Хороша і погана новина для України в останньому проекті Єврокомісії

ЄК хоче нейтралізувати негативну реакцію Росії, яка хворобливо сприймає всі регіональні ініціативи Європи на пострадянському просторі...

ЄК хоче нейтралізувати негативну реакцію Росії, яка хворобливо сприймає всі регіональні ініціативи Європи на пострадянському просторі.

Результати вересневого саміту УКРАЇНА–ЄС давали підстави для оптимізму: тоді була підписана декларація про намір підготувати договір про асоціацію і зону вільної торгівлі з Україною. (Див. також).

Проте події останніх кількох місяців дають підстави якщо не для сумнівів, то, принаймні, для певних роздумів.

Головним приводом для цього стала інформація про те, що Європейська Комісія готує Комунікацію про Східне Партнерство. «Комунікація» – це основний тип документа, якими ЄК вносить пропозиції у галузі формування політики ЄС. Згадана Комунікація, як стало відомо УНІАН, буде поширена 3 грудня напередодні останньої Європейської Ради, а вже через тиждень глави держав і урядів країн-членів Євросоюзу обговорять її і ухвалять рішення про формування конкретної політики і виділення фондів для країн, про які йде мова в документі. Передбачається, що Східне Партнерство, яке давно намагалися проштовхнути Польща, Швеція і країни Балтії, буде орієнтовано на п`ять (а може, і шість) пострадянських країн – Україну, Молдову, Грузію, Вірменію, Азербайджан (і, можливо, Білорусь).

Ми спробували з`ясувати, що реально обіцяє цей документ Україні, чи є він проривом в двосторонніх відносинах з ЄС чи це чергова дипломатично обставлена відмова. Як відомо, Східне Партнерство передбачає створення всесторонньої зони вільної торгівлі, яка стане базою для розвитку свого роду єдиного спільного ринку типу Європейської економічної зони, яку ЄС створила з Ісландією і Ліхтенштейном. Практичним інструментом реалізації таких планів повинні стати договори про асоціацію між ЄС і цими країнами. Договори ці нагадуватимуть угоди, які свого часу Польща і Литва підписали з ЄС. У меню ЄС містяться також обіцянки подвоїти, а до 2020 року потроїти фінансову допомогу країнам-партнерам. Крім того, Партнерством буде передбачено відкриття у нас спільних Шенгенських візових центрів, щоб знизити вартість отримання візи, а потім – і повна відміна візового режиму для наших країн. Проте при всьому багатстві вибору ініціатива ЄС може викликати безліч питань.

По-перше, новий документ не дає відповіді на запитання, чи одержать країни-партнери тверде запевнення про перспективу членства в ЄС. Бо якщо вчитатися, то документ дає скоріше негативну відповідь. У преамбулі йдеться про те, що ЄС визнає їх європейську ідентичність і устремління, але не прирівнює сусідство з обіцянкою членства. По-друге, для реалізації зони вільної торгівлі ЄС чекає від країн-партнерів одностороннього ухвалення так званого acquis communautaire – комплексу законів, а також визнання рішень Європейського суду юстиції. Крім того, ЄС чекає, що країни-партнери зроблять все для забезпечення надійних постачань енергії в ЄС. Очікується, що буде досягнута домовленість, що «трубопроводи будуть передані в спільне управління і навіть власність компаніям країн постачальників, транзитерів і споживачів».

ЄС, як підкреслив наш співрозмовник з Єврокомісії, наполегливо пропонуватиме Україні передати трубу в спільне управління країнам-партнерам. Окрім цього, в документі є ще ряд вимог до кожної конкретної країни. Але при цьому підкреслюється (увага!), що відносини з східними партнерами залишатимуться доповненням до російсько-європейських відносин, в рамках яких ЄС веде діалог про периферії, які пересікаються».

Грубо кажучи, у Східному Партнерстві для наших шести країн є дві новини. Хороша полягає в тому, що Брюссель збирається потихеньку підтягувати наші країни до ЄС і навіть готовий розщедритися для досягнення такої мети. Погана новина в тому, що в рамках такої політики Брюссель прагне одержати від партнерів максимум – енергетичну безпеку і імплементацію європейського законодавства, – проте при цьому не поспішає дати їм якусь реальну перспективу членства в ЄС. Крім того, залишається незрозумілим, що означає фраза «відносини зі східним партнерами залишатимуться доповненням до російсько-європейських відносин». Як повідомив УНІАН чиновник з Єврокомісії, дана фраза була включена в преамбулу документа для того, щоб (цитуємо) «нейтралізувати можливу негативну реакцію з боку російських симпатиків ЄС і самої Росії, яка досить хворобливо сприймає всі регіональні ініціативи на пострадянському просторі, якщо вони не обговорювалися з Москвою». Проте, на думку тих же брюссельських чиновників, сам факт наявності такої фрази говорить про те, що ініціатива породжує значне число проблем, ще не будучи опублікованою.

Конкретно для України в Східному Партнерстві є ще один неоднозначний аспект. Якщо раніше Україна залишалася лідером на шляху європейської інтеграції серед пострадянських країн (Прибалтику до уваги не беремо) і могла розраховувати на привілейований статус, то тепер ситуація міняється. Оскільки документ Європейської Комісії посилається на конфлікт в Грузії, який показав «крайню вразливість наших східних партнерів», ми бачимо: ЄС схиляється до того, щоб переглянути своє ставлення до східних сусідів абсолютно в іншому ключі. У сприйнятті деяких європейських бюрократів, східні сусіди, і зокрема Україна, перестають бути спадкоємцями оксамитових революцій Центральної Європи і починають асоціюватися з проблемами балканського характеру. Багато європолітиків вважають, що Україну вже складно інтегрувати так само безболісно, як Польщу. Таким чином, ЄС з пострадянським простором тепер працюватиме як з Балканами. Повертаються такі концепції, як традиційне суспільство, етнічний націоналізм і авторитарні лідери. Примітно, що багатьох функціонерів ЄС, які свого часу працювали над проблемами мирного врегулювання і післявоєнного примирення на Балканах, тепер перекинули працювати на Кавказ або в Придністров`ї. Плани регіональної інтеграції як способу трансформації регіональних конфліктів були випробувані на Балканах з певним успіхом. Мабуть, тепер настала черга східних сусідів.

А до чого тут Україна? Здавалося б, ні до чого. Адже причин для неспокою з приводу України у європейців повинно бути менше. Українські політики показали здатність обходитися поки без насильства у вирішенні внутрішніх проблем і двосторонніх відносин. Проте саме ці позитивні якості стали причиною того, що на Україну покладають цілком певну місію в рамках Східного Партнерства.

Коментуючи документ, джерела УНІАН в Раді Європейського Союзу (органі, відповідальному за формування політики в галузі спільної зовнішньої політики і політики безпеки) сказали, що «від України тепер чекатимуть набагато більшого. Подібно до того, як Болгарія і Румунія на Балканах грали роль джерел стабільності, ЄС чекає, що і Україна тепер буде джерелом стабільності для регіону Східного партнерства». Українська політична еліта, схоже, поки на таку роль в регіоні не замахувалася. Мабуть, саме тому останні два роки європейські функціонери постійно повторювали, що Київ повинен усвідомити свою вагу і роль в регіоні. І якщо таке усвідомлення прийде, воно допоможе і в стабілізації внутрішньої ситуації в країні. У практичному плані ЄС чекає, що Україна «асоціюватиме себе з рішеннями ЄС з найбільш важливих питань регіонального значення і здійснюватиме конструктивний вплив на своїх сусідів».

Єврооптимісти можуть сказати, що це висока честь, реалісти скажуть, що це мішок проблем. Як нам дали зрозуміти експерти Ради ЄС, від Києва тепер чекатимуть, що разом з Україною ЄС впливатиме на Білорусь і Азербайджан – щоб ті пішли шляхом демократизації і почали поважати права людини. Брюссель також чекатиме, що у разі загострення ситуації в двосторонніх відносинах Грузії і Росії Україна буде наполегливіше вмовляти своїх колег в Тбілісі не вдаватися до насильства, і вже точно не загострюватиме відносини з Чорноморським флотом. Що в обмін за таку стриманість ми одержимо все ту ж економічну допомогу, угоди про асоціацію і так далі. Треба визнати, що Київ вже, де міг, виступав в унісон з Брюсселем, проте партнерство звужує нам рамки для політичного маневру. Крім того, якщо Україну звалять в загальний казан з конфліктними країнами, то її європерспективи багато в чому залежатимуть від загального успіху регіонального проекту. Тобто тепер ми не просто самі за себе, але ще і за того хлопця, точніше – за решту всіх хлопців (а саме: Кишинів, Мінськ, Тбілісі, Єреван, Баку), у яких поки не дуже добре виходить європейська трансформація.

Всеволод Самохвалов, європейський тижневик New Europe, спеціально для УНІАН, Кембрідж–Брюссель