Тимошенко зазнала перемоги
Тимошенко зазнала перемоги

Тимошенко зазнала перемоги

14:21, 23.02.2010
15 хв.

«Дари» Тимошенко не були прийняті просто тому, що нунсівці не вірять, що у Юлії Володимирівни буде можливість виконати свої суперщедрі обіцянки...

Звичайно, мають рацію всі ті (тобто... всі, крім «регіоналів»), хто абсолютно об`єктивно констатує: відкликавши свій позов із Вищого адміністративного суду, Юлія Тимошенко зуміла уникнути «розгрому». Завершило операцію вчорашнє телезвернення, яке димовою завісою прикриває стратегічний відступ з поля битви у ВАСУ. Пані прем`єр-міністр може сміливо вважати операцію своєю перемогою. Як Наполеон на завершальному етапі кампанії 1812 року, коли, виявляючи у всій красі свій стратегічний геній, імператор виводив з Росії залишки великої армії, які танули на очах. Як єхидствували сатириконці, «закінчилося тим, що Наполеон зазнав останньої перемоги при Березині і поскакав до Парижа».

НИЩІВНА БЕРЕЗИНА ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО

Відео дня
Юлія Тимошенко
Що насправді не зовсім зрозуміло, так це оцінки експертів, коли, аналізуючи не несподіваність чи стрімкість маневру леді Ю, а його наслідки, вони приходять до висновків на зразок того, що «Тимошенко, програвши глобально, тактично викрутила ситуацію на свою користь». Або - «розуміючи, що не виграє перше місце, вона взагалі знялася з чемпіонату, щоб не фіксувати свою поразку». Тут у наявності очевидне нерозуміння. Поразку – принаймні, поразку в кампанії з виборів Президента України – буде «зафіксовано» автоматично - в день інавгурації

Написати «в день інавгурації Президента Януковича» - не піднімається рука. І хоча писати - «Президента Тимошенко» - було би аж ніяк не легше, але це - мала втіха. Мова, насправді, не про те. І навіть на про довгострокові наслідки, а всього лише про чітку оцінку ситуації і про перспективи найближчі.

Насправді нічого Юлія Володимирівна на свою користь не «викрутила». Приголомшити супротивника – це не означає його перемогти, хоч би «тактично». Говорити про переваги і «користь» варто не під враженням миттєвого ефекту, а об`єктивно і спокійно оцінюючи реальні результати маневру.

З результатами справи кепські. По-перше, обернулися пшиком завдання, які на початку декларувалися. Як максимум – добитися «третього туру». Втім, у це від самого початку практично ніхто не вірив. Тому так принципово важливо було хоч би «по максимуму дотиснути» програму мінімум: продемонструвати, що Тимошенко не здалася. Що вона наполегливо, до останньої миті, б`ється в суді, тому що «не піти сьогодні до суду – це зрадити тих «маленьких», нікому не відомих людей, які десь там, наприклад, у Криму, ризикуючи якщо не життям, то вже точно здоров`ям, під контролем уркаганів відчайдушно боролися.». І т.д., і т.п.

Можливо, формат вчорашнього телезвернення і був оптимальним рішенням, – але тоді до суду або не слід було ходити взагалі, або потрібно було якось інакше формулювати цілі і завдання походу (і в попередньому «Зверненні» і в «промо-текстах», які виходили протягом тижня). Цього зроблено не було, і звернення до суду обернулося чистою формальністю і, відповідно – «зрадою тих «маленьких», нікому не відомих людей.». Звичайно, у вчорашньому «Зверненні» і в нових «промо-текстах» всі ці суперечності були не без надриву «роз`яснені», але – вічна проблема бютівських спецпроектів – такі «роз`яснення» переконують лише власних же адептів. А всі інші дещо ніяковіють від пафосу, з яким проголошуються розхожі банальності і повідомляються вже загальновідомі реалії про хід політичного процесу.

Непослідовність, проявлена так наочно і в такі короткі терміни, несе для Тимошенко серйозну загрозу, оскільки може бути легко інтерпретована, як рядова жіноча істерика – особливо після багатоденного мовчання леді прем`єра після другого туру виборів (раціонального пояснення цьому мовчанню так ніхто й не дав). Саме по собі усвідомлення того, що «залізна леді» в критичні хвилини може дозволити собі примітивні «бабині» капризи, може сильно підірвати імідж, який ретельно вибудовувався.

По-друге, «перемога при відступі» продемонструвала, а «Звернення» прямо підтвердило те, що мильною булькою блефу луснула надія реалізувати завдання куди серйозніше.

Завдання було сумнівне зі всіх точок зору, і тому дуже не афішувалося. Йшлося про те, щоб, лякаючи «донів» довгим і важким судовим процесом, а там, гляди, й «третім туром», схилити їх до компромісу - до того, щоб вони змирилися зі збереженням за Тимошенко прем`єрського поста. Як у тій моделі, про яку ПР і БЮТ «терли» впродовж стількох років.

«Регіоналам», які в ті роки були від влади відлучені і нестерпно із цього приводу страждали, досить довго здавалося, що повернутися в її лоно, хоч би частково – не такий вже поганий варіант, особливо якщо доведеться пожертвувати чимось неістотним – найкраще - своїм малотямущим і вразливим лідером.

Оскільки це не спрацювало тоді, то, натурально, і вожді ПР, і сам Янукович абсолютно не розуміли – про який «прем`єрський компроміс» можна вести мову тепер. Схоже, спочатку помилковою була ставка на страх переможця. Не тому, що Януковича так вже складно залякати, а тому, що за останні роки він намертво засвоїв, що страшніше за будь-які проблеми напевно буде те, що Тимошенко може з ним зробити, якщо залишиться прем`єром.

Недивно, що озвучити ідею «ПРиБЮТівського» альянсу вголос, та ще від свого власного імені, охочих практично не знаходилося. У неочевидному вигляді до неї підводили російські «специ», які раптово перейнялися проблемою, – як же це громадянин Янукович В.Ф. зможе президентствувати, якщо немає за ним підтримки половини України? - і якби ж то йому якось заручитися такою підтримкою...

ЧОРНА МАГІЯ ТА ЇЇ ВИКРИТТЯ

Юрій Луценко
З вітчизняних «фігур» про варіант «ПРіБЮТ» - не як про загрозу, а як про бажану перспективу – заявив, здається, лише один політик. Той, кому втрачати зовсім уже нічого. Екс-міністр ВС Юрій Луценко: «Кожен з цих лідерів народних симпатій повинен визнати, що це країна їх обох». Що країна, виявляється - «їх», - це взагалі з вуст Луценко має викликати шок. Особливо практична рекомендація: «Треба з цим змиритися і працювати на країну. Тобто, один матиме право вето, а інший - продовжить роботу у виконавчій владі».

Цікаво було б дізнатися, чи займав би Юрій Віталійович таку ж позицію чи проклинав би тих, хто погоджується і кликав на барикади - якби виявилось, що однією з перших позицій, якою готова була «задля компромісу» пожертвувати Юлія Володимирівна, була посада головного міліціонера і «голова» самого Луценка (у карно-процесуальному сенсі слова)?

Але не склалося. Це стало зрозуміло після блискавичного відступу пані прем`єр-міністра з ВАСУ. А в своєму «Зверненні» вона вже прямим текстом повідомила, що продовжить битву в парламенті – сподіваючись «силою, якщо вже не вийшло миром» зміцнитися в уряді, як в останній цитаделі.

Навіть у разі успіху така диспозиція виглядала б дуже ненадійно. Але шанси «закріпитися» насправді нікчемні. Адже Наполеон теж, вирішивши піти зі спаленої Москви, абсолютно не збирався відкочуватися до кордонів і далі, а був упевнений, що втримається на зимових квартирах у Смоленську.

У нашому випадку все йде до того, що захищати «цитадель» уряду Тимошенко ніхто не буде. Дуже симптоматичні численні «зливи» в пресу про те, як були шоковані і навіть ображені депутати «союзної» БЮТ фракції НУ-НС, коли леді прем`єр спробувала їх грубо «купити» різноманітними обіцянками. Ну та, ну та... Картина маслом: «Депутати НУ-НС відкидають цинічну пропозицію посад, чинів і допуску до контролю над потоками».

Юлія Тимошенко після прес-конференції у Києві. 4 лютого
Я, до речі, цілком допускаю, що деякі з них у позаминулому грудні дійсно мали якісь розкаяння, «здаючи» свого «почесного вождя». Все-таки з Ющенком багатьох з них пов`язували якісь людські стосунки в попередньому житті. А ось здавати чи не здавати Тимошенко – це взагалі в моральному плані не питання. «Хто такий Студебеккер? Це ваш родич Студебеккер? Тато ваш Студебеккер?» Тимошенко – не тато, це точно. І вже навіть практично не родичка. Про що вже другий раз за тиждень заявив Давид Жванія, в зовсім недавньому минулому – один із стовпів бютівського впливу в НУ-НС.

«Дари» Тимошенко не були прийняті просто тому, що нунсівці не вірять, що у Юлії Володимирівни буде можливість виконати свої суперщедрі обіцянки. А «злили» цю інформацію для вчинення тиску на контрагентів у торгах з «регіоналами». У ці дні на нашому політичному торжищі доля пані прем`єра та її Кабінету - один з найбільш ходових товарів.

Місяці півтора тому один мій давній знайомий, близький до БЮТ, меланхолійно зазначив, що в оточенні леді Ю вже практично не залишилося нікого, хто особисто сильно програє у разі її поразки. Можливо, в цій занадто категоричній заяві був і елемент чергової інтриги бютівського серпентаріуму, але тому, що леді «здають» вже наввипередки, є вражаюче свідоцтво. Я маю на увазі «Нострадамуса наших днів» пана П.Глобу.

Ще восени «Нострадамус» заявляв, причому «з упевненістю» (!), що «в другому турі переможе Юлія Тимошенко», і хвалився тим, що провидів її прихід у найвікопомніші часи. А нині Глоба вже «викриває» своє пророче провидіння і пояснює, що Юлія Володимирівна програла, бо «не відповідає своєму світлому образу».

NB. Злі люди глумляться над злощасним астрологом за «нестиковку». На мій погляд, набагато смішніше було двома тижнями раніше, коли відчуваючи цю свою документально зафіксовану «лажу», Глоба готував підгрунтя для відступу, заявляючи: «Якщо вона дійсно та світла людина, за яку себе видає, тоді вона дійсно переможе, якщо ж це брехня і передвиборчий піар - тоді вона програє». По-перше, смішно, коли з жахливо розумним виглядом кажуть таку гранично просту річ: «Тимошенко або виграє, або програє». І, по-друге - питання: чого варта «астрологічна» кваліфікація Глоби, якщо він досі не «звірив із зірками» – чи світла людина Юлія Володимирівна, чи це «брехня і передвиборчий піар». У якому, виходить, стільки років брав участь і сам «Нострадамус»?

МАНІПУЛЯТОРИ МАНІПУЛЮЮТЬ-МАНІПУЛЮЮТЬ...

Справедливості ради доводиться визнати, що «великий Глоба» не більше ніж симптом. Симптом універсальний, оскільки свідчить не тільки про стан справ пані Тимошенко, але про стан вітчизняного політикуму в цілому. І якщо останнім часом маніпулятивні «технології» регулярно дають збій, то лише тому, що «технологічні» прийоми так нудно повторюються від «спецпроекту» до «спецпроекту», що до них вже виробилося звикання, що ослабляє провоковані реакції. (Кращим, звичайно, було би звикання до практики критичного аналізу, але - «маємо те, що маємо»).

Зараз предметом інтенсивних і різносторонніх маніпуляцій стало питання про те, буде чи не буде сформована нова парламентська коаліція, і, відповідно, - будуть чи не будуть ініційовані позачергові парламентські вибори.

Питання насправді набагато простіше, ніж його намагаються представити. Повторюся: неважко залякати «регіоналів», які насправді дуже не хочуть ризикувати вже майже здобутою владою. Але лякати їх можна тільки до певної межі, – за якою знаходяться «страшилки», яких вони бояться значно більше, ніж «страхіття» нових виборів.

Головний «кошмар» - ідея про делегування кому б то не було (не тільки БЮТ) контролю над урядом. Тут сходиться в одній точці все: і елементарна жадібність, у якій вони нітрохи не поступаються «орлам Тимошенко», і туга за владою, і величезна кількість конкретних людей, які кували перемогу. (А також багато упевнених у тому, що вони її ковалі, і ще більше – тих, хто голосно про свої заслуги кричить). І вся ця орава чекає давно обіцяної «роздачі слонів».

Нарешті, найголовніше – з дня інавгурації Янукович опиниться у становищі відповідального (в наших умовах читай: винного) за все. З цього випливає, що втрата особистого контролю над Кабміном означає для ПР і персонально для Януковича політичне самогубство. Особливо враховуючи, що в тилу залишається (і нікуди не подінеться) Юлія Тимошенко - найпрофесійніший опозиціонер усіх часів і народів.

Віктор Янукович виступає під час акції «Скажи кризі - стоп!» на Майдані Незалежності. Київ, 27 березня
До цього необхідно додати ще три очевидні чинники. По-перше, чим раніше пройдуть дострокові парламентські вибори, тим вище шанси ПР закріпити свій успіх. І навпаки – чим довше ці вибори відкладати, тим шанси на успіх нижчі: інерція «переможної хвилі» кінцева, і її сила прямо залежить від термінів, у які ще можливо списувати проблеми на «попередню владу». Тому лякати «донів» небезпекою «цейтноту» при формуванні нової коаліції і нового уряду абсолютно безглуздо. У нинішній ситуації, коли для партії Януковича – якщо вже вибори, то чим скоріше, тим краще, - «цейтнот» дасть прекрасний привід для швидкого розпуску ВР.

По-друге, якими б ризикованими не були вибори для «регіоналів»,  але для Блоку Литвина і, меншою мірою, для НУ-НС вони просто згубні. У найкращому випадку, обидві ці політсили «всього лише» сильно скоротять свою присутність у ВР. Для Литвина, який при нових виборах ризикує взагалі залишитися «за бортом», навряд чи послужить великою втіхою, якщо, наче «у помсті» за нього, депутати, яких приведуть Тігіпко, Яценюк і Ющенко теж будуть «качати права» у Януковича.

Нарешті, по-третє. Блокування розпуску нинішнього складу Верховної Ради шляхом гри в «прецеденти» або у відсутність бюджетного фінансування», - приречене на провал. Новому Президентові, який має в своєму розпорядженні підтримку як мінімум 170 парламентських «багнетів», завіграшки - створити ідеальні умови для абсолютно конституційного припинення роботи парламенту. А спроба невиконання указу про розпуск лише дозволить Януковичу зіграти абсолютно неймовірну для нього роль захисника демократії – об`єднавши парламентські вибори з «неправедно» скасованими виборами місцевими.

Сказане не дозволяє робити серйозний прогноз про те, що ймовірніше – нова коаліція чи нові вибори (ймовірність 50 на 50), проте досить жорстко окреслює рамки можливих компромісів.

«Регіонали» навряд чи пожертвують потенційним «коаліціантам» посади, які у них (у ПР) вважаються реально значущими. Але майже напевно віддадуть на відкуп якщо не всю «ідеологію», то багато позицій. Головним чином тому, що не вважають цю сферу важливою настільки, щоб тільки через неї пускатися в нову виборчу кампанію. А також, частково – щоб створити початок для торгів з росіянами і щоб продемонструвати їм незадоволеність тією підтримкою, яку Москва надавала Тимошенко.

Якщо нова коаліційна угода буде формалізована в якомусь «універсалі», то «ідеологічні» формулювання будуть максимально нейтральними (щоб кожна зі сторін могла пред`явити їх виборцям, видаючи за свій тріумф). Неідеологічних пунктів там, найскоріше, не буде зовсім.

Строго кажучи, саме такий розподіл функцій «сходу» і «несходу» починався ще за Кравчука і стало майже традиційним при Кучмі.

Валерій Зайцев, «Новые Грани», спеціально для УНІАН

 

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся