Цугцванг імені Луценка

Тимошенко поки що вберігає Луценка від відставки. Добре помітні сліди її напруженої підкилимної роботи: комуністи натякають, що підсобляти “регіоналам” і контрольованим Ющенком нунсівцям не збираються...

Тимошенко поки що вберігає Луценка від відставки. Добре помітні сліди її напруженої підкилимної роботи: комуністи натякають, що підсобляти “регіоналам” і контрольованим Ющенком нунсівцям не збираються...

Луценко, Тимошенко

Уся (не)весела франкфуртська історія з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком створила в Україні ситуацію політичного цугцвангу. Корисних ходів у сторін конфлікту не видно. “Регіонали" застигли в скульптурних позах навколо парламентської трибуни. Коаліція й уряд очікують якихось офіційних паперів з Німеччини.

Тим часом будь-хто з українських топ-політиків, потрапляючи за кордон або зустрічаючись із зарубіжними колегами, тепер натикається на запитання: „То як там ваш міністр-бешкетник – уже у відставці?” І що тут відповіси? Наприклад, у Європі багато хто пам’ятає, що саме Президент Ющенко двічі висував грозу мерських та поліцейських геніталій у міністри. І пояснюй тепер європейцям (от сьогодні Президентові Фінляндії, наприклад) тонкощі сучасного українського законодавства й жахливі вади політреформи Кучми–Медведчука–Мороза. А також політичну непостійність самого Юрія Віталійовича.

Цугцванг склався не лише у зовнішній, а й у внутрішній політиці України. Візьмімо, приміром, прем’єрку й лідера БЮТ Юлію Тимошенко. Вона вже не могла зберігати тижневу публічну мовчанку з приводу інциденту у франкфуртському аеропорту. І фактично стала у своїх сьогоднішніх коментарях на бік Луценка. Чи зрозуміють цю позицію політики з цивілізованих країн світу, які співпрацюють із Тимошенко? У Японії он міністра звільнили лише за те, що на прес-конференції мав вигляд людини, „натомленої нарзаном”. Не бешкетував, не бився, не обзивався, намагався на запитання журналістів відповідати...

А які дії надалі здійснювати в цій ситуації? Якщо „відмазувати” Луценка, доведеться нести відповідальність за „національну ганьбу”. І всередині країни, і на зовнішній арені. При цьому постійно наражатися на гостру критику з боку політичних опонентів за надання політичного „даху” хуліганові-урядовцю.

Якщо „злити” легковажного міністра, негативу буде також чимало. По-перше, у його першому заступникові Михайлі Клюєві ЮВТ не може бути впевненою, не вона його підбирала на цю посаду. А в умовах украй жорсткої політичної боротьби напередодні й під час президентської кампанії надійний контроль над системою МВС має для Тимошенко першорядне значення. По-друге, незважаючи на заяви деяких членів „Народної самооборони”, під ризиком опиниться навіть формальне існування і без того сумнівної коаліції, а отже – й уряду Тимошенко. По-третє, так уже сталося, що Луценко потрапив у розряд „своїх” для Тимошенко. А „здавати своїх” – недобре. Особливо за нинішньої напруженої ситуації. Деморалізує решту „своїх”.

Мабуть, тому Юлія Володимирівна поки що вберігає Луценка від відставки. Добре помітні сліди її напруженої підкилимної роботи: голосів за відставку в сесійній залі немає, комуністи недвозначно натякають, що підсобляти “регіоналам” і контрольованим Ющенком нунсівцям не збираються. Але рано чи пізно доведеться визначатися доконечно – і зазнавати тих або інших втрат.

Так само в цугцвангу перебувають „регіонали”. У них не вийшло бліцкригу зі швидким та ефектним зняттям з посади того самого Луценка, який запроторив свого часу до сізо Бориса Колесникова та поїв у своєму кабінеті сумнівної якості чаєм Ріната Ахметова. Другий день ПР тримає блокаду сесійної зали, але з кожною годиною виглядає дедалі комічнішою.

Аргументи коаліціонерів про те, що на основі матеріалів „жовтої преси” знімати міністрів не годиться, видаються загалом логічними. Хоча німецька прокуратура начебто пообіцяла, що матеріали надасть.

Великі сумніви є щодо стану сп’яніння Луценка-молодшого, який проходить курс інтенсивної хіміотерапії. (Щодо старшого в автора, на жаль, особливих сумнівів немає). Тоді навіщо було хапати юнака за прооперовану шию і надівати на нього наручники? І чи справді дама з „Люфтганзи” пояснювала нашому міністрові, що в Німеччині він „ніяких прав не має”? Знову-таки, вибачалися представники німецької поліції перед Луценком чи не вибачалися?

І що робити „регіоналам”? Блокувати роботу парламенту цілих 30 днів і добиватися розпуску парламенту, як лякає спікер Литвин? Але глава фракції БЮТ Іван Кириленко вже окреслив простий і дійовий спосіб боротьби з такою спробою: Литвин забігає через бічний вхід у сесійну залу, кричить, що засідання відкрите, а за десять секунд – що закрите. Звісно, через неконструктивних „регіоналів”. І з формальної точки зору тридцятиденний термін „блокади” переривається.

Між тим, зрив роботи ВР навряд чи грає в іміджевому плані на користь Партії регіонів. Закони антикризові не дають приймати. Про це чітко заявила Тимошенко. А Литвин і голови всіх парламентських фракцій запропонували на вибір кілька варіантів: просто голосувати щодо Луценка; голосувати таємно; створити парламентську слідчу комісію. Але „дони” – наче вперті діти, не йдуть на жоден з варіантів. Бо він, мовляв, не гарантує звільнення Луценка. Пардон, але тут виникає питання про елементарну демократію. Депутати наділені свободою вибору, а тому постановка питання „голосуйте так, як ми скажемо”, нагадує шантаж, який не має з демократією нічого спільного. Автор зобов’язаний це зазначити попри те, що сам особисто волів би, щоб Луценко таки пішов у відставку.

Юрій Луценко

Крім того, таке запекле ополчення проти Луценка навряд чи зрозуміле широким верствам маргіналізованого електорату ПР. Ну, випив мужик, за хворого сина заступився, німчуру „фашистською свинею” назвав і ногою по причинному місцю копнув. Нормально ж себе поводить, як людина... Так що в електоральному сенсі навряд чи на цьому ПР здобуде якісь дивіденди.

Але відступити тепер, не добившись відставки, означає для „донів”, які так мріють бути грізними та всесильними, розписатися в черговому політичному фіаско. Тому й “регіонали" опиняються на неприємній „розтяжці”. І не видно ходів, які б покращили їхнє становище.

У неприємний цугцванг потрапив і спікер Володимир Литвин, який так гаряче докоряв своєму молодому попередникові Арсенію Яценюку за нездатність проводити пленарні засідання.

Шахістам відомо, що частенько з цугцвангу доводиться виходити, „жертвуючи матеріал”. Чи так станеться з Юрієм Віталійовичем?

Микола Писарчук