Воскресіння Безсмертного

Повернення до партії, з якої раніше вийшов із власної волі, – явище рідкісне в українській політиці... У передчутті виборів Ющенко делегував Безсмертного в партію в ролі реаніматора тяжкого пацієнта...

Повернення до партії, з якої раніше вийшов із власної волі, – явище рідкісне в українській політиці... У передчутті виборів Ющенко делегував Безсмертного в партію в ролі реаніматора тяжкого пацієнта...

Заступник глави Секретаріату Президента Роман Безсмертний знову подав заяву до НСНУ. І пояснив, що йому незручно перед людьми виконувати обов’язки голови виконкому партії і не бути її членом. Мовляв, неправильно це, не по-людськи. Що ж, Геракліт казав, що не можна двічі вступити в одну й ту саму річку. Роман Петрович доводить тим часом, що можна двічі вступити в одну і ту саму партію і навіть на ту саму керівну посаду.

До речі, повернення до партії, з якої раніше вийшов із власної волі, – явище рідкісне в українській політиці. На пам’ять спадає хіба що Іван Чиж, який у 2000 році вийшов з Соцпартії через тертя з Морозом, створив власну партійку „Справедливість”, а потім у 2007 році повернувся в лоно СПУ. Утім, лише для того, щоб через два роки знову піти від Мороза. І „відвантажити” „Справедливість” головному антиморозівцю Станіславу Ніколаєнку, залишившись її почесним головою.

У лютому минулого року пан Безсмертний, явно узгодивши свої дії з Президентом, вийшов з НСНУ в компанії Балоги, Петьовки та інших майбутніх ЄЦівців. І пояснив, що в партії наступили „серйозні, незворотні, негативні тенденції”. Сьогодні, очевидно, знову ж таки виконуючи доручення глави держави, він повернувся до партії, яка за рік з хвостиком відсутності Романа Петровича, здається, через ті тенденції впала в повну кому.

Вважається, що в передчутті виборів Ющенко делегував Безсмертного в партію в ролі реаніматора тяжкого пацієнта. І це не від доброго життя. Надії, які він покладав на ЄЦ, явно не виправдалися. Розкрутити бренд не вдалося, створити ефективні структури – також. А сумнозвісний адмінресурс може подіяти в межах Тернопільщини – але у всеукраїнських масштабах він може виявитися не таким дієвим.

Про партбудівництво ЄЦ авторові розповідав знайомий заступник голови однієї з ОДА, він же лідер осередку „партії імені Балоги”. Усе просто – позаписував у ЄЦ чиновників адміністрацій усіх рівнів. Звітність для Кріля готується теж без фантазій: провів нараду, селектор або зустріч з сільгоспактивом області – подав це як партійну роботу. В автора є великі підозри, що це типова для більшості областей картина.

Отже, електоральної каші з ЄЦ явно не звариш, а тому довелося згадати про відомий (хоча й сильно пом’ятий) бренд і сякі-такі залишки партійних структур, які ще не порозбігалися після 4–5-місячної невиплати зарплат. Потрібно ж хоч із кимось іти на вибори... Зрештою, на парламентські вибори інакше й не зареєструєшся. І Безсмертний почав вживати реанімаційні заходи. Для початку став навіювати “коматознику” щось ласкаве і обнадійливе: з грошима проблеми порішаємо, членів партії перереєструємо, внесемо зміни в статут, сайт запрацює, дискутувати на ньому будете, демократія повернеться. Про все це він розповідав на засіданні президії НСНУ.

Паралельно Роман Петрович почав шукати шляхи порозуміння з так званими „любими друзями”, які останніми місяцями гостро критикують Президента й публічно закликають його залишити НСНУ. Дати партії можливість піти у вільне плавання, шукати власний політичний шлях, обрати власного лідера, з власних лав. Для заступника глави СП – єретичні ідеї. Але мимо Петра Порошенка, Миколи Мартиненка, Олександра Третьякова не пройдеш. Лише в них є сьогодні серйозний вплив на певні обласні організації партії та серйозні можливості, зокрема матеріальні.

Явно невипадково Безсмертний заявив на президії, що рішення VI з’їзду НСНУ, які стосуються виключення з ради партії сімох депутатів є нелегітимними.

У відповідь Мартиненко по виходу з засідання президії поблажливо зазначив, що в партії почалася хоч якась організаційна робота, а Третьяков в ефірі ICTV висловив переконання, що Роман Безсмертний – „єдина людина, яка може виконати роботу з об’єднання всередині НСНУ”. За словами Третьякова, Безсмертний – «єдина людина, яка може посадити всіх за стіл переговорів», узявши на себе «цю невдячну роботу». Він також зазначив: «Із Президентом потрібно сідати й розмовляти. Але розмовляти не як з главою держави, а як з главою партії. Чи публічно має відбуватися ця дискусія? Гадаю, ні». При цьому Третьяков зауважив, що «Президент, будучи керівником цієї партії, багато в чому помилявся, і він повинен це визнати – нічого поганого в цьому немає».

Сам же Віктор Андрійович у останньому інтерв’ю одному з видань наголосив: „Нам потрібно відокремитися від тих людей, кар’єристів, які принесли партії колосальну шкоду, відстоюючи свої бізнес-інтереси”. Щоправда, прізвищ глава держави й лідер НСНУ не називав.

Чи здатен Роман Безсмертний за своїми діловими та особистими якостями виконати завдання Віктора Ющенка? Зорганізувати партію, надати їй драйву, підготувати до виборів? Безумовно, йому не бракує ні досвіду, ні енергії, ні знань. Має Безсмертний непогану репутацію серед партійців, широкі зв’язки в регіональних організаціях, оскільки багато з них сам і створював, очолюючи партію доти, як був замінений В’ячеславом Кириленком.

Безсмертний тривалий час мав репутацію політика, який віддано захищає інтереси того, кого визнав своїм сюзереном. П’ять років він віддав представництву інтересів Леоніда Кучми в парламенті – і навіть політичні опоненти визнавали, що робив він це ефективно. Ніхто так самовіддано не захищав Леоніда Даниловича під час „касетного скандалу”, як Безсмертний. Він не боявся навіть виглядати смішним, коли зірким оком визначав, що відеозапис майора Мельниченка зроблено не за кордоном, а в Україні, бо в кадрі меблі вітчизняного виробництва.

У 2001 році йому довелося вибирати між двома сюзеренами – Кучмою і Ющенком. І Безсмертний вибрав Віктора Андрійовича – а з ним роки тяжкої опозиції з непевними шансами на успіх. На Ющенка він відпрацював на кампаніях 2002 і 2004 років не на страх, а на совість. Щосили намагався вберегти його від тієї небезпеки, яку вбачав для свого шефа в особі Юлії Тимошенко. Розповідають, як він скандалив з нею на передвиборчих мітингах у 2004 році: мовляв, це кампанія Ющенка, а не Тимошенко. А у 2005-му назвав її „шантажисткою” і „аферистичною особою”. І це при тому, що Роман Петрович, як відзначали спостерігачі, тяжко переживав своє відсторонення від координації роботи виборчого штабу Ющенка і призначення Олександра Зінченка його начальником (між іншим, листа з вимогою змістити Безсмертного прислала Тимошенко). Та й мрія очолити Секретаріат Президента не здійснилася. Віце-прем’єрство не задалося, спроба провести територіально-адміністративну реформу скінчилася негарною сценою в Макарові, коли земляки в багнети зустріли Романа Петровича і буквально вигнали його з райцентру.

Та з вересня 2005 року Безсмертний активно готував НСНУ до парламентських виборів-2006. Але 27 березня 2006 року Роман Петрович великою мірою девальвував свій імідж „вірного васала”, коли приїхав до Тимошенко з букетом квітів вітати з перемогою. Кажуть, Ющенко кілька разів дзвонив Безсмертному по мобільному і ядуче питав: „Ромо! За скільки ти мене продав?” У результаті доручив вести переговори про коаліцію не начальникові виборчого штабу Безсмертному, а Юрію Єханурову. Правда, за кілька днів ситуація змінилася, і саме Роман Петрович 13 квітня 2006 року підписав угоду про створення коаліції демократичних сил. Яка так і не була тоді реалізована. Проте неприємний післясмак у Президента залишився сильний. Безсмертний у результаті мусив з 2007 року осісти в СП, де переважно зберігав мовчанку, займаючись інформаційною політикою.

Тому зараз Безсмертний має додатковий стимул до роботи – довести все-таки, що має всередині бушідо, що здатен бути корисним, що може провести Президента звивистою стежкою до парламенту. Одна заковика: гроші. Немає їх у Романа Петровича... Самої заборгованості по зарплатах та офісах, за даними ЗМІ, – 27 мільйонів гривень. В СП розповідають, що Безсмертний намагався поговорити про гроші зі своїм начальником Балогою. Той знущальним тоном почав бідкатися: „Та ти що, звідки гроші? Усе, що є, на Єдиний центр віддав. Ви ж самі сказали мені партію створювати...” Губернатори обіцяють „щось підкинути” – і не підкидають. Чи знайдуть якийсь сенс „любі друзі” у відновленні фінансування НСНУ, – це велике питання.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News