Коаліційний процес – не більш як димова завіса?

Коаліція перетворилася на фата-моргана, незважаючи на зливу коментарів і напружені кадрові торги... Але чи справді метою Тимошенко було створення коаліції?..

Коаліція перетворилася на фата-моргана, незважаючи на зливу коментарів і напружені кадрові торги... Але чи справді метою Тимошенко було створення коаліції?.. 

Володимир Литвин, В’ячеслав Кириленко, Іван Кириленко

З кожним днем доля парламентської коаліції у складі БЮТ – НУ–НС – БЛ виглядає дедалі сумнівнішою. Схоже, якийсь шанс на її створення був 9 грудня, коли, за відсутності в Україні Віктора Ющенка, було здійснено блискавичний наскок на фракцію НУ–НС. Нунсівці зопалу віддали аж 55 з 72 голосів за відновлення переговорів щодо „троїстої коаліції”. Аргументи „спокусників” від БЮТ були дуже прості: у парламент на позачергових виборах ви, хлопці та дівчата, у переважній більшості своїй не потрапите, а так матимете ще рік благополучного парламентського життя. Потім видно буде.

Але більше таких успіхів ініціаторам коаліцієтворчого процесу досягти не вдалося.

За кілька годин за друге спікерство Володимира Литвина віддали свої голоси лише 40 нунсівців. Депутати вперто стверджують, що „діра” у 15 мандатів утворилася після численних дзвінків „неслухам” з Банкової та з Литви, де перебував глава держави. В’ячеслав Кириленко вже звичним для лідерів пропрезидентської сили чином зник у невідомому напрямку (такими втечами „грішив” раніше і Роман Безсмертний) якраз у той момент, коли потрібно було підписувати прийняті на засіданні фракції документи. У результаті своєрідний „протокол про наміри” підписав перший заступник Кириленка Борис Тарасюк. Але свої автографи там залишили тільки 39 бунтівних депутатів, решта прислухалася до застережень кривої, але ще грізної качки. Тому коли Литвин оголосив із спікерського крісла про створення нової старої коаліції, він, м’яко кажучи, був занадто оптимістичним.

39 – це більшість фракції, але непереконлива і недостатня. Невблаганна арифметика демонструє, що для створення коаліції від НУ–НС до неї мав увійти бодай 51 (а краще із запасом, 55–56) народний обранець. Коли обрання „дрібнобуржуазного” Литвина забезпечили комуністи, це дало привід укотре „кинутим” Юлею Тимошенко „регіоналам” тицяти своїм опонентам в обличчя цифрою „214”. Саме стільки нібито членів нібито новоствореної коаліції проголосувало за Володимира Михайловича. „Оприлюдніть, будь ласка, весь список!” – вимагали члени фракції ПР, як відомі герої „Операції И”. Звісно, маючи на увазі список коаліціонерів із „мокрими” підписами.

Його не показали. Вочевидь, через брак такого. Отже, легко було зробити висновок і про відсутність коаліції як такої. Між тим, у Секретаріаті Президента почався процес жорсткого виховання непокірливих, який уже на п’ятницю довів кількість коаліціантів до критичної позначки 37. Кажуть, на сьогодні їх іще менше. І коаліція перетворилася на достеменну фата-моргана, незважаючи на зливу коментарів і напружені кадрові торги.

Юлія Тимошенко

Невже Юлія Тимошенко, розпочинаючи гру (а ніхто не сумнівається, що це була саме її гра), не передбачала таких наслідків? Звісно, не могла не передбачати. Тому й виникає запитання, чи справді метою Юлії Володимирівни було створення „кааліції”. Безумовно, якби кавалерійський наскок увінчався успіхом, прем’єрка не відмовилася б ним покористуватися. Але її план на гру явно передбачав варіант: „спікера обрано, коаліцію через протидію Президента не створено”. Більше того, саме він був не запасним, а основним.

Тема коаліції явно перетворилася на димову завісу вже 10 грудня, коли Тимошенко виступила з яскравим популістським телезверненням до народу. Мовляв, з політичній кризі ми поклали край і коаліцію створили. Причому, Президент нам не сприяв, а протидіяв. Глава уряду явно усвідомлювала, що після таких слів самолюбивий глава держави точно зробить усе можливе і неможливе, аби заблокувати коаліційний процес. Так і сталося. Але Тимошенко і без коаліції отримала достатньо плюсів від своєї атаки на останній бастіон Президента в парламенті.

По-перше, обрання Литвина спікером практично заблокувало позачергові парламентські вибори. З легальної, законної точки зору Президент має всі конституційні підстави видати відповідний указ. Але з точки зору своєї легітимності в громадській думці такий крок здатен обрізати навіть залишки рейтингу глави держави і його виборчого блоку. Адже під чуйним керівництвом Литвина ВР почала приймати „конче потрібні Україні закони”. І їх уже є кому підписувати.

По-друге, ці закони, які нині активно приймаються в парламенті, конче потрібні не лише країні, а і Юлії Тимошенко та лояльним до неї політичним силам та окремим постатям. Адже в багатьох рядках антикризових законів закладено справжні „клондайки” для тих, кому віддадуть преференції. Саме Кабмін (урядові комісії себто) визначатиме, хто переміг у тендерних змаганнях на будівельні та аграрні замовлення й виділятиме переможцям великі кошти. Який простір для „відкатів”! А підвищення митних ставок кому вигідне? Риторичне запитання. Відомо ж, хто контролює імпортні потоки. І це вже не кажучи про зміни до бюджету-2008 і держбюджет-2009. Там у певних рядках заховано мільярдні суми на президентську виборчу кампанію не будемо казати кого. Либонь, ще й Литвинові з Симоненком залишиться потроху.

І нехай спробує Президент не підписати ці закони. Дуже важко щось розбірливо пояснити людям. Там же практично неможливо відсепарувати грішне від праведного – тобто, відділити урядовий лобізм від справді необхідних антикризових заходів. До того ж можна й на подолання вето нарватися, якщо з „регіоналами” поділяться бюджетним пирогом, який залишається ласим, незважаючи на кризу.

По-третє, уся історія з коаліціядою є вигідною для Тимошенко в піарно-іміджевому сенсі. Вона яскраво продемонструвала суспільству, хто є першим номером у політичній борні, а хто вимушений гарячково відбивати потужні удари; хто є промоутером, а хто – могильником „кааліції”; хто ніби прагне стабілізувати політичну ситуацію, а хто її вперто і зовні безглуздо дестабілізує. У підсумку Банкова отримує на свою (свого) голову ще й чималу додаткову частку відповідальності за соціально-економічну кризу, оскільки до кожного українця доведено: справитися з економічною кризою неможливо, не подолавши політичну. Що, зрештою, є правдою. А хто не дає стабілізувати політичну конфігурацію? Отож...

Цікаво, що наявні ознаки плідної роботи штабу БЮТ і з західними ЗМІ. У головних світових агентствах повідомлення про події 9 грудня пройшли в чіткій позитивній рамці: коаліцію створено, суперечності між Тимошенко та Ющенком подолано. Нарешті. Згодом практично дослівно повідомлення інформаційних грандів цитувалося десятками друкованих та електронних ЗМІ. Так само, як привітання зі створенням нової коаліції, яке надіслала Тимошенко та Ющенкові Європейська народна партія (дружня „Батьківщині”) в особі генсека ЄНП Антоніо Лопеса Істуріза. Різко відрізнялися тональністю аналітичні матеріали в європейських друкованих виданнях: британська „Файненшл Таймс”, німецька „Зююдойче Цайтунг”, французька „Лез Еко” були вельми скептичними щодо можливості створення та оформлення коаліції. Ці видання спиралися на інформацію власних кореспондентів в Україні, а також українських політиків і політологів.

По-четверте, Тимошенко отримала привід для ротації тих членів уряду, котрі „не виправдали високу довіру”. Ідеться, насамперед, про міністра транспорту Йосипа Вінського... Ненадійних урядовців можна тепер поміняти і без формалізації коаліції: голоси в залі є.

По-п’яте, на тактичну перспективу Тимошенко отримала хитрого й досвідченого союзника в особі двічі спікера Володимира Литвина. Він докладе всіх зусиль, щоб утриматися у своєму високому кріслі. І це явно гратиме на руку прем’єрці. Здається, Юлії Володимирівні мали дуже сподобатися заяви голови ВР, зроблені в неділю в ефірі одного з російських телеканалів: до підписання коаліційної угоди все готове, але Президент проти коаліції БЮТ – НУ–НС – БЛ. „Протистояння, на превеликий жаль, по лінії президента, прем`єр-міністра, вельми велике, і заручниками цього протистояння залишаються суспільство, країна, люди... Сьогодні є спроба розірвати парламент і повести Україну на вибори в умовах кризи, яка посилюється". Під цими словами будь-хто з депутатів БЮТ підпишеться.

По-шосте, Тимошенко, кажучи мовою спецслужб, „відвернула увагу на малоцінний об’єкт”. На запобігання створенню коаліції, наскільки відомо авторові, було кинуто всі найкращі сили Секретаріату, у тому числі президентських юристів та аналітиків, а також десятки співробітників СБУ. Тим часом Юлія Володимирівна отримала можливості досягати своїх реальних цілей без особливих перешкод. Тим паче, що їй потрібно протриматися до весни: потім запрацюють зовсім інші моделі й інша логіка – логіка президентської виборчої кампанії. Війна всіх проти всіх.

Не так мало досягнень для однієї димової завіси.

Микола Писарчук