В’ячеслав Рой: Без єдності профспілки не зможуть розмовляти з державою на рівних

Працівники на заводах Ахметова можуть не перейматися його статками. Але за підприємців малого й середнього бізнесу маємо непокоїтися: від них залежить благополуччя найманих працівників...

Працівники на заводах Ахметова можуть не перейматися його статками. Але за підприємців малого й середнього бізнесу ми змушені хвилюватися: від них залежить благополуччя найманих працівників...

Україна на порозі кардинальних економічних реформ. Так, принаймні, декларують президент та уряд. Чи не найвагомішою складовою реформ мають бути зміни умов ведення малого та середнього бізнесу. Які настрої напередодні цих змін у профспілках – тема розмови з Головою Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України В’ячеславом РОЄМ.

Пане В’ячеславе, уточніть: кого представляє і захищає ваша Федерація – підприємців чи найманих працівників?

Насамперед – найманих працівників. А ще званих «самозайнятих», тобто людей, котрі і власники, і єдині працівники свого бізнесу. А також власників малих підприємств, котрі одночасно і працюють на ньому. Нарешті, з очевидних причин ми не байдужі до того, як матеріально почуваються підприємці, котрі дають роботу кільком десяткам людей. Якщо їхній бізнес «прогорить» – наші люди опиняться на вулиці без роботи. А в Україні найчастіше «горять» саме малі та середні підприємства. Тобто, скажімо, працівники металургійного комбінату можуть собі дозволити не перейматися особистими статками Ріната Ахметова, а ми за наших підприємців змушені хвилюватися. Надто вже жорстка залежність між благополуччям власників і найманих працівників у малому та середньому бізнесі.

Отже, у вас має бути чітка позиція щодо тих законів і законопроектів, які формують умови діяльності такого бізнесу?

Безумовно, позиція у нас є. Тільки ось чіткості, котру ви, певно, маєте на увазі, нема.

Поясніть, будь-ласка, бо якось дивно звучать ваші слова: «немає чіткої позиції».

Пояснюю. Наше чітке ставлення до конкретних законів, законопроектів чи нормативних актів прямо залежить від чіткості самих цих законів, проектів та актів. На мою думку, очевидно, що все законодавство стосовно умов ведення бізнесу та умов праці їх найманих працівників дуже об’ємне і чисельне – від Трудового чи Податкового кодексу до окремих нормативних актів міністерств, відомств, органів самоврядування. Усі ці закони і акти погано узгоджені між собою і не є органічним цілим. А ще додайте масу всіляких формальних і неформальних дій влади і роботодавців, які прямо суперечать навіть нинішньому нецілісному законодавству і водночас дуже сильно впливають на бізнес.

Наприклад?

Наприклад, хабарі чиновникам… За таких умов важко давати категоричну оцінку тому чи іншому конкретному закону чи проекту, бо він майже завжди не містить відповіді на всі питання, що цікавлять найманих працівників.

Приклад. Депутати від опозиції С.Терьохін, Н.Королевська та С.Соболєв пропонують 5-річні податкові канікули для малого та середнього бізнесу. Дуже добре. Заступник голови Державної податкової адміністрації О.Любченко обіцяє, що найближчим часом введуть мораторій на податкові перевірки малого бізнесу. Теж непогано. Ми, в принципі, - «за». Тільки ось нас цікавить: де гарантія, що власник підприємства, отримавши додатковий прибуток від цих пільг, поділиться ним з найманим працівником, а не покладе його собі до кишені? Я знаю правило, що збагачення власників малого чи середнього бізнесу викличе розвиток цього самого бізнесу, а отже – нові робочі місця і т.д. Я не збираюся заперечувати цю очевидну істину, але все-таки вона надто загальна. А в наших профспілках – реальні люди, котрі хочуть згаданих мною гарантій. Ідеальна схема: держава дала пільги бізнесменам - ті збільшили прибутки, частину якого віддали на підвищення зарплати своїм працівникам або зробили її на 100% «білою» - працівники через це отримують надійніший соціальний захист, а в майбутньому - більшу пенсію. Всім добре, всі задоволені. Але як сьогодні змусити всіх підприємців відмовитися від подвійної бухгалтерії і платити лише «білу» зарплату? А саме в цьому сьогодні найбільший інтерес найманого працівника. Правильно, жорсткий контроль податківців і державних чиновників загалом! Іншого методу немає і ніхто його не пропонує. І як же тоді бути з «канікулами» і «мораторіями»?

На додаток до введення пільг для власників малих та середніх підприємств ми б хотіли побачити законодавчі гарантії для найманих працівників таких підприємств. А їх нема.

Або ще небезпека. Хто нас запевнить, що для бізнесменів, після отримання ними податкових пільг, чиновники, особливо на місцях, не вигадають якісь «перереєстрації» чи щось подібне і не «лупитимуть» з них у кілька разів більші хабарі, мотивуючи це тим, що у вас же тепер більше грошей? Або не збільшиться різко кількість «пожежних», «санітарних», тощо перевірок? Ось у мене в руках вчорашня (за 8 червня. – Авт.) новина, цитую: «Уряд відправив на доопрацювання розроблений Державним комітетом з питань регуляторної політики і підприємництва законопроект, яким вводиться відповідальність урядовців усіх рівнів за недотримання вимог дозвільного і регуляторного законодавства. Законопроектом передбачалося, що за перше порушення на урядовця накладається штраф у 5 окладів, а після другого він позбавляється права працювати на державній службі на кілька років. Даному законопроекту чинили опір урядовці, оскільки згідно з ним, під відповідальність потрапляє кожний другий державний службовець, включаючи вищих посадовців».

То де чітка державна програма боротьби з корупцією? Бо якщо в Україні ця біда й далі залишиться в таких жахливих масштабах, то чого варта чіткість законодавства про малий і середній бізнес і наша, профспілкова, чітка позиція щодо нього? Корупціонери поламають будь-який закон.

Ви згадали Держкомпідприємництва. Як оцінюєте діяльність його нового голови Михайла Бродського?

Я, звісно, прочитав його програмну статтю в «Дзеркалі тижня». Добра стаття, путні думки виклав, чудові наміри задекларував пан Михайло. Я щиро бажаю йому успіху, тим більше, що ці наміри, в разі їх реалізації, безумовно допоможуть малому та середньому бізнесу, а отже членам нашої Федерації профспілок. Однак, поки що це лише наміри. З цитованої мною інформації добре видно, як важко їх здійснити. Так що, поживемо – побачимо. До речі, у згаданій статті пан Михайло дуже добре показав, як спрощене оподаткування, котре мало б сприяти саме малому та середньому бізнесу, практично нічого йому не дає, натомість його активно використовує бізнес великий для того, щоб платити менше податків. Це теж до теми чіткого ставлення до законодавства в сфері малого підприємництва.

Пане В’ячеславе, ви загалом намалювали безрадісну і безнадійну картину. Чи, може, ви самі, без держави, запропонуєте справді цілісне законодавство заодно з такою ж цілісною програмою боротьби з корупцією?

Безрадісну – можливо, безнадійну – ні, звичайно. Щодо пропозиції самим написати всі закони і програми, то ми змогли б це зробити, вивернувши всі кишені, взявши кредити і відклавши всі інші профспілкові справи на кілька років. Якщо ж серйозно, то суть проблеми в іншому, а не в написанні чогось. Бо написане ще треба затвердити як закон і забезпечити його неухильне виконання. Одним профспілкам таке не під силу, це справа всієї держави і всього суспільства. Звісно, ми робимо все, що можемо: пропонуємо зміни в законодавстві і наполегливо добиваємося їх ухвалення. Інтереси найманих працівників забезпечуються домовленостями у трикутнику «профспілки – держава – роботодавці». Оскільки інтереси сторін цього трикутника часто-густо протилежні, позитивний результат досягається у жорстких, іноді – дуже жорстких переговорах. Щоб відстояти на них свою позицію, профспілки мають бути сильними. Так робиться всюди, де найманий працівник має гідну зарплату і належний соціальний захист. Інакше не буває. Ніхто – ні держава, ні, тим більше, роботодавці – не викладуть профспілкам «на блюдечку» їхні права.

В Україні профспілки слабкі?

Якщо українці загалом невдоволені умовами і оплатою своєї праці, то очевидно, що профспілки слабкіші за державу і організації роботодавців. Причини? Одна в тому, що в нас слабке громадянське суспільство і профспілки не можуть бути сильними, коли організація суспільства загалом програє організації державній. Інша причина слабкості українських профспілок у тому, що вони багато зусиль витрачають на суперництво між собою. Через це самі себе послаблюємо у соціальному діалозі. Тому реально маємо не трикутник, а двокутник «держава – роботодавці (тобто, великий бізнес)», котрі й вирішують свої проблеми за рахунок профспілок.

Отже, підсумок: справді ефективне законодавство в сфері підприємництва і загалом трудових відносин Україна матиме лише тоді, коли профспілки зможуть на рівних говорити з владою та роботодавцями. А зможуть тоді, коли матимуть спільну позицію на таких переговорах.

Конфлікти незалежних профспілок з Федерацією профспілок України не припиняються усі роки української незалежності. Ви вірите, що вони колись припиняться?

Вони мусять припинитися. Профспілки – це вічне, вони ніколи не зникнуть. Якщо нинішні профспілкові лідери не зможуть захистити людей праці через те, що конфліктують між собою, то люди оберуть собі інших профспілкових керівників, які вміють і хочуть домовлятися. Радянські часи, коли профспілки були, по суті, лише декорацією минули безповоротно. Демократія в Україні, хоч і дуже важко, але розвивається.

Добре, це буде завтра. А сьогодні яке ваше ставлення до ФПУ?

ФПУ – найбільша профспілкова федерація країни, і не рахуватися з цим не можна. Незалежні профспілки лише хочуть рівноправних стосунків. Це не тільки наше бажання, це вимога статті 36 Конституції України, в якій задекларована рівність прав усіх профспілок. На жаль, ФПУ не завжди цього дотримується. Останній випадок (кілька днів тому) – спроба ФПУ самовільно вивести представників незалежних профспілок з правлінь фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Зокрема, представників нашої Федерації, яка вже 20 років захищає інтереси працівників малого і середнього бізнесу, хочуть усунути з правління фонду страхування від тимчасової втрати працездатності. І це при тому, що саме працівники малого бізнесу мають найбільші проблеми з «лікарняними», оздоровленням, декретними відпустками, тощо.

Говорячи про конституційну норму рівності прав профспілок не можу не згадати про проект нового Трудового кодексу, який уже в парламенті, і може бути остаточно схвалений вже на цій сесії Верховної Ради. Трудовий кодекс – це основа основ для будь-якої профспілки. Я не буду зараз оцінювати весь проект, тому що це товста книжка, і його повний аналіз не для інтерв’ю. Скажу лише те, що стосується теми єдності профспілок. Проект Кодексу містить поняття «репрезентативні» та «нерепрезентативні» профспілки. Тобто, з одними роботодавці мусять рахуватися, з іншими – необов’язково. Прикро, що ФПУ не протестує проти цієї норми.

Їхню позицію неважко зрозуміти…

Так, зрозуміти можна, однак виправдати – ні!..

Я в профспілковому русі не перший рік, очолював Всеукраїнську профспілку працівників недержавного сектора «Столиця – Регіони» з дня її заснування – 12 червня 1999 року, а з квітня 2009 року також обраний головуючим на Всеукраїнських зборах профспілок і профоб’єднань України, де узгоджують свої дії 44 всеукраїнські профспілкові організації. За ці роки в мене було чимало суперечок з ФПУ (втім, приклади ефективної співпраці теж є). І все ж я переконаний: нам усім треба домовлятися, якщо ми справді хочемо бути профспілками, а не лише так називатися. Іншого шляху просто нема.

Розмовляв Володимир Паламарчук

УНІАН в Google News