Шендерович запропонував показувати російських і українських ідіотів спільно

Сталінізм скинули оунівці і власовці... ФСБ збільшила присутність в Україні у півтора рази – у порівнянні з 50-ми, коли тут діяла УПА...

З приблизно двох десятків російсько-українських зустрічей, на яких мені довелося побувати в останні два роки, це була перша, яка проходила без взаємного роздратування і закінчилася без скандалу.

Хоча, звичайно, легкий взаємний пікетаж був. Чула такий обмін російсько-українськими шпильками: «Чи знаєте ви, що найкрасивіша жінка, Наталія Гончарова, була онукою гетьмана Дорошенка?» Віктор Шендерович, російський сатирик і письменник здивовано перепитує: «Ви впевнені, що вона найкрасивіша?» Володимир Крижановський, перший посол України в РФ: «Вікторе Анатолійовичу, не нам з вами судити про красу жінки, зріст якої значно перевершує і ваш, і мій». Шендерович з упевненою усмішкою: «А Пушкіну це аніскільки не заважало». Представникам української сторони росіяни жартівливо нагадували, що головними керівниками Жовтневого бунту і членами наркома у військових справах були люди на прізвище Криленко, Дибенко, Антонов-Овсієнко, і у зв`язку з цим незрозуміло ще, хто кому більше винен за «витрати революції».

Після цієї російсько-української зустрічі у мене вперше не було гострого бажання вирушити до Брюсселя (столицю НАТО, ЄС, і всього європейського), прихопивши туди свою країну.

Але і росіяни тут були, даруйте, не затуліни і маркови. В Україні побували «неправильні» в розумінні офіційної Москви, росіяни. Росіяни, яких не побачиш в ефірі російських телеканалів, які вже давно не дають майстер-класів в МДУ, чиї аналітичні центри закривали по вісім разів і чиї публікації практично неможливо побачити в російських друкованих ЗМІ. Це ті росіяни, які дозволяють собі вдома бути опонентами влади і яких в Україні інтелігенція любить набагато більше, ніж у Росії.

Цими вихідними пройшла зустріч російських і українських експертів: Громадський діалог: Київ – Москва. Ця зустріч, як значилося в релізі, пройшла за ініціативою приватних осіб, була направлена на нормалізацію двосторонніх відносин і проводилася в закритому для преси режимі. УНІАН вдалося побувати на цій дискусії.

Ігор Чубайс, аналітик, РФ:

СТАЛІНІЗМ СКИНУЛИ ОУНІВЦІ І ВЛАСОВЦІ.

Директор інституту вивчення Росії Ігор Чубайс – «недолугий» брат «правильного» російського політика Анатолія Чубайса, опозиціонер, який має особливу думку про долю Росії і шляхи її розвитку. Він свого часу, порівнюючи Росію і Україну, сказав, що Росія – це як Чапаєв, який бачить, що Петька відчайдушно пливе і все у нього виходить. А Чапаєв дивиться на нього як на свою мрію, що справдилася.

 Ігор Чубайс запропонував Росії і Україні вивчати ті сторінки спільної історії, які були спільною боротьбою зі сталінізмом. На думку Чубайса, розвінчування культу Сталіна почалося не з ХХ з`їзду. Після смерті Сталіна в країні відбулися серйозні бунти увязнених. Вони чинили такий сильний тиск на владу, що вона злякалася і почала перетворення. Велике повстання в Норільську очолив колишній командир ОУН Євген Грицак.

А повстанням у Воркуті, яке відбулося згодом, керував колишній власовець Ігор Доброштан. Повстанців бомбили з повітря, все партійне і державне керівництво з міста було терміново евакуйоване, влада в паніці втікала. Чубайс розповів, що частину штабу повстанців возили до Москви на переговори. І Хрущов, очевидно, зрозумів, що далі тримати людей у таборах неможливо, тому що вони дійдуть до Москви, до самого Кремля.

І після цього і почалася відлига, стали будувати «хрущовки» і переселяти туди людей з комуналок, була придумана Цілина, безглуздий з точки зору економіки трудовий фронт, щоб відправляти туди молодь. На думку Чубайса, і українці, і росіяни, брали участь у цьому бунті, і їх роль недооцінена, і взагалі, про них мало хто знає. Весь соціалістичний табір повинен дякувати тим, хто підняв ці бунти.

Олександр Шаравін, військовий аналітик, РФ:

У МУЗЕЇ ГЕНШТАБУ СУВОРОВУ ВІДВОДИТЬСЯ МЕНШЕ МІСЦЯ, НІЖ СТАЛІНУ

За роки незалежності Росії так і не вдалося реформувати силовий сектор. Не вдалося створити ані нову російську армію, ані нову силову структуру, ані блок безпеки, ані поліцію. Всі ці структури, – те, що дісталося від Радянського Союзу. І в Росії немає розуміння, що будувати їх доведеться. Ми просто перейменували Міноборони СРСР в Міноборони Росії.

Борис Єльцин зробив спробу створити свою держбезпеку, Нацгвардію, муніципальну поліцію. Але все це з часом згорнули. У музей ФСБ для тодішнього начальника КДБ Іващенка там на дошці фотодокументів навіть місця не знайшлося. Звідки веде коріння наше ФСБ? Від КДБ. А Юрія Іващенка в цій історії, виходить, не існує.

Зайдемо в музей Генштабу. Там до недавнього часу портрети і історія Суворова займають місця менше, ніж портрет Сталіна.

Цікаво, як з реформами військової галузі йде справа в Україні?

Олександр Скипальський, віце-президент центру стратегічних досліджень і військового аналізу, Україна:

ФСБ ЗБІЛЬШИЛА В УКРАЇНІ ПРИСУТНІСТЬ У ПІВТОРА РАЗИ – У ПОРІВНЯННІ З 50-МИ, КОЛИ ТУТ ДІЯЛА УПА

Маючи колосальні можливості підвищення добробуту суспільства, влада в Росії не проводить реформи. І відволікає увагу тим, що шукає образ ворога. В Україні нездатність проводити реформи маскується «тиском ззовні». І коли суспільство вирішує, кого вибрати в союзники, до якого союзу приєднатися, то Росію відкидає.

Навіщо потрібен бідний союзник? Щоб стати ще біднішими? Якби Росія підняла життя простого народу, і відносини з Україною пішли б інакше. В Україні катастрофічно скорочується чисельність населення. За кордон виїхали не гірші, виїхали ті, хто може працювати. Скорочується територія проживання (сільськогосподарські землі стають землями іншого призначення), зникає село, колиска української традиції і української мови.

Зміни в силовому блоці у нас теж не відбулися. Путін і його команда дійшли хай не до реформ, але хоч би до вдосконалення служби безпеки... Контори ФСБ збільшили в Україні свою присутність у півтора рази в порівнянні з періодом 50-х, коли тут діяли підпілля УПА. Особливо вони активізувалися після нагородження Путіном співробітників ФСБ і зовнішньої розвідки за успіхи резиденції в Україні.

Українські спецслужби стали перешкодою для незаконного накопичення капіталу. Влада шляхом селекції вирощувала тих, хто міг їй прислужувати. Цинічним прикладом може служити призначення одним з керівників СБУ Хорошковського.

Компроміс, якого ми, врешті-решт, досягли, полягає в тому, що ми побудували свої держави без конфлікту. І в цьому велика заслуга діячів того періоду. І сьогодні мета спецслужб і армії: зберегти всі мирні традиції, які були в перші роки створення РФ і України.

Аналізуючи прояв націоналізму, хочу нагадати, що УНА–УНСО це був проект КДБ. Він був створений, щоб «метелики летіли на світло». Нашої київської руки в створенні цієї структури не було.

Віктор Шендерович, письменник, журналіст, РФ:

ПРОПОНУЮ СПІЛЬНО ПОКАЗУВАТИ ІДІОТІВ

Ми повинні спробувати не скаржитися на свою адміністрацію. Ми окремі зрозумілі люди в своєму суспільстві. І досить зрозуміло, що ми зійшлися на тому, що наші адміністрації роблять жахливі речі. Є політика адміністрацій Росії і України, які один одному підходять ідеально. Наша використовує вашу для підвищення імперського рейтингу, ваша благополучно використовує нашу для вирішення своїх завдань. Це зрозуміло, винесемо це за дужки дискусії. Але потенціал дружніх відносин все одно високий. У мене своя соціологія: на Чемпіонаті світу всі мої друзі вболівали за збірну України.

Пропоную спробувати створити певний елемент механізму. Припустимо, це буде російсько-український сайт, де ми ловимо брехню політиків. Наприклад, сказав Ющенко одне, переказав це Кремль. Ми цитуємо і першоджерело, і інтерпретацію, і питаємо: а навіщо це ви протранслювали зовсім не те, що сказав президент? На сайті може бути взаємна демонстрація ідіотів. Ми на цю виставку повісимо Затуліна, Жириновського, ви показуєте своїх ідіотів. У вас такі теж є. Або зробити окремий запасник для божевільних. Ми на цю виставку – Леонтьєва з його «танками на Донбас», ви – своїх. Навколо таких приватних речей можна було б будувати громадянське суспільство. Можна в звичайному житті відстежувати речі, які погіршують відносини. Вночі в потязі, коли мене примусили на українському кордоні дрібними буквами заповнювати папір про перетин кордону, я відчув, як у мені піднімається щось шовіністичне.

Звичайно, різниця між нами є. У нас – морг, а у вас хаос. Я як споживач цього сайту розумію, що мені це було б цікаво.

Мирослав Попович, академік НАНУ, директор інституту філософії, Україна:

ЯКЩО ЗАМІСТЬ НАЦІОНАЛ-ДЕМОКРАТІЇ ДО ВЛАДИ ПРИЙДУТЬ ДУРНІ, ЦЕ БУДЕ ЗГУБНО ДЛЯ КРАЇНИ

Цього року виповнюється двадцять років, як був створений Народний рух України. Це був серйозний рух. Зараз націонал-демократія стоїть на межі повного краху. А радикали здобувають небачену підтримку в окремих регіонах. І якщо замість респектабельної націонал-демократії до влади прийдуть дурні, які захочуть притиснути усіх до стіни, це буде згубно для країни. Ця загроза сильна, не можна допустити дискредитацію націонал-демократії. Адже вона була свого часу опорою для дуже хороших тенденцій і гарантією збереження в суспільстві моральних засад.

Постскриптум. Чесно сказати, я не особливо вірю, що група інтелектуалів і лібералів Росії здатна провести зміни в масовій свідомості, яку обробляє кремлівська пропагандистська машина. Але вірю в інше, що ця група і ця співпраця допоможе сформувати інше бачення України (для росіян) і інше бачення Росії для української інтелігенції. І нехай ці ідеї, ці образи в Росії житимуть поки своїм віртуальним життям, в електронних медіа. Але якщо через якихось декілька років ситуація в Росії зміниться, нам буде не так складно шукати точки перетину і клеїти побиті горщики. Досвід такої ось спільної роботи, чи то спільне вивчення боротьби зі сталінізмом чи сайт Шендеровича, де він ловитиме свого президента на брехні, створить для росіян інший, «некремлівський» образ України і українців. І мені хочеться вірити, що цей образ, сформований у таких ось дискусіях, сприймуть росіяни. Все-таки, нам колись вдавалося дружити, а з сусідами у будь-якому випадку, краще жити мирно.

Лана Самохвалова

УНІАН в Google News