Суперники-слов'яни опинилися в ситуації розколу церков

"Ющенко потис руку Алексію II, немов бізнесменові, після того, як ласкаво розцілував Варфоломія в обидві щоки..."

З погляду багатьох росіян той факт, що Україна прагне вступити до НАТО і вигнати російський військово-морський флот з його бази на Чорному морі, – це вже погано. Але за минулі вихідні конфронтація, викликана спробами України вийти з-під російського впливу, досягла ще більшого емоційного напруження: український президент спробував відокремити церкву своєї країни від московської церкви (від Московського патріархату РПЦ).

Вселенський патріарх Варфоломій I і Президент України Віктор Ющенко під час зустрічі в аеропорту ”Бориспіль”. Київ, 25 липня

Це був черговий раунд у дедалі затятішому перетягуванні каната з питань історії, ідентичності і влади. Уряди б`ються між собою, застосовуючи різноманітну політичну зброю – наприклад, Україна погрожує приєднатися до сторони, яка була ворогом Росії у холодній війні, а Росія може перекрити постачання природного газу, від яких залежний її сусід. Обидві сторони швидко дали зрозуміти, що боротьба за церкву – інституцію, традиційно тісно взаємозв`язану з державною владою, – має як мінімум не менше значення.

У суботу президент України Віктор Ющенко, підлаштувавши свій виступ під 1020-річчя приходу християнства в слов`янське князівство, яке існувало до України і Росії, тобто дату, яку обидві країни вважають моментом становлення своїх націй, призвав православних християн України добитися незалежності від Російської православної церкви.

У присутності провідних ієрархів православної церкви з усього світу Ющенко попросив Вселенського Патріарха Варфоломія, духовного лідера 250 млн. православних християн на планеті, благословити встановлення незалежної української церкви – благословити, як висловився Ющенко у суботу, "мрію, істину, надію нашої держави, України".

Президент України – який стверджує, що проросійські супротивники намагалися його отруїти, після чого його обличчя стало рябим, мов після віспи, – при цьому зневажливо обійшовся з Патріархом Російської Православної Церкви Алексієм II: потиснув йому руку, мов бізнесменові, після того, як ласкаво розцілував Варфоломія в обидві щоки.

Вселенський Патріарх Варфоломій І і Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексія ІІ

За три дні, протягом яких у столиці України Києві відбувалися урочисті релігійні церемонії, рок-концерти і мала місце жорстка політична конфронтація, двобій за владу нічим не вирішився. Обидві сторони заявили про свою перемогу, оскільки Варфоломій утримався від відкритого визнання чи, навпаки, осуду руху за незалежність, заявивши лише, що роз`єднаність в церкві матиме проблематичні наслідки для майбутнього України.

Але в обох таборах також спостерігались ознаки ображеної гордості та пристрасного націоналізму, і, очевидно, що буде складно вирішити суперечку, уникнувши розколу в церкви, загострення міжнаціональних чвар в Україні і поглиблення російсько-українських розбіжностей.

Можливість розколу церкви продемонструвала, що за геополітичними пустопорожніми погрозами, якими ці дві країни перекидаються з 1991 року, – коли після краху СРСР обидві здобули незалежність – прихована криза ідентичності і сильне відчуття втрати.

Багато українців вважають, що Російська імперія, - а пізніше СРСР - позбавили їх шансу сформувати національну ідентичність, а багато росіян, зі свого боку, вважають, що тепер Україна оголошує своїми землю і історію, які належать і їм.

Медсестрі Світлані Дьоміній, яка у вівторок прийшла помолитися до Єлохівського собору в Москві, ідея незалежної української церкви негайно нагадала про жаль, яку викликає у неї незалежність України.

"Чи можливо, щоб Україна не була частиною Росії? – засмучувалася вона, поставивши свічку в соборі бірюзового кольору із золотим куполом; за радянської влади ця будівля була головним діючим православним собором Москви. – У нас спільна віра, спільна історія".

Дьоміна сказала, що спостерігати, як країни типу Грузії намагаються залишити сферу впливу Москви, менш болісно.

"Грузини... Вони ж завжди були з Кавказу", – сказала вона, маючи на увазі неспокійний гірський регіон, населення якого століттями воювало з російськими правителями. Але в України і Росії, за її словами, "одна мова, одна релігія, навіть кухня однакова".

Українці дотримуються іншої думки. Коли існувала Російська імперія, а потім Радянський Союз, російська мова була на Україні мовою держави і освіти, тож українці тяжко прагли зберегти власну мову. Вони сприймають абсорбцію української держави і церкви до російських інституцій за Петраі Великого як анексію, яка пішла в минуле тільки в 1991 році.

"Як можна підтримувати добросусідські відносини, коли твій сусід каже, що будинок, де ти живеш, – не твій будинок, а ваш спільний?" – запитує єпископ Євстратій, офіційний представник однієї з двох раскольницьких церков України – Київського патріархату Української православної церкви, який Московський патріархат оголосив єретичним.

Для України постання незалежної церкви є принципова важливим, щоб консолідувати її національну ідентичність й державність, і, ймовірно, врешті-решт воно відбудеться, каже Олексій Малашенко, експерт з релігії і суспільства з Carnegie Moscow Center.

"Але для Росії це ще і трагедія, – зазначив він. – Не знаю, як вони домовлятимуться".

1991 року Україна, виходячи з СРСР, забрала з собою багато того, що було дорогим Росії.

Кримський півострів на Чорному морі, відвойований Катериною Великою у турок для Російської імперії, був улюбленим місцем відпочинку для багатьох поколінь російських дворян, а пізніше радянських трудящих. Порт Севастополь в Криму досі залишається базою російського військового Чорноморського флоту. Одеса, важливий центр судноплавства, що нині входить до складу України, теж є батьківщиною спільної культурної спадщини – від солоних анекдотів до знаменитої сцени з дитячою коляскою, що котиться сходами в класичному фільмі Ейзенштейна "Броненосець Потьомкін".

Затяте перетягування канату відбувається навіть щодо трагічних історичних подій. У Україні є рух, який прагне переконати світ, що голод, від якого під час примусової колективізації загинули мільйони радянських громадян, був геноцидом щодо українців, – натомість багато росіян зазначають, що їх предки теж вмирали з голоду після того, як у них відібрали їх приватні земельні володіння.

Але найбільшим трофеєм є спадщина Київської Русі, князівства, яке князь Володимир, – Владімір, як його називають росіяни, – в X столітті навернув у християнство.

Алексій II

Алексій II назвав Київ матір`ю міст руських, містом, з якого по "нашій землі" почала поширюватися свята православна віра.

Московські церковні ієрархи – особи, близькі до Кремля, – пов`язали єдність церкви з політичними зусиллями із збереження тісних взаємин слов`янських країн.

На рок-концерті, організованому Московським патріархатом, популярна рок-група "ДДТ" виступала разом з митрополитом Кирилом, офіційним представником московської церкви. Останній прочитав щось типу релігійного репу: "Росія, Україна, Білорусь – це Свята Русь! Свята Русь – це непереможність!".

У суботу навіть пролунали постріли – правда, холості. У вівторок Україна офіційно поскаржилася Росії на стрілянину холостими патронами з борту російських кораблів ВМФ у Севастополі – так святкувалося російське свято, день ВМФ.

Усередині України питання незалежності церкви теж викликало роз`єднаність. Ідея незалежності церкви менш популярна на переважно російськомовному, проросійському промисловому півдні і сході України, ніж в україномовній частини країни на захід від Дніпра, яка симпатизує Заходу.

Алексій II відмінив запланований візит до Донецька, проросійськи налаштованого міста, пославшись на стан здоров`я. Це рішення широко тлумачилося чи то як спроба не підігрівати настрою своїх прихильників і тим самим уникнути загострення конфлікту, чи то як реакція на недостатню шанобливість з боку українського президента.

Енн Барнард (The New York Times)