Голгофа для Януковича

Заклик Віктора Федоровича визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії може дорого обійтися лідерові ПР... Горезвісна теза про монолітність партії викликає єхидні усмішки...

Заклик Віктора Януковича до керівництва України визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії може дорого обійтися лідерові Партії регіонів. Він може надбати певних симпатій у Кремлі, але ризикує втратити довіру українських виборців.

Віктор Янукович

Віктор Федорович стоїчно мовчав впродовж літніх парламентських канікул. Ані повінь у шести областях країни, ані протистояння між урядом і президентським секретаріатом не змусили його зробити сяку-таку чітку заяву. Зате напередодні Дня Незалежності Янукович видав порцію давно обкатаних і перевірених тез, підкреслюючи стурбованість станом російсько-українських відносин. Нічого, що б виходило за межі звичних заяв лідера опозиції не було,  а ось заклик підтримати Абхазію і Південну Осетію, що прозвучав 26 серпня засвідчив: вождь регіоналів стрімко втрачає політичне обличчя. Він не хоче або не може зрозуміти, що прагнути так енергійно сподобатися керівництву сусідньої держави, принаймні, непристойно.

Секретом Полішинеля було і залишається непереборне бажання багатьох українських політиків першого ешелону навести мости довіри з Кремлем, але Януковичу вдалося переплюнути всіх. Можливо, Віктор Федорович специфічно витлумачив звинувачення в державній зраді, пред`явлені Банковою Юлії Тимошенко, і поспішив поборотися за симпатії російського керівництва. Заклик Януковича видається тим більше дивним, що в його команді достатньо досвідчених дипломатів, а позицію Росії щодо визнання Південної Осетії і Абхазії розділило лише керівництво палестинського руху ХАМАС. Тому лідер Партії регіонів, безумовно, привернув до себе увагу. Ми ж скористаємося моментом для аналізу причин такого резонансного кроку.

Можна припустити, що Віктор Янукович почав президентську кампанію. Про те, що партійний лідер буде єдиним кандидатом від регіоналів, заявив в недавньому інтерв`юі ще один видний “донецький”, Борис Колесников. Очевидно, що тема грузино-осетинського протистояння залишається резонансною і цікавою, проте розпорядився нею Віктор Федорович незграбно. Його прямолінійність тільки підкреслює, що головний регіонал не просто засидівся в опозиції, але і не вміє в ній працювати. Пасивність політичної поведінки, нездатність домовлятися з іншими парламентаріями привели до того, що найбільша фракція Верховної Ради постійно грає другим номером, а її спроба відправити уряд Тимошенко у відставку завершилася провалом всупереч численним економічним промахам Кабміна.

Горезвісна теза про монолітність Партії регіонів викликає тільки єхидні усмішки експертів. Цій політичній силі сьогодні доводиться викручуватися, щоб довести свою адекватність статусу системної опозиції. При цьому наявність декількох центрів впливу, над якими підноситься Янукович з його териконовим рейтингом, - теж далеко не секрет. Регіонали, наприклад, так і не зуміли висунути з-поміж своїх лав узгоджену кандидатуру на посаду першого віце-спікера  Верховної Ради - «старі» і «нові донецькі» не дійшли консенсусу. Після смерті Євгена Кушнарьова вакантним залишається місце партійного ідеолога. Партія, в якій, згідно з офіційними даними, налічується більше мільйона членів, з боку нагадує громіздкий і погано керований підрозділ фінансово-промислового холдингу.

З одного боку, така ситуація - мрія будь-якого керівника, відкривається простір для інтриг і жорстких рішень, з іншого - Віктору Федоровичу бракує політичного досвіду, щоб скористатися ситуацією, що склалася, у власних інтересах. У нього відсутня, наприклад, можливість, обмежити самостійність дій Ріната Ахметова. В світлі останніх заяв лідера Партії регіонів викликає сумнів щодо його усвідомлення небажання фінансових донорів рідної партії бути на других ролях у разі зближення з Росією. Генералам південно-східного бізнесу явно не хочеться відразу стати хлопчиками на побігеньках у російських олігархів.  Хоча вони поки не відмовлять Вікторові Федоровичу у фінансовій підтримці, але задумаються про диверсифікацію політичних інвестицій.

Пасивність власних дій примушує Януковича проїдати капітал, зароблений на президентських виборах 2004 року і злегка укріплений перемогою в парламентській кампанії 2006 року. Якщо його заява щодо необхідності визнання Південної Осетії і Абхазії стала фактичним стартом президентської кампанії, то його слід визнати невдалим. Тим часом Віктор Федорович під час цих виборів вже не матиме права на помилку: поразка мабуть приведе до його відставки з поста лідера Партії регіонів, а саму політичну силу - до дезінтеграції на декілька не таких великих, але ідеологічно визначених партій. За всіма ознаками, шеф регіоналів ступив на персональну Голгофу, з якої до реальної політики немає вороття.

Євген Магда