Лукашенко розкаже Ющенку, як захищатися від Путіна?
Лукашенко розкаже Ющенку, як захищатися від Путіна?

Лукашенко розкаже Ющенку, як захищатися від Путіна?

12:10, 08.02.2007
5 хв. 1136

У другій половині лютого білоруський бацька прибуде в Україну. Транзитерам російської нафти є про що поговорити... Лукашенко не раз заявляв, що Білорусь готова до широкомасштабної співпраці з Україною - без втручання третіх країн...

Ігорь Ліховий
З призначенням послом України в Білорусі екс-міністра культури, екс-керівника управління Секретаріату Президента Ігоря Ліхового відновилася традиція політичних призначень на цю посаду. Три попередники Ліхового на цій посаді – Желіба, Дронь і Шаповал – не були кар’єрними дипломати, але всі троє – уродженці сусідньої (з Білоруссю) Чернігівщини, вихідці радянської партноменклатури і, очевидно, при виборі їх керувалися тим, що біографічні чинники сприятимуть розвиткові взаємовідносин між сусідніми державами, допоможуть новоспеченим дипломатам «вирішувати питання» як у офіційному, так і в неофіційному порядку.

У цю когорту політичних призначенців не вписався фаховий дипломат Наливайченко, який пробув на посаді посла в Білорусі лише з грудня 2005-го по травень 2006 року. Батьківщина терміново покликала його назад, зміцнювати СБУ.

Майже рік посада посла в Білорусі була незайнятою, аж поки на неї не знайшовся «любий друг» в особі Ліхового – інженера, культорга.

Безумовно, для зміцнення зв’язків з українською діаспорою в Білорусі пан Ліховий буде на своєму місці. Напружить нестарі ще зв’язки у Мінкультуризмі, Секретаріаті, виб’є якісь кошти на розвиток нашої культурної присутності в сусідній країні, ну, ще повезе в Канівський заповідник з десяток тих, хто вважає себе щирим українцем в Білорусі (Лоховий раніше очолював цей заповідник)…

Але також безумовно, що перед українським посольством у Мінську, як власне перед нашою дипломатією загалом, нині постає досить складне і об’ємне завдання – запропонувати керівництву держави нові підходи до розвитку взаємовідносин з Білоруссю – з огляду на певну зміну акцентів у зовнішній політиці цієї країни. Чи хоча б зорієнтувати керівництво в тому: а) наскільки останні заяви президента Лукашенка щодо його визнання «помилкою і недоліком зовнішньої політики одновекторну спрямованість у бік Росії», щодо російської політики, яка «дедалі більше скидається на американську, а Росія безпідставно вже записала себе у провідні центри сили у світі», – можуть мати далекосяжні наслідки; б) наскільки вони є просто ситуативною риторикою, особистісною реакцією його на тиск Росії в питаннях транзиту та поставок енергоносіїв; в) чи можливо йти на зближення з Мінськом задля координації тарифної політики щодо транзиту енергоносіїв.

Ще два роки тому президент Ющенко без тіні сумнівів визнав за можливе солідаризуватися з позицією США, які вкотре завили про недемократичність режиму Лукашенка. Та й за президентства Кучми політична ситуація в Республіці Білорусь трактувалася однобічно – як авторитаризм, заперечення опозиції, неринкові методи в економіці. З Білоруссю охоче торгують (2 млрд. дол. у 2006 році), але в політичних питаннях послідовно дистанціюються (ми ж бо обрали демократичний розвиток, а вони...).

Олександр Лукашенко
Нині на владних пагорбах Києва віють інші вітри, та й сам Лукашенко виявився далеко не таким собі «колгоспником». Економічна та соціальна стабільність, хоч за якою теорією – Сміта чи Маркса, – досягається, справляє враження не лише на пересічного українця, якому іноді випадає заїхати в Білорусь. І заяви Лукашенка про те, що саме Білорусь є найбільш підготовленою з пострадянських країн до вступу в Євросоюз уже не видаються гіпертрофованим дивацтвом.

То чи може оголошений на другу половину лютого візит Лукашенка до нашої столиці знаменувати новий поворот в українсько-білоруських відносинах?

Певним каменем спотикання тут є позиція офіційного Мінська, який роками наполягає на «пакетному» варіанті: ви нам сплачуєте борги своїх підприємств, а ми ратифікуємо Договір про державний кордон, без якого неможливо провести демаркацію кордону, підписуємо угоду про реадмісію.

Водночас Лукашенко не раз заявляв, що Білорусь готова до широкомасштабної політичної співпраці з Україною, уточнюючи: «Ми хочемо, щоб треті країни не втручалися в наші відносини з Україною і не вказували нам, як поводитися відносно одна одної».

Це можна сприймати як закид у бік Євросоюзу, США, так і в бік Кремля, де, звичайно, робитимуть усе, аби убезпечити себе від альянсу транзитерів російських енергоносіїв за його спиною та реанімації ідеї Балто-Чорноморської дуги в будь-якому варіанті.

Київ прийматиме білоруського президента в період охолодження своїх євроінтеграційних планів, на тлі продовження старого й нудного серіалу про гру з Москвою у «кішки-мишки». І за великим рахунком, нині навряд чи спроможний запропонувати гостеві з Мінська щось кардинально нове. Навіть питання про демаркацію кордонів уже не є для Києва вкрай важливим – для ЄС і НАТО обидві наші держави є добрими сусідами, не більше.

То краще допоможемо білорусам будувати АЕС. Вони розпочнуть реалізацію проекту вже наступного року, на кордоні зі Смоленською областю Росії, і ми зі своїм чорнобильським досвідом можемо їм згодитися.

Олег Савицький

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся