Володимир Яворівський: Потрібен новий Президент з повноваженнями Кучми

Ющенко повернув Януковича з політичного небуття... Богуцькому доводиться працювати в уряді з Анною Ахметовою... Я не закликатиму спілку підтримувати Юлю... Інтерв’ю

Голова Національної спілки письменників, народний депутат, член фракції БЮТ Володимир Яворівський відповів на запитання УНІАН

ЮЩЕНКО ПОВЕРНУВ ЯНУКОВИЧА З ПОЛІТИЧНОГО НЕБУТТЯ

Володимире Олександровичу, домовленість про спільну опозиційну діяльність між “Нашою Україною” та БЮТ хтось з аналітиків назвав угодою про обмін послугами. Наскільки тривалою буде співпраця двох демократичних фракцій? Бо вже наступного дня після підписання депутати були дуже різкі у своїх оцінках цього документа...

Це – нормально. Якби не було полярних оцінок, то сам факт угоди не набув би такого розголосу. І цей резонанс – цілком природний, бо й стосунки між Юлією Володимирівною та Віктором Андрійовичем є нестабільними. У їхніх стосунках спостерігаються великі перепади, і я деколи жартую з цього приводу – що це від великої любові. Тільки велика любов може спричиняти такі загострення, згасання, підйоми.

Одначе, мені здається, що питання набагато глибше, ніж воно може видаватися на перший погляд: з одного боку, Ющенко прекрасно розуміє, що втрата Юлії Тимошенко (її відставка з посади глави уряду, їхнє подальше розходження) для нього значно більша, ніж втрата для неї. Бо Юля Тимошенко від цього багато в чому виграла. Здається, до Ющенка прийшло розуміння того, що ті любі друзі, котрі його оточували, спровокували не просто відставку Тимошенко (бо це був також уряд і Ющенка) чи розкол між Ющенком і Тимошенко, а розкол помаранчевих. Прийшло розчарування. Ющенко тепер чудово розуміє, що було фатальною помилкою підписувати меморандум з Януковичем. Цим самим він повернув його з політичного небуття. Хоча на ньому поставили хрест самі донецькі.

Думаю, Ющенко побачив і падіння свого рейтингу, і той розгардіяш, який є сьогодні в “Нашій Україні”, і мимоволі мусив би повернутися до Юлії Тимошенко.

Щодо Тимошенко, то вона теж прекрасно розуміє, що не дуже добре бути самій в опозиції, при тому, що “Наша Україна” весь час на межі – то вона в опозиції, то вона у диспозиції, то вони йдуть туди, то вони йдуть сюди.

Тож таке примирення корисне.

Безперечно, є люди, котрим не подобається ця угода. Чи буде співпраця тривалою? Усе залежить від розуму. Насамперед – Президента. Бо Юлія Тимошенко дуже зацікавлена у тих стосунках. Вона не може воювати на всі фронти. Її блок не може воювати відразу і проти Президента, і проти “Регіонів” – це просто нерозумно. Тривалість стосунків залежить від Президента.

До речі, про оточення. Кажуть, що відбувається ренесанс любих друзів: Романа Безсмертного призначено уповноваженим зі спілкування з Тимошенко, та й Петро Порошенко нібито зустрічався з Президентом...

Зізнаюся – не люблю чуток. Навіть при тому, що чутки в тій чи іншій версії матеріалізуються.

Не хочу вірити, що це повернеться в той самий формат і той самий статус.

Не думаю, що Ющенко пересварився з Безсмертним. Але водночас без дозволу Ющенка навряд чи поміняли б голову ради партії та голову фракції. Може бути не повернення, а потепління з боку Президента до старого оточення. Та навряд чи Ющенко відважиться повернути Порошенка. Він розуміє, що цей політик – часто незаслужено – несе в собі великий негатив. Я це знаю від простих людей, з якими розмовляю під час поїздок. При слові “Порошенко" в залі відчувається незадоволення.

Ну, так склалося, хоча чогось поганого він не зробив... За ним немає хвостів, якихось олігархічних, фінансових, кримінальних історій. Він цілком виграє порівняно з іншими депутатами, котрі сиділи за ґратами й повинні були б сидіти за ґратами. Але до них у суспільства зовсім інше ставлення, ніж до Порошенка. Так склалося...

Тому я не вірю, що співпраця Президент – старе оточення може повернутися в той самий формат, не вірю, що вони можуть набути колишнього впливу. 

ПОТРІБЕН НОВИЙ ПРЕЗИДЕНТ З ПОВНОВАЖЕННЯМИ КУЧМИ

Юлія Тимошенко начебто оголосила, що 25 лютого Конституційний Суд може дати висновок, у якому міститиметься офіційний привід для розпуску парламенту...

Я не можу деталізувати цього твердження. Навіть Юлія Тимошенко не могла б деталізувати й відкрити всі карти. Конституційний Суд може прийняти ухвалу про неконституційність поправок до Конституції. Що ж до мене, то я абсолютно це підтримую. Я був ворогом поправок до Конституції, бо вважаю, що в нації має бути лідер, особливо в перехідний період, особливо в української нації, яка ще перебуває в напіврозібраному варіанті, з різними протистояннями.

Інше питання, який це Президент. Якщо його ім’я Кучма, то ми знаємо чим це закінчується. Ми вірили, що буде Ющенко. І 8 грудня я голосував не за поправки в Конституцію, а за третій тур виборів. І так чинило дуже багато депутатів. Остаточне рішення винесе Конституційний Суд. Якщо суд приймає таке рішення, то ми повертаємося до “нульового варіанта”. Мають бути нові вибори парламенту й вибори Президента – з тими його повноваженнями, які були в Кучми. Й Україна має пройти через ще одне чистилище. Якою вона вийде з цього – це вже інше питання.

Чи потягне Україна нові вибори?

Є люди, які сьогодні кажуть, що Україна не потягне вибори, але, переконаний – ця думка випливає з середовища Партії регіонів, соціалістів та КПУ. Звичайно, упіймавши владу – таку жар-птицю, – не хочеться випускати її, а потім ловити знову. Я хотів би запитати: скажіть, а Україна здатна витримати команду, що прийшла до влади? Чи вона здатна її перетравити, нагодувати, напоїти, віддати все, що в неї є?

Слід пояснити людям, що краще пройти через ще одні вибори, ніж терпіти це нашестя. Не такі вже це великі гроші. Слід також підняти прохідний бар’єр.

Український народ вийде з цих виборів нормально, з честю і, мабуть, що буде новий Президент. Не маю сумніву, що на президентську посаду претендуватимуть Тимошенко та Янукович. І це буде справді цивілізована боротьба.

Отже, курс вашої фракції на повернення до президентсько-парламентської республіки?

Так. Я переконаний, що в нинішній ситуації чотириста п’ятдесят чоловік керувати державою не зможуть. Це можна робити в Британії, де є колосальні традиції, можна робити в Штатах, Німеччині.

Таке враження, що в нашій Верховній Раді зібрані представники не просто різних регіонів, а представники різних країн з різними системами мислення, рівнем загальної та політичної культури. І хіба вони можуть керувати сьогодні? А хто відповідатиме? Знову повертаємося до колективної відповідальності?

І в нового Президента мають бути повноваження зразка 1997 року?

Десь так... Треба подивитися. Я б, скажімо, тієї повноти президентських повноважень, яка була в Кучми сліпо не повторював. Можна зробити цікавий симбіоз: щось залишити за Верховною Радою, але ключові й кадрові питання має вирішувати Президент.

БОГУЦЬКОМУ ДОВОДИТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ З АННОЮ АХМЕТОВОЮ

Питання до Вас як до голови парламентського комітету з питань культури та духовності. Які цікаві законопроекти вашого комітету заплановано на розгляд нинішньої сесії?

Ну, найголовніший – це закон про культуру. Сьогодні прийнято концепцію розвитку культури, але це лише декларативні загальники. Кабінет міністрів готує законопроект, який на днях має надійти до нашого комітету. Ми його педантично розглядатимемо кілька разів. До першого читання готуватимемо якісь уточнення, поправки. Це буде один з найголовніших законів.

Опріч того, у нас немає закону про циркове мистецтво. Сьогодні український цирк – це приміщення, які здаються в оренду, а держава від того не має ні копійки. Там таке поле для зловживань, корупції – що я просто жахнувся.

Слід упорядкувати діяльність цирків. Основна ідея така: має існувати державна установа, яка б давала ліцензії на створення приватних цирків. У нас зараз повно тих шапіто, які не сплачують податки, виступають у напівциганських базарних умовах, як під час непу...

Є ще одне питання. Ми маємо урівняти студентів духовних семінарій та інших студентів. Вони не державного диплому... Даруйте мені, але якщо ми повернули церкву, якщо вона є одним із чинників духовного життя в українській державі, то чому б цим студентам (хай навіть це не державна, а конфесіональна форма навчання) не надати статус, щоб вони мали безкоштовний проїзд, студентський квиток...

Є великі проблеми з Київською кіностудією, ми можемо її просто втратити. Микола Мащенко, якого ми знаємо і шануємо як режисера, коли був директором, понапідписував якихось угод, за які зараз студію тягають по судах, і її можуть просто продати з молотка. Я вже не кажу про Одеську студію, де держава має 51 відсоток, тобто контрольний пакет, а решта майна кудись потекла...

Як Вам працюється з Міністерством культури й туризму?

Мені було дуже приємно працювати з Ігорем Ліховим, бо я його давно знаю – ще як секретаря Канівської міської Ради. Але зараз він поїхав послом у Білорусь.

Юрія Богуцького я знаю як депутат ще попереднього скликання. Бо ж я – голова Національної спілки письменників, а вона перебуває в його віданні. І що я вам скажу... Я є прихильником того, аби міністром була культурний, системно мислячий чиновник. Ось був на цій посаді Іван Дзюба – геніальний чоловік, мислитель, але абсолютно ніякий міністр. Згадаймо Богдана Ступку: міністр культури – одна з найгірших його ролей. Виставляти якісь бали Богуцькому й ходити перед ним навшпиньки я не хочу, але він – чиновник, який знає систему української культури. Я б хотів, щоб він був трішки сміливіший і мав упертішу позицію.

Хоча я чудово розумію складність його перебування в уряді, де є Анна Ахметова, Гулаг Артьомовський (Так Віктор Янукович називав Анну Ахматову та Гулака-Артемівського). Але ми готові до співпраці з ним, ми з ним не конфліктуємо й шукаємо спільних знаменників. Дай Боже, щоб він працював.

Я НЕ ЗАКЛИКАТИМУ СПІЛКУ ПІДТРИМУВАТИ ЮЛЮ

Якими Ви бачите долі творчих спілок і, зокрема, долю Вашої спілки? Чи зазнаватиме вона якоїсь трансформації?

Якщо дивитися відсторонено, збоку, творчі спілки в тому вигляді, у якому вони є, – це рудимент минулого. У такому форматі, як наш, їх фактично немає ніде у світі. Але сьогодні складно говорити про якісь перетворення та трансформації, бо є письменники старшого покоління, котрі іншою цю спілку вже не бачать. Вони вважають, що тут мають бути дешеві путівки, щоб з’їздити в Будинок творчості, тут тебе повинні підлікувати, дати квартиру, тут мають видати книжку, яку ти написав. Так завжди було, і в цьому не можна звинувачувати людей.

Водночас до нас підійшло абсолютно нове, молодіжне крило, у молоді  рамки та статути викликають певний спротив, але що зробиш – ми теж такі були, і до цього слід нормально ставитися. Вони – талановиті молоді люди, які принесли з собою зовсім новий подих. Я теж десь намагаюсь балансувати.

Я запропонував призначити секретарем спілки з роботи із молодими авторами Ганю Багряну. Їй двадцять три роки...

Ми намагаємося модифікувати саму роботу, але це досить важко. У кожній області в нас є письменницька організація, там є голова, відповідальний секретар, де-не-де є бухгалтер, літературний консультант, прибиральниця. Ви уявляєте, що це за армада людей, яких слід утримувати? Добре, що я сьогодні депутат, крім мене, ще семеро членів спілки письменників у парламенті, жодна творча спілка не має такого представництва.

І ми якось підтримуємо письменників, маємо кошти з бюджету. Але рано чи пізно це урветься. Держава повинна допомагати видавати книжки, організовувати виставки. Але держава не може утримувати апарат. Це гіркі слова, які я фактично кажу проти себе. Але слід чесно сказати: ми вчимося заробляти гроші, і скільки буде грошей, стільки буде апарату. Головне, що може зробити держава, – прийняти нормальні закони задля книговидання.

Спілку сьогодні тримає те, що вона має майно. Треба віддати належне Юрієві Мушкетику, моєму попереднику, за те, що це майно вдалося зберегти. Хоча його рвали, повідкушували багато землі в Криму. Але нам удалося прийняти відповідні документи, поставити все на свої місця. І я вам скажу: ми маємо будинки творчості в Ялті, у Коктебелі, в Одесі, в Ірпені, у Трускавці. У нас є своя поліклініка, є видавництво “Український письменник”. Це те, що ми маємо, здаємо в оренду і ще заробляємо якісь гроші.

Я дуже спокійно ставлюся до того, що є Асоціація українських письменників (АУП). У нас з ними якнайкращі стосунки, я їм безкоштовно дав дві кімнати, там зараз зібрано половину членів Національної спілки, і АУП – наш союзник. У середовищі Спілки письменників можуть утворюватися свої малі об’єднання – так робиться у цілому світі.

В ідеалі мають існувати потужні видавництва – які мають гроші, приросли капіталом. У Росії на третьому місці за прибутковістю – книговидання – після лісу та нафти.

Довкола могутнього видавництва організується свій літературний гурт. Чому? Бо я знаю: якщо я щось написав, то видаватиму у своєму видавництві. Видавництво може дати мені аванс на два-три роки – під майбутній роман. Аби я мав що їсти, чим заплатити за квартиру. Але, написавши роман,  віддаю його тільки їм.

Може існувати дві – три спілки...

Скажіть, як Ви оцінюєте ситуацію з українською мовою? Наскільки перспективне  подальше лобіювання державної двомовності?

Згадаймо 1991 рік... Розвалювався Союз, але питання про мову не стояло. Тому сьогоднішні розмови – це політичне шулерство. Спекуляція. Потужно працює Росія, дуже потужно, виділяються величезні кошти з бюджету на цей пострадянський простір – щоб підігрівати мовне питання. У мене в комітеті лежить близько тридцяти законів, які з різних боків пропонують надати російський мові статус або офіційної, або регіональної. Але вони всі антиконституційні. І, звичайно, вони не пройдуть, навіть якщо виноситимуться в сесійний зал поза комітетом. Є президентське вето...

Тому, загрози мові я не бачу.

Російська література демонструє зразки і жіночого роману, і психологічного роману, і молодіжного роману, і детективу. Чи всі ніші заповнено в україномовній  літературі? Які найновіші імена припали вам до душі?

На жаль, ніші не заповнені. Нові імена є, талановита молодь є, блискучі зразки різної прози з’являються. Є прекрасний український детектив. Є інтелектуальна проза. Я не хочу персоніфікувати, бо одних назву, інші образяться. Я тільки зацитую рядок дівчини, якій двадцять три роки. Олена Ткачук з Хмельницького написала про Україну, послухайте рядок: “Ти несеш свою славу, як дитя від чужинця”. Це потрясаючий образ, рівня Ліни Костенко. Імен щороку тільки наш конкурс “Гранослов” приносить цілі грона. Але таланти розвиватимуться, якщо видаватимуться книжки. Закон про пільги книговидавцям нинішня влада приймати не хоче. Усюди лежить контрабандна російська література.

Але я переконаний, що ми цей закон проведемо.

Ви зараз, певно, у скрутному становищі. У 2004 році було ясно: ось Ющенко і ось Янукович. Сьогодні складніше: демократичні сили роз’єднані, з одного боку – Ющенко, з другого – Тимошенко. Що Ви радитимете колегам, коли справа дійде до виборів?

Коли стояло питання: Янукович чи Ющенко, справді, було набагато простіше: я зібрав раду спілки й запропонував підтримати Ющенка. І рада мене підтримала майже одноголосно. Фактично вся спілка була на боці Ющенка. Сьогодні я не втягуватиму спілку в політику і не ставитиму питання: мовляв, голосуйте тільки за Юлю...

Лана Самохвалова

УНІАН в Google News