Черновецький закликав своїх бабусь показати силу

“Шахраї намагаються зняти мого... вашого майбутнього мера Києва Олеся Довгого, мого хрещеника, молоду людину, яка вже готова захищати вас. Він ваш син. Ви захистите свого сина?”...

“Шахраї намагаються зняти мого... вашого майбутнього мера Києва Олеся Довгого, мого хрещеника, молоду людину, яка вже готова захищати вас. Він ваш син. Ви захистите свого сина?”...

“Черновецький – народний мер”, – наче в екстазі, викрикувала з імпровізованої сцени під стінами КМДА його прихильниця й однопартійка. Але в киян, які сьогодні зібралися “на підтримку Леоніда Михайловича”, чомусь не виникало особливого бажання вторити їй. Та вона не здавалася.

– Кожен депутат від Блоку Черновецького – це совісна людина, яка ніколи не дозволить залізти в кишеню до людей і красти в них гроші. Тому ми працюємо з людьми і працюємо для людей… Згодна, бували помилки. Але хто не працює, той не помиляється... Усі перетворення розпочнемо з Києва... Будемо боротися проти корупції...

“Улюблені бабусі” Черновецького, як завжди, – у перших рядах мітингувальників.

– Ми підтримуємо свого мера. Нормальний мер. Нор-маль-ний... – з розстановкою, але без особливого ентузіазму повідомила нам літня дама, додавши. – Такого більше нема!

Леонід Михайлович, як завжди, з посмішкою, з’являється перед своїм електоратом.

– Ви мене любите? – уже з традиційним, але риторичним питанням звертається до присутніх.

І почувши схвальний гул зізнається, що його серце переповнене гордістю за Україну, “тому що сьогодні ми з вами тут для того, щоб я зміг захистити вас від свавілля, від корупції, від хабарів, приниження, яких ви щодня зазнаєте”.

– Шахраї намагаються зняти мого... вашого майбутнього мера Києва Олеся Довгого, мого хрещеника, дуже доброго, гарного хлопчика, молоду людину, яка вже готова захищати вас. Ну, що сказати? Він ваш син. Ви захистите свого сина? – звернувся мер до мітингувальників.

Знову почувши задовільні відгуки, він запитав присутніх, чи готові вони “винести прямо із зали всіх негідників, які сьогодні створюватимуть йому проблему”.

На закінчення своєї промови мер зазначив, якщо депутати продовжуватимуть заважати здійснювати “реформи на користь людей”, то він їм скаже, що зараз усіх присутніх під мерією запустить до них у залу засідань.

– Ви готові показати силу?

Почувши позитивну відповідь, мер зник за дверима адміністрації, пообіцявши ще повернутися на вулицю.

– Ми за Леоніда Михайловича Черновецького. Ми його любимо, а він любить нас. Він такий хороший, – завченими фразами починають розповідати мені юні кияни, розмахуючи прапорам Блоку Черновецького, але згодом не витримують і починають сміятися з власних од.

– А ви студенти?

– Ми? – сміх припиняється, виникає невеличка заминка, троє парубків дивляться один на одного, і нарешті найсміливіший промовляє. – Ми не студенти, ми працюємо... – і поступово відсуваються від мене глибше в натовп.

По обидва боки перекритого Хрещатику розмістився комунальний транспорт, переважно автобуси “Київпастрансу”. Біля однієї з машин купка жінок.

– Ви теж ініціативи мера підтримуєте? – питаю в них.

– Та не потрібно нам вашого мера! Ми зарплати не отримуємо, голодні ходимо! – промовляє жінка.

– Тож чому сьогодні тут, примусили на роботі?

– Маша, пішли, – гнівно дивлячись на неї, промовляє пані, що стоїть поряд. – Мовчи, мовчи.

Машу хапають за руки і швиденько відводять.

Молодики, з вигляду робітники, теж поставали купками, палять. Але, побачивши диктофон, розбігаються в різні боки. Залишається один.

– Ми підтримуємо всіх... – сумно промовляє чоловік.

– Замість роботи сюди змусили йти? – цікавлюся в нього.

– Так...

– А ким працюєте?

– Слюсар в автопарку, – каже він, озирається навколо і, бачачи осудливі погляди довкола, теж відходить від мене.

Напередодні опозиційні депутати Київради заявляли, що столична влада у примусовому порядку збирає людей на свою підтримку. У фракції Блоку Кличка стверджували, що до них “надходять повідомлення від представників різних служб – транспортників, працівників енергетичних підприємств тощо – про чергове примусове вигнання людей під мерію 19 лютого”. А сьогодні народний депутат від БЮТ Андрій Павловський заявив, що в Києві звільнено чотирьох головних лікарів, котрі відмовилися направити підлеглих на сьогоднішній мітинг “у підтримку мера”.

Навіть прихильники мера критикують його деякі ініціативи.

– Ми проти підвищення тарифів. Плата за вхід на кладовище – це неправильно, з давніх-давен це було святе місце, – розповідає дід Микола. – Платна медицина входить у протиріччя з Конституцією. Мер хоче, щоб гроші йшли в казну, але ж не всі можуть платити. А всі решта ініціатив – гарні. Він пенсіонерам доплачує...

– Дурень ти, – перебиває його літня супутниця, смикає за рукав.

– Нехай знають, – продовжує він. – Звертаються до нього про якесь непогоджене будівництво, він скасовує його. Це ж добре. Він узагалі на всі звернення реагує. Я, наприклад, звертався теж, бо в продовольчому магазині на Хрещатику був непорядок: 8-а ранку, а в них не викладено товар. І тільки о 8:40 починають роботу. Я зателефонував, обурився. Тепер порядок.

– На наступних чергових чи позачергових виборах знову за Леоніда Михайловича голосуватимете?

– Я подумаю. Я тепер не такий вже дурний – оберу, хто кращий, у кого говоріння з ділом зібгається.

Мітинг шанувальників Черновецького забезпечили медіа-підтримкою. Телекомпанія “Київ” влаштувала пряму трансляцію, що викликало обурення в деяких киян.

– Коли підприємці Києва виходили на протестні акції, на моє здивування, не було жодної камери. А сьогодні тут чотири крани з камерами, ходять журналісти і показують, як кияни люблять Леоніда Михайловича, – ділиться враженнями столичний підприємець Микола Криворот. – Хто тут стоїть – люди, яких вигнали з роботи. Вони самі кажуть, нас на роботи зібрали, привезли сюди, і тепер ми “за Леоніда Михайловича”.

Пан Микола має кілька кіосків (малих архітектурних форм). Ідея столичної влади щодо започаткування видачі дозволів на їхнє встановлення єдиною структурою йому не подобається. Підприємець вважає, що ініціативи Черновецького взагалі нищать малий і середній бізнес, а діалогу між владою і підприємцями просто нема.

Перед мітингувальниками знову з’являється столичний градоначальник.

– Благаю вас, не розходьтеся. Ще трохи. Нам потрібно, щоб порядок у залі було відновлено, я на вас розраховую, – закликав він своїх прихильників і поскаржився на Кличка, який, мовляв, “заважає проводити сесію”. Після цього мер запитав у бабусь, хто з них готовий "стягти"  Віталія Кличка.

Пообіцявши організувати пиріжки та каву для мітингувальників, мер знову пішов.

Але прихильники мера й самі прийшли не з порожніми руками. Біля деяких автобусів уже зранку були виставлені пластмасові столики. Коло одного зібралося товариство: на видноті сушена риба, шоколад, сік, у пакеті заховано пляшку горілки... Мабуть, для зігрівання.

Уже вийшовши з натовпу, помічаю літнього чоловіка, що стоїть осторонь і з іронічною посмішкою дивиться на все, що відбувається навкруги.

– Я стою собі, палю, спостерігаю за оцим розкладом, – каже він, затягуючись цигаркою.

– І як вам такий розклад, влаштовує?

– Мені подобається. Це життя, – філософствує він.

– Усім задоволені, у тому числі й діяльністю мера?

– Я ніколи за нього не голосував і не голосуватиму. Я киянин з сотого коліна. Хіба сьогодні це Київ?! Я хочу втекти кудись у село. Я знаю, що таке Київ, коли ось тут росли розкішні каштани, була краса, люди відпочивали. А зараз що? Я не від кого не залежу. За гречку Черновецього ніколи не продавався і не продаватимусь...

Натовп розважають піснями. Цього разу не у виконанні “улюбленого мера”, а на його честь. “Добро і честь – Блок Черновецького – правда людей переможе”, – час від часу лунало під мерією.

...Поки що запитання, коли ж нарешті правда киян переможе, – залишається без відповіді.

Анна Ященко