Даєш більше двох пар шкарпеток на рік!

Владі дуже вигідно, щоб профспілки були бутафорськими... Інтерв`ю з лідером Національного форуму профспілок Мирославом Якибчуком

Лідер Національного форуму профспілок України Мирослав Якибчук відповів на запитання агентства УНІАН

Мирославе Іллічу, ви стверджуєте, що уряд не виконує зобов`язання за тристоронньою Генеральною угодою, підписаною Кабміном, роботодавцями і профспілками. Заявляєте і про претензії до проекту бюджету на 2009 рік. У чому їх суть?

Якщо говорити про бюджет, то уряд не виконує свої зобов`язання щодо зрівнювання з 1 січня 2009 року мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму. Ця вимога зафіксована в Генеральній угоді, де чітко сказано: мінімальна зарплата не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. А проект держбюджету-2009 містить хитре формулювання: декларується, що мінімальна зарплата повинна бути на рівні прожиткового мінімуму, а цифри свідчать про інше. Так, з першого кварталу наступного року прожитковий мінімум буде 723 гривні, а мінімальна зарплата, зверніть увагу, – 630 гривень, але реальний оклад, мовляв, повинен нараховуватися працівникові на рівні, не меншому, ніж встановлений прожитковий мінімум. Такі подвійні формулювання означають, що уряд віддає питання мінімальної зарплати на відкуп роботодавців. Їм немовби рекомендується платити зарплату не нижче 723 гривень, хоча закон зобов`язує їх тільки до 630 гривень.

Другий момент – прожитковий мінімум, зазначений у бюджеті, не відповідає потребам реального життя, він занижений. Що таке 723 гривні на місяць при щоденному зростанні вартості життя! Методика розрахунку прожиткового мінімуму, якою користується Кабмін, просто смішна: дві пари шкарпеток на рік або одне жіноче пальто на 8 років! Ми принципово не згодні з таким підходом. Тим більше, за нашими розрахунками реальний прожитковий мінімум сьогодні по різних містах становить від 1450 до 1870, а в середньому – 1660 гривень.

Ми взагалі пропонуємо відійти від такого поняття як прожитковий мінімум і взяти за основу європейські стандарти, де по галузях існує середньостатистична заробітна плата, і вона ж є мінімальною. А в Україні всі розрахунки по соціальних виплатах грунтуються на розмірі прожиткового мінімуму.

При цьому уряд Юлії Тимошенко сам порушує закон про цей мінімум, який свого часу ініціювався БЮТом і був прийнятий. Зокрема, згідно із законом, щомісяця 20-го числа розмір прожиткового мінімуму повинен публікуватися і всі соціальні виплати, пенсії повинні перераховуватися відповідно. Насправді, лише один раз у червні цього року його рівень був піднятий з 605 до 607 гривень. Саме на стільки, складаючи споживчу корзину, уряд «реально» оцінив рівень інфляції і зростання цін на основні товари і продукти харчування. Природно, ми з цим не згодні. Тому ми сформували вимоги до уряду, їх пред`являтимемо і добиватимемося від влади і роботодавців виконання Генеральної угоди.

Ви розраховуєте, що уряд прийме ваші вимоги?

Якщо вони не будуть задоволені, ми проведемо попередній страйк, пікетуватимемо органи виконавчої влади всіх рівнів. Не допоможе – попередній переросте в загальнонаціональний.

Знаєте, дуже образливо, коли влада каже, що дбає про народ і виконує взяті зобов`язання. Сьогоднішній приклад дуже показовий: ми вимагаємо, щоб вони виконали хоч би те, що самі підписали. Підписуючи Генеральну угоду, ми наперед розуміли, що закладені в ній умови не відповідають вимогам життя. Проте профспілки почали вести діалог, пішли на поступки, знаючи, що сьогодні тяжке становище в економіці, що вона прив`язана до світових економічних тенденцій, ми розуміли бюджет нашого уряду. Але ми не розуміємо, коли підписуються мінімальні зобов`язання і навіть вони не виконуються.

Чим ви це пояснюєте?

Тим, що влада у нас безвідповідальна – як законодавча, так і виконавча. І формально вона навіть не вважає за потрібне щось пояснювати людям. На жаль, в Україні до народу ставляться лише як до електорату. Сьогодні вже пішли процеси, пов`язані з президентськими виборами, і все підпорядковано цьому. Тому і політика в соціальній сфері побудована на «подачках», які не стимулюють людину до професійного зростання. Вона така, що ми перетворюємося на країну пільговиків. Коли молодим фахівцям після вузу пропонують по 600-800 гривень, які вони можуть, не працюючи, одержувати і на біржі праці. В результаті ми маємо дефіцит кваліфікованої робочої сили, відтік професіоналів з країни, стагнацію економіки. Тому що ми інвестуємо не в створення робочих місць, а самі провокуємо армію безробітних. А навіщо молодому фахівцеві працювати, якщо йому не гарантуються ні нормальних умов праці, ні безпеки на виробництві, ні гідної платні? Я вже не говорю про соціальний пакет, доступний відпочинок і спортивне дозвілля.

Але якби влада відчувала сильний тиск профспілок, напевно б вона до вас прислухалася.

На жаль, на сьогодні в профспілках немає консолідованої позиції – є принципові, але є й ті, хто підіграє державі. А немає єдності – немає і шляхів добитися від влади виконання її зобов`язань. Вона ж киває: мовляв, ось ці профспілки з усім згодні, а ви – незгодні – не є більшістю. Владі дуже вигідно, щоб профспілки були бутафорськими, щоб вони погоджувалися з усім, що їм диктують.

Тому, тільки об`єднавши всі профспілки в єдиний кулак, можна зайняти солідарну позицію і серйозно апелювати до влади. Проте, вдасться це об`єднання чи ні, ми поступатися не маємо наміру, тому що тільки так люди побачать, хто працює, захищає їх інтереси, а хто «відсиджується в кущах».

Як же бороться с роз`єднаністю профспілок, з тими, хто «підіграє» владі?

Активною роботою з тими, хто «не підіграє». А іншим вже нічого не залишиться, як до нас приєднатися. Інакше народ зрозуміє, що такі профспілки «на підспівах» у влади і роботодавців. Ті, хто живуть за інерцією, сьогодні суспільству просто не потрібні. Навіщо людині платити членські внески, якщо вона не має від цього ніякої віддачі, і при звільненні чи іншому випадку не одержує допомоги від цієї організації? Вона просто втрачає 1% платні, а на ці відсотки в цілому по країні утримують армію дармоїдів.

І як зробити первинні осередки активними, підштовхнути профспілки до розвитку на місцях?

Сьогодні єдиний спосіб – це чіткі соціальні програми, які будуть корисні кожному членові профспілки і всьому суспільству. Потрібно змінити пріоритети профспілкової роботи. В першу чергу профспілки повинні забезпечувати правовий захист своїх членів, контролювати умови праці, техніку безпеки, виконання колективних договорів і Генеральної угоди на кожному підприємстві. Вимагати у роботодавця соціальний пакет, який передбачає і якісний відпочинок, і заняття спортом, добре харчування на виробництві – це все турбота профспілки. Працівник повинен твердо знати, що якщо його спробують незаконно звільнити, то до дирекції заводу прийде голова профкому і доможеться справедливості. Те саме – якщо працівник працював наднормово, профспілка прослідкує, щоб він одержав відповідні виплати. Робітник, за яким стоїть активна профспілка, – це, перш за все, людина з почуттям власної гідності. Він знає свої права і вміє їх захищати – роботодавець змушений його поважати.

Більше того, профспілка повинна не тільки захищати працівників у разі порушення їх прав, а й запобігати таким порушенням.

При цьому ключові критерії роботи профспілки – користь і прозорість. Сьогодні профспілки – одні з найзакритіших структур, тоді як всю свою діяльність вони повинні висвітлювати в засобах масової інформації. І на підприємстві люди повинні бути в курсі: чим займається профактив, скільки він прийняв людей, що він зробив для них, куди йдуть профспілкові гроші?

Чому на Заході профспілки такі сильні?

Тому що вони займаються своєю справою. За найменшого порушення прав найнятих робітників, вони цілу країну виводять на вулицю. І держава одразу реагує. Мене, наприклад, дуже дивує те, як в Україні багато профспілок виборюють підвищення тарифів – на транспортні послуги, наприклад. Вони захищають інтереси роботодавців, а не зарплату своїх членів! Тобто бізнес використовує профспілки для боротьби з власним народом або з владою: тисне на владу для того, щоб підняти тарифи для народу, при цьому обіцяючи підняти платню. Справа профспілки – боротися за підвищення заробітної плати, а не стояти під стінами органів влади і вимагати підвищення тарифів, відстоюючи інтереси роботодавців галузі.

А є ще й ділки, які примудряються використовувати профспілки в рейдерських захопленнях власності. Це взагалі ганьба і абсурд.

І що має відбутися, щоб ця ситуація змінилася?

По-перше, необхідна стратегічна програма розвитку профспілкового руху. Також треба змінити саму свідомість людей, які керують профспілками, за великим рахунком - це питання оновлення кадрів.

Ще один ключовий момент – профспілкам обов`язково потрібно дати право законодавчої ініціативи. Ми вже 6 років не можемо прийняти Трудовий кодекс, бо нинішня Верховна Рада – це практично збори роботодавців, нуворишів, які не ставитимуть собі палиці в колеса.

Подивіться, з якими складнощами приймався закон про престижність шахтарської праці! А що, хіба в інших сферах – сільському господарстві, освіті, медицині – у нас сьогодні легко працювати? Хіба праця людей, умови роботи, зарплата в інших галузях в кращому становищі? Доки не буде створена адекватна законодавча база, а найголовніше – поки вона не виконуватиметься, ситуація не поліпшиться.

Є питання і до якості соціальних законів, які сьогодні, як я вже казав, стимулюють не тих, хто працює, а тих, хто дармоїдствує. Якщо людина – професіонал, то при сумлінній роботі вона має одержувати високу платню. А якщо людина добре працює і добре одержує, то їй ніякі пільги та подачки не потрібні – вона сама розбереться, що купити і де лікуватися. А у нас – хибна практика: відрядно-преміальна форма оплати, коли начальство за власним бажанням роздає робітникам премії і надбавки. От і виходить, що послужливим і лояльним заплатять, а принциповим – ні.

І, зазначте, політики борються не за те, щоб законодавчо і системно закріпити права працівників, а за те, щоб була підстава казати: «Я ж вам пільгу дав! Я ж вам підняв на 20 гривень зарплату! Кланяйтеся! Голосуйте!»

Але для досягнення мети, про яку ви говорите, перш за все потрібна ефективна реорганізація самих профспілок. І не тільки для діалогу з політиками. Сьогодні багато хто навіть не здогадується, що в них десь є профспілка. Ось де, наприклад, мої гроші, які відраховуються на профспілку?

Так, багато профспілок не дорожать своїми членами. З платні гроші традиційно відраховують, навіть не поцікавившись, чи є людина членом профспілки, може, вона навіть заяви туди не писала. І коли ми подивимося, чим займаються багато профспілок, то будемо здивовані: інколи ці гроші витрачаються на різну меценатську діяльність, на видання якихось непотрібних книг. Замість того щоб спрямувати ці гроші на конкретні справи, пов`язані з наданням певної допомоги, наприклад, безкоштовних юридичних консультацій працівникам. Адже, по суті, члени профспілки, сплачуючи внески, страхуються на випадок втрати роботи або ситуацій, коли будуть порушені їхні трудові права.

А фонди соціального страхування?

Туди йдуть окремі відрахування. Сьогодні фондами соцстраху профспілки не управляють, вони є однією з трьох сторін, які входять в правління, – разом з державою і роботодавцями. Але, на жаль, профспілки там ніякої ролі не грають – фонди повністю захопила влада, їх грошима повною мірою користуються і розпоряджаються чиновники, а представники профспілок там просто «для галочки». Цю систему інакше як корупційною не назвеш.

Дирекція кожного фонду прагне зробити так, щоб виплат було якомога менше, щоб більше грошей пішли на банківські депозити, на реалізацію різних проектів, тендери на які виграють фірми, «рідні» чиновникам. А профспілки – як представники трудового народу – своєю формальною участю ці схеми благословляють.

Ми запропонували скласти єдиний електронний реєстр членів профспілок, застрахованих по всіх фондах. Ви знаєте, з яким жахом це було сприйнято? Зокрема, ми пропонували, щоб всі, з кого йдуть відрахування до фондів соціального страхування – а це мільйони людей - були занесені в реєстр. Щоб автоматично було видно – скільки відраховується до цих фондів, хто конкретно і що саме з них одержує, хоч би то була путівка в санаторій або дитячий подарунок на Новий рік. Більше за все така пропозиція налякала державну сторону: почалися ігри, пішли домовленості з іншими профспілками, «висмикування» членів правління, погрози – щоб тільки цього не приймати!

 І чим все закінчилося?

Поки що нічим. З цього приводу зі мною багато розмовляли в Міністерстві праці і соціальної політики – і заступники міністра, і начальники відділів. Спочатку ці ідеї сприймалися бадьоро, наголошувалося, як це важливо і корисно, а потім чиновники почали вишукувати проблеми і причини, з яких це зробити неможливо. Тобто, забалакали.

Але реально це можна здійснити?

Звичайно. Сьогодні кожна людина має свій код, є необхідні бази даних застрахованих, тому створити такий реєстр – елементарно. Але з ним вже буде чітко видно, скажімо, що путівку одержав директор або голова профкому, а не простій трудівник. Тому проти реєстру виступили і деякі профспілкові працівники, які займаються розподілом путівок.

А повинен бути повний відкритий звіт перед усіма членами профспілки. При єдиному електронному реєстрі кожна людина бачитиме свій баланс: скільки грошей вона заплатила, куди вони пішли, і що вона одержала від профспілки, від фондів. Ця система усунула б схему крадіжки і підштовхнула б державу і самих профспілкових діячів перебудувати свою роботу в корисному для людей форматі. А поки що все відбувається в ручному режимі, кожен інспектор на свій розсуд може ухвалювати рішення: виплатити чи не виплатити страховку.

Ви не пробували серед депутатів пошукати симпатиків, які б ініціювали в парламенті ухвалення відповідного закону?

Ми навіть написали цей закон, але жоден з депутатів, до яких я звертався, не взявся за те, щоб під ним підписатися і подати його до Верховної Ради. Мільйонери можуть думати тільки про свої мільйони.

Може, профспілкам час іти до парламенту своєю партією? Ось і Олександр Стоян – у минулому великий профспілковий керівник – давно в депутатах. До речі, до нього по допомогу не пробували звертатися?

Про партію профспілок сьогодні говорити рано. А що стосується Олександра Стояна, то своїм нещодавно зареєстрованим у парламенті законопроектом про профспілкове майно він мене дуже здивував. Можливо, далася взнаки образа на те, що його свого часу «попросили» з профспілок. Але закон, за допомогою якого він хоче профспілки – організацію, інтереси якої він стільки років очолював, – позбавити частини майна, викликає у багатьох обурення. У чому суть? Профспілкове майно, де права власності спірні (тобто, тим чи іншим об`єктом разом з профспілкою володіє держава або інша структура) хочуть просто передати Фонду соціального страхування від тимчасової втрати працездатності. Таким чином, члени профспілок втратять право користування частиною санаторіїв і спортивних баз, а сам Фонд перетвориться на комерційну структуру, де, грубо кажучи, можна буде красти ще більше.

Отже, того, що можна красти, ще залишилося чимало?

Я не займався інвентаризацією профспілкового майна і кажу не про те, що лишилося, а про принципи й підходи. Якби залишилася одна-єдина ручка для дверей, справжній профспілковий діяч мав би стежити, щоб вона служила профспілці.

А як ви, взагалі, ставитеся до практики залучення профспілок до участі в політичній боротьбі?

Я вважаю, що профспілки повинні бути аполітичні або в гіршому разі – мати власну політичну силу, яка саме на політичному й законодавчому рівні захищала б інтереси трудящих. Що стосується участі моєї організації в політичній боротьбі – ми не виконуємо нічиї політичні замовлення. У складі Національного форуму профспілок є голови всеукраїнських профспілок, які належать до різних політичних партій. Але це нам не заважає спільно захищати інтереси трудящих.

Хоча я переконаний, що сьогодні в країні мітингів «за закликом серця» практично немає, в цю справу вкладаються великі гроші. Самі ми не лицеміримо з цього приводу і відкрито кажемо, що створили страйковий фонд, куди всі профспілкові організації переказують кошти, з яких офіційно оплачуються умови проведення страйку, – квиток на потяг, обід, пляшка води, прапор тощо – тим людям, які захищають свої інтереси, підкреслюю, за свої ж профспілкові гроші. Потім порахуємо, скільки витратили, і якщо ми маємо рацію – то нам держава зобов`язана буде ці витрати компенсувати. Ми, відповідно до закону і європейських норм, боротимемося за свої права і вчитимем владу нас поважати.

Ваша організація включає 17 всеукраїнських галузевих профспілок або трохи більше 2 мільйонів членів. А серед інших профспілкових об`єднань України у вас є однодумці?

Незалежні профспілки в своїх цілях єдині, і керівники цих профспілок мислять тими ж категоріями, що й ми. А взагалі, працюємо з усіма профспілками. У нас існують різні союзи, спільні представницькі органи, прагнемо виробити спільну позицію.

Я впевнений, що в найближчі кілька років всі профспілкові рухи об`єднаються в єдину команду. І цей процес неминучий, адже люди розуміють, що тільки єдиною силою можна досягти корисного результату. Також вони бачать і те, що влада просто використовує багатьох з них для досягнення власної мети. Адже принцип «розділяй і володарюй» працює завжди і скрізь.

Розмовляла Олена Милосердова