В.Ющенко: Управління економікою, на жаль, сьогодні невідповідне кризі

“Антикризовий” характер управління призводить до того, що криза охоплює сфери, які не мали б бути задіяні... Ідемо просити в Росії 5 млрд. кредиту, а далі що? Шматок території?.. Продовження інтерв`ю

Продовження інтерв’ю Президента України Віктора Ющенка Інформаційному агентству УНІАН. Першу частину інтерв’ю читайте тут. 

“АНТИКРИЗОВИЙ” ХАРАКТЕР УПРАВЛІННЯ ПРИЗВОДИТЬ ДО ТОГО, ЩО КРИЗА ОХОПЛЮЄ СФЕРИ, ЯКІ НЕ МАЛИ Б БУТИ ЗАДІЯНІ

Вікторе Андрійовичу, як при всіх політичних проблемах, про які ми говорили, розвиватиметься українська економіка? Зокрема, чим завершиться нинішній рік? На якій позначці, Ви гадаєте, зупиниться інфляція? Що буде з гривнею?

Коли ми говоримо про кризу, маємо виходити з того, що управління економікою в Україні, на жаль, сьогодні є настільки невідповідним до кризи внутрішнього характеру, що за своїм значенням цей фактор впливає не менше, ніж криза зовнішня. І це особливість України. Іншими словами, як не прикро, “антикризовий” характер управління українською економікою призводить до того, що криза охоплює сфери, які за наявності виключно зовнішніх кризових впливів, не були б задіяні.

Маю, зокрема, на увазі, фінансовий сектор. Він повністю вимер. Якщо ви подивитесь на котирування на фінансовому ринку України з корпоративних зобов’язань – по суті, воно нульове.

Я не багато знаю ринків, які б по суті припинили своє існування. А це говорить про те, що такий механізм мобілізації фінансових ресурсів, як фондовий ринок, у країні вже не діє. Отримати кошти, окрім як від НБУ, вже неможливо. І це дуже небезпечно.

Сьогодні кредитний сектор не є кращим сектором для стосунків банк–клієнт. Як відомо, у банківського сектора в усьому світі інші клопоти – депозити, ресурси, банки переживають великі проблеми. Але мало країн, які б відмежувалися від банківського сектора, як, утім, і від інших секторів – фондового ринку, ринку землі, ринку приватизації, де ще деінде працюють активи.

Іншими словами, якщо ви прагнете використати наявні ресурси не на споживання, а на розвиток, потрібна дотична сфера, де ви б могли використати свій потенціал. Країна має виходити з кризи за рахунок того, що мільйони і мільйони приватних операцій консолідуються в окремі напрямки, які, безумовно, мають стимулюватись урядом. Саме так відбувається мобілізація – мобілізація в армії, мобілізація у фінансах. Тобто є момент, коли потрібно концентруватися, сформувати лінію головного удару і йти цим напрямком. На жаль, ці сфери втрачені.

Або візьмемо аграрний сектор. Земельні відносини у нас перебувають у партійному загоні, ця політика належить одній партії. Мораторій, який застосований до земельних стосунків, скоріш за все, є єдиним методом ведення економічної діяльності.

ВИГЛЯДАЄ ТАК, ЩО В НАС Є ЧАС ПЕРЕСИДІТИ, НІЧОГО НЕ РОБИТИ – І КРИЗА МИНЕ

Тобто бездіяльність – як імітація діяльності?

Так. Накладемо мораторій на гральний бізнес – краще не займатися темою, краще не регулювати відносини, а ввести мораторій... Мораторій на земельні відносини, мораторій на приватизацію, на все – мораторій. Політика очікування. Виглядає так, що в нас є час пересидіти, нічого не робити – і криза мине.

Це велика помилка.

Наприклад, відключили Запорізький алюмінієвий комбінат з певної причини, а уряд уже протягом 11 місяців не розглядає питання спецтарифів. У будь-якій країні Європи, яка займається алюмінієвою металургією, для такого споживача завжди вводиться спецтариф. Мова не йде про пільгу, хоча і це в певних умовах річ зрозуміла, мова йде про те, що це специфічний і оптовий покупець, і тут сама модель ринку говорить – відносно нього тариф повинен бути набагато нижчий.

Що ж відбувається в нас? Виробництво електроенергії впало на 28%, бо немає ринку споживання. І тут виникає питання, де ж логіка? Чому закривається комбінат, який є найбільшим споживачем в області електроенергії? Це маленький приклад того, що антикризова політика не має рухатися по написаному, а потрібно інтуїтивно розуміти, що сьогодні потрібно.

Не треба забувати, що більша половина ВВП формується за рахунок зовнішнього ринку. І ми дуже пов’язані з ним.

Що, на Ваш погляд, підказує нам цей зовнішній ринок?

Зовнішній ринок говорить прості речі – вихід з кризи не є питанням 2009 року, з цієї кризи не вийдемо і у 2010 році. Тут потрібно розуміти, якщо криза входить в ринок фінансових операцій – це погано, але його можна відновити за декілька місяців. Фондові ринки – довше, але теж можна відновити. Коли криза входить у сектор торгівлі, можна відновити, але це декілька кварталів.

Пригадайте 90-і роки. Чому тоді не могли підняти машинобудування? У минулому ж році машинобудування в першому півріччі зросло на 28%. А у 1993 році це був сектор, який мав найбільше падіння. Бо ця галузь відносно довго входить у цикл, як у цикл падіння, хоча там реакція набагато швидша, так і в цикл підйому.

Для того, щоб почати виробляти літаки, якщо ви сьогодні припинили це, вам чотирьох років не вистачить. Наприклад, вчора було оголошено про банкрутство одного з найбільших автомобільних заводів «Дженерал Моторз». Це завод, який проіснував сто років. Залишається три-дві моделі. До речі, не масові моделі. Решти – не буде більше. То як відновити цей ринок? Очевидно, що за короткий час це зробити неможливо.

І тому, коли ми говоримо про зовнішній компонент, який не є таким оптимістичним і легким, треба розуміти, що в такій ситуації інфляція, очевидно, не стає темою номер один для уряду. Вона стає вторинним чи ще менш значимим показником.

УРЯД ВЕДЕ ІЛЮЗОРНУ БОРОТЬБУ З ІНФЛЯЦІЄЮ, ЯКА В ЖОДНИХ КАНОНАХ НЕ ВИПИСАНА, – ЦЕ ПРОСТО ЗЛОЧИН

Що тоді є чинником вирішальним?

У таких умовах поняття дефіциту бюджету не є первинним. Те, що рік-два тому говорилося, що нам потрібно жити з дефіцитом 1,5–1,8%, сьогодні абсолютно не підходить. Нам потрібно розкрити очі й зрозуміти, що проблема набагато глибша, треба бути готовими до інших цифр дефіциту бюджету, оскільки уряд не вестиме ефективної політики при досить обмеженому дефіциті бюджету. Тобто це далеко не 3%, закладені в нинішній бюджет.

Поки що зарплату видаємо за рахунок стабілізаційного фонду. Звісно, візію можна робити перед журналістами, перед тими, хто дивиться програми новин. Але маємо розуміти, що ми в набагато глибшій кризі, зокрема, через внутрішню національну економічну політику.

Мусимо визначитись з пріоритетами. Пріоритет перший – як мінімізувати падіння. Інфляція буде вторинною. Коли експерти називають сьогодні цифру 20%, з МВФ підписали угоду на 16–18%, уряд говорить про 9,5%, то я, безумовно, найбільше довіряю першій цифрі.

І тут мають місце виклики, які стоять, наприклад, у соціальній сфері…

Ми другий рік не індексуємо прожитковий мінімум. От уявіть, що уряд схаменеться і виконає закон. Сьогодні те, що отримує пенсіонер, а це найбіль вразлива категорія, яка з’явилась останніми місяцями, при сьогоднішніх цінах не компенсує втрат. У минулому році через те, що уряд не переглянув прожитковий мінімум, пенсіонер утратив приблизно 820 грн. Це дорівнює середньомісячній пенсії українського пенсіонера. А якщо ми маємо на увазі, що прожитковий мінімум торкається найбільш знедолених пенсіонерів, то це, по суті, півтори місячні пенсії, які він недоотримав у 2008 році. Зараз у зв’язку з тим, що інфляція 23%, а прожитковий мінімум залишився як на 1 січня 2008 року, ситуація ще трагічніша.

Скажу категорично, так не можна робити. Якщо брати за підсумками п’яти місяців, розрахувавши інфляцію та прожитковий мінімум, сьогодні пенсіонер недоотримує 1 тис. 702 грн.

Це в тому випадку, якщо прожитковий мінімум був би скоригований на рівень інфляції. Отже, нам потрібно пенсіонеру двомісячну пенсію додати. І це треба робити.

У даному випадку ми говоримо по категорію, яка страждає найбільше. І не треба питати, яка інфляція. На цих людях інфляція не виводиться, бо це ресурс на існування.

На жаль, тут уряд і прем’єр мають інше кредо. І це дивно. Уряд залюбки може заборонити реалізацію зерна закордон, нібито борючись з інфляцією. Логіка така – якщо не вивезти українське зерно на зовнішній ринок, то це змусить пекарів демпінгувати ціну, а внутрішня ціна на хліб буде падати. Але ніколи вона не буде падати. Пекарні просто закриються, адже цей бізнес не буде рентабельним.

Це саме стосується олії, будь-чого. Це ілюзорна боротьба з інфляцією, яка в жодних канонах не виписана. Це просто злочин. Бо ж, як передбачає будь-яка ринкова економіка, якщо з’явилась інфляція, треба утримувати соціальні стандарти, оскільки є категорії, які не можуть платити податок на інфляцію без зниження рівня свого життя.

ІДЕМО ПРОСИТИ В РОСІЇ 5 МЛРД. КРЕДИТУ, А ДАЛІ ЩО? ШМАТОК ТЕРИТОРІЇ?

Як бути в цій ситуації?

Не треба експерименти проводити. Не потрібна ні монетарна дискусію, ні інфляційна. Необхідно було змінити бюджет, переглянути соціальний пакет пенсіонерам та іншим соціально незахищеним категоріям, і тема була б закрита. А про лібералізацію, у тому числі й цін, треба чесно говорити. Ми з кризи не вийдемо, поки чесно, кожен на свої плечі не візьмемо частину цієї кризи. У нас за газ немає повних розрахунків по всіх областях. Не переглянута ціна, не переглянуті тарифи ні для бідної, ні для багатої людини. Як ми збираємося врегульовувати цю проблему? Іти просити в Росії кредит 5 млрд., а далі що за цим кредитом? Шматок території?

Тому моя відповідь щодо гривні така – глибокою девальвацією, яку змушений був проводити Національний банк, зокрема, через відомі кризові явища та, в першу чергу, через обвал українського експорту, НБУ зробив велику послугу національній економіці. Маю на увазі, з точки зору стимулювання внутрішнього виробництва. Це те, чого, до речі, не зробила Росія, і це є колосальною проблемою цієї країни. Вона буде з кожним місяцем ставати все актуальнішою для курсу рубля, як і в будь-якій іншій країні, яка вдалася до політичних рішень, замість раціональних. Дії ж НБУ дозволили мати позитивний рахунок поточних операцій. Цього в нас не було три роки, можливо, чотири.

Таким чином, торговельний компонент не є сьогодні ризиком чи тиском на гривню. Гривня звільнилася від цієї проблеми. І це добре.

Але, погодьтесь, фінансовий ринок країни зазнав колосального відтоку ресурсів. Чим компенсувати ці втрати?

Справді, за п’ять місяців відтік ресурсів з українського ринку був більшим, ніж очікувалось. Думаю, на три мільярда. Що це за відтік – чи це одне з останніх доручень на нараді з кризових заходів, чи це неправильно сформульований платіжний календар, чи це дострокова іммобілізація з зовнішніх платежів, чи це просто непрозорі операції, чи це помилки в методиках?.. Тут уряду та НБУ треба уточнити, зрозуміти, у чому причини, аби правильно далі планувати свої дії.

Тут є проблема, але не така фатальна. Це не є загрозою, яка може переграти гривню.

Сьогодні найбільш важка для відповіді тема – це дефіцит бюджету, а також те, як поведе себе уряд з поповнення ресурсу. Бюджет на 2009 рік побудований на тих самих доходах, що й у 2008 році, коли об’єм доходів був набагато більшим. А на сьогодні кількість підприємств, які отримали збитки в першому кварталі, зросла на 30%. Збитки економіки виросли приблизно на 32% від аналогічного періоду попереднього року.

Виникає питання: якщо бюджет не переглядається, а доходів з економіки немає, то як буде покриватися цей прихований дефіцит бюджету?

У бюджеті 2009 року передбачено, що коли немає надходжень за плановими статтями, уряд має право звернутися на ринок, зробити емісію і позичити з ринку.

УРЯДУ НІХТО З РИНКУ КОШТІВ НЕ ПОЗИЧАЄ, МОЖЕ ПОЗИЧИТИ ЛИШЕ ВЕРСТАТ

Сьогодні уряду ніхто не позичив з ринку. Може позичити тільки станок. Тобто якщо бюджет не буде переглянутий, якщо не будуть переглянуті фінансові можливості покриття його дефіциту, а буде орієнтація лише на внутрішнє запозичення, де основним гравцем виступає Національний банк, – це найбільший ризик для гривні. На початок року Національний банк у своєму портфелі державних цінних паперів не мав. Сьогодні 64% цінних паперів уряду знаходиться в його портфелі. Якщо далі продовжувати цю політику й виконувати держбюджет за рахунок станка, на запитання, матимемо ми 20% інфляції чи якусь іншу цифру, – можна легко передбачити...

Моя головна надія сьогодні на те, що ми будемо спонукати уряд до того, аби прийшло розуміння – непереглянутий бюджет штовхає країну до серйозних іспитів. Ми не можемо не переглядати видаткову політику, ми не можемо жити без реформ. Не можемо орієнтуватися тільки на емісійний станок, не можемо залишати без уваги НАК «Нафтогаз». Ми не можемо залишати без уваги ціни. Це досить серйозний пакет.

ЗЕРНОВИЙ РИНОК ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ ТЕОРЕТИЧНА ІНІЦІАТИВА, ЯКА ПОТРЕБУЄ ВИВЧЕННЯ

Вікторе Андрійовичу, а як Ви ставитесь до ідеї створення зернового ринку між Україною, Росією та Казахстаном?

Я переконаний, що перед тим, як давати оцінку кожній ідеї, потрібно глибоко зважити, яких параметрів ринку потребує Україна – а вона є п’ятим продавцем зерна у світі – для того, щоб максимально використати свої переваги. Тому під час розгляду будь-яких ідей щодо врегулювання зернового ринку, особливо для країни, яка, з одного боку, є членом СОТ, з іншого – за декілька місяців є країною, з якою ЄС підпише угоду про зону вільної торгівлі, треба все зважувати. Ми маємо розуміти, що є переваги, які ми повинні реалізувати. І ними ми не повинні торгуватися.

Треба розуміти, які переваги принесе регулювання між трьома постачальниками, не будемо забувати, що зерно це є предмет власності виробника. Це не нафта і не газ, де є стовідсоткова державна монополія.

В Україні 40,7 тис. фермерів. І це продукт цих людей, яким би вони хотіли розпорядитися за обставинами, більш ефективними з точку зору їхніх інтересів. При цьому ми є країною відкритої конкуренції, інтегрованою в систему вільних торговельних відносин.

Я розумію, що є країни, які тяжіють до ручного управління певним потенціалом. Але в цьому питанні ми маємо чітко усвідомити, які новітні переваги отримає національний виробник, економіка та національні фінанси. Після цього можна давати відповідь. Це приблизно так, як ми говоримо про нову політику безпеки в Європі, що була ініційована декілька місяців тому. Ми досі не розуміємо, що це за ініціатива, про яку політику йде мова. Чи коли мова йде про нову газову політику. Ми добре знаємо енергетичну хартію, а слабо уявляємо якусь іншу модель. Тому що вона не викладена до такого дискусійного рівня, де можна було б зважити «за» або «проти». Тому зерновий ринок для мене це теоретична ініціатива, яка потребує вивчення.

Але я хочу сказати, що ми маємо усвідомлювати: Україна є провідним гравцем на цьому ринку, і не повинна поступатися своїми позиціями. Навпаки, якщо говорити про союзи, то те, чого не вистачає Україні, – це союзів виробника і традиційного покупця пшениці. Давайте йти в Африку, у Південну Азію, в Індію, Ірак, Пакистан, тобто на необжиті ринки, де немає дикої конкуренції, яку ми, як правило, програємо, включаючи останній єгипетський контракт.

Одне слово, нормальна перспектива з’явиться, коли ретельно прорахувати всі фактори.

Над інтерв’ю працювали Олександр Харченко, Олена Гітлянська, Володимир Ільченко

УНІАН в Google News