100 днів дрейфування Януковича в бік Москви

Кремлівські правителі зустрічаються з представниками адміністрації Януковича чи не щотижня, так, ніби Україна стала російською провінцією...Вільні держави повинні змусити нового лідера України тримати своє слово...

Через сто днів після президентських виборів 2010 року в Україні оселились дві примари: перша – це злий дух відновлення авторитаризму, інша – неспокійний привид імперських прагнень Росії.

Мільйони українських патріотів з тривогою спостерігали за тим, як російські солдати крокували київським Майданом, серцем Помаранчевої революції, під час святкування перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні. Севастополь, перлина Чорного моря, був відданий як база російському флоту аж до 2042 року. Кремлівські правителі зустрічаються з представниками адміністрації президента Віктора Януковича чи не щотижня, так, ніби Україна стала російською провінцією.  

Можливо, цього варто було очікувати. Три місяці тому половина українських виборців віддала свої голоси за Януковича, який пообіцяв відродити «втрачену» дружбу з потужним північним сусідом України. Однак, друга половина країни не обирала цей шлях. Сьогодні вони з усіх сил намагаються захистити власну ідентичність як українців та врятувати демократію, яка тільки-но оперилась. Результат цієї боротьби може визначити майбутнє Європи на довгі роки.

Стрімкий рух до об’єднання з Росією відбувався на наших очах та майже за одну ніч. Коли Янукович здійснив свій перший закордонний візит до Брюсселя, його прийняли там тепло. Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу стояв поряд з ним та заявив, що міцніші зв’язки між Європейським Союзом та Україною є в фундаментальних інтересах обох сторін. Янукович також проголосив, що європейська інтеграція є ключовим пріоритетом його зовнішньої політики. На початку квітня його вітали у Вашингтоні як обраного демократичним шляхом лідера суверенної країни. Сенсаційна обіцянка українського президента відмовитись від високозбагаченого урану зробила його зіркою ядерного саміту.

Багато з нас, хто були свідками його виступу перед бізнесовою спільнотою в готелі «Віллард» у Вашингтоні, були приємно вражені його відвертою розмовою та обіцянками майбутніх реформ, стабільності й економічного розвитку. Ніхто не міг передбачити, що лише через декілька днів новообраний лідер України підтримає заперечення Росією історичного факту Голодомору як геноциду українського народу, організованого сталінським режимом. Це звело нанівець кілька років зусиль попередньої адміністрації, присвячених ретельним дослідженням засекречених архівів та бесідам з людьми, що вижили в цій трагедії та раніше боялись говорити про неї вголос.

Наступна приголомшлива тенденція підтвердила, що новий президент України схильний до авторитарного стилю правління. Наприкінці квітня без жодних пояснень або публічних обговорень Янукович підписав угоду з Президентом Медведєвим, якою російському Чорноморському флоту дозволили залишитись на українській території ще на 32 роки. Безсоромно знехтувавши Конституцією України, яка забороняє базування іноземних збройних сил на українській землі,  та проігнорувавши широкі протести громадськості, Янукович проштовхнув цю угоду через парламент. Подальші кулачні бійки та кидання яєць показали телевізійні канали по всьому світу як ще один кумедний випадок в процесі законотворення в Україні. Насправді ж, це стало відчайдушною спробою маргіналізованої та безправної опозиції опиратись грубому натиску влади.

З тією ж наполегливістю та швидкістю Янукович запровадив «реформи» в інших сферах. Він відклав на невизначений термін місцеві вибори та розпустив національну комісію з утвердження свободи слова. Його уряд обговорював можливість скасування вимоги про озвучення іноземних фільмів українською мовою та відмінив обов’язкові  іспити з української мови в університетах; ці кроки можна розглядати тільки як спроби принизити державну українську мову та зростаючу національну ідентичність на користь російськомовної пострадянської культури, яка є більш піддатливою до авторитаризму, що відроджується.

Головний здобуток Помаранчевої революції - свобода слова - стала наступною жертвою. Спроби уряду Януковича запровадити цензуру та контроль над ЗМІ викликали протест з боку українських журналістів та організацій із захисту свободи слова по всьому світу. Сьогодні з’являється все більше свідчень того, що СБУ уважно слідкує за потенційними джерелами опозиційних настроїв серед журналістів та студентів вищих навчальних закладів.

Такий розвиток подій повинен викликати занепокоєння на Заході, оскільки Росія може змусити поступливу Україну об’єднати свої стратегічні галузі промисловості і навіть піти далі, інтегруючи свою найбільшу газову кампанію з Газпромом. Лідери в Європі та США можуть прокинутися якось вранці та побачити нові реалії, в яких потужні енергетичні ресурси України та її основні галузі промисловості знову контролюються Кремлем. Безумовно, нещодавнє втручання Росії у внутрішні події у Білорусі, Азербайджані, Грузії та Киргизстані демонструє, що такий план є  справжньою метою команди Путіна-Медвєдєва.

Однак, ще не все втрачено. Україна все ще має енергійне громадянське суспільство, відносно вільні ЗМІ та деякі демократичні інституції.  Сьогодні ці групи стежать за зловживаннями уряду та намагаються чинити опір, сподіваючись, що Україна все ще може стати цивілізованою європейською державою. Але демократичним силам в Україні потрібна допомога.

Фінансова підтримка міжнародних інституцій, таких як МВФ, та угода про зону вільної торгівлі з ЄС повинні бути надані тільки за умови, що новий уряд пообіцяє здійснити серйозні економічні та соціальні реформи, запровадити верховенство права та захистити свободу слова.

Збереження демократичної та незалежної України має вирішальне значення для ширшого регіону. Як сказав Збігнєв Бжезинський, імперські амбіції Росії не зможуть бути реалізовані повною мірою без контролю над Україною. Багато російських демократів, яких переслідують у власній країні, вважають, що найкращим шляхом для запровадження демократії в Росії є її виживання та процвітання в Україні. Але якщо Захід не змусить новий уряд тримати своє слово, Україна може знову повернутись до сфери впливу Росії і буде втрачена для демократичного світу на багато років, як вже траплялось в минулому.

Мирослава Гонгадзе – журналістка Голосу Америки; погляди, висловлені тут, є її власними.

Надя Дюк – віце-президент Національного фонду за демократію

The Wall Street Journal

УНІАН в Google News