Як натиснути на Москву, якщо Москва тисне на газ?

Отже, новий 2009 рік у відносинах України і Росії традиційно почався з скандалу. І, загалом, практично всім зрозуміло, що до економіки він не має стосунку...

Отже, новий 2009 рік у відносинах України і Росії традиційно почався з скандалу. І, загалом, практично всім зрозуміло, що до економіки він не має стосунку. У своїх геополітичних надіях Москва «тисне на газ», вважаючи його своєю головною політичною зброєю. Що може протиставити цьому Україна?

Росія грає на великі ставки

Цілі газової війни Росії проти України не випадкові і викликані аж ніяк не котримись непорозумінням чи помилковим сприйняттям одне одного. Свою енергетичну агресію Москва реалізовує в глобальній стратегії, в інформаційній війні, яку в ці новорічні дні в прямому ефірі спостерігають українські та російські платники податків. Кремль, вже вкотре, намагається зробити з України «цапа-відбувайла», слухняну і залежну «зону» власних інтересів.

Стало зрозуміло, що нинішня фінансова і парламентська криза в Україні посилить тиск Росії на суверенітет України, увагу до внутрішньоукраїнських політичних процесів. Адже в минулому 2008 році ні проросійського президента, ні впливової (парламентської) проросійської політичної сили чи партії Москві в Україні зкреативити не вдалося. При цьому, аналіз нинішньої зовнішньої політики РФ показує, що «сумний досвід і українські провали» російської зовнішньої політики жодною мірою не змінили рішучості Москви повернути Україну в орбіту свого політичного впливу. Більш того, перетворити її на повністю залежну від Росії державу.

У Москві твердо переконані, що нинішня криза в Україні має всеосяжний характер, а офіційна влада неспроможна дати ради ситуації. Прокремлівські експерти запевняють своїх замовників, що криза в Україні просотує не тільки економіку, а й суспільну свідомість, масову психологію, руйнує всі «новоукраїнські» ідеологічні цінності. Саме тому спічрайтери сформулювали для президента РФ Дмитра Медведєва тезу про «слабкість української влади», яку він і поквапився озвучити.

Кремль вважає, що потенціал ключових гравців української бізнес-спільноти, який пов`язаний із залежними від російських держструктур корпораціями, є значним. А отже, час рішучих дій - «година ікс» - настав. У Москві певні, що газовий шантаж приведе до того, що влада «впаде» в руки тим політикам в Україні, які, кажучи словами нинішнього громадянина Росії Ігоря Бакая, «розбагатіли за рахунок того, що продавали російський газ».

Є ще один мотив хамської поведінки офіційної Москви. «Хамської» тому, що тільки Кремль додумався на всіх російських телеканалах, що працюють в Україні, демонстративно вимикати газові пальники Бунзена в прямому ефірі, а «Газпром» не поскупився на рядок реклами протягом доби про нібито газові борги України. У Білокам`яній не сумніваються, що майбутні вибори Президента України і позачергові парламентські вибори є унікальним шансом для «колонізації» України. Кремль продовжує активно фінансувати й інформаційно підтримувати добре відомі експертам, журналістам і владі, маргінальні в Україні, проросійські партії та рухи.

Нинішня газова війна проти Києва, вважають в Кремлі, підтримає групи впливу і лобіювання, які в перспективі складуть нову парламентську більшість і приведуть до реальної влади в Україні якщо не маріонетковий «проросійський», то дуже залежний від Росії уряд. Більш того, в Росії мріють, що їх українська зовнішня політика приведе до поетапної відмови від державного суверенітету України.

Контргра з Росією

Залишивши для аналізу всі інші аспекти газового шантажу професіоналам, поговорімо ось про що. Україні в боротьбі з агресивною, войовничою інформаційною експансією Кремля, необхідно вдатися до стратегії «слабкої сили». Іншими словами, панацею від викликів і погроз Москви необхідно шукати в самій Москві.

Слабкість Росії походить з її «сили». Адже ті її позиції, які здаються сильними, насправді найбільш слабкі і вразливі. У нинішній Росії в політичному й економічному контексті прогресує і розвивається радянський ренесанс, а нинішня російська влада воскресила віру російського міщука у відродженні Радянського Союзу, який, - нагадаємо, якщо хтось уже забув - сам себе знищив і благополучно розвалився.

Вже сьогодні в Росії де-факто сформована недемократична політична система, яка, за всіх оптимістичних заяв лідерів країни, слабка і нежиттєздатна.

Навіть нинішній «співець Газпрому», німецький аналітик Олександр Рар вимушений констатувати: «шокує, коли стаєш свідком того, з якою легковажністю російська еліта і суспільство відмовилася від ледь досягнутих ліберальних цінностей в обмін на авторитарну політику наведення порядку».

За цих обставин найбільш перспективним для державних інтересів України бачиться сценарій інформаційної «економічної війни» з Росією, за якого буде показана загроза життєвим інтересам тих регіонів України, де населення становить електоральну базу так званих «проросійських сил».

Очевидно, що найвразливішою з цього погляду ланкою в торговельно-економічних відносинах з Росією є енергетика, а у вузько-спеціальному розумінні – торгівля газом.

Нинішня кон`юнктура така, що вона дозволяє достатньо швидко і без особливої економічної шкоди для України вивести Росію зі стану рівноваги в тій сфері, де її позиції насправді слабкі, а позиції України – сильні.

Попри вкорінене в російському суспільстві уявлення про те, що Росія «облагодіює» Україну, постачаючи їй газ за цінами нижчими за світовий ринок, офіційна Москва дуже обмежена в можливостях реалізувати природні багатства, що дісталися їй при розділі імперії, – колишнього СРСР.

Насправді газовидобувна галузь Росії (її головний європейський козир і «національне надбання») дуже вразлива, оскільки її благополуччя повністю залежить від можливості продавати видобутий газ.

Головний на сьогодні і найбільш перспективний для розвитку бізнесу споживач цієї сировини живе в країнах Європейського Союзу. Проте без газотранспортної системи України російський газ перетворюється на товар, який неможливо реалізувати, тобто в щось, що не має господарського застосування.

Попри гучні недавні заяви перших осіб Газпрому про те, що «газ до Європи піде повз Україну», в осяжній історичній перспективі (15-20 років) ні будівництво газових трубопроводів довкола Балтії, ні намір через «Блакитний потік» до Туреччини експортувати газ країнам Південної Європи не зможуть перекрити необхідності використовувати газотранспортну систему України.

Росія - це і є Газпром

ВАТ «Газпром» - одне з бюджетотворних підприємств Росії. Більш того, Росія, як кажуть у Москві – це і є Газпром. І попри офіційно декларовані успіхи, це об`єктивно проблемна компанія, обтяжена величезними боргами, які постійно зростають через непрофільні й політично ангажовані витрати.

У результаті, в разі реального загострення обстановки, пов`язаного з постачаннями газу споживачам в країнах ЄС, «Газпром» не зможе протриматися більше двох тижнів, оскільки опиниться на межі банкрутства. Адже в разі правильної побудови інформаційної компанії, завдяки чому європейські споживачі адекватно оцінять, хто реально спровокував газовий конфлікт, європейські партнери «Газпрому» висуватимуть претензії Росії. І, схоже, Європа дедалі чіткіше визначається в своїй позиції: нинішній газовий конфлікт «це проблеми двох приватних компаній».

Крім того, Україна має союзників у самій Росії. Політична опозиція, а також бізнес-еліти Росії об`єктивно зацікавлені в докорінному виправленні ситуації. Адже непрозорість, втручання держави (по суті, чекістське викручування рук усім) в продаж вуглеводнів створюють середовище для корупції, крадіжок, відмивання грошей. У результаті, можливі короткострокові вигоди для тієї ж опозиції і бізнес-еліт обертаються стратегічним програшем. Тому об`єктивно вони також зацікавлені в показі реальних наслідків монополізму Газпрому. А в цілому, неминуче в такій ситуації падіння котирувань акцій головної російської «блакитної фішки» підірве і дискредитує пропагований Кремлем міф стабільності влади Путіна-Медведєва.

Завдання України - "перевернути" ситуацію

Утім, Україна нічого не доможеться, якщо і далі лише захищатиметься і відбиватиме атаки  в інформаційній  сфері. Сьогодні керований конфлікт походить від російських стратегів створення з України зони своїх інтересів. Завдання України – «перевернути» ситуацію. Умови і формулу конфлікту повинні визначати не Росія (як вона це сьогодні грубо і цинічно робить), а Україна.

Якщо наші політстратеги, політтехнологи і журналісти чогось варті, вони можуть і повинні залучити російських політиків, політологів, журналістів до дискусій, в яких обговорювалися б реальний механізм дії збудованої Путіним-Медведєвим політичної системи Росії, імперська ідеологія, відродження сталінізму. В цьому випадку навіть не треба дискредитації, відбудеться самодискредитація чинної російської влади.

Треба також докласти всіх зусиль, щоб викривалася російська експансіоністська газова стратегія. На тлі суспільного протесту офіційна українська влада повинна зберігати незворушний спокій, закликаючи Росію до відносин на цивілізованій основі. Президент України Віктор Ющенко і прем`єр-міністр Юлія Тимошенко, не зважаючи на всі відмови, повинні демонструвати бажання знову і знову прибути до Москви і на найвищому рівні провести переговори з Дмитром Медведєвим. А наші ЗМІ повинні доносити до найширшої уваги суспільства цю готовність.

В умовах віртуальної «газової війни» з Росією можна і необхідно максимально використовувати також ту обставину, що «проросійська» опозиція в Україні, групи впливу Москви і лобіювання її інтересів в Україні обеззброєні і послаблені. Вельми складно за цих обставин пояснити, зокрема, чому через імперську політику Кремля можуть опинитися без тепла ветерани Великої Вітчизняної війни в Україні або ті самі проросійськи орієнтовані громадяни Криму, про яких так непокояться Кремль і всі «кримостурбовані» політики зразка Лужкова, Маркова або Затуліна.

У разі ж, якщо Москва продовжить і далі шантажувати Україну, Президент України може виступити із зверненням до нації, в якому будуть відрито названі цілі Росії і (головне) підтверджені гарантії безперебійного постачання газом всього населення країни і транзиту до Європи. Так, Президент вже робив подібний месидж європейським країнам, але в певні періоди часу ніщо не може зрівнятися за силою дії з прямим зверненням до нації. Звичайно, якщо це звернення буде спрямоване на консолідацію сил, а не на чергові політичні «розбірки».

До речі, про «розбірки»

Немає, як відомо, лиха без добра. «Добро» в нашому випадку може полягати в тому, що провідні політичні сили України, хоча б з відчуття самозбереження, хоча б вимушено, але займуть консолідовану позицію щодо газової експансії Росії. Тим самим реалізується гасло про те, що «державність України - вища цінність не тільки для політиків при владі, а й для всього бізнесу, для всього суспільства».

До речі, українські бізнесмени повинні, нарешті, зрозуміти, що в разі реалізації українських планів Кремля, для кожного з них стає реальністю повторити долю Ходорковського, при цьому навіть зручності в камері світять не всім.

Отже захистити себе ми можемо і повинні самі. Європа, судячи з заяв керівництва провідних газових компаній європейських країн, вже змогла захистити своїх громадян і провела диверсифікацію енергетичних постачань з Росії. Отже сподіватися доводиться на свої сили.

P.S. Автор цих рядків свідомо провокує читачів. Але тільки з однієї причини. Я реаліст. Шістнадцять років працюю на журналістському терені в Москві і стверджую, що нинішня російська влада – це не наївні люди, а жорсткі прагматики, переважно представники силових структур, спецслужб. Вони недоторкані і створили власну корпоративну державу. Путінсько-медведєвська влада змогла сформувати домінуюче в російській громадській думці уявлення про те, що Україна - це «падаюча країна», недружня держава, якою керують неадекватні політики. Зробити з України маріонеткову державу – це не тільки ідеологічна, а й практична мета нинішньої російської політики. На це кинуті всі ресурси багатої Росії – політичні, енергетичні й інформаційні.

Віктор Тимошенко, кандидат філософських наук, власкор газети «Голос України» в Москві, спеціально для УНІАН