Плюси та мінуси політичних сценаріїв по-українськи

Варіантів розв’язання політичної кризи чимало, хоча реальних – насправді не так і багато. Спробуємо розглянути можливі варіанти розвитку подій з точки зору їх вигідності–невигідності для різних політичних сил та українського суспільства загалом...

Варіантів розв’язання політичної кризи чимало, хоча реальних – насправді не так і багато. Напевне, врешті-решт сторони знайдуть компромісне рішення, яке з великою натяжкою влаштує обидва табори. Навряд чи таким рішення буде розпуск парламенту чи формування уряду без участі пропрезидентських сил. Крайнощі не властиві українській політиці, і з великою ймовірністю можна вважати, що без них обійдеться й цього разу.

Спробуємо розглянути можливі варіанти розвитку подій з точки зору їх вигідності–невигідності для різних політичних сил та українського суспільства загалом. Плюси означають посилення впливу політичної сили в суспільстві й зміцнення влади, мінуси – ослаблення впливу. Одночасно плюс і мінус – як вигоди, так і втрати, нуль – ні того, ні другого.

Окремі стовпчики займають такі політичні сили. Президент, який має дбати про власне політичне майбутнє й навіть про можливість повторного обрання на наступних президентських  виборах. “Наша Україна”, яка хоч і близька до Президента, але має власні інтереси.

Янукович як лідер ПР і претендент на посаду прем’єра і сама Партія регіонів потрапили в різні “секції”, оскільки їхні політичні інтереси часто не збігаються. Щодо БЮТ і соціалістів – навпаки: ці сили важко відокремити від їхніх лідерів.

Окремо виділено Україну як державу чи суспільство, чий інтерес полягає в консолідації та збільшенні авторитету у світі. Росія як окрема сила розглядається лише в контексті нинішньої політики Кремля. Поняття “інтереси” тут описують бажання російських властей підтримувати чинники нестабільності в Україні.

Отже, 1) Президент подає у ВР кандидатуру Януковича, “Наша Україна”приєднується до “антикризової коаліції”. Для Президента такий крок нічого хорошого не принесе, оскільки означатиме м’яку капітуляцію перед його головним опонентом. “Наша Україна” теж програє, втрачаючи залишки свого електорату, деморалізується і розчиняється в надрах “Регіонів”. Янукович, по-перше, дістає моральне задоволення, по-друге, здобуває доступ до величезних ресурсів і, по-третє, клепає платформу для подальших перемог своєї сили. Але переваги цієї сили можуть обернутися й програшем, якщо уряд Януковича завалить роботу, перегризеться з партнерами по коаліції, намножить ворогів як усередині країни, так і за її межами. Тимошенко разом зі своїм блоком програє, оскільки переходить у глуху опозицію (без союзника в особі “Нашої України”), втрачаючи фінансистів та інших нестійкі елементів, які перетечуть до “Регіонів”. Мороз виграє, бо виправдовує свою роль головного миротворця між голубими й помаранчевими. Більша частина українців не сприймає такого прем’єра, стає апатичною і розчаровується в демократичних перетвореннях, обіцяних владою. Тому Україна загалом програє. Росія в особі Путіна дістає моральну сатисфакцію та джерело нестабільності в Україні, яка зупиняється у своєму рухові до Європи.

2) Президент розпускає Верховну Раду . Такий варіант поганий для всіх, за винятком Юлії Тимошенко, яка отримує шанс позмагатися з голубим електоратом, очоливши всі демократичні сили. Навіть якщо виграти не вдасться, Тимошенко сформує під своїм началом потужну опозицію і займеться підготовкою до президентських виборів. Президент від такого варіанта програє, оскільки потрапляє в повну залежність до давньої партнерки-суперниці. Крім того, таким кроком він посилює негативне ставлення до себе різних політичних сил, адже вина у створенні недієздатного парламенту лежить значною мірою на ньому. “Наша Україна” зливається з БЮТ. Мороз у програші удвічі: перестає бути консолідатором і майже остаточно втрачає свій електорат. Янукович програє, втрачаючи шанс стати прем’єр-міністром (після дострокових виборів у разі перемоги голубих його кандидатуру можуть і не висунути). “Регіони” втрачають час, але отримують шанс трохи наростити свій електорат за рахунок комуністів та соціалістів. Україна розколюється далі, Росія отримує моральне задоволення.

3) Президент розглядає кандидатуру Януковича, але не подає її, вимагаючи від коаліції іншу кандидатуру. Виграють від цього Президент та Україна загалом. Президент демонструє послідовність, потрібну в таких випадках упертість, хоча парламентська більшість звинувачує його в порушенні Конституції і погрожує затвердити Януковича на посаді прем’єра власним рішенням. Утім, таку позицію Президента, напевне, мовчки підтримала б частина соціалістів і навіть “регіоналів”, котрі розуміють, що особа Януковича не допомагає, а заважає їм “насолодитися” владою. Варіант коронації Януковича без подання Президента так само малоймовірний, як і розпуск парламенту. Відмова Президента подавати кандидатуру Януковича могла б призвести до максимального політичного напруження, але з подальшим находженням оптимальної фігури. Явно програють від такого варіанта Янукович (зі зрозумілих причин) та Тимошенко, яка втрачає зручну мішень для критики. “Наша Україна” дістає моральне задоволення, але програє у перспективі, оскільки загроза поглинання її “регіоналами” від цього не зменшується. “Регіони” програють тактично, але виграють у перспективі: Президент стає їхнім союзником.

4) Створюється нова коаліція (“Регіони” – НУ – СПУ), яка висуває на посаду прем’єра іншу фігуру. Президент з “Нашою Україною” отримують тактичну перемогу, Янукович програє. “Регіони” виграють, оскільки мають більшість у коаліції та уряді й водночас менше асоціюються з одіозною (для більшості регіонів України) фігурою. Врешті “Наша Україна” буде поглинута потужнішою силою і втратить свій електорат. Тимошенко програє (критикувати Януковича легше, ніж будь-кого іншого). Україна дістає оптимальний варіант політичного та економічного розвитку.

5) Створюється нова коаліція, яка висовує кандидатуру Януковича, значна частина урядових портфелів – за НУ. Від такого варіанта виграють “Регіони” та Янукович (це їхня перемога), а також Мороз як головний “миротворець”. Тимошенко програє, залишаючись в опозиції на самоті. Президент і “Наша Україна” начебто отримують якісь дивіденди від такого альянсу (стабільність, портфелі, обіцянки щодо незмінності курсу), але свій електорат зберегти та примножити їм навряд чи вдасться. Президент втрачає вплив на прийняття політичних рішень. Україна виграє, отримавши політичну стабільність, але з’являється небезпека часткової ревізії зовнішньополітичного курсу, посилення ролі держави в управлінні економікою та перерозподілу сфер впливу.

6) Верховна Рада призначає прем’єром Януковича власним рішенням. Якщо такий варіант усе ж таки реалізується, Президент, безперечно, програє, оскільки він стає в центрі політичного та, можливо, громадянського конфлікту. На нього сипляться звинувачення в порушенні Конституції, зростає загроза імпічменту. Програє і Янукович, бо дістає посаду прем’єра нелегітимно. Програють також “Регіони”, які й творитимуть цю нелегітимну дію разом з Морозом. Тимошенко отримує ще одну можливість для критики та здобуття додаткових балів собі. Україна здобуває славу країни з нестабільною, напівлегальною владою. Росія на тлі України в цьому разі виглядає досить пристойно, тому виграє.

7) Коаліція висуває іншу, “неконфліктну” кандидатуру. Плюси отримує і Президент, який здобуває тактичну перемогу, і Партія регіонів, над якою не висить тягар одіозної фігури, і загалом Україна. Програють Янукович, а також Мороз як гарант щодо його призначення (при цьому частина соціалістів у складі “антикризової коаліції” отримає моральне задоволення).

8) Верховна Рада вносить зміни в Конституції щодо обрання Президента парламентом. Виграє лише Мороз, роль якого в управлінні державою посилюється. Президент втрачає владу, “Наша Україна” – вплив. Партія регіонів як найбільша політична сила дістає всі важелі впливу, але брак системи противаг і стримувань скоріш за все призведуть або до узурпації влади цією силою (що врешті матиме для неї плачевні наслідки), або зумовить розкол в її надрах.

9) НУ переходить в опозицію (прем’єр – Янукович). Програють Президент, над яким нависає загроза втрати контролю над ситуацією, та Мороз, який не справляється із завданням консолідатора політичних сил. “Наша Україна” зберігає і, можливо, примножує електорат, але може втратити частину депутатів. Партія регіонів виграє тактично, але в перспективі неминучі конфлікти в межах “антикризової коаліції”, складнощі з ухваленням рішень у Верховній Раді (завжди загрожуватиме вето Президента), додаткові витрати на купівлю голосів за рахунок НУ та БЮТ. Така більшість і прем’єр не особливо вітатимуться на Заході. Зате Росія матиме моральне задоволення. Виграє від такого розкладу Тимошенко, яка нарощує свій вплив у рамках опозиції і формує стартовий майданчик для президентських  виборів. 

10) Конституційний Суд скасовує зміни до Конституції від 8 грудня 2004 року. Такий крок вигідний лише Президентові та “Нашій Україні”. Решта сил втрачають контроль над владою. Україна виграє тактично, оскільки закріплюється її зовнішньополітичний вектор, але в разі приходу до влади особи з іншими поглядами виникає загроза ревізії курсу.

11) Верховна Рада розпочинає процес імпічменту. Такий крок не може бути вигідний жодній серйозній політичній силі. Тактично можуть виграти від цього Янукович з “Регіонами”, які розширюють свою владу, Тимошенко, яка хоче дострокових президентських виборів, та Мороз, який у цьому процесі стає головною особою. Але насправді ціна такого виграшу занадто висока, тому щось серйозніше, ніж шантаж, імпічмент навряд чи може розглядатися. Хоча Росія залюбки підтримала б такий крок.

Як бачимо, абсолютно “хороших” варіантів, які б влаштовували усі політичні сили, не існує навіть гіпотетично. Оптимальними, очевидно, були б ті, що позначені плюсом у графі “Україна”. Вони сформульовані таким чином: Президент розглядає кандидатуру Януковича, але не подає її, вимагаючи від коаліції іншу кандидатуру; створюється нова коаліція (ПР – НУ – СПУ), яка висовує іншу кандидатуру; коаліція висуває іншу, “неконфліктну” кандидатуру. Власне, усі ці “варіанти” зводяться до одного – прем’єр-міністром стає не Янукович, а якась інша особа. Цікаво, що такий вихід був би добрим і для самих “Регіонів” (плюси у відповідній графі це показують), котрі здобули б більше маневреності у відносинах з Президентом та мали б кращі перспективу для завоювання електорату за межами південно-східних регіонів.

Але, судячи з перебігу телешоу під назвою “Круглий стіл у Президента”, його фігуранти можуть ухвалити рішення і зі знаком “мінус” для України.  

Оксана Охрімчук, м. Київ

УНІАН в Google News