Візит Тимошенко: ритуальний бій, сеанс одкровення чи справжня перемога?

Україна має діяти чітко за брюссельськими домовленостями і не сідати на шпагат… Росії потрібен консорціум… Путін виглядав невдахою... Експертні оцінки

Що з собою Юлія Тимошенко привезла з Москви? Про це УНІАН  запитав в українських та російських експертів.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»:

УКРАЇНА МАЄ ДІЯТИ ЧІТКО ЗА БРЮССЕЛЬСЬКИМИ ДОМОВЛЕНОСТЯМИ І НЕ СІДАТИ НА ШПАГАТ

Як і прогнозувалося, візит прем’єр-міністра не став результативним. Швидше за все, візит просто заповнив ту паузу, яка виникла, знову ж таки, не з причини України, а з причини Росії, у наших відносинах після підписання декларації в Брюсселі 23-го березня.

Скромні результати візиту мають такий собі символічний характер з російського боку, вони покликані продемонструвати начебто добру волю Росії. Себто російська сторона відчуває всю глибину і складність нинішніх газових проблем для України, тому вона тягне паузу. З одного боку, натякаючи, що Нафтогаз України може бути оштрафований за недобір газу, з іншого – декларуючи те, що з огляду на економічну складову російська сторона не робитиме цього. Такою невизначеністю українська сторона тримається на своєрідному гачку неформалізованих обіцянок Росії не вживати штрафних санкцій.

Також робиться такий півкрок назустріч у вигляді перспективи підписання двосторонньої міжурядової угоди зі співпраці в газовій сфері. Наприклад, авансом проплатити транзит газу через територію України, за рахунок чого Україна розрахується за закачування газу в газосховища.

Ці напівкроки, напівзаходи, які з одного боку демонструють обережність української сторони, яка розуміє, з ким має справу, з іншого – прояв тактики Росії з затягування ситуації з урахуванням того, що в Україні на горизонті президентські вибори. Росія створює середовище невизначеності, аби потім впливати на чинного прем’єра, яка розглядається, як кандидат у Президенти.

Щодо участі Росії в ГТС… Модернізація української ГТС без участі Росії можлива! Тому інші заяви – це, скажімо, такий дипломатичний реверанс у бік Росії. Це принциповий момент. Зрозуміло, чому Тимошенко це говорить… Росія продовжує займати принципову позицію щодо брюссельських домовленостей, але це не означає, що українська сторона повинна щось оптимізувати чи переглядати.

Якщо російська сторона виявляє бажання взяти участь у якомусь з проектів щодо модернізації української ГТС на загальних підставах, відповідно до загальноприйнятих конкурсів, тендерів, то російські компанії, і не лише Газпром, а й інші, можуть взяти у цьому участь. Усе інше – від лукавого.

Росія під формулою «українська ГТС неможлива без Росії» має на меті в той чи інший спосіб влізти в ці проекти з метою отримати під контроль українську ГТС. Тому Україна має діяти чітко за брюссельськими домовленостями і не сідати на шпагат. Можна робити різні заяви, але має бути чіткий вектор.

Євген Мінченко, директор Інституту міжнародної експертизи, віце-президент Російської асоціації зв`язків з громадськістю:

РОСІЮ НЕ ЦІКАВИТЬ МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГТС, ЇЙ ПОТРІБЕН КОНСОРЦІУМ

Найголовніше те, що Москва методом спроб і помилок все-таки зрозуміла, як себе потрібно поводити з Юлією Тимошенко. У чому суть Юлії Володимирівни? Вона за своїм життєвим досвідом взагалі не здатна бути стратегічним союзником. Тимошенко, починаючи з її кримінального Дніпропетровська, завершуючи сьогоднішньою різношерстою українською політикою, завжди доводилося міняти союзників. Відповідно, стратегічні домовленості з нею неможливі. З нею можна домовлятися тільки тактично, на короткий термін з чіткими умовами з одного і другого боку.

Власне в цьому стилі й пройшли її переговори з Путіним.

Щодо штрафів… У цьому питанні вони дійшли компромісної позиції, тим більше, що Україна не була б в стані ці штрафи виплатити. Хоча, звісно, це досить великий поступ з російської сторони. Як сказав, Путін, два мільярди доларів – це не такі вже й маленькі гроші.

Водночас Росія відмовилася проплатити транзит на кілька років наперед. Тому що справді, як знову ж таки зазначив Путін, наприклад, якщо Нафтогаз ліквідується як юридична особа, тоді хто платитиме за цими боргами?..

Потім знову ж таки виникає питання – чи не захоче українська сторона постфактум переглянути ставки на транзит? Тому в цьому сенсі досить тривожною видається ідея закачки українською стороною 19-20 мільярдів у підземні сховища. Чому? По-перше, річні закупки імпортного газу українська сторона хоче знизити з 40 до 23 мільярдів кубів. По-друге, внутрішній видобуток українського газу приблизно 20 мільярдів кубів. Тобто виходить, що Україна раптом при падінні обсягів споживання газу хоче закачати в підземні сховища абсолютно рекордну кількість запасів газу. Набагато більшу, ніж минулого року.

Виникає запитання – навіщо? Чи не готується українська сторона до нової газової війни? Переглянути контракти, які підписані до 2011 року? Ось це теж великі, серйозні проблеми. Тому, звісно, у цьому напрямку Росія назустріч не пішла.

Щодо обіцянки Юлії Володимирівни сприяти вступу Росії у СОТ… Взагалі-то в Росії зараз виникає запитання – а чи потрібно нам вступати в СОТ в умовах світової кризи? Є аргументи за і проти. Аргументів проти більше, тому таке сприяння російській стороні взагалі не потрібне.

Стосовно авіабудування декларація прозвучала, але конкретики я не бачу. Пропозиція брати участь у модернізації української ГТС Росії не цікава, російській стороні цікавий консорціум.

Олександр Тодійчук, директор Міжнародного київського енергетичного клубу:

РОСІЯ ЗАВЖДИ НАМАГАЄТЬСЯ РОБИТИ БУДЬ-ЩО, АБИ ОТРИМАТИ ЩОСЬ УКРАЇНСЬКЕ В СВОЮ ВЛАСНІСТЬ

Добре, що домовилися про право України недобирати ті обсяги газу, які були задекларовані під час січневої угоди.

Зауважив би також, що максимально юридично коректно вирішили всі питання, які стосуються 11 мільярдів метрів кубічних газу. Але як би не було, ми мусимо пам’ятати, що 50% РосУкрЕнерго належить Газпрому. І Газпром у будь-який момент може переглянути своє ставлення до цих питань. Тому потрібно старатися, аби було менше емоційних рішень, а більше юридично виписаних документів.

На жаль, так уже склалося, що інструмент постачання енергоносіїв використовується і в іншій політиці… По-перше, з нашого боку прозвучало, що Україна підтримає входження Росії в СОТ. По-друге, зараз не прозвучало в деталях, але ми вже таке чули, що Україна підпише угоду десь до 2030 року на використання твелів (паливо для атомних станцій). Усе це, я так розумію, відбуватиметься в обмін на щось з нашої сторони. Але на що?

На жаль, ми не знаємо багатьох деталей про домовленості Путіна і Тимошенко. Наприклад, така жорстка реакція Путіна щодо брюссельської угоди пов’язана не стільки з питанням газу, а з чимось ще. А з чим? Цього ми поки не можемо знати.

Щодо участі Росії в модернізації нашої ГТС… Я тут можу погодитися тільки з тим, що з Росією потрібно узгоджувати питання збільшення прокачки газу. Бо ми ж на горизонті іншого газу не маємо. Це все одно, якби хтось вирішував збільшення нашого експорту без нас.

Проте якщо брати прагматичні питання, то хіба Росії не байдуже, яким чином Україна приведе до ладу свою газотранспортну систему?! Для них має бути головним,  що вони отримають надійного транзитера газу.

Росія завжди намагається робити будь-що, аби отримати щось українське в свою власність. І про це нам слід пам’ятати!

Станіслав Бєлковський, російський політолог, директор Інституту національної стратегії:

ПУТІН ВИГЛЯДАВ ЦІЛКОВИТИМ НЕВДАХОЮ ПОРЯД З ТИМОШЕНКО

Помітне зниження довіри між Тимошенко і Путіним… Якщо буквально два місці тому Юлія Тимошенко виглядала безумовним фаворитом Кремля на майбутніх президентських виборах України і Кремль був готовий зробити все, що від нього залежить, аби саме Юлія Володимирівна посіла найвищу посаду в Україні, то після підписання брюссельської декларації в березні цього року кремлівським лідерам стало очевидним саме те, що саме Тимошенко використовує Кремль, а не навпаки.

Ясно, що стратегічно Тимошенко орієнтована на Європу і брюссельська декларація була в кілька разів важливіша за будь-які домовленості з Путіним і Медведєвим. Тому на вчорашніх переговорах не могло бути ніякої привітної атмосфери чи якихось стратегічних домовленостей.

Переговори показали, що Україна не відступить від основних положень брюссельських декларації, що модернізатором української ГТС Газпром не стане. У кращому разі він братиме участь в окремих частинах цієї системи, однак це суперечило б стратегії Газпрому на зниження власної залежності від українського транзитного маршруту. Також не було досягнуто ніяких домовленостей щодо приватизацій: Укртелекому, Одеського припортового, які обговорювалися закулісно, на що Кремль продовжує розраховувати. Тобто багато в чому візит був ритуальним і в основному був направлений на те, щоб дати трішки відійти Володимиру Путіну від брюссельської декларації. Він виглядав цілковитим невдахою поряд з Тимошенко, а вона показала своєму виборцю, що є самостійним українським політиком.

Український та російський варіант щодо модернізації ГТС несумісні, що б там не говорили Путін і Тимошенко. Україна пропонує Росії побудувати нову ділянку ГТС з пропускною спроможністю 30 мільярдів кубометрів газу, однак це прямо суперечить планам Газпрому побудувати Північний і Південний потоки. Оскільки наповнити і Південний, і Північний потоки, і ще додаткову українську трубу газом Росія просто не зможе. Крім того, про те, аби Росія стала повноправним учасником газотранспортного консорціуму з управління існуючої системи, питання навіть не піднімалося.

Тобто ніяких домовленостей найближчим часом стосовно цього не буде. Якщо Тимошенко і Путін намагаються стверджувати протилежне, то вони тільки намагаються робити хороший вигляд у цій поганій грі.

Опитувала Ксеня Лесів

УНІАН в Google News