Митрополит Агафангел: український народ виявився не гідним Ющенка

Справжніх росіян я побачив у Нью-Йорку... Прийшов віруючий президент, а народ виявився його не гідним... Церква - це традиція, яка в ідеалі не має перериватися...

В Одеській єпархії є два єпископи, обидва - Агафангел.

Єпископ Одеський і Ізмаїльський Української Православної Церкви представляє те крило УПЦ, яке орієнтоване на союз з Москвою, а сам владика навіть був визнаний у Росії в 2008 році людиною року.

Другий митрополит Агафангел (колишній художник, до речі) відомий як єпископ Російської Православної Церкви за Кордоном. Його парафії нечисленні, він підтримував Президента Ющенка і на окремих російських сайтах його називають «агентом ЦРУ». УНІАН звернувся до єпископа Російської Православної Церкви за кордоном, митрополита Одеського Агафангела за інтерв`ю.

«МИ ПОБУВАЛИ В МОСКОВСЬКІЙ ПАТРІАРХІЇ І ЗРОЗУМІЛИ, ЩО НЕ ТУДИ ПОТРАПИЛИ»

Владико, в Україні так багато православних церков, що мені хотілося б пояснити читачам, про що йдеться. Після Жовтневої революції частина ієрархів і священиків Російської православної Церкви, не прийнявши більшовизм, виїхала за кордон. Там була величезна кількість емігрантів, дворянства, військових  - і була створена Російська Православна Церква за кордоном, яка не визнавала Московську патріархію.  Правильно я кажу?

Так.

У час перебудови парафії Російської Православної Церкви За Кордоном з`явилися в Україні. Ви є єпископом саме Російської Православної Церкви За Кордоном. Як Ви, живучи в Україні, в Одесі, стали священиком, а потім єпископом Російської Православної Церкви за кордоном? Чому не стали кліриком української церкви?

У 80-х роках, коли лягла залізна завіса і люди звернулися до Бога, одеська інтелігенція, художники, лікарі, письменники теж захотіли брати участь у житті церкви. Тоді влада почала повертати церкви покинуті храми, і ми спробували себе реалізувати у православній церкві. Ми боролися з владою, вимагаючи передати нам храм, утворили громаду. Це було дуже важко, але нам вдалося відвоювати храм. Це був храм Андріана і Наталії, один з перших храмів в Україні, які влада повернула у 1980 році. Але виявилось, що ми вступили в боротьбу не тільки з владою: представники влади виставили проти нас представників Московської патріархії.

І патріархія вирішила, щоб в цьому храмі не було громади, її передали монастирю. Ми не хотіли вступати в суперечності з церковними властями. У влади ми відвоювали ще один храм, святителя Григорія і мучениці Зої. Його нам передали, але церковні власті поставили туди священика, якому дали завдання, щоб розпорошити парафію і щоб нас там не було. Ми вирішили не воювати зі священиком, і тоді відвоювали у влади третій храм. Храм був покинутий, ми упорядкували, робили ремонт. Тоді нам запропонували вибрати настоятелем туди будь-кого зі священиків.  Ми знали на той час усіх священиків, обговорили і не знайшли того, хто б нам підійшов. Ми тоді вирішили висунути когось зі свого середовища, і наша громада попросила, щоб висвятили мене, - сміється. - Вирішили, що я гідний.

Висвячувати священика - це ж не комсорга вибирати. Потрібно, щоб кандидат мав богословські і літургійні знання, щоб людина була у церковному шлюбі.

Наша громада складалася з представників інтелігенції. Ми всі останні роки вивчали церковну літературу, і на той період наші знання навряд чи поступалися рівню одеських семінаристів. Ми чудово знали рівень того семінарського навчання і знали, які порядки панують у цій установі. Навряд чи їх можна було назвати зразковими. 

Тоді в Москві на початку 1980-х років активно розвивався  самвидав, який зокрема публікував богослужебні книги Московської патріархії, відомих богословів - ми читали. Я сам навчався в Одеському педагогічному інституті, був художником, брав участь у виставках, я мав величезне коло знайомих серед інтелігенції.  Ми просто вбирали нові знання. Це було природно і це робилося з великою вірою. У другому і в третьому храмах  я був церковним старостою.

На той момент я вже розлучився з дружиною, з якою не був у церковному шлюбі, готувався до чернецтва і не планував будувати своє життя у миру.

Але Одеська єпархія Вам відмовила. Чому Вас не висвятили?

Церковне начальство мляво мені запропонувало вступити до семінарії, потім закінчити, а там сказали, що подивляться, що з нами робити. Ставлення було до нас таке, що ми зрозуміли це як така м`яку відмову. Але ми поїхали до Москви, там якраз вибрали патріархом покійного вже Алексія другого. Наша делегація потрапила на прийом до помічника патріарха Арсенія. Ми хотіли залишитися у складі Російської Православної Церкви. Арсеній говорив з нами доброзичливо, але коли ми вийшли від нього, то остаточно позбулися ілюзій. У нас було відчуття, що це суцільна політика, і ми зрозуміли, що нам тут робити нічого. Деякі з нас знали, що на території СРСР була Катакомбна церква, яка була пов`язана із Російською Православною Церквою За Кордоном. Цю церкву очолював єпископ  Лазар (Журбенко), він постриг мене в чернецтво і висвятив. Ось таким чином, живучи в Одесі, ми опинилися у Закордонній церкві.

«СПРАВЖНІХ РОСІЯН Я ЗУСТРІВ У НЬЮ-ЙОРКУ»

Після революції в Росії частину священства було розстріляно, частину замордовано на Соловках. Частина виїхала за кордон, не прийнявши революцію. А частина священиків залишилася, тому, що тут була паства, треба було вінчати і сповідати тих, хто хоче, відспівувати стареньких. І я не можу для себе визначити, хто кращий: той, хто виїхав, чи той, хто залишився жити за цієї сатанинської влади.

Ви повторюєте: ті, хто виїхав, ті, хто виїхав.  Їх чіпати не треба. Люди опинилися далеко від дому через обставини. Вони жили в бараках, годували їх уряди тих країн, у яких вони проживали. І були там ті ж самі старенькі, яких треба було сповідати і причащати. А в СРСР церква теж розділилася. Одні пішли на співпрацю з владою, щоб вижити, а ті, хто не прийняв, - це Катакомбна церква.

І якщо Ви говорите про тих, хто був тут, то треба говорити про офіційну церкву -  про Катакомбну. А закордоннна церква підкреслювала свою єдність з Катакомбною церквою.   

Я зрозумів, хто такі росіяни, тільки коли потрапив за кордон і зустрівся з російськими емігрантами. Тільки тоді я зрозумів, хто такі росіяни. І  повірив, що бути росіянином - це якесь призначення. Але це справжні росіяни жодного дня не жили за Радянської влади. Це простота без подвійності і пристосовництва. Це абсолютно природна культура  і духовність. Дивно, але справжніх росіян православних я зустрів у Нью-Йорку. Ви знаєте, вони все життя вірили, що радянський режим впаде. Вони вірили так сильно, що видавали тисячні тиражі спеціальної літератури, щоб коли почнеться відродження  Церкви і радянські люди прийдуть у храм, у них було Євангеліє, Закон Божий. І тому я став патріотом закордонної церкви. Ми хочемо узяти з російського зарубіжжя духовну складову і перенести сюди. Церкві не можна навчитися в школі за книжками. Церкву потрібно передавати з покоління в покоління. Церква - це традиція, яка в ідеалі не повинна перериватися. І там вона не уривалася. І наше головне завдання - зберегти зарубіжну традицію, яка не уривалася і яка дійшла в чистоті. І тому ми дуже сподіваємося, що ми зуміємо відтворити і укоренити цю традицію, адже грунт у нас хороший, мучеників багато, святинь багато.

У 2007 році Російська Православна Церква завдяки зусиллям Путіна і покійного патріарха Алексія об`єдналася з Російською Православною Церквою За Кордоном. Це широко святкувалося, всі православні церкви вітали подолання розколу в Російській Церкві. А особисто Ви не визнали подібного об`єднання, відмовившись від омофора Московської патріархії. Вам не здалося, що об`єднання, це - Божий знак, і  вам треба або стати частиною РПЦ або увійти до Одеської єпархії і стати частиною Української православної Церкви?

У церковних правилах є таке. Якщо церква протягом двадцяти п`яти років знаходиться окремо від ніби своєї основної церкви, у неї складаються свої традиції, своє життя. Вона має право на самостійність. Російська православна Церква за кордоном була відокремлена від Московської патріархії 70 років, її традиції дуже відрізняються від тих, які формувалися тут. Вона збереглася в чистоті, там дійсно були віруючі люди, там інша ситуація, немає бізнесу, немає спонсорів. Там склалося особливе духовне життя, там багато святих.  У Московської патріархії негативний духовний досвід. Вона була підконтрольна владі, і зараз там прийнято багато такого, що ця влада запровадила. 

Розкол Церкви  вважають шостою раною Спасителя.  А ваша церква перебуває в  розколі...

Словом «розкол» не треба махати, як шашкою. Розкол був вимушений. Зарубіжна Церква опинилася за кордоном. Не було в той період ніякого спілкування. То, що поробиш, якщо вони за кордоном? Розкол - це не суха гілка. Це процес одужання, він повинен йти на рівні парафій, на рівні людей. Ми прагнемо налагодити парафіяльне, внутрішнє життя, встановити в ньому порядок. Якщо ми зі своїм внутрішнім життям, навівши там лад зможемо взаємодіяти з іншими, то слава Богу.

Відмовившись від омофора,  ви так і не стали канонічною церквою...

Немає людей, здатних виміряти канонічність. Канонічна, неканонічна, благодатна, неблагодатна  - знає тільки Господь Бог. Справа кожного християнина - берегти свою совість і свою віру, не розмінюючи її на політичні привілеї і матеріальні блага.

«ГРІШНИКІВ ПРИЙМАЄМО, ТОМУ ЩО ІНШИХ ПРОСТО НЕМАЄ»

В Україні був тільки один віруючий Президент - Віктор Ющенко. З усіма гріхами, всіма часто справедливими звинуваченнями, він перший віруючий Президент. Але у нього нічого не вийшло з державним будівництвом. Нічого. Як Ви думаєте, чому?

Ви знаєте, в Росії є прихильники монархії. У нашій церкві є титуловані парафіянки, з роду Романових. Вони монархісти в силу хоча б своєї приналежності до імператорського роду. І вони глибоко переконані, що монархізм у Росії вже неможливий. Тому що народ до цього не готовий. З нинішнім російським народом така форма правління неможлива. Те ж саме у нас. Прийшов віруючий президент, а народ виявився його не гідним.

Ну що Ви таке кажете? Хіба народ винен, що у Президента не вийшло управляти державою?

Це у народу не вийшло. Якби у Президента була опора, якби поряд з ним були чесні порядні люди, могло бути по-іншому. На жаль, їх не знайшлося.

Російські інтернет-видання називають Вас агентом ЦРУ, при цьому священик вашої церкви обгодовує Братство Дмитра Корчинського, який, як кажуть, прислужує Росії...

Якщо людина проситься до нас, ми не можемо не прийняти. Там багато молодих людей, є студенти семінарії, там багато чесних людей. Ми ж їх не відштовхуватимемо. Церква приймає грішників. Але прагне їх лікувати. А грішників приймаємо, тому що ж інших просто немає. 

Розмовляла Маша Міщенко