Пустовойтенко визнав Луценка найкращим міністром внутрішніх справ

Екс-прем’єр розкрив, як за наказом Кучми він збирав у ВР голоси за свою кандидатуру на посаду прем’єра, а Президент тим часом із Ткаченком, Ющенком та Волковим обговорювали обрання главою уряду Віктора Андрійовича...

23 лютого у день свого 60-річчя екс-прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко дарував гостям власну книжку, яка щойно вийшла друком. Ми стали одними з перших її прочитачів.

“Не читайте мемуарів, – колись сказав мені один з колишніх прем’єр-міністрів України. – З них неможливо об’єктивно відтворити історію. Люди, які писали їх, завжди намагаються виправдати себе, щоб здаватися нащадкам кращими”.  

Проте, коли в переддень свого 60-річчя Валерій Пустовойтенко подарував мені свою книжку “Сьома вершина”, я таки засіла за неї. Поліграфічна якість видання розкішна, і це не дивно, одним з директорів (який, здається, є також співзасновником) видавництва, яке друкувало книжку, є син Валерія Павловича.

Усі книжки я тестую зсередини. Відкриваю, і якщо якась фраза “чіпляє”, – то читаю від початку до кінця. Перша фраза, яка впала у вічі в книжці Пустовойтенка була така: “Єдиним вдалим прикладом політичного керівництва професійної сфери був за останні роки лише міністр внутрішніх справ Юрій Луценко”. На тлі загальних оцінок влади роботи Юрія Луценка, це виглядало досить свіжо. Утім, як з’ясувалося далі, у Пустовойтенка загалом є сентимент до Луценка, бо так само позитивно він оцінює його парламентську діяльність у комітеті транспорту і зв’язку.

Книжка Пустовойтенка – про наш час, про тих, кого ми знаємо, про тих, хто впливав на процеси. Тож, пропускаючи місця, які  стосувалися юності автора і його дніпропетровської пори, я уважно перечитувала його виклад подій, починаючи з кінця 90-х років.

“Україна завжди має більше пропозицій, ніж грошей”

“Україна програла Росії боротьбу за флот. Ми отримали не кораблі, а суцільні “дрова”, за винятком одного-двох суден. Отримали один підводний човен, та й той більше не виходив у море і практично непридатний для експлуатації”. (З книжки Пустовойтенка.)

Не тільки цей пасаж, а й деякі інші подробиці книги дають змогу зрозуміти, як формувалися українсько-російські відносини і як ми прийшли до їх нинішнього “градусу”.

Пустовойтенко дає свою відповідь на те, чому ми не прийняли “нульовий варіант” (запропонований Росією розподіл пострадянського майна).

Він розповідає, як поводилися російські прем’єри зі своїми українського колегами. Пустовойтенко попрацював з п’ятьма керівниками російського уряду. І всі вони  не забували про позицію “старшого брата”. Цікаво, що коли 1997 року Пустовойтенко запропонував Віктору Черномирдіну підписати угоду про постачання російських енергоносіїв на 20 років, той щиро розсміявся й сказав: “Валерію, ти одразу ж наступаєш. Україна завжди має більше пропозицій, ніж грошей”.

Автор пригадує цікавий діалог з наймолодшим російським прем’єром Сергієм Кирієнком. Той зателефонував і почав суворо питати Пустовойтенка, чому Борис Тарасюк, який на той час був міністром закордонних справ сказав, що Україна тримає курс до НАТО. Пустовойтенко відповів, що сам якраз перебуває в Брюсселі (саме там розташовано штаб-квартиру Альянсу) і що зателефонує з Києва, бо ж не можна вести такі розмови по мобілці.

Про зраду Кучми

Етапи біографії екс-прем’єра є своєрідним тлом, на фоні якого відбуваються історичні події, перші й другі президентські вибори, парламентські перегони. Оцінка автора, як і деякі його згадки окремих постатей (Віталія Масола, Івана Плюща), порівняння двох шкіл управління (донецької та дніпропетровської), інтерпретація нашої новітньої історії звучать з претензією на об’єктивність. Попри м’яку і подеколи компліментарну манеру, Валерій Павлович не уникає різких оцінок.

Усі пам’ятають, як 1999 року Верховна Рада провалила кандидатуру Валерія Пустовойтенка, не ухваливши його на посаді прем’єр-міністра. Газети тоді давали заголовки на кшталт “Хто ще не здав прем’єра?” Але цікаво було почути цей епізод з вуст самого Валерія Павловича. Переважна більшість соратників колишнього Президента розповідала про те, що Кучма своїх не здавав,  Пустовойтенко ж на сторінках книги розкрив, як за наказом Кучми він збирав голоси для голосування за свою кандидатуру на посаду прем’єра, а Президент тим часом разом із Ткаченком, Ющенком та Волковим на дачі останнього обговорювали обрання прем’єром Віктора Андрійовича. Сам Валерій Павлович цей епізод із голосуванням у парламенті називає витонченою та жорстокою розвагою Кучми. А пізніший епізод, коли він звернувся до Президента з проханням про роботу і той сказав, що ще не думав, на якій роботі хотів би його бачити, – назвав відвертою зрадою.

До речі, опосередковано оцінку колишньому Президентові Пустовойтенко дає, згадуючи виборчі перегони 2004 року. Він написав, що Янукович запізно спробував відірватися від важкої опіки та злої слави Кучми. А також натякнув на причетність тодішнього Президента до “федералістських” закликів біло-синіх. “Кучма тримав весь процес під контролем... Який би губернатор без команди Кучми наважився погратися у федералізм, знаючи, що відверто порушує Конституцію?”  

НДП: пацієнт ще живий?

Мало не вся політична еліта вийшла з лав Народно-демократичної партії. Розповідаючи про партію, яку він тривалий час очолював і яка довго була “партією Президента”, Пустовойтенко поіменно згадує її членів: Романа Безсмертного, Івана Плюща, Анатолія Кінаха, Юрія Єханурова, Валерія Хорошковського, Сергія Куніцина. Ще чотирнадцять губернаторів були членами НДП за часів прем’єрства Пустовойтенка. Він згадує, що допомагав йому в створенні партії політолог Андрій Єрмолаєв.

Щоправда, зізнається: Володимир Філенко та Анатолій Матвієнко, які створювали партію цеглинка до цеглинки, відійшли від неї, коли партія відмовилася переходити в опозицію до Кучми. Зараз згадані політики в команді Президента Ющенка. 

Цікаво, що під час останніх перегонів до НДП “сватався” новоутворений проект “Еко-25”, який пов’язують із ім’ям Віталія Гайдука. Але за  словами Пустовойтенка, молоді політики “Еко-25” висунули ряд абсолютно неприйнятних умов.

Віктор Янукович казав, що готовий включити до списку Валерія Пустовойтенка та Анатолія Толстоухова, проте не візьме НДП до виборчого блоку.

Закінчує Валерій Пустовойтенко книжку фразою про те, що він відкритий для пропозицій. І в нашій країні, де можлива будь-чия реінкарнація, можна повірити, що такі пропозиції надійдуть.

Маша Міщенко

УНІАН в Google News