показали, що разом ми сила.