Чому в українців зі словом «облігація» асоціюється тільки Манька

Ідея з казначейськими облігаціями для домогосподарств виявилася мертвонародженою. Як і попередня, що належала уряду Кінаха...

Схоже, вся курява навколо випуску казначейських облігацій для населення, що була здійнята урядом весною, влягається і сходить на пси.

Нагадаємо, що 14 квітня ц.р. уряд випустив постанову №362, якою зобов`язав Мінфін випустити у документарній формі казначейські облігації для населення – різними серіями, з номінальною вартістю кожної серії в 200 млн грн, а номінальною вартістю кожної облігації – в 500 гривень.  30 квітня Президент заветував постанову на тій підставі, що анонімне, без пред`явлення посвідчення особи, придбання облігацій може використовуватися для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.  Погодившись із зауваженнями Президента, із незначними змінами, однак уряд таки перевидав цю нормативно-правовий акт  у варіанті постанови №470 від 13 травня.

Відтоді – ні слуху ні духу. Схоже, цього року українцям не вдасться розмістити свої підматрацні заощадження під 16 відсотків річних, з правом гасити щоквартальний 20-гривневий купон з розрахунку на номінальну вартість облігації в 500 грн. Звісно, якби серед нас знайшлися такі, які б цього жадали і займали вранці чергу до Ощадбанку, щоби викупити заповітний сертифікат.

Оскільки час видання 362-ї постанови (квітень 2009 року) передував ухваленню рішення Ради директорів МВФ про виділення Україні другого траншу за програмою «стенд-бай» (8 травня), видається, ідея із залученням населення до фінансування асторономічного, як за українськами мірками, дефіциту бюджету була даниною кредиторам.

Схоже, постанову видали, поставили галочку про виконання і на тому забули. І дійсно, навіщо марудитися із випуском цих облігацій, друкувати їх на Монетному дворі, рекламувати, розвозити по відділеннях Ощадбанку – і все заради того, щоби переконатися в тому, що знайдеться небагато охочих купувати їх під 16 відсотків річних? Куди легше спокусити комерційні банкикупити трьохмісячні облігації під  21 відсоток річних (на аукціоні 20 липня таких «гарячих пирожків» було продано на 359 млн грн), або правдами і неправдами змушувати НБУ нарощувати питому вагу казначейських облігацій у своєму портфелі – на суму в 21 млрд 567 млн грн з початку року . Та й реклама про те, як уряд став на захист гірників чи нагадування номеру телефонної гарячої лінії для скарг на невиплату зарплати виглядають значно привабливішими, аніж заклики дати урядові в борг. Дивись, у когось складеться хибна думка, що в уряду не вистачає коштів у бюджеті і справи настільки кепські, що він запозичається у власного населення.

Саме тому, схоже, ідея з казначейськими облігаціями для домогосподарств виявилася мертвонародженою. Як і попередня, що належала уряду Кінаха, який своєю постановою №15 від 10 січня 2002 року зробив спробу розмістити серед народу облігації на загальну суму в 400 млн грн. Який відсоток тоді пропонувався? Вірно, такий самий – 16 відсотків у вигляді двогривневих щоквартальних купонів на одну облігацію номінальною вартістю у 50 грн. У відділеннях Ощадбанку лежали тоді на столиках буклети (див. фото), що намагалися популяризувати ідею всенародної позики. 

Сайт www.dohod.minfin.gov.ua канув у небуття, а розмістили тоді паперів від сили на 90 млн грн.

Хоча і справді – розміщувати і пропагувати державну позику серед населення в часи кризи все рівно, що намагатися заткнути бюджетну діру пластирем податку на багатство .

Адже окрім прагматично фіскальної мети – знайти додаткове джередо фінансування дефіциту бюджету, - залучення населення до придбання державних позик може переслідувати і інші цілі – від поповнення лав приватних інвесторів і навчання широких мас азам фінансових інвестицій до згуртування населення навколо загальнонаціональної інвестиційної ідеї. Одна справа – запозичати кошти у своїх же виборців на те, щоби фінансувати ними «поганий» дефіцит – дефіцит проїдання, і зовсім інша – брати в борг під реальний проект чи проекти загальнонаціонального значення, реалізація яких підвищить престижність країни та її інвестиційну привабливість. Не кажучи вже про те, що відчуття причетності до цього у приватних інвесторів-фізичних осіб  супроводжується ще стабільним доходом.

Саме цим шляхом пішла Франція, у якої, за великим рахунком, не має особливої потреби  розміщувати облігації серед населення. Навіть не зважаючи на цьогорічний 6-відсотковий дефіцит бюджету та обсяг суверенного боргу, що становить 75-відсотків ВВП, кредитний рейтинг Франції настільки високий, що Париж немає ані найменших проблем із розміщенням бондів серед інституційних інвесторів (до слова, на відміну від Великої Британії, Казначейство якої вже неодноразово спотикнулося на власних аукціонах).

Однак гіперактивний Саркозі носиться з ідеєю розміщення багатомільярдної емісії саме серед населення. Її обсяг ще навіть не визначено, однак вже створено  державну комісію за співголовування колишніх прем`єр-міністрів, які мають визначити найперспективніші шляхи розміщення залучених коштів, з-поміж інфраструктурних проектів, біотехнологій, оновлюваних джерел енергії та інноваційних досліджень. Саркозі потрібні не стільки кошти (їх у Франції вистачає), як монетарний відповідник загальнонаціональної ідеї, що згуртує французів.

Симптоматично, що у романо-германських мовах слово «bond”,окрім того , що означає «цінний папір», використовується також як «поєднання, узи, зв`язок».

А які зв`язки виникають у українців, якщо попросити їх зіграти в асоціації зі словом «облігація»? Часом не Манька-облігація?

І де той загальнонаціональний проект, що спонукав би українців інвестувати в нього, під чесне слово уряду, свої кревні?

Євро-2012 ідеально підходив би під цю категорію. Хоча, з огляду на кволий ентузіазм українців, коштів, залучених від фізичних осіб, напевне, якраз би вистачило на проектування та спорудження об`єктів спеціального призначення  на «Олімпійському».  

Станіслав Голубенко 

УНІАН в Google News