УНІАН

Олександр Турчинов: Боягузтво - це страшний гріх. Потрібно вичавлювати з себе раба

Секретар РНБО України Олександр Турчинов в інтерв'ю УНІАН розповів, як у 2014 році йому вдавалося збирати ефективну для голосувань більшість у Верховній Раді і чому теперішнім депутатам цього не вдається, як він розраховував першу мобілізацію за числом берців на складах і чому Україні у протистоянні з Росією слід розраховувати лише на власні сили.

УНІАН

Секретар РНБО України Олександр Турчинов, напевне, єдиний політик в Україні, кому в певний момент несказанно «пощастило»: після втечі екс-президента Віктора Януковича, прем'єра, ряду міністрів, губернаторів, мерів та інших чиновників, в його руках, фактично, була зосереджена вся влада в країні. «Кривавий пастор» - саме так охрестили Турчинова ЗМІ за поребриком - став водночас і спікером парламенту, і координатором роботи Уряду, і виконувачем обов'язків президента, але - не скотився до диктатури, як, напевне, вчинив би багато хто на його місці. Більше того, він навіть не спробував утримати хоча б частину своєї майже абсолютної, у певний момент, влади - і не став кандидатом на виборах президента.

В інтерв'ю УНІАН секретар РНБО України розповів, як 2014-го року вдалося зберегти життєздатну Верховну Раду - єдиний легітимний орган влади в країні, що заважає теперішньому складу парламенту ефективно працювати, як з нуля вибудовувалася наша боєздатна армія і чому в протистоянні з Росією слід розраховувати тільки на власні сили.

Два роки тому ви не були обрані президентом, але виконували обов'язки президента, - погодьтеся, прецедент специфічний. І цікавий факт - ваше призначення ніхто не критикував ні всередині країни, ні поза нею. Який це тягар відповідальності - стати водночас головним у двох з трьох гілок влади? Які перші завдання довелося виконувати, розуміючи, що на вас, по суті, звалили все?

Правда в тому, що тягар відповідальності був справді неймовірним. Взагалі, об'єднання посад голови ВРУ і президента - це непросто, адже це - дві третини владних повноважень у країні. При цьому невеликий період часу, поки новий Кабмін не був сформований, я координував ще й роботу Уряду.

Новоизбранный председатель ВР Александр Турчинов выступает во время заседания парламента, 22 февраля 2014 / УНИАН

Але головна проблема була не в тому, що в одних руках були сконцентровані всі основні владні повноваження. Проблема була в тому, що влади в цей момент у країні фактично не було. Втік президент, втік Кабмін, розбіглися голови місцевих адміністрацій... Натовпи людей на вулиці шукали міліціонерів, які сховалися... В Україні склалася ситуація, яка була реальною загрозою суверенітету, незалежності та життєздатності країни. Тому головне завдання полягало в тому, щоб у найкоротші терміни відновити систему влади - як центральної, так і регіональної.

Весь південний схід горів, Київ горів. І якщо центр Києва горів у прямому сенсі (шини, авто, окремі будівлі), то південний схід - у переносному, але ця пожежа була набагато небезпечнішою. Тому що, за технологією російських спецслужб, так звана «Русская весна» мала розірвати Україну на частини. У нас ще не був сформований Уряд, а російським спецназом вже були захоплені будівлі парламенту й Уряду Криму. Ось у таких умовах необхідно було приймати рішення. Потрібно було розпочинати відновлення вертикалі влади, реформувати силовий блок, практично з нуля відновлювати армію.

Женщина с портретом погибшего участника Майдана в терновом венке в Киеве, в среду, 26 февраля 2014 / УНИАН

Період Революції гідності і, надалі, початок військового протистояння з Росією часто порівнюють з періодом становлення української державності 1917-1921 років. Але, на відміну від подій сторічної давнини, два роки тому ситуацію вдалося втримати. У тому числі, за рахунок того, що вдалося утримати різношерстий парламент, більшість у якому складали соратники президента, який щойно втік. Чим ви взяли Раду?

Зараз багато хто забув, яким був парламент того часу. Буквально за тиждень до мого призначення у парламенті була цинічна, жорстка більшість, яка готова була приймати будь-які диктаторські закони, готова виконувати будь-які команди Януковича і його найближчого оточення, готова голосувати за арешт всієї верхівки опозиції.

Турчинов: Заставить парламент работать было самой главной и сложной задачей / УНИАН

В основі цієї більшості - Партія регіонів, яка формувалася фактично однією людиною - Януковичем - за принципом особистої відданості і внесення багатомільйонних ресурсів за прохідні місця. З іншого боку - комуністи, які підспівують і підіграють їм у всьому - цинічні, безпринципні, винятково проросійські. Такі депутати складали більшість парламенту. А на вулицях Києва - люди, які вимагають відповідальності за пролиту режимом Януковича кров, люди, готові розтерзати як комуністів, так і регіоналів.

Комуністи і регіонали могли просто розбігтися, злякавшись, наприклад, спроб захоплення Верховної Ради

Але попри це, необхідно було створити нову більшість, змусити парламент працювати. І це було головним  і найскладнішим завданням.

Комуністи і регіонали могли просто розбігтися, злякавшись, наприклад, спроб захоплення Верховної Ради, коли жбурляли камінням, били вікна. Але якби вчорашня більшість розбіглася, парламент не зміг би функціонувати і в країні не залишилося б жодної легітимної влади. Адже в умовах, що склалися на той момент, Рада залишалася в Україні єдиною легітимною владою. Якби впав парламент, то ні відновити виконавчу владу, ні створити армію, ні провести мобілізацію, ні прийняти закони, що утримали і зберегли країну незалежною державою, було б неможливо.

Я раніше ніколи цього не розповідав, але було кілька випадків, коли мені до кабінету телефонували з вулиці з повідомленням, що натовп людей біля парламенту схопив депутата-регіонала і тягне вниз по Грушевського, щоб «повісити на Майдані»...

...це були відомі люди?

Так. Досить відомі. У крайньому разі, упізнавані. І я вискакував зі своїми помічниками і буквально з бійкою виривав їх, щоб не допустити самосуду і утримати Верховну Раду, яка голосує. А уявіть: якби хтось у такій ситуації загинув? Український парламент просто б перестав працювати.

Мустафа Найем, Вадим Новинский и Александр Турчинов во время столкновений возле штаба

Я, може, занадто жорстко, але відверто говорив зі своїми вчорашніми опонентами: мовляв, якщо вони голосуватимуть потрібні Україні закони, я їх на «поталу» не віддам.

Грали на страху і один страх у них перемагав інший?

Не говоритиму, що залякував. Хоча, якщо між нами, доводилося використовувати різні методи «впливу», щоб забезпечити голосування в умовах, коли над країною нависла смертельна загроза. І варто сказати, що парламент почав тоді працювати досить ефективно.

Такий собі жорсткий спікер воєнного часу?

У мене просто не було іншого вибору. Якби я почав просторікувати, когось умовляти,  не робив би свою позицію жорсткішою, то не втримав би ситуацію. Це - з одного боку. З іншого боку, я часом змушений був і блефувати.

Адже у мене парламент був абсолютно незахищеним. Два місяці поспіль Раду, на моє прохання, як колишнього начальника Штабу Майдану, охороняла одна з сотень Самооборони Майдану. Я попросив патріотично налаштованих хлопців не розпускати сотню і взяти під охорону парламентську будівлю, при цьому вони навіть не були озброєними. Іншого реального захисту у мене просто не було. Тому що тоді не було ні міліції, ні СБУ, ні армії. Одні втекли, інші вичікували - чим усе це скінчиться.

Возле здания Верховной Рады Украины в Киеве, в субботу, 22 февраля 2014 / УНИАН

У нас чимало «диванних» героїв полюбляють обговорювати кримські події. Кажуть: чому, мовляв, не кинули армію проти російських загарбників? Але, по-перше, армії в теперішньому її розумінні тоді, на початку 2014-го, не було. А по-друге, чимало людей в Генштабі та в Міноборони, не тільки в керівництві, а й у середній ланці всіх силових відомств очікували, що вся ця влада ненадовго, що зараз усе розсиплеться, не втримається.

Захисники парламенту стояли з палицями?

І то - не всі. Багато з них були без палиць. лише камуфляж і суворі обличчя [усміхається]. Головна їхня сила була в тому, що вони були авторитетами для тих, хто ходив довкола парламенту, хто хотів проявити, скажімо так, псевдореволюційність.

Насправді, після кривавих подій кінця лютого, після загибелі Небесної сотні, героїзм на вулицях Києва проявляти не було необхідності. Але, знаєте, дуже багато «героїв» з'явилися вже після перемоги Революції гідності. Коли вже все минуло, коли розвалилася система, яку Янукович цементував «Беркутом», внутрішніми військами та бандитами. Коли Київ залишився незахищеним, багато з'явилося псевдореволюціонеров, які палили шини і браво захоплювали спорожнілі приміщення. Але їх я не бачив, коли штурмували і розстрілювали Майдан. Їх не було тоді. У багатьох документальних фільмах про події на Майдані не часто побачиш хлопців, які пройшли весь драматичний шлях нашої революції. Вони часто взагалі відмовляються давати інтерв'ю і не люблять згадувати про свій героїзм. Ті ж, кого не було в перших рядах, хто оселився в наметах, коли небезпека минула, дуже люблять згадувати на публіці про свої «подвиги».

Щоб показати, що парламент тепер працює на свою країну і не ховається від народу, я після свого обрання дав команду зрізати величезний паркан, яким була обнесена Верховна Рада.

Чому ви були впевнені, що це поверне довіру людей?

Цей паркан став символом відірваності влади від людей, демонстрацією боязні власного народу. Крім того, я розумів, що коли російська агентура зможе спровокувати людей на штурм парламенту - паркан не врятує. А раз він не врятує, то навіщо такий подразник, який демонструє розділення влади та народу, потрібен?

До речі, я дав команду, щоб і на Банковій тоді теж паркан зрізали [сміється]. Хоча я на Банковій на той час ніколи не сидів. Я працював у себе в кабінеті у Верховній Раді. І жодного разу не заходив до президентського кабінету на четвертому поверсі адміністрації.

Чому?

Тому що я був всього лише виконувачем обов'язків президента і верховного головнокомандувача. Я вважав, що лише обраний народом президент може сідати в президентське крісло.

Гаразд, вам вдалося утримати складний, різномастий парламент. Після парламентських виборів до Верховної Ради прийшло багато з тих, хто був на Майдані, - проєвропейських, демократичних політиків. Разом із тим (у крайньому разі, так вбачається), ні Володимиру Гройсману, ні Андрію Парубію впоратися з цим складом не вдається. Чи є у вас якась узагальнююча порада для ефективнішої роботи спікерів військового часу, щоб Верховна Рада таки залишалася тим головним для парламентсько-президентської республіки органом, яким мусить бути?

У 2014 році загроза втрати країни висіла в повітрі

Знаєте, тут немає універсальної поради. Натомість мені важко об'єктивно оцінити теперішні внутрішньопарламентські проблеми: я в новому парламенті пропрацював буквально кілька днів, коли ще голосувалося все 300 і більше голосів.

Мені вбачається, що тут проблема не у спікері, а у відсутності відчуття величезної відповідальності перед країною у депутатів.

У 2014 році загроза втрати країни висіла в повітрі. 1 березня Рада Федерації РФ надає дозвіл Путіну на введення військ на територію України. Захоплений Крим, відбувається захоплення держадміністрацій від Одеси до Харкова, по всьому південно-східному периметру нашої країни міліція пропускає, а іноді підтримує провокаторів. Початок війни на Донбасі... Тоді всі розуміли, наскільки великою є загроза. І багато хто, в тому числі з депутатськими значками, серед тих, хто вважав себе українцем, чітко усвідомлювали свою відповідальність за долю країни, нашу свободу і незалежність. А йшлося саме про збереження і порятунок країни.

Коли люди постійно перебувають у стресі, відбувається притуплення почуття небезпеки

Нині загрози і виклики, які стоять перед Україною, не стали меншими, ніж у 2014 році. Але те, що вже є армія, Нацгвардія, силові структури, є, врешті-решт, влада в центрі та на місцях, немає загрози життю за межами зони проведення АТО - притуплює відчуття небезпеки.

УНИАН

Так, сьогодні, як було в 2014-му, в напрямку Харківської або Чернігівської областей не рушають колони російських танків, зупиняючись за 100 метрів від державного кордону. Але повторю: загроза не стала меншою. У Росії не перемогли пацифісти. Там, як і раніше, путінський імперсько-реваншистський режим. Вони продовжують війну на Донбасі й готові в будь-який момент до масштабного розширення агресії. Але коли люди постійно перебувають у стресі, відбувається притуплення почуття небезпеки.

Крім того, багато теперішніх депутатів, які полюбляють просторікувати про проблеми національної безпеки, не були ні в окопі, ні на передовій. Вони не замислюються, що наші воїни щодня бачать кров і смерть своїх товаришів, що своєчасне прийняття окремих законів може врятувати людські життя, зміцнивши оборону нашої країни. У результаті відбувається девальвація відповідальності перед країною. Домінують інтереси зростання рейтингів, якихось політичних і корпоративних проектів. А відповідальність перед країною за її безпеку, за її майбутнє відходить на задній план. І це - найголовніша проблема теперішнього складу ВР. Тому що, з одного боку, Україна продовжує перебувати в умовах війни. З іншого боку - в Києві, в парламентських кулуарах, це абсолютно не відчутно.

В результаті, протягом року ми не можемо проголосувати закон, що дозволяє здійснити спецконфіскацію заблокованих в українських банках півтора мільярдів доларів, вкрадених у країни оточенням Януковича, щоб профінансувати державне оборонне замовлення. Ми не можемо прийняти багато законів, які посилюють обороноздатність країни, які допомагають протистояти інформаційній війні, яку веде проти нас Росія, і так далі, і так далі.

Статус і значимість РНБО з роками нівелювалися, організація дискредитувалася як орган впливу в державі. Коли ви прийшли до РНБО з великої політики, які виклики і завдання ставили перед собою? Наскільки ефективні інституції в структурі РНБО?

Знаєте, ви маєте рацію: спочатку РНБО створювалася як певний аналітичний центр, потім це була тиха кадрова заводь для «хороших» людей, для яких у Кабміні місця не знаходилося. Але в умовах війни, в умовах агресії, цей орган почав ефективно працювати.

УНИАН

Ми не беремо на себе чужих повноважень, але ті функції та завдання, які покладені на нас Конституцією і законом, ми намагаємося професійно виконувати.

Так, треба було існуючу довгі роки «тиху заводь» перетворити на ефективний механізм, який, перш за все, на інтелектуальному та організаційному рівні продукує, готує стратегічні рішення, а після прийняття координує і контролює їх виконання.

Наскільки це вдається?

Скажімо так: фінансування в мирні часи було значно більшим. У воєнний час кожну копійку доводиться направляти в армію, в національну гвардію... Але при цьому, навіть за мінімального фінансування, система може працювати. Наприклад, ще років 10 тому було прийнято рішення про створення Ситуаційного центру. Гроші, виділені на ці цілі, кілька разів списувалися, але нічого не відбувалося. А ми за місяць відпрацювали цю тему, підготували програмне забезпечення, систему управління, і запустили Головний ситуаційний центр, який не поступається за своїми можливостями аналогам у провідних країнах. Сьогодні створено багаторівневу систему, яка включає в себе як Головний ситуаційний центр РНБО, так і ситуаційні центри, які створені у всіх силових структурах і в регіонах для того, щоб оперативно можна було оцінити будь-яку загрозу, будь-яку проблему, прогнозувати розвиток ситуації і швидко приймати правильні рішення.

Незважаючи на економічні складнощі, ми переходимо на стандарти НАТО

Зроблено чимало. Перш за все, ми підготували і забезпечили прийняття документів стратегічного характеру. Це стосується оборонного планування, побудови цілісної системи безпеки країни. Прийнято Стратегію нацбезпеки, Концепцію реформ сектору безпеки і оборони, Військову доктрину, Стратегічний оборонний бюлетень, Стратегію кібербезпеки... Це - той фундамент, на якому базується бачення нашої оборонної перспективи і безпеки країни. При цьому це й детальний план реформ усіх силових структур.

Попри військову агресію, ми не можемо стояти на місці, ми мусимо знаходити ресурси на реформування та оновлення системи. Я вважаю, що в питанні реформування в секторі безпеки і оборони зроблено значно більше, ніж в інших секторах. Попри економічні труднощі, ми переходимо на стандарти НАТО, ми відпрацьовуємо ефективну систему захисту держави, ефективну систему захисту громадян. Фундамент закладено. Тепер, безумовно, дуже важливо, щоб всі керівники силових відомств забезпечили якісну реалізацію запланованого. Ми не можемо їх підмінити в керівництві силовими структурами, ми можемо лише контролювати виконання та координувати їхню роботу. Але, зі свого боку, нікому саботувати і байдикувати не дамо.

Два роки тому раптом з'ясувалося, що у нас немає ні армії, ні забезпечення для неї, ні зброї, щоб відбиватися і захищатися...

За часів Радянського Союзу ракетно-ядерний щит формувався на українських підприємствах. Наша країна мала потужний оборонний потенціал. Але протягом останніх 20 років наш військово-промисловий комплекс свідомо знищувався. Почалося з Будапештського меморандуму, коли Україна відмовилася від третього у світі ядерного потенціалу в обмін на «надійні гарантії» своєї безпеки. Але коли час настав, з'ясувалося, що ці гарантії нічого не варті. А одна з країн-гарантів розв'язала проти нас війну.

З іншого боку, російська агентура і кремлівські маріонетки, які керували протягом багатьох років нашою країною, системно працювали на знищення основ безпеки України. Знищували армію, озброєння, оборонну промисловість... Підприємства оборонного комплексу ставали банкрутами, багато з них закривалися, обладнання розрізали і здавали на металобрухт. Краще озброєння знімалося з бойового чергування і продавалося. Ось те, з чим ми починали працювати.

І наскільки якісні зміни відбулися за два роки? Наскільки ми стали сильнішими? Наскільки готові самі себе забезпечувати озброєнням?

За дуже короткий історичний період Україна, стартувавши практично з нульової точки, має на сьогодні одну з найбоєздатніших армій в Європі. Ми поступаємося за чисельністю і кількістю озброєнь Росії, але наша армія вже готова захистити свою країну і протистояти переважаючим силам агресора. Росія зрозуміла, що не зможе поставити Україну на коліна. Вони не змогли цього зробити в 2014 році, тим більше, не зможуть зараз, коли ми змогли відновити оборонний потенціал і створити боєздатну армію.

Глава ВР Александр Турчинов и посол США в Украине Пайетт во время встречи в Киеве, в воскресенье, 23 февраля 2014 / УНИАН

Боєздатна армія характеризується не чисельністю, а готовністю і здатністю виконувати бойові завдання. Скажу відверто: не всі радісно сприймають посилення нашого військового потенціалу, і ми змушені спиратися здебільшого на власні сили і керуватися пріоритетом наших національних інтересів.

У 2014 році, коли був колосальний дефіцит часу, фінансів, матеріальних ресурсів, зброї, всього... я провів велику кількість переговорів з нашими зарубіжними партнерами. Нагадував їм про Будапештський меморандум, казав, що потрібно допомогти. Але наші партнери плескали по плечу і говорили: мовляв, тримайтеся, ми будемо впливати на Росію дипломатичним шляхом. Мене постійно просили не брязкати зброєю, не проводити мобілізацію, загалом, «не провокувати Росію». Мені дали чітко зрозуміти, що якщо збройні сили РФ вторгнуться на територію континентальної України, нам не зможуть надати військову допомогу.

Александр Турчинов и Франк-Вальтер Штайнмайер / УНИАН

Але я чітко розумів, що жодні дипломатичні зусилля не зупинять агресію Росії, вона буде рахуватися лише з силою. У мене не було права на інші рішення. Ми мусили захистити свою країну. Ми почали навчання військ і їх перекидання з Заходу на Схід. Я підписав Указ про мобілізацію. Було створено Нацгвардію, в МВС почали формуватися добровольчі батальйони... Я темпи першої мобілізації розраховував за кількістю берців, які були здатні випускати наші підприємства. Солдат просто не було в що взути!..

Тоді нам не дали жодного набою. Не кажучи вже про більш складне озброєння.

Сьогодні ми перебуваємо в ситуації, коли у нас є чим воювати і є кому воювати. Хоча жодної одиниці летального зброї ми від наших партнерів досі не отримали.

Кэтрин Эштон и Александр Турчинов / УНИАН

А ми самі вже виробляємо якісь аналоги?

Сьогодні ми виробляємо широкий спектр зброї та військової техніки. У 2014-му ми заклали основи і запустили процеси. Це - виробництво, це вимагає часу. Звичайно, не можна було за березень або квітень 2014 року все відразу відновити. Реальні результати оборонпром почав давати вже з 2015 року.

Ми закриваємо всі основні потреби в техніці й озброєнні наших Збройних Сил, Нацгвардії, всіх силових структур. Українські підприємства виготовляють багато позицій: починаючи від пістолетів і автоматів і закінчуючи бронетехнікою і потужними ракетними комплексами... Але дуже складно закривати весь спектр сучасних озброєнь самостійно. Умовно кажучи, у нас є потужна ефективна бронетехніка, але щоб вона відповідала найвищим стандартам, необхідні найсучасніші приціли, необхідні прилади нічного бачення і т.п. Тому нам дуже потрібна військово-технічна кооперація з нашими партнерами.

У нові види зброї та техніки, які ми зараз проектуємо і виробляємо, відразу закладаються стандарти НАТО. Відразу потрібно озброюватися так, щоб не було необхідності переозброюватися, щоб наша зброя нічим не поступалася кращим зразкам. І це досить витратна тема. При проблемному бюджетному фінансуванні, при тому ж саботажі в парламенті, це дуже важко дається.

Які сфери ВПК можна вважати флагманами української «оборонки»?

Заводи, які простоювали багато років, зараз нарощують виробництво. Харківська танкова школа відома всьому світові. Наші танки і бронетранспортери не поступаються зарубіжним аналогам. ДП «Антонов» виробляє військово-транспортний літак, один з кращих у світі. Але ці, як і багато інших підприємств, мають, м'яко кажучи, далеко не найсучасніше обладнання. Для того, щоб забезпечити випуск зброї і техніки нового покоління, потрібні великі інвестиції в технічне переозброєння виробництва. Без впровадження нових технологій (цифрових, 3-d друку і так далі) ми не зможемо конкурувати на зовнішніх ринках озброєнь і надійно захищати країну в умовах відсутності ефективної системи колективної безпеки в Європі та світі. Але це - окрема тема нових викликів, які потребують негайної економічної і технологічної трансформації нашої країни.

УНИАН

Повернімося до вашого запитання. Одна з програм, яку я особисто курую, - це ракетобудування - відновлення ракетного щита України. Нещодавно ми провели успішні пуски ракет українського виробництва. Вони за своїми характеристиками значно перевершують російські аналоги. Це реалізація завдання, яке стоїть перед вітчизняним оборонпромом - нова українська зброя нічим не повинна поступатися російській, більш того, перевершувати її. Реалізація нашої ракетної програми - шлях до забезпечення надійного захисту нашої країни. У роботі зараз знаходяться дуже перспективні розробки, які дозволять повернути Україні втрачене лідерство на ринку ракетних технологій.

Чи зацікавлені наші іноземні партнери в придбанні такої української зброї?

Парадигма розвитку сучасного світу, що супроводжується різким збільшенням кількості і масштабів збройних конфліктів, привела до великого зростання попиту на якісну зброю, в тому числі, українського виробництва.

Зараз ми відновлюємо свою присутність на ринках озброєнь, повертаємо раніше втрачені позиції України. Думаю, що український ОПК буде не лише потужним стимулом промислового зростання, але і буде здатний забезпечити серйозний приріст для нашого бюджету валютних надходжень.

Зможемо конкурувати з «Джавелінами», котрих так і не дочекалися?

Скажімо так: українська «Стугна» з лазерним наведенням на ціль в своєму класі має колосальний попит не лише в наших військах, а й за кордоном. Ракета «Джавелін» має теплове самонаведення. Але якщо, наприклад, танк перебуває в обороні з непрацюючим двигуном, то ефективність «Джавелін» різко падає, а «Стугна» зможе точно вразити таку ціль. Але «Джавелін» дуже добре працює по рухомих цілях, і ми, за згодою наших партнерів, могли б швидко налагодити випуск її аналога в Україні.

Відсутність необхідної комплектації і жорстка відмова від багаторічної кооперації з російськими підприємствами змушує нас шукати вихід і знаходити можливість виробляти потрібні вироби, блоки і необхідні комплектуючі самотужки. Наприклад, через відсутність поставок безпілотників ми налагодили виробництво тактичних БПЛА. Цьогоріч нам запропонували безпілотники на порядок гірші тих, що ми випускаємо. Але ми не стоїмо на місці і йдемо далі - на «Антонова» вже презентували модель нового бойового безпілотника, який може ефективно вражати цілі на далеких відстанях.

Говорити, що Україна вже повністю має надійний захист і на суші, і з повітря і з моря, було б серйозним перебільшенням

А якщо наші партнери знімуть обмеження з постачань, ми, звичайно, не відмовимося ні від «Джавелінів», ні від будь-якої іншої зброї. В умовах військового протистояння зайвої зброї не буває. Ми взагалі не відмовляємося ні від чого, що нам дають.

УНИАН

З іншого боку, випереджальний розвиток оборонпрому стимулює економіку країни. Дедалі більше недержавних різнопрофільних підприємств починають працювати з військовою тематикою. Збільшується кооперація, удосконалюються технології, створюються нові робочі місця.

Коли йдеться про захист, більшою мірою постає довгий - з півночі на південь - сухопутний кордон з Росією. А наскільки ми захищені від нападу з моря?

Знаєте, говорити, що Україна вже повністю має надійний захист і на суші, і з повітря, і з моря, було б великим перебільшенням. Проблем дуже багато. Особливо гострі проблеми потрібно вирішувати у протиповітряній обороні...

Тому що на східних кордонах дедалі  частіше помічають ворожі літаки?

...Ми бачимо, що вздовж нашого кордону з російського боку зміцнюються авіабази, збільшується кількість авіації, в тому числі, штурмової. А у нас навмисно знищувалася система ППО, відновлення якої - дуже складний і витратний процес. Тому протидія російській авіації і їхнім крилатим ракетам для нас є дуже серйозним завданням. А якщо ми говоримо про ВМС, то сьогоднішній наш пріоритет - берегова оборона. При цьому, Україна - морська держава, і ми не відмовимося і від розвитку нашого флоту.

Тим часом Росія перетворює Крим на військову базу...

Так, вони називають його «непотоплюваним авіаносцем».

Наскільки ми захищені від нападу з півострова?

Жодна держава в Європі не має такого довгого кордону з РФ, як Україна. І, безумовно, наступ може бути не тільки зі сходу, з окупованої території Донбасу. Він може початися і з півночі, і з півдня, і з окупованого Криму... Ми мусимо бути готовими протистояти нападу РФ з будь-якого напрямку, а що більш імовірно, відразу з кількох. Ми просто повинні бути до цього готові. Без паніки, страху і метушні. Повинні чітко усвідомлювати, що захищати себе ми будемо самі. Спокійно, з розумінням до цього ставитися і готуватися.

В економіці та політиці має бути чіткий пріоритет - пріоритет захисту та оборони нашої країни. Це повинні розуміти і в парламенті. Не мірятися рейтингами і порожніми обіцянками, не змагатися, хто кого більше обіллє брудом, а приділяти увагу обороні і безпеці України. Все інше - від лукавого.

Як віруюча, як релігійна людина, ви бачите в Святому писанні відповіді на запитання про те, що зараз відбувається з нами? Які висновки нам слід зробити, і чи є в Біблії рецепти подальших дій для України?

Біблія для того і передана людям Господом, щоб людина завжди могла знайти відповідь на виклики і проблеми, які її оточують. Тому що, якщо аналізувати історію, то виклики і проблеми завжди були у людей дуже схожими. Масштаби могли бути різними, але суть одна. Агресія, підступність, підлість, зрада, жадібність і боягузтво, на жаль, були завжди.

Наприклад, у Старому Завіті, де описується історія староєврейського народу, можна знайти багато аналогій. Історія набуття ними державності та незалежності дуже схожа на нашу.

Господь каже, що боягузтво – це страшний гріх. Потрібно вичавлювати з себе раба

Коли Господь дав їм обіцяну землю, вони послали туди розвідників. Коли ті повернулися, почали розповідати, що ця земля у владі величезних велетнів, у них найсучасніша зброя, їхні фортеці неприступні і т.д. Але Господу треба довіряти. Він сказав: «Це ваша земля, ви повинні її отримати, ви повинні за неї боротися». Рабське нутро, рабська психологія, що формувалася довгі роки - у стародавніх євреїв в єгипетському полоні, а у нас - в російському, не дала можливості відразу отримати дану Богом землю, свободу і незалежність. У результаті, сподіваюсь, читачі знають цю історію -  Господь змусив цей народ 40 років поневірятися пустелею, щоб позбутися рабської психології. Вони поневірялися, доки останній раб у їхніх рядах не помер. А коли прийшло нове покоління, яке не знало рабства, воно взяло свою землю.

Що таке рабська психологія - це внутрішнє боягузтво, невіра в свої сили, бажання отримати щось за чужий рахунок, за чиєюсь спиною сховатися, відсидітися. Але Господь каже, що боягузтво - це страшний гріх. Потрібно видавлювати з себе раба. Творець зробив людей вільними. Він благословив Україну, дав нам найкращу землю, силу, розум. Треба вірити і довіряти Йому. Якщо Він з нами, хто зможе протистояти нам?!

УНИАН

Ви знаходите час читати проповіді?

Скажу чесно - в опозиції часу для цього було значно більше. Коли буваю в церкві, використовую цю можливість, як для проповіді, так і для спілкування з братами і сестрами... Але віруюча людина повинна служити Господу не тільки в церкві, а на будь-якому місці, де б не перебувала.

Тетяна Урбанська

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter