Чого домагається опозиція?

Екстремізм додає очків БЮТ, а не НУ... Протистояти коаліції  Президентові допоможуть лише Медведчук або Тимошенко... Для самозбереження партноменклатура розігрує рольову гру... Експертні оцінки

Кількаденне блокування опозицією доступу до електрощитової Верховної Ради тимчасово припинене. Нові методи боротьби у Верховній Раді не принесли опозиції бажаного результату – блокування роботи парламенту, але значно пожвавили журналістське життя, адже не щодня можна спостерігати народних обранців в таких незвичних умовах роботи – одних за грою в шахи та на чатах у підвалі парламенту, інших – за голосуванням у темній сесійній залі.

Початкову причину блокування – вимогу опозиції до правлячої коаліції розглянути два соціальні законопроекти – до кінця тижня уже мало хто згадував.

Чи можна в такий спосіб досягти задекларовані цілі? Чого насправді добивається опозиція? УНІАН поцікавився думкою політологів.

Віктор Небоженко:

ЕКСТРЕМІЗМ ДОДАЄ ОЧКІВ БЮТ, А НЕ НУ

У великій політиці політичні сили розрізняються не лише своїми поглядами, а й способами самореалізації. Екстремістські політичні сили схильні вдаватися до екстремальних методів. Правляча коаліція обирає, як правило, голосування, бо це дає змогу нав’язати свою волю. Опозиція ж часто вимушена вдаватися до екстремістських дій, бо не має інших важелів впливу.

У БЮТ є свій віце-спікер. І доволі дивно, коли політична сила вдається, з одного боку, до крайніх методів впливу на парламент, так, ніби легальних методів вони не мають, а з іншого, є інкорпорована у владу через досить впливову посаду (якщо буде прийнято закон про опозицію, то ця інкорпорованість стане ще суттєвішою, і навіщо тоді боротися з владою, частиною якої ви є?

Усе це може призвести до розщеплення парламенту, що вже траплялося у 2000 році, коли частина депутатського корпусу перемістилася в інше приміщення. Що більше використовуватимуться екстремістські методи впливу, тим менш прийнятною стане ВР як місце для узгодження інтересів.

Водночас, якщо коаліція буде змушена переміститися для роботи в інше приміщення, це різко знизить легітимність такого парламенту. Не виключено, що саме цього й добивається БЮТ, якщо шукає аргументів для розпуску Верховної Ради.

Для розвитку парламентаризму такий розвиток подій, звичайно, небажаний. У нас ослаблена президентська влада, а тепер, внаслідок такої перманентної кризи, ослабляється й парламентська влада. За “залишковим принципом” у виграші залишаються лобістські структури, що групуються всередині та довкола Кабінету міністрів, адже якщо влади десь меншає, то десь її більшає, щоправда – нелегальної, такої, що реалізується в ручному режимі.

Малоймовірно, що намаганням блокувати роботу парламенту опозиція хоче примусити коаліцію розглянути й ухвалити якісь закони. Такі цілі досягаються зовсім іншими методами.

Що ж до участі у блокуванні “Нашої України”, то екстремістські дії більше пасують БЮТ і додають очок їй, а не НУ. Їм зараз важливо перевести угоду про співпрацю між НУ та БЮТ, укладену на папері, в реальну співпрацю. А це покажуть тільки спільні голосування. БЮТ не треба було підписувати жодних угод для того, щоб злагоджено голосувати з ПР. Треба розуміти, що опозиція об’єднується не для того, щоб одна політична сила поглинула іншу. Це може закінчитися тим, що на наступних виборах БЮТ отримає ще більше голосів, а НУ ще менше. Кожній з двох сил важливо зберегти своє обличчя, тоді й на вибори можна йти.

Кость Бондаренко:

ПРОТИСТОЯТИ КОАЛІЦІЇ  ПРЕЗИДЕНТОВІ ДОПОМОЖУТЬ ЛИШЕ МЕДВЕДЧУК АБО ТИМОШЕНКО

Це ситуація, у якій обидві сторони – і опозиція, і більшість – демонструють украй низький ККД. Є дії, є намагання підняти хвилю, привернути до себе увагу, є імітація процесу, але реальної віддачі я не бачу – подальша конфронтація виглядає чим далі, тим менш переконливою.

Припинити роботу парламенту їм не вдасться. Навіть якби було її заблоковано, то маємо прецедент січня 2000 року, коли парламентська більшість перебазувалася в Український дім. З іншого боку, дії БЮТ можуть бути своєрідним прикриттям. Цілком можливо, що за цією димовою завісою – захопленням електрощитової – відбуваються інші процеси, наприклад, переговори між Президентом і Юлією Тимошенко щодо контурів подальшої співпраці та спільних дій. Поки увагу громадськості було прикуто до блокування електрощитової, можна домовитися про щось важливе для опозиції – перегрупування сил, кадрові призначення, підготовку контрнаступу Президента в межах відведених йому повноважень.

Зі всіх європейських президентів наш своїми повноваженнями поступається хіба що президенту Франції (ними потрібно лише грамотно розпорядитися). Якби це було не так, то давно б уже більша частина його бізнес-оточення перебувала б у антикризовій коаліції.

Не здивуюся, якщо за якийсь час Юлія Тимошенко, наприклад, очолить Секретаріат Президента. Я вже впродовж двох місяців кажу про те, що є лише дві людини, котрі можуть грамотно розпорядитися повноваженнями Президента – це Віктор Медведчук і Юлія Тимошенко. При всьому багатстві вибору я не бачу інших людей, що могли б допомогти Президентові протистояти антикризовій коаліції.

Тимошенко потрібна влада. Мало хто знає, що ще в листопаді минулого року у Верховній Раді було зареєстровано законопроект від БЮТ, згідно з яким ліквідовується посада секретаря РНБО, а сама РНБО стає підрозділом Секретаріату Президента. Лише згодом аналогічний законопроект подала антикризова коаліція. Якщо ці плани втіляться і, наприклад, Юлія Тимошенко отримає у своє розпорядження такий посилений Секретаріат, то перетвориться не на керівника президентської канцелярії, а на такого собі віце-Президента України.

А для дострокових виборів зараз немає жодних підстав. Як Ющенко пояснюватиме світові, що дав дозвіл на розпуск парламенту? Тільки тим, що він не подобався опозиції? Чим тоді він відрізнятиметься від Лукашенка?

„Наша Україна” зараз слабка. Їй потрібне посилення. Але НУ неоднорідна – хтось прагне посилення активності разом з БЮТ, а комусь цілком комфортно в умовах бездіяльності. Не всі згодні з посиленням завдяки БЮТ. Заява Єханурова про те, що Тимошенко домовляється з Медведчуком, – це лише вершина айсберга. Думаю, ми ще станемо свідками не одного скандалу, пов’язаного з цим блоком.

Комуністи й собі захотіли попіаритися – захопили радіорубку, бо їх усі ігнорують. Навіть якщо запрошують на якесь ток-шоу представників фракцій, то запрошують чотирьох, а про комуністів забувають. От вони й вирішили нагадати, що теж на щось здатні.

З іншого боку, не виключено, що опозиція намагатиметься вести якісь сепаратні переговори з деякими членами антикризової коаліції, наприклад, соціалістами чи комуністами, з метою її розвалу чи переформатування.

Андрій Єрмолаєв:

МЕТА АКЦІЙ З БЛОКУВАНЬ У ВР – ЗБЕРЕГТИ „БІЛЕ БРАТСТВО” ВІД РОЗВАЛУ

Думаю, що нам зараз потрібна і загальнонаціональна, і політична психотерапія, бо те, що відбувалося в парламенті, не підпадає під політичну логіку – хіба що під логіку політичних неврозів – і революційних, і консервативних. Невротичні реакції, пов’язані з нереалізованістю, причому з усіх сторін. До речі, штука відома, добре описана практично всіма психоаналітичними школами.

Можна згадати 1917 рік у Росії, коли дебати в Думі та ситуації довкола урядів – трьох упродовж року – призвели до появи такого феномена, як політичний владний більшовизм. У нас формуються більшовицькі практики, і така тенденція в політиці дуже загрозлива. Що таке більшовизм? Це диктат політичної волі – певної групи чи партії. Ідеться не про ідеологію, а про підхід до розв’язання проблем.

Як людина, як громадянин я дуже важко сприймаю цей цирк. Я в принципі не розумію, як поважні люди, багаті, до речі, займаються виламуванням мікрофонів. Що має відбутися у свідомості людини, щоб вона таке робила?

З іншого боку, не треба забувати, що 15 років депутати були кнопкодавами: попіарився на трибуні, пішов попив каву і з подачі Президента прийняв закон. Зараз вони всі, прочитавши Конституцію, відчули, що правлять. Але ж цього треба навчитись – інтелектуально, організаційно, процедурно. Тому те, що ми спостерігали минулого тижня, – це досить природній процес розвитку молодого організму, який поки що демонструє дитячі реакції.

Що ж до політичного розкладу, який за цим стоїть, то маємо кілька взаємодоповнюючих тенденцій.

БЮТ отримав реальну можливість стати одноосібним лідером усіх опозиційних течій. Блок сьогодні за порядком денним реально випереджає владу, викидаючи в політику, в інформаційний простір питання, на які інші не готові адекватно реагувати, і цим перемагає. Інша справа, що логіка їхніх дій є деструктивною, а не конструктивною.

БЮТ намагається створити реальні докази того, що парламент не лише погано працює, а й працює поза межами правового поля, порушує регламент, зазіхає на права. Ось побачите, за кілька днів ці панове казатимуть, що неприйняттям пропонованих ними законів про тарифи й мінімальну зарплату коаліція порушує конституційні права громадян – не більше і не менше.

Думаю, у цю гру грає і частина керівництва НСНУ, яка домовилася з БЮТ про єдиний список. Можливо, тому, що вони не впевнені у своїх силах, а можливо, тому, що їм вигідно зараз прикриватися агресивністю БЮТ.

Ситуація в самому БЮТ надзвичайно складна – ще недавно блок був на грані розвалу. Їхні сьогоднішні кроки – і в парламенті, і в регіонах – це механізм внутрішньої мобілізації, адже ніщо так не об’єднує людей, як війна. Думаю, що мета цих блокувань, зокрема, – зберегти „біле братство”.

За останні кілька тижнів БЮТ вдалося багато чого досягти: він став другою за впливовістю політичною силою, номінально забезпечив собі статус об’єднувача опозиції, мобілізував свої ряди в парламенті й у регіонах і створив підґрунтя для додаткової дискредитації своїх опонентів, які виглядають щонайменше консервативними й негнучкими. Що їм, проте, не вдалося? Їм не вдалося переконати Президента розігнати цю контору.

Опозиція сьогодні шукає аргументи для того, щоб завести парламент у парламентську кризу, оскільки формальних політико-правових причин для розпуску парламенту сьогодні немає. Небезпека в тому, що таким чином Президента підштовхують до нелегітимних дій. Опозиція вже задекларувала очікування якоїсь домовленості з Віктором Ющенком.

Недавно Президент дав сигнал, що готовий вести активнішу партійну роботу. Повернення собі статусу активного партійного лідера може серйозно вплинути на всі без винятку політичні сценарії і у владній коаліції, і в опозиційному середовищі. Статус партійного лідера дасть змогу Президентові по-іншому позиціонуватися в ході переговорів з коаліцією, і, можливо, по-новому розглянути питання зближення коаліції з Президентом та його партією.

Олесь Доній:

ДЛЯ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ ПАРТНОМЕНКЛАТУРА РОЗІГРУЄ РОЛЬОВУ ГРУ

Якщо опозиція змушена вдаватися до силових методів боротьби, що ми, власне, і спостерігаємо, то це або означає, що вона не може донести до суспільства свою точку зору в прийнятний спосіб, або свідчить про її слабкість. Схоже, що має місце і перше, і друге.

Інша проблема – це деградація українського політикуму, яка простежується дедалі виразніше. Ідеться не про неправові дії, до яких час від часу вдаються політики в багатьох країнах. Ідеться про моральний бік справи. Парламент перетворився на неконституційний орган. Там не голосують окремі депутати, а голосують представники фракцій. Поки парламент не припинить практику голосування чужими картками, вага депутатського голосу буде мінімальною. Буде лише вага партійної бюрократії. Цілком очевидно, що якби голосування відбувалося самостійно, то антикризовій коаліції не вистачало б голосів на їхні закони. Але опозиція не має морального права за це коаліціянтів критикувати, бо так само голосує чужими картками.

Наскільки виправдані такі методи протистояння? А наскільки була виправдана, наприклад, спроба самоспалення в парламенті депутата Лілії Григорович – із запальничкою і флакончиком із якоюсь рідиною? Такі правила гри. Ненормальні. У нас є криза політикуму, дії якого – як з боку влади, так і з боку опозиції – дедалі менше й менше адекватні процесам у суспільстві. І все менш цікаві. Останні кілька днів я не заходжу в парламент і не стежу за тим, яку нову кімнату чи підвал захопила та чи інша фракція. Мені це не цікаво.

Я вже висловлювався з приводу того, що в Україні відбувається окупація влади номенлатурою. А вона не поділяється на владну і опозиційну. Для того, щоб убезпечити себе й унеможливити будь-яку альтернативу, час від часу перед нами розігрується вистава про нібито протистояння й нібито ідеологічну боротьбу. Насправді розбіжності між опозицією та владою не такі вже й суттєві – у методах боротьби, у підходах до політики, до бізнесу. Одна з найістотніших відмінностей – мовно-культурна, але й вона відчувається все менше.

На жаль, більшість населення досі в цю рольову гру вірить. Насправді номенклатура – це єдиний організм.

Однак, головна проблема – не в політикумі, а в суспільстві, яке не готове дати альтернативних лідерів і альтернативні ідеї. Ця альтернатива має базуватися насамперед на інших моральних імперативах.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News