Україна завмерла в очікуванні

Україна застигла в очікуванні. Сьогодні Президент звернеться до нації і скаже про своє остаточне рішення... Яким воно буде? І чи готове воно на цей момент у самого Президента? 

Україна застигла в очікуванні. Сьогодні Президент звернеться до нації і скаже про своє остаточне рішення... Яким воно буде? І чи готове воно на цей момент у самого Президента?

Можна передбачити кілька варіантів:

Перше. Президент оголошує про розпуск парламенту й призначає нові вибори.

Друге. Президент оголошує про те, що подає кандидатуру Януковича у Верховну Раду, як того вимагає Конституція, із застереженням, що сам він цю кандидатуру не підтримує.

Третє. Президент подає кандидатуру Януковича у Верховну Раду і пояснює, що це стало можливим завдяки тривалим консультаціям з учасниками політичного процесу та досягнутому консенсусу. До 12 години ночі час ще є...

Четверте. Президент пояснює, що відповідно до Конституції розглянув кандидатуру Януковича, запропоновану коаліцією, але відхиляє її (з причин, що...).

Проте в повітрі висить очікування саме розпуску. Можливо, тому, що чимало громадян хоче почути від Президента саме цього? Чи тому, що вся Україна відчуває невідповідність між тими, хто сидить у парламенті, й тими, хто дивиться на них по телевізору?

Останніми днями від найвищого законодавчого органу повіяло зібранням у Сєверодонецьку взимку 2004 року, яке поставило під сумнів цілісність держави. А тепер про це саме ми чуємо вже з Києва - з органу, який і має дбати про цю цілісність.

Про що Президент так довго радився з Януковичем?

Мабуть, запропонував йому те саме, що свого часу Юлії Тимошенко. Спочатку давайте підпишемо документ, який ляже в основу нової коаліції і слугуватиме дороговказом для подальшої роботи парламенту, а посади - діло другорядне... Але і Янукович пішов шляхом Тимошенко: якщо я не прем’єр-міністр, то навіщо мені якісь дороговкази...

Довгі години, які Президент провів із Януковичем, скоріш за все пішли на обговорення кадрових розкладів (про що ж іще вони могли так довго говорити?). І проблема працевлаштування для Віктора Федоровича, напевне, виявилася питанням найпринциповішим. Періодичні викиди провокаційних заяв з боку Кушнарьова–Чорновола підтверджують це. Дайош посаду, а далі – гуляй рука...

Схоже, Президент довго й наполегливо зважував можливі варіанти розв’язання парламентської кризи. Для цього дав можливість усій Україні побачити своїх “героїв”, які за круглим столом у Секретаріаті виставляли напоказ свою обмеженість та вузьколобість. 

Мені особисто не віриться в розпуск парламенту. Але так само не віриться, що у ХХІ столітті в демократичній країні владу може утримувати парламент, погляди якого не відповідають поглядам тих, хто його обрав.

Оксана Охрімчук, м. Київ

УНІАН в Google News