Імовірна перспектива: Туреччині загрожують атеїсти, Польщі – популісти, ОАЕ - сепаратисти

Польща відступає від зобов`язань приєднатися до єврозони... Іноземний капітал втікає з Туреччини... Федерація ОАЕ припиняє своє існування...

До уваги читача – друга частина статті (першу - читайте тут) Єна Бреммера, керівника американської консалтингової структури Eurasia Group, яка спеціалізується на прогнозуванні й оцінці політичних ризиків. Нагадаємо: на думку автора, вплив глобального перегріву на реальну економіку окремих держав різко підвищив імовірність подібних сценаріїв з 2–3% шість місяців тому до 10–20% сьогодні.

Статтю розміщено на сайті Eurasiagroup .

Туреччина: секуляристи атакують

Зберігаються питання і наростає занепокоєння  в міру того, як  Партія справедливості і розвитку (ПСР) прагне збільшити свою владу. Водночас поглиблюється розкол між правлячою партією і її консервативними прихильниками з одного боку – і атеїстами з іншого. Погіршення становища у світовій економіці і соціальні заворушення, які мають місце у Туреччині, дестабілізують крихкий політичний баланс між цими двома сторонами. Це дає атеїстам зручний момент, щоб завдати удару по правлячій партії, знову вимагаючи припинення її діяльності.

Атеїсти знову підбадьорені своїми гарними результатами на недавніх виборах в місцеві органи влади, при цьому розсерджені розслідуванням діяльності мережі Ergenekon, яка нібито готувала державний переворот, а також пам’ятають гіркоту торішньої невдалої спроби заборонити ПСР. Вони мають бажання вхопитися за громадські хвилювання, які живляться економічною кризою, щоб розпочати кампанію, націлену на формування в турецькому суспільстві настроїв, негативних стосовно ПСР.

ПСР планує внести поправки до конституції, щоб захистити партію від повторення 2008 року, коли вона ледве уникла закриття Конституційним судом. Послабленому поганими результатами своєї партії на виборах в місцеві органи влади 29 березня прем`єр-міністрові Реджепу Ердогану дуже важко стримувати націоналістів і радикальні ісламістські елементи Партії справедливості і розвитку. Зазнаючи тиску, Ердоган стає навіть більш авторитарним і нетерпимим до критики. Віддаючи пріоритет єдності партії, а не потребі досягти згоди з підбадьореною опозицією, Ердоган  прагне конституційних реформ, націлених на зміну структури Конституційного суду, яка б утруднила заборону політичних партій.

Розсерджені безкомпромісним ставленням ПСР, неполітичні актори - примхливі генерали країни і високопосадові судові чиновники – виходять на політичну арену, щоб заповнити вакуум. Вони підштовхують уряд до оголошення дочасних загальних виборів і підтримують судовий процес щодо заборони ПСР. Туреччина опиняється у розпалі нової політико-інституціональної кризи, яка зупиняє процес прийняття політичних рішень, у той час, як країна поринає в істотний спад. Як наслідок посилення напруженості, викликаної відкриттям нової справи про заборону ПСР, економічна і фінансова стабільність опиняються під загрозою, оскільки іноземний капітал втікає з країни на безпечніші ринки. Крім того, новий судовий процес додатково ускладнює і без того ускладнені перспективи членства Туреччини в  ЄС. 

Аргентина: падіння Кіршнерів, зміна економічної політики

Популярність уряду продовжує падати, оскільки економічні умови швидко погіршуються, а політична напруженість зростає. Уряд переносить проміжні вибори з 25 жовтня на 28 червня, вважаючи, що його фінансове становище і економічні перспективи загалом виглядатимуть краще і що опозиція матиме менше часу, щоб підготуватися до голосування.

Уряд зосереджує свої зусилля на перемозі у провінції Буенос-Айрес, найбільшому виборчому окрузі країни, тобто, на ключовому політичному полі битви. Чоловік президента і головна політична постать країни, колишній президент Нестор Кіршнер очолює законодавчий список уряду. Але правляча пероністська партія зазнає поразки у більшості найбагатолюдніших електоральних районів країни, включаючи столицю, Кордобу, Санта-Фе і Мендосу, - і втрачає більшість у нижній палаті. Ще критичнішим є те, що Нестор Кіршнер не в змозі взяти більшість голосів у провінції Буенос-Айрес.

Уряд залишається після виборів послабленим, і сам вигляд другого місця Кіршнера призводить до швидкого зменшення політичної влади його дружини. Нестор Кіршнер фінішує позаду списку, очолюваного Франсискою де Нарваес і Феліпе Солою, які обидва є дисидентами-пероністами. І це ставить під питання його контроль над пероністською партією взагалі і потужним партійним апаратом в Буенос-Айресі зокрема. Перед лицем такої невдачі Крістіна Фернандес де Кіршнер відмовляється від президентства, незважаючи на деякі внутріпартійні протести, і передає владу до рук віце-президента Хуліо Кобоса.

Кобос прагне важливих змін в економічній політиці, включаючи усунення обмежень на діяльність у галузі аграрного сектора і збільшення прозорості в офіційній статистиці. Відносини Кобоса з пероністами напружені, але він - найпопулярніший політичний діяч країни і вважає, що такі кроки утримають Аргентину на правильному шляху. Кобос перебуває під потужним тиском, його закликають оголосити дострокові вибори. Хоча це збільшує міру невизначеності, всі головні кандидати є помірнішими, ніж Кіршнер і налаштовані на вжиття заходів, необхідних для врегулювання економіки. В результаті відставка Крістіни Фернандес дe Кіршнер приводить до швидкого поліпшення політики. Новий уряд скорочує втручання у внутрішні ринки і перебудовує Національний інститут статистики. Він підписує угоду з МВФ і намагається вирішити проблеми боргу Аргентини, які ще залишаються, розсіюючи сумніви щодо потенційного неплатежу. Це приводить до змін у відчутті ринку, яке раніше було позначене заниженими цінами на активи і широко поширеним розчаруванням в Аргентині. Учасники ринку бачать суттєве підвищення.

ОАЕ: можливий розкол

Слабкість існуючих федеральних установ і персоналізація в політиці Об`єднаних Арабських Еміратів демонструє нездатність лідерів ОАЕ дати одностайну відповідь на поточну кризу. У той час як втручання центрального уряду, де домінує Абу-Дабі, матеріально допомагає кожному емірату федерації, агресивні претензії Абу-Дабі на отримання влади провокують обурення серед інших правлячих сімей протягом наступних двох років. Подальша консолідація влади еміратом Абу-Дабі усуває будь-які стимули встановити реальні механізми федерального  правління. Це завдає шкоди нинішній політичній системі і спонукає емірати Дубаї, Рас ель-Хайма і Шарджа поставити під сумнів життєздатність ОАЕ. По мірі полегшення глобальної кризи менші емірати все більше хочуть рухатися до економічної автономії.

Поточні фінансові обставини змушують маленькі емірати погоджуватися на контроль з боку Абу-Дабі. Але в міру того, як криза відступає, відбувається внутрішня політична переоцінка. Племінний і особистісний підхід, який лідери еміратів застосовують протягом кризи, породжує таке зведення порахунків, яке здатне зруйнувати відносини між еміратами. Хоча більша частина політичних наслідків сприймається через складну взаємодію між Абу-Дабі і Дубаї, інші емірати теж відчувають їх. Особливо вразливий момент настає, коли маленькі емірати намагаються повторно почати економічні програми, але наштовхуються на федеральні вето.

Шейх Дубаї Мохаммед пробує підтвердити свою економічну автономію, запроваджуючи нові інфраструктурні проекти без дозволу правлячої в Абу-Дабі сім’ї Нахаян. Остання блокує будь-які переговори з міжнародними партнерами, підриваючи довіру до уряду Дубаї і ображаючи його правлячу сім’ю аль-Мактум. Так само Рас ель-Хайма і Шарджа намагаються повторно почати переговори щодо газового імпорту з Ірану, але федеральний уряд різко кладе їм кінець. Повторні дії цього типу можуть консолідувати гегемонічний вплив Абу-Дабі, і цю ситуацію інші шість еміратів вважатимуть нестерпною. Вони вирішують сформувати нову федерацію або виділитися у шість незалежних держав – і федерація Об`єднаних Арабських Еміратів припиняє своє існування. 

Наслідки розпаду Об`єднаних Арабських Еміратів є драматичними, породжуючи нову геополітичну динаміку. В межах арабського світу уряди щосили намагаються виробити послідовне ставлення до такого розвитку подій. У деяких випадках особисті зв`язки, які деякі з правлячих сімей еміратів встановили з арабськими лідерами, приводять до швидкого визнання нових незалежних еміратів. Це шкодить відносинам багатьох країн з Абу-Дабі.

Поява нових суб`єктів у Затоці також створює можливості для Ірану, щоб запропонувати свою підтримку і розширити свій вплив в регіоні. Широкі торгові відносини і людські зв`язки між двома сторонами Перської затоки дозволяють Ірану здійснювати подальше проникнення на Аравійський півострів, а це ще більше радикалізує антиіранський фронт під проводом Саудівської Аравії. Нарешті, ця ситуація має величезне значення для американської зовнішньої політики, яка повинна бути радикально перебудована. Рішення визнати новопроголошені емірати має важливі наслідки. Підтримка міцних дипломатичних союзів і довгострокових альянсів підтримки безпеки стає проблематичною, а наростаюча внутрішня ворожнеча у регіоні Затоки перешкоджає ефективній американській військовій присутності в ньому.

Японія: політичні непорозуміння підривають довіру

Ліберально-демократична партія Японії (ЛДП) втрачає контроль над парламентською Палатою представників, яка обирає прем`єр-міністра на виборах, призначених на 10 вересня. Звичайна політична мудрість мала би полягати в тому, що Демократична партія Японії (ДП) або завоювала б більшість місць нижньої палати безпосередньо і сформувала новий кабінет, або ж збила би докупи працездатну коаліцію за участю незалежних парламентаріїв чи перебіжчиків з ЛДП. Але розвивається набагато проблемніший сценарій: Демократична партія навіть разом з опозицією не в змозі взяти більшість місць нижньої палати – і це призводить до ряду партійних розколів.

Невдачі ЛДП роблять внутрішні партійні розколи ще тяжчими, спричинюючи фрагментацію ЛДП, оскільки з фракцій колишніх членів ЛДП формуються нові політичні партії. Внутрішній політичний розкол перекидається також і на демократів. Члени консервативнішого крила ДП звертаються до колишніх членів ЛДП, шукаючи підтримки поза більшістю, яка потрібна для формування уряду. Фракції лівої орієнтації в ДП розглядають це як загрозу, і тріщина, яка утворюється внаслідок цього, ставить Демократичну партію на межі розколу. Цей результат утруднює і без того тяжкий процес створення коаліції.

Як це було з 1993 до 1996 рр., Японією тепер править різнорідна багатопартійна коаліція, тому дуже важко звернутися до істотних потреб політики, наприклад, до відповіді на економічну кризу, дерегуляції, забезпечення безпеки. Такий результат серйозно підриває позиції Токіо в  регіоні і ускладнює вжиття заходів, які б поліпшили безпекові відносини з США. Відновлення політичної фрагментації в Японії підриває американські зусилля, спрямовані на прогрес у спільному забезпеченні безпеки.

Політичне сум`яття робить свій внесок у продовження непродуманої фінансової та економічної політики, яка в довгостроковій перспективі може знизити цінність Японії як вартісного партнера в галузі економіки та безпеки. Враховуючи те, що економічне середовище вже є бідним, короткострокові ефекти цього сценарію обмежені, але це викличе довготривалу невизначеність щодо майбутньої сили японської економіки, а відтак, здатності Японії і надалі виконувати свою роль першочергового союзника США в Східній Азії. Як в 1990-х, це може тривати роками: багаторазові вибори, знаходження політичними партіями об’єднуючих політичних ліній. Тим часом Японія переживає тривалий період прийняття тяжких, а тому малоефективних політичних рішень.

Польща: рух від регіонального лідера до лузера

Популістський уряд набирає повноважень – і країна занурюється сама в себе. Польща в даний час має один з найуспішніших і найстабільніших урядів в Східній Європі. Правляча коаліція на чолі з Громадянською платформою  (ГП) успішно просуває центристський, проринковий і прозахідний порядок денний. Дотепер в контексті глобальної економічної кризи Польща жила краще, ніж більшість її сусідів по регіону, і була, здається, однією з небагатьох країн в Європі, яка бачитиме позитивне економічне зростання в 2009. Але оскільки глобальна економічна перспектива продовжує погіршуватися, на політичну сцену повернуться популізм і націоналізм.

Враховуючи поточний стан партійної політики (відсутнє якесь значуще лівоцентристське угруповання) найбільша опозиційна партія, націонал-популістська Партія закону і правосуддя (ЗіП) приходить до влади в наступному уряді.

„Громадянська платформа” у минулому скористалася сильними економічними позиціями Польщі, утримуючи впевнене лідерство разом з ЗіП в опитуваннях громадської думки. Проте, оскільки економічна картина стала суворішою, опитування обернулися на користь ЗіП. Ця партія звинувачує капіталізм і Захід взагалі, а ГП зокрема у всіх бідах Польщі. Проводячи виборчу кампанію, яка є антиринковою, ксенофобською і включає тонко приховану антисемітську риторику, „Закон і правосуддя” бере більшість на наступних парламентських виборах в 2011 році.

На відміну від попереднього самообмеження у коаліційному уряді 2005-2007 рр., коли ЗіП спробував завоювати принаймні часткову  довіру серед центристів (їхні прем’єр-міністр і міністр фінансів були поміркованими політиками з доброю репутацією), цього разу вони відмовляються від будь-яких посилань на „управління з центру”. Їхній політичний порядок денний наступний: економічна статистика, культурна нетерпимість і націоналізм.

Економічну політику ЗіП у цьому сценарії визначають основні "статистичні" схильності партії. Вони утверджують політичний контроль над широким колом державних і квазі-державних компаній в секторах типу енергетичного, вугільного і банківського страхування. Призначення ЗіПівців до рад директорів цих компаній визначатиме ідеологія, а не компетентність. Можлива вибіркова націоналізація. Польща також відступає від своїх зобов`язань приєднатися до єврозони. Комбінація антиринкової політики приводить до загальної ерозії віри інвестора (включаючи ринки капіталу і іноземні прямі інвестиції). Уряд отримує внутрішню підтримку, нападаючи на ЄС і Росію, які мають негативне стратегічне й економічне сприйняття. На фронті внутрішньої безпеки ЗіП висуває програму "полювання на відьом", спрямовану проти колишніх комуністів, симпатиків ГП та іноземців. Їх звинувачуватимуть у корупції і спекуляції. І це ще більше дестабілізує економіку і призведе до відпливу капіталу і еміграції людей.

Переклав з англійської Микола Писарчук

УНІАН в Google News