Мінськ і Рига: два саміти – два способи життя

Не можна розвивати одночасно два геополітичні проекти: СНД і НАТО… Україна–Росія: повна відмінність національних інтересів – і  жодних перспектив… Коментарі експертів

На колишньому пострадянському просторі завершується два саміти, в Мінську – саміт СНД і в Ризі – аналогічний захід НАТО. На першому заході   ми – повноправні учасники, більше того, участь в ньому взяв Президент Віктор Ющенко, другий – чуже для нас весілля, на якому, втім, про Україну мигцем пригадали.   Президент США Джордж Буш сказав, що для України і Грузії двері НАТО відкриті.

У порядку денному першого саміту – двадцять сім питань, другого – не набереться і десяти: трансформація Альянсу, ситуація в Афганістані, ядерна програма Ірану, становище в Іраці, проблеми близькосхідного врегулювання, майбутнє Косова і "російсько-грузинський конфлікт". З першого – журналісти рапортують про цілу низку зустрічей президентів один з одним, з другого – передали інформацію про те, що гостям даруватимуть рукавички і ризький бальзам.        

Чим для України були два саміти? Чим саміт в Ризі був для всього пострадянського простору? Про це УНІАН запитав експертів.

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

МІЖ УКРАЇНОЮ І БІЛОРУССЮ НАМІТИВСЯ АНТИРОСІЙСЬКИЙ ТАРИФНИЙ АЛЬЯНС

Якщо говорити про СНД як про певну геополітичну структуру і міжнародну організацію, то на даному етапі Україна не є бенефіціантом цієї структури. Проте в ході мінського саміту Президент України провів ряд важливих двосторонніх зустрічей. Перш за все – з Ісламом Карімовим і Нурсултаном Назарбаєвим. Вони важливі з погляду участі України у формуванні контурів енергетичного ринку на пострадянському просторі. Сьогодні Росія монополізувала газовий транзит з Центральної Азії до України і Європи, і нам потрібно шукати нові можливості відкрити закупорені російським Газпромом виходи України на центральноазійські енергетичні ресурси.

Схоже, що останнім часом між Україною і Білоруссю намітився антиросійський тарифний альянс. Він пов`язаний з тим, що і в Україні, і в Білорусі росте взаємне розуміння необхідності координувати тарифну політику і регулювати тарифи на транзит російських енергоресурсів через територію двох країн. Це розставляє нові акценти у відносинах між країнами-учасницями СНД.

Цим кілька днів тому в Мінську займався Янукович, Президент же після зустрічі з Лукашенком міг цю тему ще раз обговорити. До того ж Україна відкриває для Білорусі своєрідну можливість для дипломатичного маневру, оскільки «затиснуте становище» Мінська між Європою і Росією робить Україну для Білорусі дуже важливим коридором виходу на східноєвропейських сусідів. Наприклад, для країн Балтії і Польщі, з яким офіційні відносини у Білорусі перебувають у стадії негативної замороженості.

Позитивом я вважаю те, що пройшла зустріч Ющенко-Путін, хоч вона і була нетривалою. Можливо, на ній слід було уточнити цілий ряд предметних деталей для збирання механізму російсько-українських відносин в рамках комісії Путін – Ющенко.

Підсумовуючи, можу сказати, що саміт не став сенсацією. Він не ухвалив важливих документів. Як всі останні саміти, не став чимось яскравим, не виділився ані політичною фантазією, ані політичною уявою. Проте в ході таких ось сірих рутинних зустрічей відбуваються важливі контакти в рамках двосторонніх відносин. Це дає можливість уточнити маршрут, розставити правильні акценти, врахувати нюанси, як в двосторонніх відносинах, так і взагалі на пострадянському просторі.      

Динаміка на пострадянському просторі колосальна і важливо в цій динаміці не тільки бути присутнім, навчитися в ній жити, керувати або співкерувати в своїх національних інтересах.

Стосовно саміту НАТО… З одного боку, Україна не має до нього прямого відношення, з іншого – він проходить на території колишньої радянської республіки. І це символізує те, що НАТО впритул наблизилося до меж Росії. Епіцентр зовнішньополітичної активності НАТО зміщується на схід. Це не просто розширення на схід. Військово-стратегічна і загальнополітична   активність Альянсу сьогодні багато в чому генерується за рахунок новачків – колишніх радянських країн. І Україна не може не відчувати «нове дихання Атлантики». Якщо сьогодні це не має прикладного значення, то, безумовно, має значення символічне. А в політиці, геополітиці і міжнародних відносинах символіка, знаки і натяки відіграють достатньо важливу і перспективну роль.    

Віктор Небоженко, політолог:

НЕ МОЖНА РОЗВИВАТИ ОДНОЧАСНО ДВА ГЕОПОЛІТИЧНІ ПРОЕКТИ: СНД І НАТО

Одночасне проведення двох самітів в Ризі і Мінську має велике значення. Тому що для Європи і для євроатлантичної ідеї приїзд Джорджа Буша до Риги – це остаточний доказ приєднання країн Прибалтики до євроатлантичного співтовариства. Це свідоцтво успішності руху Прибалтики у бік Європи. Одночасно саміт у Мінську, попри його звичайну активність, демонструє протиріччя і підтверджує істину: не можна розвивати одночасно два геополітичні проекти: СНД і НАТО. І це протиріччя робить будь-які саміти по СНД сумнівними.

В рамках проекту СНД неможливе рішення жодних проблем. Це втрачені перспективи. Можливі рішення наших українсько-російських відносин на двосторонній основі, але не в рамках СНД. Рішення, які приймаються в Мінську і торкаються припинення торгівельних війн, – це подарунок Кремля для того, щоб створити якесь стійке уявлення про успіх саміту в Мінську. Кремлю дуже хочеться створити сприятливе враження про зустріч в Мінську, особливо порівняно з самітом у Ризі.

Володимир Маленкович, політолог:

УКРАЇНА–РОСІЯ: ПОВНА ВІДМІННІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ – І   ЖОДНИХ ПЕРСПЕКТИВ

Навряд чи Україна отримає користь з обох заходів.

Що стосується НАТО, то Президент США сказав, що він готовий сприяти прийняттю України до Альянсу, якщо вона буде до цього готова. Але це ми вже знаємо. Питання в тому, чи готові громадяни України до вступу в НАТО.

Що стосується СНД, то, думаю, тут теж жодних серйозних перспектив немає. Зараз готуються проекти реформ СНД, але я не вірю, що можна реформувати СНД як щось серйозне. Відносини з країнами СНД повинні будуватися на двосторонній основі.

Для нас украй важливі не тільки відносини з Росією, але і відносини з середньоазійськими державами. Тільки в цьому випадку ми можемо бути більш-менш незалежними у тому, що стосується енергоресурсів. Дружні відносини з Саакашвілі нічого доброго нам не обіцяють. А ось добитися транзиту середньоазійських енергоресурсів для України через російський коридор – украй важливо.

Дійсно, для того, щоб працювати в Середній Азії, потрібні гарантії з боку російського уряду на транзит середньоазійського газу. Але, на жаль, таких гарантій уряд Росії не давав, навпаки – відмовився давати. А минулого року уряд Тимошенко – Ющенка не підписав протокол. Без протоколу до міжурядової угоди цих гарантій немає. Отже, ми перебуваємо у залежності від «РосУкрЕнерго» або першої-ліпшої посередницької структури, і залежатимемо від неї і надалі. Дорога до Середньої Азії – ось істотне питання. Але, на жаль, в Мінську ця тема всерйоз не обговорювалася.

Перед самим самітом в Мінську як сенсація розглядалася версія, що Білорусь разом з Україною зможе серйозно вплинути на тарифи в енергетиці. Але я думаю, що все це порожні розмови. В Україні немає політичних сил, зацікавлених в тіснішій, ніж сьогодні, співпраці з режимом Лукашенка. Сили, налаштовані на відштовхування від Росії, – є, їх чимало в оточенні Президента, вони прозахідні, їм союз з Лукашенком не потрібний.

На зустрічі Ющенка і Лукашенка було видно, що Лукашенко хотів продемонструвати теплоту відносин з Ющенком. І Ющенко на це не відреагував. Зближення президентів не буде, так само, як не буде зближення урядів. Тому що уряд Януковича не має наміру через Лукашенка сваритися з Росією. Головне, що тут прозвучало, – це заява Росії, що зона вільної торгівлі на сьогодні неактуальна. Зрозуміло, що це констатація погіршення наших відносин з Росією. Росії важливо, щоб ми потрапили в ЄЕП, контрольоване наддержавними структурами, а Україні потрібно не це, вона зацікавлена в зоні вільної торгівлі. І тут ми бачимо повну відмінність національних інтересів – і   жодних перспектив.  

Записала Лана Самохвалова