Генсек Ради Європи сформулював найбільше розчарування українською владою

Два роки тому український народ дуже багато очікував від Президента Ющенка... Така ситуація часто буває при демократії... Я залишаюсь оптимістично налаштованим щодо України... Інтерв’ю 

Україна приєдналася до Ради Європи ще в 1995 році й відтоді так і не змогла позбутися моніторингу – процесу постійного спостереження за дотриманням прав людини. Про те, як, з точки зору європейців, ідуть зміни в Україні розповів в інтерв’ю УНІАН Генеральний Секретар організації ТерріДевіс.

Насамперед хотілось би дізнатися, чи побачили Ви якісь позитивні зміни в Україні у сфері захисту прав людини?

На мою думку, є чимало намірів в Україні для змін на краще в галузі захисту прав людини, і навіть, я б сказав є достатній прогрес. Але залишається щонайменше одна дуже важлива незавершена справа, на яку ми продовжуємо чекати, – це результати розслідування справи про вбивство Георгія Гонгадзе.

Минуло вже два роки відтоді, як нові люди в українській владі пообіцяли нам швидко завершити розслідування, але й досі немає жодних результатів. Я б сказав, що це найбільше розчарування, і я бачу, що багато людей в Україні також поділяють нашу стурбованість.

З іншого боку, сучасна Україна не виглядає лише в чорних та білих кольорах, як це було раніше, є багато змін у політичному житті. Якщо охарактеризувати цей процес двома словами, я б сказав так: Україна вже досягла великого прогресу, але має ще багато чого зробити.

Якщо говорити про інші зобов’язання України перед Радою Європи, то чи задоволені Ви швидкістю імплементації затвердженого минулого року Президентом України плану дій?

Я не думаю, що будь-хто будь-коли може бути задоволеним швидкістю реалізації будь-якого плану дій. І ситуація з Україною в цьому аспекті не є унікальною. Хоча рух уперед – передусім в інтересах самої України.

З мого досвіду в політиці, можу сказати, що люди в Україні дуже розчаровані, і так трапляється завжди після того, як виникали дуже великі очікування від нової влади. Два роки тому український народ, звичайно, дуже багато очікував від Президента Віктора Ющенка, я переконаний, що люди очікували змін більш швидких, ніж вони могли відбуватися, щоб бути справді ефективними. Така ситуація дуже часто буває при демократії. У будь-якому разі я залишаюсь оптимістично налаштованим щодо України, цей новий досвід для України і українців – дуже корисний.

У грудні 2006 року Ви підписали в Києві меморандум щодо створення інституту постійного представника Генерального Секретаря. Коли це станеться?

Є кілька питань, які потрібно вирішити для цього. Перш за все, потрібно схвалити бюджет на нинішній рік, у якому має міститися позиція щодо утримання представника Генерального Секретаря в Україні, потім – знайти і винайняти офіс, і вже після цього постане питання щодо персоналу.

Але це буде в поточному році?

Так-так, обов’язково в цьому році. Я б навіть сказав, що буду дуже-дуже розчарованим, якщо нам не вдасться призначити представника до літа.

Які основні вимоги до людини, що має стати спеціальним представником Генерального Секретаря?

Ця людина має добре розбиратися в діяльності Ради Європи, розмовляти українською – адже офіс буде в Києві, – мати гарний досвід, а також бути порядною і чесною. Ну й крім того, оскільки на представника покладається місія з координації виконання програм Ради Європи в Україні, ця людина має бути здатна до організації та координації програм, спрямованих на покращання захисту прав людини в Україні. Це дуже відповідальна робота.

Це має бути українець?

Ні, дуже небажано, щоб це був українець. Ми намагаємося всюди на такі посади, де вони є, призначати вихідців з інших країн.

Пане Генеральний Секретарю, як відомо, на днях ПАРЄ схвалила резолюцію, у якій закликала не використовуватися енергетичні ресурси у вигляді інструментів політичного тиску. Там є багато слів про Росію. Ви бачите небезпеку з боку Росії в цьому питанні?

Є дуже багато людей, котрі вважають, що така проблема і така загроза існують. Але загалом постачання енергоресурсів – не є питанням для Ради Європи. І Парламентська Асамблея лише висловила свою думку виключно щодо політичних аспектів цієї справи. Хочу також зазначити, що це питання ніколи не порушувалося ні на засіданнях Комітету міністрів Ради Європи, ні на міжурядових зустрічах. Це все-таки більше питання до ЄС, ніж до нас.

Водночас, наскільки я розумію, відносини Ради Європи з Росією залишаються досить складними. І останній тому приклад – відмова Росії – єдиної країни-члена РЄ – ратифікувати протокол №14 до Конвенції прав людини. Що є причиною цього?

Я не знаю в чому причини такого рішення, і думаю, що всі ми розчаровані рішенням Російської Думи відмовитися від ратифікації протоколу в той час, як уряд Росії підтримував цей протокол. Справді, на сьогодні вже 45 країн із 46 членів Ради Європи ратифікували цей документ, і лише один з 46 парламентів відмовився від ратифікації.

Наскільки я розумію, президентська адміністрація зараз розглядає шляхи, яким чином отримати підтримку Думи, і я сподіваюся, що це питання буде вирішено. Тим більше що 14-ий протокол спрямований виключно на підвищення ефективності роботи Європейського суду з прав людини, який у зв’язку зі зростанням кількості звернень до нього, уже не справляється з таким навантаженням, а тому й потребує реформування. І це  в інтересах Росії. Я розмовлятиму ще раз із російською владою щодо майбутнього цього протоколу.

А щодо відносин Ради Європи з ЄС? Не секрет, що Брюссель намагається трохи “перетягнути ковдру” на себе з метою відігравати все більшу роль у сфері прав людини. Ви не маєте побоювань, що одного дня Рада Європи може залишитися без 27 країн ЄС?

Справді, останнім часом Європейський Союз дедалі більше приділяє уваги питанням захисту прав людини, причому не лише у своїх країнах, але й у країнах-сусідах. Але Рада Європи – це дуже велика організація з 46 країн, і , думаємо, що цього року кількість її членів зросте за рахунок Чорногорії. Крім того, не потрібно забувати і про Білорусь. Я, звичайно, не бачу перспектив для приєднання Білорусі цього року, проте в майбутньому таку перспективу не потрібно відкидати.

Повертаючись до запитання щодо такого собі “перетягування канату”, то я скажу, що Рада Європи має дуже великий досвід як у здійсненні будь-яких експертиз, так і в розробці конкретних пропозицій щодо поліпшення ситуації в галузі захисту прав людини. І нам нема чого боятися можливості відмови ЄС від Ради Європи, бо такого просто не відбудеться. Тим більше, якщо ЄС вирішить дублювати наші функції – це одразу позначиться на бюджетах, оскільки таку діяльність потрібно фінансувати. А навіщо це робити, якщо вже є Рада Європи?

Розмовляв Сергій Воропаєв, власкор УНІАН у Брюсселі

Довідка

Рада Європи – міжнародна організація 46 держав-членів в єврорегіоні. Членство відкрите для всіх європейських держав, які визнають принцип верховенства закону і гарантують основні права людини і свободи для своїх громадян. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться в Страсбурзі на французсько-німецькому кордоні. Раду Європи не слід плутати з Європейським Союзом. Рада Європи була створена по завершенні Другої світової війни і має Статут Ради Європи. Загальною метою Ради є підтримка основних принципів прав людини, плюралізму, демократії та верховенства права, а також зростання добробуту усіх громадян Європи. Україна входить до РЄ з 1995 року (Росія – з 1996-го).