Четвер,
17 серпня 2017
Наші спільноти

Проект Луценка: радість Януковичу чи смерть кучмізму?

Спроба об’єднати помаранчеві сили... Гра у вождізм, а не змагальність ідей... Це все лише на радість Януковичу та його команді... Створити громадянський рух „згори” неможливо... Луценко повертає помаранчевих “уліво”... Коментарі

Спроба об’єднати помаранчеві сили... Гра у вождізм, а не змагальність ідей... Це все лише на радість Януковичу та його команді... Створити громадянський рух „згори” неможливо... Луценко повертає помаранчевих “уліво”...

Екс-міністр внутрішніх справ, радник Президента Юрій Луценко оголосив про створенная Громадянського руху народної самооборони. Підставою для такого рішення він вважає остаточний реванш кучмістів у центральній виконавчій владі та невтішні прогнози розвитку України.

Ми запитали в політиків та експертів, що вони думають про перспективи такого руху.

Юрій Костенко, голова Української народної партії:

ЦЕ ГРА У ВОЖДІЗМ, А НЕ ЗМАГАЛЬНІСТЬ ІДЕЙ

В основі будь-якої ініціативи має лежати ідея – тільки тоді вона знайде відгук. У даному разі я не бачу серйозної мотивації. Боротьба проти узурпації влади – це не мотивація. У 1990-му була ідея – незалежність держави, у 2004-му – ідея вільного вибору народу. А яка ідея пропонується сьогодні – один політичний проект замінити іншим? Олігархічний режим у трьох іпостасях замінити владою „Народної самооборони”? У який спосіб?

Називати цей проект неполітичним некоректно. Це чиста політика. Якщо Луценко планує цей громадянський рух перед виборами трансформувати в партію, то в разі дострокових виборів такий шлях не має перспективи, бо з моменту створення партія впродовж року не може брати участі у виборах. А який шлях іще можливий для зміни нинішньої влади? Через вулицю і революцію? Це шлях в нікуди.

Я є категоричним противником революцій. Революції тільки відкидають суспільство назад, і навіть Помаранчева революція – яскравий тому приклад. Отримавши колосальний кредит довіри, менш як за рік помаранчева влада відкинула політичний процес в Україні щонайменше на десятиліття.

А щодо високого рейтингу Юрія Луценка можу нагадати, що півтора року тому ми мали рівень довіри до Ющенка 52%, і де цей рейтинг тепер? Рейтинги не мають жодного стосунку до творення демократичного суспільства.

Революції можуть призвести до одного (і цей сценарій послідовно розігрується нашими близькими й дальніми сусідами) – розколу України за югославським варіантом.

Сьогодні всі говорять про нові політичні проекти замість того, щоб сказати – є загроза згортання української перспективи. Така загроза є, бо “антикризова” коаліція йде корінням у комуністичний і в клановий режим, який абсолютно не розуміє, що таке національний інтерес і що таке демократія. Цю загрозу можна ліквідувати лише в разі, якщо на наступні вибори – дострокові чи недострокові – на політичну арену вийдуть не клани, а ідеологічні партії.

Я тут бачу вічне намагання українців винаходити велосипеди, на яких увесь цивілізований світ їздить уже 300 років. Політичною основою розвитку демократії є змагальність ідеологій трьох основних спрямувань – соціал-демократичного, націонал-демократичного та ліберального. Політична боротьба можлива лише в цій площині. А в партіях на сьогодні немає браку – усі ніші зайняті.

Думаю, що найкраща допомога демократії з боку Луценка мала б місце, якби він очолив одну з партій лівого спрямування або сприяв тому, щоб котрась із партій із близькою йому ідеологією отримала перемогу на наступних виборах. Я був би цьому тільки радий.

До речі, нещодавно відбулася, як на мене, набагато важливіша подія – підписання “Декларації про об`єднання національно-демократичних сил України” між Народним рухом України та Українською народною партією, про яке ЗМІ чомусь не говорять, натомість усі звертають увагу на черговий піар-хід чергового політика.

УНП не братиме участі ні в чому, що спрямовано на чергову революцію та плекання чергових вождів. Ми пропонуємо суспільству ідейну альтернативу правого спрямування. Підписання декларації про єднання з Рухом і дає відповідь на запитання про наше бачення розвитку політичної перспективи.

Володимир Філенко, заступник голови партії «Реформи і Порядок»:

ЦЕ ВСЕ ЛИШЕ НА РАДІСТЬ ЯНУКОВИЧУ ТА ЙОГО КОМАНДІ

Така ініціатива прогнозувалася, і я знав про це. Інша справа, що ні я, ні будь-хто інший на сьогодні не може дати остаточної оцінки тому, як ця ідея розвиватиметься. З одного боку, треба підтримувати нові прогресивні ідеї, до реалізації яких долучатимуться люди – небайдужі і розчаровані. З іншого боку, багато залежить від того, яка буде риторика. Якщо риторика Луценка буде витримана в дусі протистояння „кучмізму” та узурпації влади, то я за таку ідею.

Не секрет, що мене запрошували долучитися до цього проекту, але на сьогодні я не готовий увійти до складу ініціативної групи. Я інтуїтивно туди не поспішаю, бо боюся перспективи подрібнення демократичного руху. Сьогодні потрібно зміцнювати помаранчевий табір, знаходити порозуміння між БЮТ і „Нашою Україною”, а будь-який новий проект на тому ж електоральному полі (ще ж і Микола Катеринчук виношує проект нової партії) – це все лише на радість Януковичу та його команді.

Якщо ж Луценкові вдасться витягнути певних людей з розпачу та небуття, підняти їх з диванів, повернуть в активний громадський і політичний рух, то це було б непогано. Інша справа, як вони потім усім цим розпоряджатимуться. Не думаю, що метою Луценка є підтримка Президента чи перспектива злиття з якоюсь політичною силою. Луценко виступає як самостійний і самодостатній політик. Без сумніву, у разі дострокових парламентських виборів йому доведеться політизуватися й кудись влитися, якщо він доти щось назбирає. Але що він назбирає і куди ввіллється, сьогодні сказати неможливо.

Якщо чесно, я не бачу в цій ідеї великих перспектив, бо якби бачив, то стояв би поруч і підпирав, а не спостерігав збоку. Але, з іншого боку, я не можу не бажати успіху своїм колегам.

Я колись у 1991 році цілих два тижні думав, що буду Президентом України. Але то було давно (сміється)...

Євген Золотарьов, голова політради Громадянської партїі “Пора”:

СТВОРИТИ ГРОМАДЯНСЬКИЙ РУХ „ЗГОРИ” НЕМОЖЛИВО

Таку ініціативу ми оцінюємо позитивно. Мені особисто імпонує те, що назва „Громадянський рух” перегукується з назвою нашої партії. А якщо серйозно, то поява такого руху критично необхідна суспільству, однак не зовсім зрозуміло, чи то Луценко збирається його створювати, чи то долучитися до того, що вже існує. Якщо такий рух справді виникне і якщо він стосуватиметься прав і свобод громадян, то „Порі” буде комфортно й корисно з ним співпрацювати. Ми можемо брати участь у політичних акціях чи навіть проектах цього руху. Однак потрібно розуміти, що створити громадянський рух „згори” неможливо.

Якщо Юрій Луценко очолить такий рух, то рано чи пізно постане питання про його політичне наповнення. Процес партійного будівництва довготривалий, і якщо хтось сподівається, що це можна зробити до дострокових виборів навесні чи влітку 2007 року, то це чергова ілюзія.

Луценко належить до кола наших однодумців, але, говорячи про можливість об’єднання зусиль, треба бачити спільний план дій, спільну стратегію, інакше ми можемо лише повторити помилки помаранчевої команди, яка об’єднувалася навколо певних вождів, і це нічого, крім краху ілюзій, країні не принесло. Поки що ні плану дій, ні пропозицій щодо об’єднання зусиль ми офіційно не отримували.

Ми не намагаємося прискорювати події, і в нас немає підстав боятися політичного забуття, бо наша політична сила, на відміну від більшості інших, є ідеологічною, по-друге, її представляють політики нового покоління. До наступних виборів чимало з них лише вийдуть на політичну арену – зі своєю програмою та стратегією розвитку держави, тоді як багато людей, котрі презентують нинішню так звану політичну еліту, з цієї арени, сподіваюся, зійдуть.

Олександр Дергачов, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ:

ЛУЦЕНКО НАМАГАЄТЬСЯ ОБ’ЄДНАТИ ПОМАРАНЧЕВІ СИЛИ

Думаю, що цей експеримент ще має пройти випробування на практиці. Луценко досить вдало сформулював загальну ідею, оскільки на створення нової партії сьогодні немає достатнього суспільного запиту. З іншого боку, є потреба в пошуку форми кооперації досить різних сил національно-демократичного спрямування й можливості сконцентрувати зусилля тих, хто на сьогодні перебуває на узбіччі активного політичного процесу, але є дієздатними і перспективними політиками. З огляду на достатній рівень уваги (навіть не довіри, а саме уваги) до Юрія Луценка, ця ідея має деякі шанси на реалізацію.

Заперечення помаранчево-блакитного протистояння – це правильна констатація, і Луценко одним з перших це сформулював. У суспільстві дуже швидко визріває усвідомлення того, що політична конструкція, яка виникла в парламенті, не протримається конституційний термін і нас чекають дострокові вибори, навіть якщо зараз ці тенденції ще недостатньо артикульовані. У цьому контексті проект Луценка може виявитися своєчасним.

Визначальними характеристиками його ідеї є, по-перше те, що він нене вимагає, аби хтось звідкись виходив, кудись переходив, переструктуровувався. Луценко намагається знайти нову форму можливого об’єднання різних політичних сил помаранчевого спрямування. Потрібне щось більше, ніж нова конфігурація тих політичних лідерів, які вже є. Потрібні обличчя, які ще не втратили довіру – таких небагато, але вони є. Потрібні перспективи, щоб з’явились нові обличчя, особливо на регіональному рівні й щоб на тому ж регіональному рівні багато що вирішувалось.

Можна констатувати, що в нас громадянське суспільство за розвитком випереджає політичну еліту, і реалізація ідеї, яка б забезпечила моніторинг дій влади та підготовку громадської думки не „згори”, а за рахунок суспільної активності з метою зміни політичної еліти через механізм виборів, має право на існування.

Надалі треба буде зрозуміти, які ресурси, передусім організаційні, доступні Луценкові і наскільки всі ті, на кого він розраховує, з ентузіазмом сприйматимуть його ініціативу. Можливо, вони вважатимуть, що з’явився ще один конкурент, ще один лідер на помаранчевому полі. Луценкові доведеться докласти чималих зусиль, щоб позитив у діяльності його проекту став визначальною рисою. Він зробив спробу запропонувати наступний крок у розвитку суспільно-політичного руху. Якщо цей крок буде успішним, то це може вигідно його вирізняти в політичному процесі.

Думаю, що Юрій Луценко не має прямого розрахунку на дострокові вибори, бо зараз вони не на часі, але ситуація дуже динамічна, через три місяці можуть скластися зовсім інші умови, і Луценко, безумовно, на них реагуватиме – не через створення власної партії, бо це неактуально, а через участь у формуванні виборчих списків на позиціях політичного лідера.

Андрій Єрмолаєв, політолог, директор центру соціальних досліджень „Софія”:

ЛУЦЕНКО ПОВЕРТАЄ ПОМАРАНЧЕВИХ “УЛІВО”

Заява Юрія Луценка виглядає як вибухова суміш необґрунтованих аналітичних передбачень з елементами копіювання польського політичного досвіду на українському ґрунті, і все це замішане на перебільшенні власних лідерсько-харизматичних якостей.

Якщо ж спробувати зрозуміти суть такої ініціативи, то, думаю, у помаранчевому таборі сьогодні спостерігається певна метушня навколо розвитку політичних проектів, і цей табір, на жаль, зазнає певного лівого повороту, оскільки ініціатива лівого (не за партійністю, а за переконаннями) Луценка насправді спрямована на продовження революції, що була актуальною два роки тому. Ставка на соціальний протест, на проблематику соціально-класової справедливості може призвести до того, що рушійною силою для помаранчевих політичних сил чи для нових об’єднань, які зараз створюються під молодих лідерів, буде не середній клас і ліберальні ідеї, а численний трудовий клас, який протестуватиме проти соціальної несправедливості. Таким чином Луценко як політик робить ведмежу послугу лібералові-Президенту та його найближчим політичним партнерам.

Якщо ж дивитися на цей крок винятково як на щабель політичної кар’єри Луценка, то його можна привітати – він дуже вдало використовує політичну кон’юнктуру.

Я  скептично ставлюся до втілення цієї ідеї, оскільки цей Громадянський рух формується не на основі реального внутрішнього українського руху, який би Луценко намагався очолити, а ініціюється „згори”. Таке насадження ініціатив є прикметним і для української історії, і для імперської політики, до якої ми довгий час були причетні. У нас і реформи, і революції, і політичні проекти ініціюються „згори”. У цьому сенсі нічого оригінального Луценко не пропонує.

Скоріш за все, ми отримаємо черговий медійний проект, справді пов’язаний з організацією масових соціальних акції, але – я на цьому знову наголошую – замість реального буржуазно-демократичного руху є перспектива отримати протестний рух трудових класів, на інтересах якого доведеться спекулювати. Це буде не національний рух, а окремі локальні протестні акції, організовані або за виробничою, або за регіональною ознакою. І тоді Майдани (ті, що з великої літери) перетворяться на революційні „площі”, котрі збиратимуться з приводу пустих каструль, але хто ними керуватиме – питання відкрите. Якщо ці виступи називатимуть новою революційною хвилею, то ми будемо змушені визнати, що Народна самооборона і планується як новий лівацький проект, який імітуватиме новий політичний і протестний рух в Україні.

Юрій Луценко позиціонується як перспективний політичний лідер, і, думаю, сам себе таким вважає. Оскільки він використав свою відставку і, можливо, ще використовуватиме своє міліцейське минуле як іміджеві характеристики борця за справедливість, то йому потрібні активні політичні дії. Для цього потрібен свій самостійний проект. Очевидно, перспектива очолити „Нашу Україну” не мала для нього такої перспективи. Але час втрачати не можна, тому Луценко ініціює технологічний проект. Мета – продовжити політичну саморозкрутку, стверджувати себе як учасника так званого політичного „топу”, тобто переліку прізвищ, які на слуху і які позиціонуються як лідери певних соціальних процесів. Я не думаю, що Луценко робить буквальну ставку на дострокові парламентські вибори, хоча й не виключає можливості в разі такого повороту подій взяти в них участь. Утім, це актуально лише в разі проведення виборів у 2008 році, бо у 2007-му на виборах робити нічого. Якщо ж у 2008 році складеться така бажана для помаранчевих сил парламентська криза, то йому можна розраховувати на певний успіх. Але, гадаю, у Луценка більш далекі плани, не пов’язані з парламентськими виборами.

Галина Ключковська

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку