Субота,
19 серпня 2017
Наші спільноти

“Подарунок” до річниці динамівських перемог

Учора cповнилося 45 років від часу першої перемоги київського „Динамо” в чемпіонатах СРСР. Нинішнє покоління „Динамо” відзначило цей ювілей черговою поразкою на євроарені, поступившись французькому „Ліону” – 0:3.   

Усе-таки колишня система розіграшу Кубка європейських чемпіонів була гуманнішою для невдах – участь у турнірі припинялася після першої поразки.

Нині гра на виліт змінилася груповим турніром, який обертається солідними фінансовими здобутками для лідерів континентального футболу й показовими уроками-екзекуціями для аутсайдерів, що потрапляють під роздачу.

Прикро бачити в такій ролі хлопчиків для побиття київське “Динамо”, яке цього  року перевершило весь ліміт невдач.

1:4, 1:5, 0:3 – так наше „Динамо” ще не грало в Лізі чемпіонів. Та нікуди дітися, рахунок цілком по грі, у жодному матчі динамівці і близько не стояли хоча б до нічиєї.

У вчорашньому матчі також. 

Прикро те, що зіставлення динамівців з суперниками по групі наочно висвітлює разючу різницю в класі, індивідуальній майстерності гравців. На поле виходять дві команди, грають за одними правилами, виконують схожі тактико-технічні прийоми, але в однієї команди м’яч слухається волі футболістів, а в іншої – ні.

Показовим у цьому аспекті можна вважати два штрафних удари, виконаних Жуніньо і Гавранчичем, послідовно в першому та другому таймах. Били майже з однієї точки, але результати діаметрально протилежні. Бразилець поклав м’яча у ворота „Динамо” немов рукою, а серб просто і без вигадки влупив у стінку. Той же Келлстрем на 38-й хвилині матчу легко й невимушено „зробив” захист динамівців, а наш Шацьких у одному з гострих епізодів у штрафному майданчику гостей відлетів від Кріса, не витримавши силової боротьби, хоча був першим на м’ячі. 

Парадоксально, але, на мою думку, динамівці загалом не поступалися французам у командній грі, активно й часом досить злагоджено грали у центрі поля, як учили, запускали фланги, робили простріли, боролися в повітрі. Й очі начебто горіли, як того вкотре вимагав Дем’яненко, принаймні до пропущеного м’яча.

Проте чимдалі це все нагадувало не те що імітацію гри, але холості оберти номінально потужного двигуна. У вирішальні моменти останнього пасу, останнього удару все в динамівців виходило не так, в недодачу, не в такт, не туди.

І ці неточності визначили долю матчу, натомість французам вдавалося все. Ні в кого не залишалося сумнівів, що за їхнього бажання рахунок матчу міг би бути ще неприємнішим для господарів.

Думаю, це першими зрозуміли самі динамівці й після перерви грали неначе за інерцією. Приміром, Мілевського вже не було помітно на вістрі атак, він чомусь зосередився на підбираннях м’яча, аж доки, заробивши попередження, пішов з поля. Запам’ятався лише один його гострий удар головою в дебюті матчу.

Отже, третя поразка поспіль й шанси збереглися хіба що на боротьбу зі „Стяуа” за перехід у Кубок УЄФА.

Визнаємо, що в „Динамо” не грають суперзірки, і загальний рівень українського футболу не такий, щоб у ньому вони зростали. Але при тому президент клубу Ігор Суркіс вважає, що в нього є гравці досить високого рівня, яким навіть роблять „серйозні пропозиції” солідні клуби.

То що ж заважає цим гравцям розкритися в „Динамо”? Куди дівається  майстерність, приміром,  Верпаковскіса, Черната, того ж таки Клебера, які з приходом у „Динамо” починають показувати гіршу гру, ніж доти?

Олег Олійник

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку