П'ятниця,
18 серпня 2017
Наші спільноти

Борис Тарасюк: чинний міністр, виконувач обов’язки чи міністр у вигнанні?

Навіть Конституційний суд не поставить крапку... Скоро ми матимемо двох міністрів закордонних справ... Єдиний вихід – знову міняти Конституцію... Думки експертів

Міністр закордонних справ Борис Тарасюк продовжує перебувати в центрі політичного конфлікту. Секретаріат Президента наполягає на тому, що міністр не може бути звільнений з посади без згоди Президента. Уряд не визнає Тарасюка міністром та обіцяє ігнорувати його присутність на урядових засіданнях. Звільнений чи не звільнений? Україна розпочне новий рік без міністра чи країну чекає дипломатичне двовладдя? УНІАН поцікавився думкою експертів.

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру ім. Разумкова:

НАВІТЬ КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД НЕ ПОСТАВИТЬ КРАПКУ

Ситуація, що склалася довкола звільнення (чи незвільнення) міністра закордонних справ, не може знайти вирішення на основі чинної нормативно-правової бази. Змінена Конституція є недосконалою і потребує уточнень. З одного боку, Верховна Рада може звільняти міністра закордонних справ, з другого – залишилось неврегульованим питання, хто може вносити подання на звільнення. За логікою Конституції, це має робити Президент, хоча прямо не прописано, як це зроблено щодо інших посад, наприклад, голови СБУ.

Сьогодні ніхто не може тлумачити цих положень, крім Конституційного суду. Відповідне подання внесено, але розгляд питання може тривати до одного року. Зрештою, навіть рішення Конституційного суду не вирішить ситуацію остаточно. Потрібні закони про Кабінет Міністрів, про опозицію, про Президента.

Питання полягає в тому, чи є посади міністра закордонних справ та міністра оборони коаліційними чи вони позакоаліційні. Ці міністри входять до складу уряду, але ключову роль у їх призначенні відіграє Президент відповідно до своїх повноважень. Тому без Президента будь-які зміни в призначеннях на ці посади неможливі. З іншого боку, навіть якби в країні не було ні міністра закордонних справ, ні міністра оборони, керувати цими сферами згідно з Конституцією може сам Президент.

На сьогодні незрозуміло, у якому статусі перебуває Борис Тарасюк.. Де-факто він є виконуючим обов’язки міністра, поки не призначено іншої кандидатури. Тож будь-які заборони брати участь у засіданнях Кабінету міністрів пояснити неможливо з жодної точки зору.

Існує дещо підзабутий, але чинний на сьогодні Закон 1997 року „Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України” (це його повна назва). Цей закон за рішенням Конституційного суду втратив чинність тільки в частині призначення на посаду прем’єр-міністра та членів ЦВК. Що ж до міністрів, закон залишається в силі.

Якщо виходити з логіки цього закону, то сьогодні тимчасово виконувати обов’язки повинен перший заступник міністра закордонних справ. Тобто Володимир Огризко. Потім Президент має внести нову кандидатуру до парламенту, це може бути й кандидатура нинішнього міністра. Закон регулює можливість такого правового пінг-понгу десь упродовж двох місяців від дня звільнення міністра. На подальший період закон не дає пояснень. Таким чином, тимчасове виконання обов’язків може тривати дуже довго, що безумовно, не сприятиме легітимності міністра та обмежуватиме Україну в зовнішньополітичній діяльності.

Верховна Рада зараз готує постанову щодо призначення тимчасово виконуючого обов’язки, незважаючи на те, що згаданий закон прописує автоматичне вирішення цього питання.

Цілком імовірно, що парламент сьогодні проголосував би за будь-яку нову кандидатуру, внесену Президентом, оскільки сама Партія регіонів устами своїх депутатів неодноразово засвідчувала, що для них не важлива особа, для них важливіше продемонструвати Президентові свою нову політичну роль. Але де гарантія, що наступник Тарасюка не потрапить у точнісінько таке ж становище? Ситуація з Борисом Тарасюком – це своєрідний тест: пройде такий сценарій чи не пройде, буде чи не буде створено прецедент.

Зараз уже важко оцінювати доцільність дій Тарасюка, оскільки на сьогодні це питання авторитету Президента, боротьби за повноту влади, за можливість домінувати в усіх сферах і внутрішньої, і зовнішньої політики. З точки зору загрози авторитаризму, цю боротьбу, може, й варто продовжувати, але з точки зору зовнішньої політики, невизначений статус Бориса Тарасюка завдає державі великої шкоди. Він виявився заручником ситуації.

Якщо певні політичні сили сьогодні демонструють бажання домінувати в усіх сферах, включаючи зовнішню політику та оборону, то цього все одно неможливо досягти, не змінивши Конституцію. Зміна Конституції на сьогодні малоймовірна, тому потрібно виходити на політичні домовленості. Жодні закони не можуть остаточно вирішити питання розподілу повноважень, бо цей розподіл будується ще й на розвитку політичної системи та політичній культурі.

Думаю, що питання має вирішитися найближчим часом, оскільки ніхто не зацікавлений у подальшому погіршенні міжнародного авторитету України й результативності зовнішньої політики. Крім того, подальше загострення ситуації може призвести до урядової та парламентської кризи.

Віктор Небоженко, політолог:

СКОРО МИ МАТИМЕМО ДВОХ МІНІСТРІВ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

Борис Тарасюк чудово розуміє, що він зараз є інструментом боротьби Президента за свої повноваження. Знаючи це, він героїчно захищає свій „дзот”. Поки Віктор Ющенко не захоче поміняти міністра закордонних справ, ні Кабінет міністрів, ні коаліція не зможуть законним шляхом змінити статус Тарасюка. Крім того, близько 80% західних дипломатів, особливо з країн Євросоюзу, усе одно більше рахуватимуться з Тарасюком як з дипломатом, що підтримує євроінтеграцію, ніж із його можливим наступником, який би був проросійськи орієнтований. Янукович, безумовно, це розуміє, тому я не думаю, що він зацікавлений в остаточному „витискуванні” Тарасюка з посади міністра, бо таким чином він сам створює невидиму, але реальну стіну між Україною та Євросоюзом, у чому він зовсім не зацікавлений.

Причина конфлікту полягає не в прозахідній орієнтації Тарасюка, а скоріше в однозначності та безкомпромісності такої його позиції, у явному небажанні обслуговувати промосковський напрямок. Утім, на нинішньому етапі обидві сторони конфлікту є його заручниками. Якщо Янукович сказав, що доможеться зміщення Тарасюка, то не може відступати. Ющенко, своєю чергою, відстоює свої конституційні повноваження.

Партія регіонів, скоріш за все, розраховувала на те, що Президент прийме відставку Тарасюка. Їм був би вигідний такий сценарій: Президент знову вносить кандидатуру Тарасюка чи когось іншого, настільки ж прозахідно орієнтованого, Верховна Рада цю кандидатуру не приймає, і міністр невизначено довгий час перебуває в підвішеному статусі в.о., легітимність якого кардинально знижується. А такого міністра дуже легко замінити на будь-яку „ручну” кандидатуру. Зараз коаліціянти саме тому й налаштовані так агресивно, що вони не чекали такого запеклого спротиву.

Без усякого сумніву, найближчим часом справа дійде і до міністра оборони, підґрунтя для цього вже готове.

Думаю, що ескалація неправових методів тиску на Тарасюка триватиме. Коаліція продовжуватиме свою політику й створюватиме йому перешкоди, аж до фізичного перешкоджання виконанню обов’язків.

Тарасюк, імовірно, також продовжуватиме боротьбу. Не виключено, що на захист його позиції буде мобілізовано громадську думку на Заході. Світовому співтовариству не байдуже, хто буде міністром, оскільки це політичне обличчя держави.

Тарасюк може бути ледве не міністром у вигнанні – з правової точки зору такий казус можливий.

Імовірно, що Верховна Рада спробує призначити зручну для коаліції кандидатуру. У цьому разі ми можемо отримати двовладдя в дипломатичному керівництві.

Призначення виконуючим обов’язки першого заступника міністра Володимира Огризка, якщо таке відбудеться, – це ще й чудовий і давно перевірений спосіб розколу команди Тарасюка. Але хто б не був призначений коаліцією на цю посаду, він повинен бути готовим до значних труднощів з легітимізацією, зокрема у світовому дипломатичному середовищі. Не думаю, що Януковичу потрібен такий „неповноцінний” міністр. Йому все одно доведеться домовлятися з Президентом.

У нас є всі шанси спостерігати функціонування двох міністрів закордонних справ. Кілька місяців така ситуація може примушувати сміятися увесь світ. Але врешті-решт комусь усе одно доведеться поступитися.

Олесь Доній, керівник Центру досліджень політичних цінностей:

ЄДИНИЙ ВИХІД – ЗНОВУ МІНЯТИ КОНСТИТУЦІЮ

Міністр закордонних справ і міністр оборони є спільною квотою Президента і Верховної Ради. Винятково президентською квотою ці посади помилково називають експерти, які не читали Конституцію. Ці кандидатури подає Президент, а затверджує Верховна Рада. Виходячи з цього, цілком очевидно, що міністр закордонних справ має бути компромісною кандидатурою. Тарасюк не викликає довіри уряду, і зрозуміло, що працювати в уряді він не зможе.

Тарасюк у багатьох ситуаціях діяв як голова політичної партії Народний рух України, а не як голова дипломатичного відомства. І, на жаль, при всій пронатовській риториці він дуже багато зробив для того, щоб Україна відсунулася від можливості вступу до НАТО. Скажімо, півроку тому він заявив, що через три роки Україна буде в НАТО, і це при тому, що він знає результати соцопитувань. Такими відірваними від життя заявами він лише збурював антинатовські настрої, тоді як доцільніше було діяти шляхом дипломатичних домовленостей, просвітницької діяльності з питання вступу до НАТО.

Проблема з Борисом Тарасюком має два боки. З одного боку, його чітка пронатовська позиція викликала абсолютний спротив Кремля, який через свої інструменти політичного впливу розгорнув масовану кампанію проти Тарасюка, а, з другого – має місце персональний конфлікт між Віктором Януковичем та Борисом Тарасюком. Усі ці спроби не допустити зустрічі Януковича та Голови Ради Європи, спроба скасувати візит прем’єр-міністра до США викликали особисту реакцію Януковича, і, не виключено, що цей персональний конфлікт важливіший, ніж тиск з боку шовіністичних кіл Кремля. Тому їхня співпраця у будь-якому випадку буде дуже проблематичною.

Думаю, оптимальним варіантом було б, якби Тарасюк сам подав у відставку. Ситуація зайшла в глухий кут, і від цього страждає міжнародне реноме України.

Проблема розподілу повноважень була закладена Верховною Радою при внесенні змін до Конституції, і вона виникатиме постійно, незалежно від того, хто буде Президентом, а хто прем’єр-міністром, якщо тільки вони не належатимуть до однієї політичної сили. Тому єдиний правовий вихід з цієї ситуації – це знову ж таки внесення змін до Конституції. На певному етапі політична еліта буде змушена усвідомити, що Конституція в нинішньому вигляді недієздатна, оскільки не визначає чітко ні президентської, ні парламентської форми правління, і що нас чекає нова конституційна реформа. Врешті-решт потрібно буде визначитися з домінуючою формою правління.

На даному етапі ситуація справді зайшла в глухий кут. Тарасюк – це вже не просто політичний діяч, а символ прозахідних устремлінь Президента. Його відставка сприймалася б як капітуляція, тому зрозуміло, що він не може на це піти. Тому потрібно знайти компроміс, коли б Президент на якомусь іншому фронті зміг відвоювати свої позиції.

Проблемою коаліції і, зокрема, Партії регіонів, є те, що вони хочуть усієї повноти влади і ведуть наступ по всіх фронтах, не визнаючи компромісів. Але якщо для Януковича та коаліції відставка Тарасюка є принциповим питанням, їм треба буде знайти можливість зробити інші поступки Президентові.

Не викликає сумніву, що в пакеті кулуарних домовленостей при підписанні закону про бюджет-2007 були й кадрові призначення. Вони стосувалися голови СБУ та деяких голів облдержадміністрацій (призначення Павла Качура головою Сумської, а Юрія Павленка – Житомирської обладміністрацій – також наслідок домовленості). Чи йшлося тоді про Тарасюка, мені невідомо, але навіть якщо така домовленість була, то вона все одно тимчасова. На сьогодні будь-яке примирення є тимчасовим і ситуативним. Як тільки “регіонали" відвоюють свої позиції, вони одразу ж проведуть кадрову чистку. Якщо їм не вдається усунути Тарасюка зараз, вони це зроблять потім. Уже на кінець зими – початок весни можна чекати нового загострення відносин між Президентом та урядом.

Вирішення ситуації довкола міністра закордонних справ залежатиме від таємних кулуарних домовленостей Ющенка та Януковича.

Однією з основних відмінностей української політики від європейської є те, що кризи в нас розв’язуються завдяки тіньовим домовленостям. Про них громадськість не знає – як і про те, чи йдеться в таких домовленостях, крім кадрових питань, про поступки певними економічними інтересами.

Галина Ключковська

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку