Бродіння в КПУ: молода поросль шантажує старших товаришів

„Молодь” шантажувала самого Симоненка, погрожуючи винести на розгляд пленуму питання про вихід КПУ з антикризової коаліції... Об’єктом шантажу стали і „старші товариші” з Партії регіонів, для яких така можливість виглядала просто трагічною...

„Молодь” шантажувала самого Симоненка, погрожуючи винести на розгляд пленуму питання про вихід КПУ з антикризової коаліції... Об’єктом шантажу стали і „старші товариші” з Партії регіонів, для яких така можливість виглядала просто трагічною...

Кажуть, шантаж – це таке прохання, якому неможливо відмовити. Варто лиш це прохання вміло сформулювати. Як розповідають у колах, близьких до керівництва КПУ, молоде крило цього керівництва спромоглося знайти потрібні слова в розмові з Петром Симоненком на початку грудня. Як результат, 9 грудня на пленумі ЦК КПУ старий і перевірений соратник Петра Миколайовича Адам Мартинюк позбувся поста другого секретаря ЦК.

На його місце прийшов народний депутат Ігор Алексєєв, якого поряд з Олександром Голубом та Петром Шелестом (онуком того самого Петра Юхимовича) називають лідером українських „младокомуністів”. Це все люди енергійні, амбітні, небідні, досить цинічні й добре пристосовані до непростих реалій капіталістичного сьогодення. „Младокомуністи” дуже серйозно сприйняли заклик з’їзду КПУ до „омолодження партії та її керівництва” й узялися за відвоювання командних висот у „старших товаришів”.

Їхні погляди закономірно впали на Мартинюка, прозваного в партії за “сумирну” вдачу „Саддам Іванович”. Ще б пак, дядькові надто вже поталанило в житті: мало того що обраний віце-спікером від партії з мінімальним парламентським представництвом, так ще й зберіг за собою хлібне місце другого секретаря ЦК КПУ. Адже через цю людину проходять чималі грошові потоки, здійснюється робота як з центральним апаратом, так і з регіональними організаціями. Адам Іванович уміло сидів на двох кріслах: як розповідають, Ігор Алексєєв на доручення Симоненка виконував за нього всю чорнову роботу, а Мартинюк збирав дивіденди. І не тільки в переносному значенні цього слова. Тож гаряче бажання Алексєєва ще щось отримувати, крім регулярних нагінок від Симона, можна зрозуміти. Як і бажання інших „младокомуністів” зміцнити вплив свого угруповання у партії.

Подейкують, що на об’єктивні причини „антимартинюкізма” наклалися ще й суб’єктивні: Олександр Голуб, який змінив Мартинюка на посаді головного редактора партійного видання „Комуніст”, так і не зміг забути своєму землякові Адаму Івановичу, як той нещадно ганяв і шпетив „юнгу” Голуба, очолюючи львівський обласний осередок КПУ. От нехай обмежується тепер своїм віце-спікерством!

Наприкінці жовтня „молодь” здійснила першу спробу: питання про заміну Мартинюка на Алексєєва на посаді другого секретаря було поставлено на порядок денний пленуму ЦК КПУ. Але розгляд питання для „младокомуністів” виявився невдалим: Мартинюк залишився при обох посадах. За суміщення посад віце-спікера й другого секретаря висловилися представники Закарпатського, Волинського, Тернопільського, Миколаївського, Полтавського та ще кількох обласних осередків КПУ. Показово, що голосування проводилося після виступу Симоненка зі звітом, у якому керівництво цих організацій було піддано критиці.

Після жовтневого пленуму чи не вперше в історії дисциплінованої КПУ один з членів її керівництва Олександр Голуб дозволив собі „винести сміття з хати”, заявивши в інтерв’ю одному з Інтернет-сайтів, що „Адам Іванович спромігся продемонструвати свій щонайвищий рівень апаратної гри. На сьогоднішній день така позиція не відповідає інтересам партії, а лише задоволенню амбіцій окремої людини”.

До речі, отримав Голуб за це від однопартійців по повній – на щастя для себе, без оргвисновків.

„Молодь” винесла урок з того, що сталося, – по-доброму не виходить. До наступного пленуму ЦК КПУ 9 грудня вони підійшли у всеозброєнні. Чи не вмілий шантажистський демарш спікера й лідера соціалістів Олександра Мороза, який буквально видер з горла „регіоналів” посаду міністра МВС, погрожуючи розвалом антикризової коаліції, надихнув на подальші дії наших „героїв”? Вони задумали гарну комбінацію, яку можна кваліфікувати як подвійний шантаж старших товаришів.

По-перше, „молодь” шантажувала самого Симоненка, погрожуючи винести на розгляд пленуму 9 грудня питання про вихід КПУ з антикризової коаліції (справді, чому Морозові можна, а комуністам – зась?) При цьому були певні шанси „проштовхнути” питання, оскільки багато хто з представників місцевих організацій стикався з тяжкою необхідністю пояснювати рядовим партійцям, чому комуністи мають перебувати в одній коаліції з олігархами-„регіоналами”, а також з соціалістами, які голосують за президентський законопроект про Голодомор разом з „помаранчами”. Альтернатива – „додавити” Саддама Івановича й змістити з „других секретарів”. Симоненкові не надто усміхалася перспектива попсувати стосунки з керівництвом „регіоналів”, яке неодноразово й по-всякому стимулювало його до участі в антикризовій коаліції.

По-друге, об’єктом шантажу стали і „старші товариші” з Партії регіонів, для яких можливість виходу КПУ з коаліції виглядала просто трагічною. Адже додавлювання морально нестійких депутатів БЮТ або „Нашої України” буде в плані збереження коаліції безглуздим: за новою Конституцією, коаліцію утворюють саме парламентські фракції, депутати яких становлять більшість ВР. Окремі депутати ситуацію не врятують, а до перевербування більшої частини фракції НУ, а тим паче БЮТ, ще надто далеко.

Не дивно, що „регіонали” після того, як дізналися про нездорові настрої молодого крила КПУ десь за тиждень до пленуму, прибули на переговори й „порішали питання” як з Петром Миколайовичем, так і з підприємливими комі-юніорами. Кажуть, приїхали далеко не з порожніми руками... Тоді ж були погоджені спільні підходи до ключових політичних питань. Зокрема, донецькі переконали червоних голосувати за урядовий проект бюджету. Узгоджено було й спільну критичну кампанію проти Мороза, оскільки, на думку обох сторін, після свого демаршу з голосуванням щодо Голодомору той утратив підтримку Кремля. Виникла ситуація, коли можна почати без особливих ризиків подерибанити соціалістичний електорат, а також перетягнути на себе „любов” Москви. Тим паче, що поінформовані люди розповідають про жорстоку сварку між Сан Саничем та його „зв’язковим” з Москвою Василем Волгою на ґрунті незадоволених кадрових амбіцій останнього. Той самий Голуб почав вимагати відставки Мороза з посади спікера.

Цікаво, що зі старих кадрів КПУ „младокомуністів” послідовно підтримував у їхньому шантажі голова Кримського рескому Леонід Грач. Важко сказати, що могло об’єднати настільки несхожих персонажів. Звісно, якщо не знати про те, що і Грача, і його молодих колег протягом тривалого часу опікав старий і мудрий Георгій Корнійович Крючков. У супердосвідченого і дуже шанованого політика завжди був золотий принцип: не допускати в партії застою.

Показово, що і свіженький так званий „антинатовський референдум” Грач проводив за активної підтримки Голуба й Алексєєва. Між тим, ця акція дуже вже схожа на спробу „перехопити тему” в Партії регіонів (а також у СДПУ(о) та „вітренківців”).

На те, що перша хвиля шантажу може змінитися другою, виразно натякнув сам Голуб в інтерв’ю для ЗМІ після пленуму 9 грудня: „Окремі члени коаліції, використовуючи свої можливості диктувати умови, діють урозріз з інтересами та цілями коаліції. Якщо така політика триватиме далі – існування коаліції стає невиправданим”. Симоненкові пленум дав настанову „суворо поговорити” з партнерами, щоб поводилися правильно. Вступали до ЄЕП, визнавали російську мову „другою державною” і протидіяли НАТО.

Що саме хочуть „вишантажувати” „молоді та ранні” в „регіоналів”? На це вказують репліки Голуба. Днями він відкрито заявив, що фракція КПУ претендує на Міністерство охорони здоров’я, а питання з Юрієм Поляченком планується вирішити „протягом місяця”. Мовляв, сьогодні незрозуміло, яка політична сила несе відповідальність за цього „політичного бомжа”. Крім того, Голуб туманно натякав на якісь „невиконані кадрові зобов’язання Партії регіонів по Криму”.

Що ж, кримінальна практика демонструє, що задоволення вимог шантажистів зазвичай спонукає їх на нові кроки. Схоже, „младокомуністи” плекають нові кадрові та політичні плани. До речі, чи випадково Олександр Голуб так гостро атакує голову Центвиборчкому Ярослава Давидовича, звинувачуючи його в зловживанні службовим становищем та заподіянні державі великих матеріальних збитків? Між іншим, один сумнозвісний комуніст казав: не важливо, як голосують, важливо, як рахують...

Микола Писарчук

УНІАН в Google News