Росія може влаштовувати істерики лише самій собі

Зводити все до того, що нібито Тимошенко грубо „кидонула” Путіна, означало б надміру полестити візантійській підступності прем`єрки. І, зрештою, образити кадрового розвідника...

Путін, Медведєв

У реакції офіційної Росії на підписання газової декларації „Україна-ЄС” простежується щось дитиняче. Демонстративний вихід російської делегації з хряпанням дверима (щоправда, вихід на ланч до високопосадового єврочиновника Андріса Пієбалгса). Негайні суперрізкі заяви царюючого прем’єра Володимира Путіна (порозриваємо з підлими європейцями та українцями всі газові контракти!) та його вірного президента Дмитра Медведєва (скасуємо консультації нашого дорогого прем’єра і їхньої української прем’єрші!) Злива страшенно злих щодо України заяв всіх сущих у РФ міністерств та відомств – енергетичних, дипломатичних, аналітичних, адміністративних. Щось подібне спостерігалося хіба що під час двох газових воєн 2006 та 2008 років.

Але ж нині ніяка не війна. Просто підписана декларація про наміри. Попереду вельми нелегкий шлях реалізації цих намірів. А Росію запрошують взяти щонайактивнішу участь у цьому процесі. І лідери всіх гілок влади України, і керівництво Єврокомісії.

Чому ж така істерична реакція? Чому російські високопосадовці роблять імпульсивні заяви, в котрі згодом їх просто тицяють носами експерти та оглядачі? Непогрішимому Путіну нагадують, що газові угоди, які він зібрався скасовувати, носять двосторонній характер. Що переглядати відносини між ЄС та РФ, як він погрожував, стане Росії надто дорого. Справді, Росія закуповує в Європі газотранспортне обладнання на $26 млрд., але левова частка цього обладнання була вже раніше придбана „Газпромом”. Причому через кредитні угоди на розробку родовищ або побудову газогонів. Просто так розірвати ці угоди не вдасться. Такі неустойки по арбітражу будуть, що золотовалютних запасів РФ не вистачить. А інших регуляторів відносин немає, базовий торговельний договір Росія-ЄС вже два роки гальмується. І не європейською стороною...

Або візьмемо заяви керівництва „Газпрому”: по-перше, нас, мовляв, викинули з процесу. Але ж запрошували взяти участь, пропонували тристоронній формат Брюссельської конференції.  Ні, росіяни приїхали відверто для того, аби лиш здійснити свій демарш на ланч.

По-друге, російська сторона заявляла, що на потреби ГТС Україні потрібно не $5 млрд., а всі $30 млрд. І знову людям, які вважають себе унікальними професіоналами в газових справах, пояснювали, що ідеться не про капітальний ремонт газогонів, який справді коштував би астрономічні суми, а про елементарну модернізацію ГТС. Про покращення лінійної частини, оптимізацію роботи компресорів та запровадження деяких нових технологій на підземних газосховищах.

Можна ще довго перелічувати логічні аргументи, які розбивають емоційні заяви росіян. Модернізація української ГТС коштує на порядок дешевше „Південного” та „Північного” потоків, які є не комерційними, а суто політичними проектами. А забезпечить підвищення пропускної спроможності на ті ж самі 60 мільярдів кубів газу. Запровадження європейських стандартів, прозорих правил ціноутворення, умов транзиту, користування ГТС та ПХГ вигідне Росії як державі, хоча й позбавляє корупційних надприбутків потужне газпромівське лобі (про це говорив відомий російський аналітик, керівник Центру енергетичної політики Інституту Європи РАН Олексій Хайтун). Радник з енергетичних питань місії України при ЄС В`ячеслав Княжницький пояснює, що всі демонстративні тривоги російського керівництва про те, що неузгоджена зміна режимів роботи української ГТС загрожує непередбаченими наслідками на всьому євразійському просторі, є марними. Адже європейські стандарти вже застосовуються, починаючи з західного кордону України, а там не виникає жодних проблем. „То чому вони мають бути на східному кордоні України? Їх теж не буде". Але річ не у логіці. У російській істериці явно простежується граничний суб’єктивізм. Віднести його на те, що нібито керівник українського Кабміну щось обіцяла Путіну, а потім грубо „кидонула” ВВП, означало б надміру полестити візантійській підступності Юлії Володимирівни. І, зрештою, образити кадрового розвідника, який в силу професії має бути готовим до будь-яких дій опонента.

Здається, річ все-таки передусім у дитинності самого російського неоімперіалізму, який, з історичної точки зору, перебуває ще у віці немовляти. (І це при тому, що на чолі держави стоять люди нібито дорослі і недурні). Адже від „єльцинського Веймару” минули лічені роки. І новітня квазі-імперія нагадує велику і дужу дитину, яка освоює навколишній світ, тягнучи до себе все, що їй здається привабливим. У геополітичного дитинчати гіпертрофовано розвинений хапальний і підтягувальний інстинкт. А якщо чадові хтось заважає підтягувати до себе щось чуже і пробувати на зубок, воно щиро ображається, влаштовує істерику, сучить ніжками і загрозливо кричить. Але насправді дитинка має влаштовувати істерики виключно собі самій.

Питається, чому „Газпром” і Кремль так переконано вважали, що українська ГТС має бути під російським контролем? У формі консорціуму, акцій чи будь-якій іншій? А тепер гірка дитинна образа – як же так? Білорусія віддала свою ГТС, а Україна комизиться якогось біса!

З яких-таких причин російські енерговигодувані еліти були так щиро переконані, що їхня експансія на європейському енергетичному ринку триватиме, поки не буде встановлена повна і абсолютна монополія „Газпрому”? І що Україна стане не більше ніж зручним транзитним плацдармом для цих чингісханівських планів? А якщо впиратиметься, буде обведена іншими газогонами. Звідки така ідіосинкразія на саму думку про те, що Україна стане не придатком до „Газпрому” (або малозначущим апендиксом), а самостійним суб’єктом газового транзиту і газового ринку? Відкіля така месіанська впевненість у своєму праві продавати свій газ на чужому кордоні?

Чому „Газпром” та його лобі були так упевнені в тому, що лафа, забезпечена непрозорими газовими операціями і величезними надприбутками, триватиме вічно?

Які підстави були у Росії вважати, що двома газовими війнами 2006 та 2008 років з відключенням газу для споживачів ця велика і недобра геополітична дитина поставить на коліна Україну і Європу? Невже не логічніше було припустити, що Україна та Європа об’єднаються для відвернення подальших загроз? І вживуть заходів для захисту своїх інтересів?

А тому істерику Росія сьогодні може закатувати лише сама собі. А всмак наістерившись, замислитися над тим, що продовження дитинячої поведінки типу „хапай та тягни” у сучасному світі не приведе ні до чого доброго. Час дорослішати – і брати до уваги не лише власні інтереси.

Окрім викладеного вище мушу поділитися переконанням в тому, що причиною для істерик російського керівництва стали не лише брюссельські перипетії. Декларація „Україна-ЄС” скоріше стала останньою краплею, яка переповнила чашу бід та неприємностей для Росії.

Візьмімо ситуацію в „Газпромі”. Як відзначають самі російські аналітики, у монополіста є серйозні ризики зниження доходів. Останнім часом падає видобуток газу, і з кожним місяцем це падіння тільки прискорюється. У січні-лютому цього року це падіння склало 12,2%. Перший квартал 2009 року - це останній період високих цін для європейських споживачів, після чого йтиме зниження вартості, відповідно, доходи "Газпрому" падатимуть, що позначиться на стані компанії. У середу на переговорах з Туркменією в Кремлі зірвалося укладення угоди про газопроводі Схід-Захід - проект "Газпрому". Як пише газета "Ведомости", він повинен забезпечувати газом прикаспійський газопровід, що веде в Росію, будівництво якого має розпочатися цього року.  Підписати документ планували за підсумками переговорів президентів. Однак серед підписаних угод його не виявилося.  Видання стверджує, що у „Газпрому” просто немає коштів.

Про економіку в цілому. Світовий банк переглянувпрогноз економічного розвитку Росії. Країна «значною мірою постраждала» від світової економічної кризи, констатують експерти банку. А сама криза привела до «найгірших наслідків з часів другої світової війни». Ці наслідки - пряма загроза для країн, що розвиваються, орієнтованих на експорт сировини. Дешева нафта призведе до дефіциту бюджету Росії на рівні 7,4% в 2009 році і 6% в 2010 році.

Президент російського Альфа-банку Петро Авен вважає, що до кінця поточного року в Росії зникнуть сотні банків, оскільки обсяг прострочених кредитів в цілому по країні може сягнути 20%.

Борис Гризлов

Голова Державної думи Російської Федерації, голова вищої ради партії «Єдина Росія» Борис Гризлов нагадав, що через кризові явища в четвертому кварталі 2008 року в Росії спад промислового виробництва становив 6,1%, а в січні-лютому 2009 року - 14,6%. Б.Гризлов також зазначив, що тільки кількість безробітних у Росії перевищила 6 млн. 

У Росії 43,3% опитаних вважають, що економічна ситуація в країні погіршиться, 12,6% - поліпшиться, 23,7% опитаних уважають, що економічна ситуація не зміниться й 20,5% не змогли відповісти.

Не дивно, що керівництво Росії охоплює розпач та істерика. Але причому тут Україна? Вона в історії з Брюссельською декларацією лише захищала свої національні інтереси. На жаль, для Кремля Україна все частіше виступає крайньою у всіх проблемах. А у наших сусідів явно на чиєсь замовлення з’являються „художні” книжки, де описуються переможні війни Росії проти України.

І цей різновид російської істерики – вельми небезпечний. Особливо з огляду на формування масових антиукраїнських настроїв в російському суспільстві.

Микола Писарчук