Від Людовіка XIV до Тимошенко, або Що насправді хотів сказати Пинзеник?

Тимошенко вважає, що рівняння української кризи можна розв`язати через активізацію пропозиції. Ключ від Пинзеника – в активізації споживання. І жодної політики...

Віктор Пинзеник

Під час свого першого , з часу своєї відставки, виходу в людиекс-міністр фінансів Віктор Пинзеник був на своїй прес-конференції вкрай виважений, обережний і філігранно добирав слова, або уникаючи відповідей на політично забарвлені питання або конвертуючи ці відповіді в гумор. Здавалося б, з вуст Пинзеника не пролунало жодного слова критики на адресу уряду Тимошенко. Хіба що, відповідаючи на запитання про несподівано «профіцитний» фінансовий план Нафтогазу, ліберальний економіст таки не утримався і саркастично пожартував, що для нього це було теж «несподіваною приємною» новиною.

Якщо ж піддати все сказане Пинзеником на його прес-конференції макроекономічному аналізові, то екс-міністр, видається, саме і скликав її для того, щоби завуальовано висловити свою принципову незгоду із самою ідеологією антикризових заходів, вживаних Кабміном Ю.В.

Концептуальна засада антикризової програми по-пинзениківськи (і вона перегукується із рецептами подолання кризи, що застосовуються урядами на Заході) – це розворушити сукупне споживання. Будь-якою ціною, тільки не ціною гіперінфляції, для чого потрібно тримати Нацбанк на максимально безпечній відстані від уряду з його оголеним до непристойності казначейським рахунком. Споживання державного сектору, приватне споживання – згодиться все, аби лише запустити двигун економіки.

Для реанімації державного споживання (закупівля товарів та послуг за кошти сектору державного управління, себто кошти державного та місцевих бюджетів) Пинзеник вважає за необхідне якнайшвидше якісно переглянути структуру видатків бюджету-2009, щоб збільшити в ньому частку капітальних видатків. Якщо за результатами 2008 року на капітальне будівництво за рахунок публічних коштів було спрямовано 6,3 відсотки ВВП. то в 2009-му заледве назбираємо ресурсів на 0,5 відсотки ВВП.

Приватне споживання, за рецептурою Пинзеника, має бути врятоване завдяки будівництву. Саме будівництво житла є тією ланкою, за яку потрібно шарпати (з розумом), щоби витягти весь ланцюг економічного пожвавлення, що врешті-решт має вивести економіку із кризового смогу. Щоби розворушити будівництво, ліберальний економіст Пинзеник готовий на неортодоксальні заходи, які не мають нічого спільного із ліберальною економікою і які, напевне, ще рік тому викликали б у нього ідіосінкразію. Віктор Михайлович пропонує цього і наступного року видавати забудовникам бюджетні кредити, які б покривали цьогоріч 20 відсотків вартості житла, а наступного – 10 відсотків (за оптимального перебігу обставин ця бюджета програма з 2011 року мала би припинити своє існування). Часткого компенсуватися має саме тіло кредиту, а не відсотки за ним, наголосив Пинзеник.

Отже, за Пинзеником, левова частка зусиль має бути спрямована на виведення споживання з летаргічного сну, з якого економіка може не вийти довгі роки. В чому ж тоді, запитується, принципова відмінність цього рецепту від дій уряду Тимошенко?

Юлія Володимирівна сповідує принципово іншу економічну ідеологію – ідеологію «дирижизму». Започаткована у Франції ще в часи Людовіка XIV його міністром фінансів Жаном-Батістом Кольбером ідеологія втручання держави в економіку сьогодні радо підхоплена теперішнім Президентом Франції Ніколя Саркозі. За його словами, які цитує британський тижневик «Економіст»,   «визначальною рисою цієї кризи є повернення держави і завершення ери безпомічності державного сектору». Тимошенко не дарма на всю Європу – через британську «Гардіан»  - оголосила, що саме Париж має очолити загальноєвропейські антикризові зусилля. Окрім суто світоглядної єдності з Саркозі та його методами економічного «дирижизму», Юлія Володимирівна, певна річ, розраховує ще і французьку позикудля наповнення казначейського рахунку, обмілілого до загрозливого рівня (сухий залишок- 1 млрд 431 млн грн станом на 18 березня ц.р.).

Тож якщо Пинзеник вбачає економічний порятунок у перезапуску споживання, в т.ч і через помірне відновлення банківскьго кредитування, то Тимошенко переконана, що економіку можна повернути до життя, тільки приставивши до її немічного тіла високовольтовий розряд державної фінансової підтримки і вливань у ключові (і не зовсім) сектори.

Економічний рецепт від Тимошенко – збільшення пропозиції, на що скерована більшість кроків уряду і його парламентської фракції. Держава даватиме кошти, або їх еквівалент у вигляді пільг ледве не всім – авіавиробникам на доведення до ладу літаків;  хлібопекарям – на виплату валютних кредитів; «Украгролізингу» - на закупівлю комбайнів; аграріям – на посівну; будівельним магнатам (чимало з яких є депутатами від БЮТ)- на добудову і т.д.

Стабілізаційний фонд при цьому заслуговує на окрему розмову. П`ятого лютого, звітуючи у парламенті, Тимошенко виголосила дослівноз приводу СФ наступне: «… я хочу поінформувати, що вперше і саме під час кризи ми з вами створили Стабілізаційний фонд в бюджеті, на базі переговорів з іншими державами можу стверджувати, що він буде наповнений. Цей Стабілізаційний фонд складає більше 21 мільярда гривень і він буде спрямований виключно на видатки розвитку. Це здешевлення кредитів для аграрного сектору, це майже 5 мільярдів видатків для вугільного виробництва, це повне фінансування підготовки до Євро-2012 з усіма інфраструктурними проектами. Це перший раз ми заклали, і я стверджую, виконаємо видатки на закупівлю і модернізацію озброєння для армії, військової та спеціальної техніки на суму 2 мільярди 767 мільйонів. Такий грошей ніколи, навіть в розквіт економіки, не виділялося для наших оборонних машинобудівних підприємств.

Я сподіваюся і вірю, і працюю для того, щоб Стабілізаційний фонд був наповнений до березня, і з березня ми почали його витрачати. Сьогодні весь плановий дефіцит бюджету йде не на проїдання, а він іде виключно на видатки розвитку».

Насьогодні із СФ натомість відрами носять воду, щоби загасити локальні пожежі на кшталт ліквідації заборгованості (як надовго?) по зарплаті на авіабудівних заводах та на шахтах, і навіть на «придбання побутового палива для пільгової категорії осіб» (Постанова КМ №201 від 16 березня 2009р). Чи створювався Стабілізаційний Фонд для придбання побутового палива чи він мав бути амортизатором для пом`якшення удару по ключових галузях економіки? Держава затикатиме ним усі дірки чи таки використовуватиме за призначенням?

Стосовно наповнення Стабілізаційного фонду, то насьогодні в ньому так і лежать (поступово зменшуючись) ті шість мільярдів гривень, що були запозичені ще минулої осені на внутрішньому ринку у держбанків. Ні Париж, ні Москва не поспішають його наповнювати, озираючись на МВФ. Що ж стосується «планового дефіциту бюджету», який, за словами прем`єрки, буцім-то йде на видатки розвитку, то про його обсяг експертам можна лише здогадуватися, оскільки Мінфін давно вже не випускає прес-релізи про хід виконання бюджету.

Це не критика в адесу Ю.В – як зазначають члени її фракції, вона «працює по 18 годин на добу». Працює здебільшого над тим, щоби запустити виробництво товарів і послуг, які мало хто купуватиме через брак коштів, або через недовіру до зробленого в Україні.

Чимало математичних рівнянь мають кілька варіантів розв`язку. Ю.В. вважає, що рівняння української кризи можна розв`язати через активізацію пропозиції. Ключ від Пинзеника – в активізації споживання.

І жодної політики.

Станіслав Голубенко