Б.Філатов: Навіть якщо Лазаренка випустять, до України він не повернеться

«Прошу не охати і не ахати, а діяти»... «Підключіть депутатів С і Х»... «Зустріч з тим, хто париться, буде після 17.00»... З листування Лазаренка з людьми в Україні

«Прошу не охати і не ахати, а діяти»... «Підключіть депутатів С і Х»... «Зустріч з тим, хто париться, буде після 17.00»... «Контракт покласти в сейф, ключів має бути два». З ЛИСТУВАННЯ ЛАЗАРЕНКА З ЛЮДЬМИ В УКРАЇНІ

Країна мирно боролася з грипом, педофілами і виборами, коли з минулого знову замаячила фігура Лазаренка. Відразу декілька популярних українських ЗМІ повідомили, що він «ось-ось повернеться». За їх словами, у листопаді відбудеться суд, після якого Павло Іванович вийде на свободу. Для захисту своїх інтересів він найняв нечувано дорогого адвоката, і справу про звільнення практично вирішено.

Чи дійсно найзнаменитіший український в`язень може невдовзі повернутися до України?

Відомий дніпропетровський юрист і журналіст Борис Філатов уже декілька років пильно вивчає життя і «творчість» каліфорнійського затворника. Він переконаний, що Лазаренко з криміналом не «зав`язав». Тому, впевнений Філатов, Лазаренко марно розраховує, що 18 листопада його відпустять «на свободу з чистою совістю» - навпаки, йому додадуть термін. Інтерв`ю Бориса Філатова УНІАН.

СУД БУДЕ АБО ГУМАННИМ, АБО СПРАВЕДЛИВИМ

Пане Борисе, чи можемо ми чекати найближчим часом повернення Павла Івановича до України?

Борис Філатов

Аж ніяк не впевнений у цьому. Багато що вказує на те, що все може статися якраз навпаки: Павлові Івановичу доведеться трохи затриматися за океаном. Причин вистачає, і вони як в Україні, так і в Америці.

В останні роки про Лазаренка в нашій країні якось просто забули. Багато хто поспішив списати його зі всіх рахунків - політичних, бізнесових. Так би мовити, тінь з минулого, скинутий баласт. Мовляв, «мотає термін», який йому відміряли за океаном, тим часом його бізнес-імперія розсипалася, соратники розбіглися, а тому він не такий вже й небезпечний.

Велика помилка.

Поки про нього мало хто згадував, Павло Іванович дарма часу не гаяв, і «працював» над своїм звільненням та створенням образу людини, яка «стала на шлях виправлення». Вірніше, паралельно створювалися два образи - жертви режиму Кучми (для України) і грішника, який розкаявся (для США). І тепер у день суду, 18 листопада, він розраховує завдяки другому з образів «вийти на свободу з чистою совістю», а потім якщо не з тріумфом, то з погрозами, повернутися до України. Повернуся, мовляв, і все розповім.

Чому, на мою думку, надії Павла Івановича марні ?

Як журналіст, що за останні декілька років провів серію серйозних журналістських розслідувань і знає не з чуток і про минулі «подвиги» нашого «відлюдника» і про його сьогоднішню більш ніж бурхливу діяльність, можу стверджувати це з повною відповідальністю.

Пригадаємо, за що і як опинився Павло Іванович в американській в`язниці. Обвинувачувальний вирок за кількома, дуже «важкими» статтями (корупція, відмивання і здирство грошей, шахрайство) був винесений американським правосуддям відносно громадянина України Павла Івановича Лазаренка більше трьох років тому. За цим вироком діяння згаданого громадянина потягнули на 9 років його перебування у відомих місцях. Тобто, американська Феміда винесла вердикт: Лазаренко - злочинець, він має бути ізольованим від суспільства. (До речі, незаслужено підзабулось, що у Швейцарії Лазаренку також винесли вирок). Єдине питання, на яке не дав відповіді американський суд, - який остаточний термін покарання. 18 листопада цей термін і буде названий. Такі особливості американського правосуддя.

Весь цей час юристи Лазаренка намагалися апелювати до правосуддя, доводячи, що термін незаслужено великий. Частину звинувачень під час розгляду апеляцій (останнє судове засідання відбулося в квітні цього року) їм вдалося зняти, але це були другорядні звинувачення, наприклад, шахрайство з використанням електронних засобів комунікацій або переміщення викраденого майна між штатами. Основні ж статті, які доводять, що Павло Іванович зовсім не дрібний правопорушник, захисту зняти не вдалося. У результаті Верховний суд США відмовив Лазаренку в задоволенні його скарги на рішення судових органів першої та другої інстанцій. Практично це означає, що він не має права на подальше оскарження вироку.

Єдине, що тепер залишається захисту Лазаренка - надати аргументи на користь того, що він «покаявся», що він вже «білий і пухнастий», отже, вирок не мають посилити. Чотири роки перебування під домашнім арештом треба зарахувати йому в термін, отже, дев`ять років він уже «відішачив», а тому може вийти «на свободу з чистою совістю».

І які можуть бути докази «білості» і «пухнастості»?

Павло Лазаренко з дружиною Оксаною і сином Іваном

О, тут цілий арсенал «аргументів»! В першу чергу, та обставина, що вже на американській землі Павло Іванович тричі став батьком (мати - його нова дружина, перекладачка, Оксана Цикова), відповідно, на його утриманні тепер знаходяться троє малолітніх громадян США. Поза сумнівами, вигідно буде представлений той факт, що він є почесним громадянином міста Дніпропетровська. І, безумовно, окрасою програми буде та «чудова» обставина, що Павло Іванович є депутатом Дніпропетровської обласної ради. Мовляв, незважаючи на всі перипетії долі і нехорошу думку про Павла Івановича з боку американського правосуддя (адже 9 років тут далеко не кожному дають), виборці рідної Дніпропетровщини вірять у нього і надали йому високу довіру, обравши депутатом. Відповідно, для їх блага він ну просто мусить повернутися на свободу і негайно почати виконання депутатських обов`язків.

Чи подіє це на суддю при винесенні вердикту?

Я б сказав так: суд буде або гуманним, або справедливим. «Гуманним» він буде саме в тому випадку, якщо серйозно прийме до уваги докази «білості» і «пухнастої» Павла Івановича і, навпаки - «не помітить» багато чого іншого.

Чого саме? І чому суд не може бути справедливим і гуманним одночасно?

У випадку з Павлом Івановичем Лазаренком це, на жаль, виключено. Саме те «багато іншого», чим він сьогодні займається, переконливо говорить про те, що він анітрохи не змінився. Це той же Лазаренко - цинічний, жорстокий, безжальний, із залізною хваткою і непомірними апетитами. А значить, те, що буде гуманним по відношенню до Лазаренка, апріорі не буде гуманним по відношенню до суспільства. З його виходом на свободу будь-яке суспільство, чи то українське, чи то американське, одержить тільки новий головний біль. Його сьогоднішня діяльність яскраве підтвердження цьому.

Що, власне, ви маєте на увазі під «його сьогоднішньою» діяльністю? Яка може бути «діяльність» людини, яка сидить в ув`язненні?

Готовий розповісти…

НАД ЧИМ ПРАЦЮЄ ПАВЛО ІВАНОВИЧ У В`ЯЗНИЦІ

...Спочатку про умови ув’язнення Лазаренка. Вони, скажімо так, не найжорсткіші, навіть не найсуворіші. Спочатку, після арешту в Штатах у 1999 році, як відомо, Павло Іванович був під арештом. Потім, у 2003 році, сплативши «скромну» заставу в 86 мільйонів доларів, був відпущений під домашній арешт. Ще пізніше, в жовтні 2008 року, заявивши, що побоюється за своє життя, повернувся в камеру. При цьому це виявилася камера жіночої в`язниці містечка Дублін у штаті Каліфорнія.

На сайті цієї установи в Інтернеті можна дізнатися, що FCI Dublin (Федеральна виправна установа в Дубліні) - інституція з низьким рівнем сек’юріті. Окрім леді, які погрішили перед законом, тут також утримуються чоловіки за адміністративні правопорушення і ті, кому ще не винесено судовий вердикт. У тому, що Павло Іванович коротає свої дні саме тут, легко переконатися завдяки прозорості американської пенітенціарної системи. Досить зайти в Інтернет, заглянути в інформаційну базу цієї системи, набрати ім`я Pavlo Lazarenko, і ми дізнаємося, що в`язень FCI Dublin Лазаренко носить тюремний номер 94430-011, що йому зараз 56 років, що він білий, і що він чоловічої статі. Більшого американська Феміда про своїх підопічних не повідомляє, відеокамери в камерах, для повного задоволення інтересів усіх, хто цікавиться, поки не встановили.

FCI Dublin - це, звичайно, не так комфортно, як домашній арешт, але й тут, судячи з усього, Павло Іванович має можливість бути в курсі останніх подій і підтримувати зв`язок зі світом, зокрема, звичайно, з Україною. Що означають подібні можливості для людини настільки енергійної, як Павло Іванович, говорити не варто. Він ними сповна користується.

А саме?

Поки в Україні всі махнули рукою на Лазаренка, списавши його, як вже мовилося, з серйозних розкладів, він веде системну, цілеспрямовану роботу зі свого майбутнього повернення. Соратники регулярно одержують месиджі: скоро я повернуся, скоро ми повернемо колишню силу, скоро ми покажемо.

Думаю, при цьому сам Павло Іванович не до кінця уявляє, чи повернеться він, так би мовити, тілом до України. Можливо, й ні. Але в одному, з усього видно, у нього немає сумнівів: він поверне вплив, гроші, страх перед ним. В першу чергу, звичайно, це стосуватиметься України. Тут ну з дуже багатьма людьми у Павла Івановича, так би мовити, свої рахунки. Тут же у нього численні активи, тут його люди, ті, хто багато чим йому зобов`язаний і у кого без Лазаренка навряд чи є майбутнє. Так би мовити, бійці його армії. Тому, навіть якщо решту життя Лазаренко проведе в тій самій Америці, основа його благополуччя і сили, певна річ, буде в Україні. Відповідно, завдання номер один для нього: зберегти і примножити вплив в Україні.

Він, звичайно, погано уявляє собі країну, в якій він повинен буде це зробити. Він не розуміє, що це вже не та Україна, яку він прогинав під себе, в кожному бізнесі, в кожній сфері запроваджуючи принцип «половина всього повинна належати Лазаренку». Але це мало що змінює у його прагненні повернутися.

А які, власне, можуть бути труднощі у Лазаренка в Україні, якщо американська Феміда відпустить його, повідомивши, що у неї немає до нього питань? Що завадить йому розвернутися тут з властивою йому енергійністю?

Банальна проблема - минуле. Це численні кримінальні справи, це казнокрадство, здирство і не тільки. Вже всі якось забули, що незакритою «по ньому» залишилася маса кримінальних справ. А це, не багато не мало - скажімо, багатомільйонні розкрадання зі скарбниці, рекет, здирство. Коли свого часу виникла необхідність зібрати в одному місці кримінальні справи, в яких фігурував Лазаренко, вони зайняли цілу актову залу. Про резонансність їх і нагадувати не треба - вбивства Вадима Гетьмана і Євгена Щербаня досі залишаються чи не найзухвалішими і найгучнішими в історії країни. Певна річ, повертатися з таким послужним списком навіть до України, де поняття про адекватність покарання злочину вельми умовні, і навіть для такої відчайдушної людини, як Павло Іванович, - небезпечно. Тому всі останні роки, перебуваючи під домашнім арештом або в тій самій жіночій в`язниці, Павло Іванович енергійно і займається тим, щоб «закрити» всі «питання» в Україні.

Як саме можна їх «закрити»?

Механізм не новий - підкуп, шантаж.

ЯК ПРАЦЮЄ «МАШИНА ЛАЗАРЕНКА»

...Та «робота», яку він веде і те коло осіб, якими він управляє, настільки масштабні, що приховати цього неможливо.

Але ви так упевнено говорите про цю «роботу», наче сам Лазаренко чи його люди звітують вам про неї.

Як досвідчений журналіст, я маю в правоохоронних органах свої контакти, які дозволяють одержати досить адекватне уявлення про цю діяльність. Зокрема, завдяки, як то кажуть, інформованим людям, мені вдалося ознайомитися з електронним листуванням Павла Івановича зі своїми контрагентами в Україні. Чесно кажучи, навіть мене, бувалого, воно не просто вразило - глибоко шокувало. Якщо ж його оприлюднити, багато відомих усій країні людей просто прокинуться в холодному поту. Боюся, їм доведеться надовго піти з політики і ховатися від журналістів, не кажучи про те, щоб з’являтися в телеефірах і говорити про мораль і будь-які принципи.

Чим саме це листування шокує?

Перш за все, іменами й посадами залучених в орбіту Лазаренка людей - це судді, прокурорські працівники, чиновники, аж до відомих усій країні народних депутатів. Якщо багатьом в Україні Лазаренко уявляється підстаркуватим батьком юних американських громадян, який сьогодні розкаявся, то з цього листування видно абсолютно інший образ – глави клану, який на величезній відстані смикає за нитки, на кінці яких ті самі високопоставлені чиновники, вартові закону і депутати.

Працює це так. Зв`язок з Україною звідти, з американського «далека», Лазаренко тримає через декілька довірених людей. Скажімо, такий собі Юрій Люблін є його довіреною особою в Америці. З певних номерів він дзвонить певним людям, дає їм доручення від імені ЛПІ (Лазаренка Павла Івановича) і доповідає самому ЛПІ про виконання. Також сам ЛПІ постійно тримає контакт електронною поштою зі своїм колишнім охоронцем Костянтином Авдєєвим і адвокатесою Євгенією Колодій. Це, так би мовити, персони наближені до імператора, тобто надзвичайно довірені особи. Їм ЛПІ дає найделікатніші доручення, вони за цими дорученнями «працюють» уже з тими самими чиновниками або депутатами.

Його посланці їздять країною, «працюють» з фігурантами справ, які «висять» на Лазаренкові. Скажімо, в Житомирській в`язниці відвідують людину, яка стріляла в Гетьмана, - Кулєва. (Колодій також офіційно представляє його інтереси, що, погодьтеся, враховуючи її наближеність до Лазаренка, багато про що говорить).

Потім, якщо простежити за географією пересування посланців Павла Івановича, то ми побачимо, що їх маршрут пролягає до Луганська. Тут сидять уже інші люди - фігуранти справи про вбивство Щербаня. Побачення із засудженими вбивцями, контакти з керівництвом в`язниці, зустрічі з представниками місцевої влади. Адвокати ходять із цього приводу до Верховного суду, в Генпрокуратуру. Шукають контакти в судах, зокрема у Вищому адміністративному суді, шукають потрібних людей, домовляються. У записках, присвячених цим ходінням, мелькають імена прокурорів, суддів Вищого адміністративного суду, Печерського суду, кримінальної колегії ВС, заступників генпрокурора.

Електронне листування допомагає відстежити багато перипетій цієї «роботи».

Посланці Павла Івановича детально доповідають йому за основними напрямами (багато листів просто розбито на теми - «Кулєв», «ВСУ», тобто Верховний Суд України, «ГПУ», тобто Генеральна прокуратура України, і т.д.). Павло Іванович відповідає стисло, чеканними фразами, але щоразу відчувається, що кожне його слово - наказ.

Більшу частину тієї самої «роботи за напрямами» займає пошук людей, потрібних для «вирішення питань», а також зустрічі, переговори.

Ось посланці Павла Івановича докладають шефові про чергову поїздку: «Сьогодні ЄВ була у людини. Їздили разом, але заходила вона одна. Людина працює суддею. Стало ясно, що робитиме капітально і напевно. Відстежуватимемо ситуацію щодня. Ніяких офіційних висловів. Режим - повна тиша».

Ось наступний лист: «Луганськ. Були у К і В. Прийняли на диво цього разу добре. ЄВ навіть поїли чаєм».

Або так: «ПО ВСУ. Зустріч з «дідом» у ЄВ відбулася учора. Матеріал точно розписаний йому. Людина небагатослівна, жодних гарантій не дає, але з прийому видно, що співпрацювати має намір».

Але траплялося й не так благополучно: «У К з Б глухий варіант. Це базікало, який хоче одержувати гроші, а результату може не бути взагалі».

Періодично видно й «опорні» точки цієї роботи, те, на чому зосереджені зусилля: «Проходження у ВСУ він супроводжує, у тому числі й стор. 153». Можу пояснити, чому в цій величезній кримінальній справі їх цікавить саме ця сторінка - вона містить свідчення вбивці Гетьмана, які «виводять» на зв`язок з Лазаренком.

Видно й лінію, так би мовити, захисту - передати справу з Верховного суду в Гепрокуратуру, потім «спустити» її до знаменитого Печерського районного суду Києва, тут вже ухвалити потрібне рішення і так далі.

Але у якийсь момент виявляється, що результату забезпечити не вдається. Посланці Павла Івановича зізнаються, що провалили справу. «Це неприємний лист, але це факт, - доповідають вони. - Йде КАТАСТРОФІЧНЕ гальмування процесів. Сьогодні вже на 100% можна сказати, що нам відмовлять в розгляді справи у ВСУ». І далі в деталях описують, чому трапилося те саме «шеф, усе пропало».

«Шеф» відповідає стисло, але зрозуміло: «1. Ваш лист від 3 лютого повністю добив мене. Ви півроку займалися цим питанням, знаходили потрібних нам людей, зацікавлювали їх, а сьогодні виходить, що все було марно. 2. Прошу негайно знайти нові підходи, реальних людей для позитивного вирішення питання. Дане питання є вирішальним для мого повернення. Прошу задіяти будь-які механізми, але питання вирішити позитивно. З повагою і надією.»

Через кілька днів, очевидно, вважаючи, що могло «не дійти», пише: «Те, що відбулося - жахливо. Терміново підключайте Х, задіюйте всіх знайомих і за всяку ціну не допустіть відправки справи в ГПУ. Повторно подавайте скаргу, знаходьте людей, зацікавлюйте».

«Робота» починається заново. Павло Іванович по ходу справи коментує рацпропозиції, бракує безглузді ідеї: «Щодо заступника Карпачової. Її пропозиція - це повний шизофренізм».

Через деякий час ЄВ і КВ, судячи з усього, вдається «вийти» на відповідну людину. Рапортують: «Дати команду переглянути цю справу, може тільки К. Це тільки у його віданні. У цьому нам ніхто, навіть Шок не допоможе, оскільки все одно останнє слово за К. Характеристика його не однозначна. Тому я й переніс його на «закуску». Не хотілося, але, мабуть, доведеться виходити на нього».

Павло Іванович, все прийнявши до уваги, розставляє акценти: «Моя відповідь: 1. 250 приймаю (очевидно, йдеться про суму оплати за послуги. - Б.Філатов). 2. Чітко випишіть, які зобов`язання і які питання бере на себе сторона К. 3.Чітко вкажіть терміни виконання контракту. 4. Продумайте механізм підписання угоди. Необхідно, щоб якийсь документ існував і знаходився тільки у вас і у нього, адже всяке може трапитися і треба себе убезпечити. 5. Продумайте можливість розбиття контракту на два етапи, як ви вказали в листі. Спочатку ми розраховуємося за перший етап, а потім за другий. 6. Знайдіть механізм, як убезпечити нас».

Але, очевидно, посланці не змогли до ладу придумати, як себе «убезпечити», тому що Павло Іванович шле нову «блискавку»: «Контракт необхідно підписати вам і йому і покласти в банківський сейф. Ключів від сейфа має бути два і сейф повинен відкриватися одночасно двома ключами, щоб ніхто не міг відкрити самостійно. Пришліть мені сьогодні проект контракту без вказування імен і параметрів. Окремо вкажіть у контракті відповідальність сторін за збереження конфіденційності».

Але й на цьому не зупиняється. Ціна питання, зрозуміло, настільки велика, що навздогін шле нову депешу: «Ще один варіант для безпеки. Ви кладете в банківський сейф, у якому зберігатиметься контракт, усю суму, і коли перша частина контракту буде виконана, ви прийдете з людиною до сейфа і передасте йому 50%, а після завершення - повний розрахунок. Ви один одного знаєте і довіряєте. Це найправильніший і надійніший варіант зі взаємною гарантією».

Павло Лазаренко

Періодично Павлові Івановичу доводиться давати своїм «бійцям» прочуханки: «Коли від слів ти перейдеш до справи? Скільки ще чекати?», «Прошу не сидіти, не охати і не ахати, а діяти. Шукайте людей». Або так: «Мені не потрібні порожні зустрічі, гулянки й обіцянки. Я цим ситий по горло. Якщо ти не можеш домовитися, то організовуй мені телефонну розмову з ним, і я сам поставлю все на свої місця». Або - просто: «Дійте!»

І вони діють. При цьому періодично нагадують, що книг «не вистачає». Що це за «книги»? Невже у Павла Івановича вистачає часу опікуватися освітнім рівнем своїх посланців? У жодному разі, далі все прочитується досить легко. «В процесі роботи ви вже встановили неформальні контакти, і я передавав для цих цілей книги. Якщо потрібні стійкі і надійні зв`язки, книги я передам», - пише він.

В іншому листі: «Називати цифру поки не треба, але дати зрозуміти, що нам це цікаво - варто». Такі ось книги.

Іноді він нервує з цього приводу. «Необхідно передбачити в даному пункті, що фонди, виділені для винагороди, включають питання розгляду справи у ВСУ!» Тобто Хазяїн хвилюється: а що, якщо фонд, «виділений для винагороди», піде, а справу у ВСУ не передадуть? Адже «книг» ніколи не буває багато.

Нарешті, з листування чітко видно, що «книги» практично завжди знаходять адресата. А значить, на Павла Івановича працюють чиновники, судді, депутати найвищого рівня. «Підпишіть запити (маються на увазі депутатські запити у виконанні депутатів Верховної Ради. - Б.Філатов) у С і Х і відразу ж направте їх до ГПУ та ВСУ». Трохи пізніше: «Терміново підключіть Х, не допустіть відправки справи у ГПУ!» Адже не пишуть «підключіть», маючи на увазі людину, з якою ніколи і ні про що не домовлялися.

Ця людина спливе в листуванні ще не один раз: «Зустріч з тим, хто париться, буде завтра після 17.00. Зустрічався з ХСІ (той самий Х, тільки за ініціалами можна ще чітко прослідкувати, хто мається на увазі. - Б.Філатов) - Вам величезний привіт. Його запрошують (це поки не вирішено остаточно) позаштатним радником до Ю. Шанси є. Тому я попросив його Ю переговорити з Вами (я знаю, Ви цього хотіли, якщо це не потрібно, тоді скажіть, я відміню). Думаю, що він його послухає більше». Ось так.

Але багато що з того, про що ви говорите, не виглядає, принаймні, на перший погляд, протизаконним. Хіба адвокати не мають права пересуватися країною і спілкуватися з будь-якими - нинішніми або потенційними клієнтами?

Хто сперечатиметься. Питання в тому, яка картина вимальовується в цілому, які взаємозв`язки «раптом» знаходяться. Адвокат відвідує вбивцю Гетьмана, у листуванні мова заходить про ту саму 153-у сторінку справи про вбивство фінансиста. Потім, коли стає зрозуміло, що справа не вдається затребувати і перенаправити в потрібну інстанцію, Павло Іванович дає відповідну команду (пам`ятаєте, «підключіть депутатів таких-то»?), після чого в тому самому листуванні з`являється «риба» депутатського запиту, нарешті, сам запит, тобто народний депутат вступає в гру. І у правосуддя немає питань?

Або, скажімо, той самий Авдєєв їде до Синенка, який сидить у справі вибуху в Донецьку, коли  загинув Ахать Брагін. Резонні питання: що спільного у Лазаренка із вбивцею Брагіна?

За одними пересуваннями адвокатів по в`язницях (їх легко підтвердити за книгами записів у режимних установах) вже легко можна прослідкувати безліч зв`язків, поставити багато запитань. Але поки цього ніхто не робить. І люди Лазаренка «працюють».

Розмовляв Олександр Харченко

Продовження інтерв`ю читайте тут