Отака от ”петрушка”...
Отака от ”петрушка”...

Отака от ”петрушка”...

17:42, 26.09.2006
4 хв.

Усюди були розклеєні оголошення : “Усім жидам міста Києва з’явитися ..." Коли кільце замкнулося, люди почали розуміти, що це кінець. Але виходу звідти вже не було.... 65 років трагедії Бабиного Яру

Бабин Яр вважають символом масового убивства у всьому світі.

Тільки за перші два дні (29-30 вересня 1941 року) кількість розстріляних євреїв у Бабиному Яру сягнула майже 34 тисячі чоловік.

Точну кількість всіх загиблих у Бабиному Яру не встановлено і досі.

Відео дня

Всього, на думку істориків, у Бабиному Яру загинуло більше 100 тисяч чоловік, серед яких дослідники Голокосту називають не менше 50 тисяч євреїв... Останньо з`явилися дані, що перевищують ці страшні цифри удвічі.   

Сьогодні київська влада вручала державні подяки праведникам, які підлітками врятували земляків- євреїв. Людей, чиї імена викарбувані на стіні пам’яті в Єрусалимі, сьогодні годували картопляним пюре з котлетами і пригощали ста грамами у столичній мерії.

Любов П’яних у 1941 мешкала у Голосіївському районі, поблизу нинішньої Московської площі:

- Мені було тоді 17 років, я опікувалась єврейським хлопчиком, батько якого був у полоні, а матір розстріляли. Наша сім’я забрала його, коли почалися репресії німців проти євреїв. Я його виростила, він вивчився, працював вже після війни. Помер від астми, коли йому було вже за сорок.

Розстрілів Любов Тимофіївна не бачила – це було далеко від її помешкання. Але тоді, каже, усі наперед розуміли, що саме так станеться. Коли люди йшли до Бабиного Яру, їм казали: " Вас розстрілюватимуть". Та вони не вірили, казали: " Нас вивезуть, ми будемо працювати. Німці - гуманний народ, навіщо їм нас розстрілювати?" Це робилося обманом. В оголошеннях ішлося, що треба взяти теплі й цінні речі та пайок. Вибрались із яру небагато людей - лише ті, хто був легко поранений. До сім’ї сусідів після розстрілів прийшов лікар-єврей, що лишився живим. Вони переховували його аж до звільнення Києва від німців.

Євген Тонкий  жив на Подолі й вийшло так, що сам допомагав знайомим єврейським хлопцям збиратися до страти.

- Це довга історія. Щойно німці зайшли у Київ, утворилося безвладдя. Три дні були погроми, розтягнули, що могли. А через тиждень вийшов наказ німецького коменданта Києва. Усюди були розклеєні оголошення приблизно такого змісту: “Усім жидам міста Києва з’явитися на вулицю Керосинну (це біля мотозаводу, що на Лук’янівці) з документами, теплими речами для відправлення у Палестину. За неявку – розстріл на місці”. Люди вірили цьому, спокійно збиралися.

Тоді на Подолі, на Житньому ринку наймали двуколки, вантажили свої речі для відправлення. Я був ще хлопчаком і допомагав своїм одноліткам з єврейських родин вантажити їх речі, які, думали, будуть перевантажувати на поїзд. Коли під’їхали до очеплення з поліцаїв –  а там наші  співвітчизники з тризубами на кокардах. Досі ці тризуби ненавиджу. До речі, розстрілювали євреїв також поліцаї-українці. Усіх євреїв туди пропускали, нас – ні. Тоді у паспортах стояла графа “національність”. Коли кільце замкнулося, люди почали розуміти, що це кінець. Але виходу звідти вже не було.

Мене  хоч і не пустили,  але я бачив, як складалися паспорти на  одну купу, в іншу – скидали речі, одяг – їх усіх роздягали. Далі – до яру. Туди тягнулася дорога, з обох сторін якої стояли кулемети. Увечері стрілянина припинилася, але кільце з поліцаїв залишили. Найбільш спритні, що лишилися в живих, змогли через кущі пролізти назовні.

А рятував чотирнадцятилітній Женя тих, хто не відправився дорогою смерті. Разом із друзями він переховував знайомих у склепі на кладовищі.

- Ми носили їм їдло, цигарки. Але потім їх хтось здав - зрадників тоді вистачало. Люди, щоби заволодіти житлом, доповідали німецьким старостам, де живуть євреї. “А, юда? Капут!” – можна було почути від німців, коли ті дізнавалися, що десь вціліли євреї. Тут же і розстрілювали. Навіть не дозволяли їх ховати. Допомагали ми й тим євреям, які переховувалися після розстрілів. Пам’ятаю дядю Мішу й дядю Льову. Коли повернулася наша армія, вони стали її солдатами. Мені доводилося переховуватися й самому. Ночували з друзями де доводилося, адже й нас теж “закладали”. Отака от “петрушка”...

Записав Дмитро Стаховський

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся