Пакт Монклоа: іспанський урок для України

Еліти українського суспільства, незалежно від політичної приналежності, є клановими, орієнтованими виключно на власні інтереси й глибоко байдужими до Української держави та народу...

Еліти українського суспільства, незалежно від політичної приналежності, є клановими, орієнтованими виключно на власні інтереси й глибоко байдужими до Української держави та народу...

Минулого тижня на обговоренні питання про недовіру уряду з боку представників обох протиборчих сторін – пробютівської та антиурядової – потоками лилися взаємні звинувачення, білий та чорний піар і дешева риторика. На цьому тлі несподівано прозвучала (у виступі голови фракції НУ–НС Миколи Мартиненка) згадка про так званий „пакт Монклоа”. Про нього дуже рідко згадують в нашому політикумі і ЗМІ. Між тим, іспанський історичний досвід виходу з тяжкої економічної та політичної кризи міг би придатися і для України.

Звичайно, різні країни, різні епохи – Іспанія 1977 року та Україна 2009 – але паралелі в сутнісних моментах спостерігаються доволі чіткі. Нагадаю, після смерті у 1975 році каудильйо Франко, який залізною рукою правив Іспанією з 1939 року, країна стикнулася з надзвичайно серйозними проблемами. Спалахнула соціально-економічна криза, яка супроводжувалася бурхливим ростом інфляції та безробіття, високим зовнішнім боргом. Вона була особливо тяжкою на тлі загальносвітової енергетичної кризи другої половини 70-х років ХХ століття. А боротися з економічними проблемами було практично неможливо, оскільки увесь час і всі сили іспанського суспільства та його еліт витрачалися на внутрішньополітичні чвари.

Падіння режиму, заснованого на насильстві і придушенні, вивільнило полум’я, яке десятиліттями тліло під сподом. Ліві чубилися з франкістами, уряд – з опозицією, каталонці та баски – з кастильцями, а держава стрімко валилася у прірву. Проходили масові маніфестації, які нерідко закінчувалися кривавими сутичками, назрівала нова громадянська війна. У суспільстві поширювалися песимістичні, навіть панічні настрої. "Наївно очікувати, що смерть Франко створить чудо. У політичному майбутньому Іспанії я бачу багато пітьми і майже ніякого світла; мій прогноз однозначно песимістичний", - писав в 1976 році відомий іспанський соціолог Хосе Амодія у книзі "Політична спадщина Франко".

У цих тяжких умовах король Хуан Карлос та уряд на чолі з прем’єром Адольфо Суаресом ініціювали укладення у жовтні 1977 року пакту національної злагоди з усіма відповідальними за долю країни партіями. Він отримав назву „пакт Монклоа”, оскільки саме у цьому палаці в Мадриді (він і досі є резиденцією керівництва іспанського уряду) даний документ було підписано. Серед підписантів були представники практично всіх політичних сил Іспанії, за виключенням хіба що лише неофранкістської партії Alіanza Popular і Batasuna, політичного крила баскського сепаратистського руху.

Насамперед, пакт передбачав примирення стосовно розуміння історії, припинення пошуку правих і винуватих у громадянській війні 1936-39 років, яка коштувала іспанському народові більше півмільйона життів. Після укладення пакту у так званій „Долині смерті” поховали останки всіх загиблих на іспанській громадянській. Комуністів, фашистів, монархістів, анархо-синдикалістів, соціал-демократів, націоналістів, інтернаціоналістів... Над усім великим цвинтарем – великий напис: „Вони любили Іспанію”. Тут похований серед соратників та супротивників і диктатор Франко, який, безумовно, по-своєму любив свою вітчизну і хотів їй добра. Хоча й вживав методи, які важко назвати демократичними.

Основні учасники пактів Монклоа брали на себе певні соціально-економічні зобов`язання, при цьому ідучи на обопільні поступки. Опозиція надала уряду мандат на проведення жорстких антиінфляційних заходів, включаючи заморожування заробітної плати, зниження видаткової частини бюджету, обмеження кредитів збитковим підприємствам. Але й уряд брав на себе певні зобов`язання: запровадити систему прогресивного оподатковування, реорганізувати фінансову систему, вжити заходів по боротьбі з безробіттям, розширити свободу слова, посилити парламентський контроль над державними засобами масової інформації. Був визначений і термін „перемир’я” – один рік.

Завдяки потужній підтримці з боку всіх громадських організацій, профспілок, церкви дуже скоро пакт Монклоа отримав схвалення переважної більшості суспільства. Він був мало не одностайно проголосований депутатами у парламенті як закон.

Протягом року пакт Монклоа ретельно виконувався – і результати не забарилися. В економічній сфері було подолано головну біду – інфляцію. З 25% у 1977 році вона впала до 15% у 1982 році. У політичній сфері встановився громадський мир і спокій, зміцнилися паростки громадянського суспільства та демократії. Було створено передумови для прийняття кардинально нової за своєю якістю конституції Іспанії 1978 року. Нова демократична політична система зуміла набрати запас міцності, який дозволив їй відбити останню спробу реставрації тоталітаризму – путч офіцерів-франкістів 1981 року. А у 1984 році Іспанія розпочала процес масштабної реіндустріалізації, яка вивела її економіку на новий етап розвитку і відкрила шлях до Євросоюзу.

Чому в Україні політична еліта навіть і не думає укладати свій „пакт Монклоа”? Чому тривають політичні чвари, які поглиблюють і без того жорстоку соціально-економічну кризу, які дедалі сильніше штовхають країну до розколу і масових заворушень? Адже в Іспанії ситуація була куди напруженіша. Розкол у суспільстві був свіжим, громадянська війна – не такою давньою, ще живі були тисячі і тисячі її ветеранів. Серед багатьох каталонців і басків побутували ідеї сепаратизму. І все ж вони змогли. А наші владоможці?

На жаль, відповідь видається простою. Еліти іспанського суспільства незалежно від політичної приналежності були і є патріотичними і державницькими. Еліти сьогоднішнього українського суспільства, незалежно від політичної приналежності, були і є клановими, орієнтованими виключно на власні інтереси й глибоко байдужими до Української держави та народу. Яскравий приклад – так званий „Універсал національної єдності”, ініційований Президентом Ющенком. Так, цей ерзац-документ підписали. Але ніхто і не збирався виконувати, в тому числі, сам ініціатор.

Ще одна причина – потужний політичний, геополітичний, лобістський, пропагандистський і корупційний вплив з боку Кремля. Цей вплив спрямований на підтримання конфронтаційного становища в українському політикумі, на формування у ньому дієвої „п’ятої колони”. На щастя для себе, іспанці не мали такого негативного чинника.

І останнє. В Іспанії надзвичайно велику роль у справі національного примирення відіграв король Хуан Карлос, символ держави. Він залишався над сутичкою і мав значний авторитет серед практично всіх верств населення. Король увесь час стимулював політиків до пошуку компромісів, саджав за стіл переговорів, був, як нині прийнято говорити, модератором.

Чи є нині в Україні постать, яка є авторитетом для всього суспільства? Смішне питання.

Ось чому „пакт Монклоа” виглядає для України добрим взірцем – але на оглядне майбутнє недосяжним.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News