Микола Рудьковський: Я завжди любив учитися

Міністр транспорту продемонстрував УНІАН свої дипломи й розповів про те, як навчався, вивчав мови, став політиком та про свої досягнення на високій урядовій посаді... Інтерв’ю 

Міністр транспорту продемонстрував УНІАН свої дипломи й розповів про те, як навчався, вивчав мови, став політиком та про свої досягнення на високій урядовій посаді... Інтерв’ю

– Пане міністре, увага ЗМІ прикута до Ваших дипломів... Як Ви поясните, чому це питання нині на слуху?

– Мені важко судити, чому це питання порушують політики, але, переконаний, комусь хочеться, так би мовити, відвертати увагу міністра транспорту, аби він не займався своїми безпосередніми питаннями. Абсолютно для мене дивна ситуація. Зрозуміло, що ті процеси, які ми зараз проводимо в галузі, багатьом не подобаються, особливо попередникам, котрі закладали тут протягом років відповідні схеми. Зараз ми переглядаємо питання сумісної діяльності, ми не дозволили прихватити до рук цілі порти, як це проходило в Херсоні, Миколаєві. Сумісну діяльність, неефективну з точки зору розпорядження державною власністю, ми зараз зупиняємо, а мова йде про десятки, а інколи й сотні мільйонів. І, звичайно, такі люди здатні організувати піар-кампанію, долучити опозиційних політиків – для того, щоб вони створювали додаткові інформаційні навантаження мені як міністру.

З іншого боку, мені приємно обговорювати питання освіти, я завжди любив учитися. Я закінчив школу на відмінно, брав участь у олімпіадах, навіть колись на обласній олімпіаді з хімії був відзначений цінним подарунком – книгою. Я вступив до чернігівського вузу, здавши один екзамен, бо ті, хто закінчував школу на відмінно, могли здавати один екзамен.

Я син сільського вчителя, мій батько не знав навіть прізвища ректора вузу. Тоді, при всіх вадах радянської системи, все ж таки приймали в вузи за знання, а не через зв’язки чи якимось іншим шляхом. Перший курс до армії я закінчив і отримував підвищену стипендію, вчився на відмінно. Чому я це кажу? Бо несу відповідальність за той шлях, який я пройшов... У мене було все: і навчання, і зайняття політикою.

А політикою я почав займатися тоді, коли всі наші демократи ходили з комуністичними партквитками.

Це був 89-й рік, ми вийшли в Чернігові на першотравневу демонстрацію. У нас був свій політичний клуб у вузі за моєї ініціативи, студенти вийшли з лозунгами “Геть партократію з держапаратів” та з вимогою закрити ЧАЕС. Народ дуже жваво нас підтримав... Тоді було прийнято закрите рішення обкому партії розібратися з цими студентами. Двох звільнили зразу, а зі мною було важче, бо я непогано вчився. Я і зараз пам’ятаю слова викладача історії, коли я здавав історію СРСР: “Я не могу вам поставить положительную оценку, потому что вы неправильно понимаете слова Ленина”. На що я йому відповів: “Завдання студента-історика не розуміти Леніна так, як його розуміє викладач, а знати твори Леніна”. Ну… ми розійшлися в нашому баченні, що повинен знати студент... Одним словом, на той час я не побачив більше можливості продовжити навчатися в вузі, коли по тобі їздить, як катком, радянська система, і взяв академвідпустку.

Тоді якраз вперше Рух опинився в парламенті, і я був здивований, чому вони кожен день у парламенті все критикують, а запропонувати в економіці нічого не можуть. Я зрозумів, що треба вивчати економіку, поїхав у Москву.

– А скільки, виходить, Ви провчились у Чернігові?

– Це вже був третій курс... Я був активною людиною, я разом з Піховшеком, Донієм і Кириленком був ініціатором створення Української студентської спілки... Я був від Чернігова, вони були з Київського університету, ми збиралися тут в університетському гуртожитку, разом їздили до Львова...

А вже в Москві я почав вчитися в Школі бізнесу і зрозумів, що це те ж саме, як учитися плавати без води. Щоб зрозуміти сутність ринкової економіки, потрібно вчитися й жити там, де вона є. І я тоді повернувся в Україну, виїхав через Югославію в Австрію, знаючи 120 слів німецькою мовою, за рік вивчив мову і вступив до Віденського університету. Я був першим студентом з України, який вчився у Віденському університеті.

Поки вивчав мову, то попрацював усюди: і вулиці прибирав, і хліб вантажив, і в ресторані офіціантом працював, потім на фірмах... А вже ставши студентом і отримавши деякі знання й практику, я заснував свою фірму, а потім... Ви знаєте, коли ти живеш за кордоном і тобі потрібно заробляти гроші на проживання й одночасно вчитися, – це дуже нелегко. І на певному етапі, отримавши певний досвід і теоретичні знання, я зрозумів, що більшість того, що я можу взяти з собою, я вже отримав, і в 1994 році, перед президентськими виборами, я повернувся.

Я можу пройти детектор брехні, повторивши, що я їхав на захід, щоб отримати знання й привезти їх в Україну.

Я приїхав, включився у виборчий штаб Кучми й сказав, що економіку, яку вела команда Кравчука, нам потрібно змінити. Я це робив за переконаннями. Та програма, яку декларував Кучма, на той час була прогресивною. Звичайно, після того, як він став Президентом, курс учинків був іншим, але перший рік він був Президентом, він приймав рішення в інтересах держави.

– А Ви ж у цей час?...

– Я працював у економічному управлінні Адміністрації Президента... Коли я працював там, відчував себе корисним, а потім, коли Лазаренка взяли першим віце-прем’єр-міністром і коли Президент почав слухатися не порад економічного управління, а Лазаренка та його дніпропетровської команди, то я зрозумів, що не має сенсу брати відповідальність за те, що вони робитимуть.

– І повернулися в Чернігівський педінститут?

– Я написав заяву, закінчив навчання, отримав диплом Чернігівського державного педагогічного інституту. Особисто їздив на екзамени, готувався, тягнув білети, здавав екзамени і так далі.

Через деякий час я вступив до “Нархозу” і отримав ступінь магістра економіки. Так само ходив на лекції, на іспити, готував курсову й дипломну роботи...

– Які мови Ви знаєте?

– Коли я приїхав у Австрію, я десь за рік вивчив німецьку мову, потім через два роки почав вивчати англійську, і коли я повертався, то вже говорив цими двома мовами...

А ось три роки тому, після візиту на Кубу, мені захотілося вивчити іспанську – після того, як поспілкувався з цими відкрити людьми. І я зараз розмовляю іспанською мовою, маю постійну практику.

– Ще якусь плануєте вивчити?

– Думаю, можливо, з 2008 року я візьмусь або за китайську, або за арабську, бо цими двома мовами розмовляють два світи. Коли ти знаєш мову, то розумієш їхній світ, ментальність, світогляд, це допомагає з людьми працювати...

– Пане Рудьковський, днями ви повернулися з Лондона, з Українського інвестиційного самміту. Які результати поїздки? Чи можемо ми очікувати на прихід іноземних інвестицій в Україну без необхідності надання гарантій державою?

– Інвестори з цього року вперше почали говорити про надання українським підприємствам кредитів без державних гарантій. І я думаю, уже в цьому році ми матимемо підписані Укрзалізницею контракти без таких гарантій на досить вигідних умовах щодо кредитів на розвиток рухомого складу та інфраструктури. Такі переговори ми вели з Сity Bank, Європейським банком реконструкції та розвитку, ABN Amro, Morgan Stanley. У бюджеті закладено кошти для компенсації відсотків за кредитами, взятими на закупівлю пасажирських вагонів.

Крім того, ми обговорювали кілька серйозних проектів з будівництва доріг на концесійній основі, аби як Merrill Lynch, так і з Сity Bank виступили одними з організаторів формування банківського пулу з кредитування. Ідеться про створення консорціуму.

Ми зараз в Україні працюємо над створенням відповідного законодавчого поля. Закон про концесії вже розглянутий на комітеті і, сподіваюсь, його розглянуть найближчим часом у сесійній залі, а на друге читання ми його допрацюємо з урахуванням рекомендацій консалтингових компаній – для того, щоб цей закон працював.

Під час зустрічі з Merrill Lynch та Сity Bank ми також обговорювали питання щодо кредитів на модернізацію портів.

– Який кредит ви плануєте взяту на модернізацію рухомого складу Укрзалізниці?

– Ідеться приблизно про 400 млн. дол. на цей рік для закупівлі рухомого складу. Ми розглядаємо це питання, враховуючи кошти, передбачені в бюджеті на закупівлю вагонів через державну лізингову компанію.

– Ці 400 млн. будуть уже без державних гарантій?

– Ми розглядаємо кілька кредитів. Одні кошти будуть залучені Укрзалізницею, інші – з залученням державної гарантії лізинговою компанією…

Ми передбачаємо також залучення коштів на будівництво концесійних доріг консорціумом підприємств під конкретну програму, де держава гарантуватиме трафік. Тобто якщо від використання дороги надходитиме недостатньо коштів, то держава компенсує різницю. Це світова практика, ми будемо її використовувати.

Нині ми займаємося необхідними для цього змінами в законодавстві. Зокрема, прийняття закону про викуп землі для державних стратегічних об’єктів надасть можливість викупити необхідні земельні ділянки для будівництва автобанів, портів, аеропортів тощо.

– Ви сказали, що в Лондоні обговорювали також інвестиції в порти, про що, власне, ішлося?

– У стані розробки перебувають проекти розвитку трьох портів. Після їх затвердження в уряді, з прийняттям закону про відведення земель для стратегічних об’єктів та після вирішення всіх земельних питань ми зможемо залучити суттєві кошти для розвитку порту “Південний", Іллічівського порту. У цих двох портах побудуємо контейнерні термінали, можливо, також термінали для перевантаження сипучих вантажів, щоб подвоїти вантажообіг порту “Південний”, а також винести перевантаження сипучих вантажів з міст, в тому числі Одеси, аби поліпшити стан екології.

– Днями уряд погодив угоду з ЄБРР щодо кредиту у 26 млн. євро. Іллічівсьому порту. ЄБРР готовий інвестувати й у інші порти?

– ЄБРР надав кредит ІМТП на будівництво кількох причалів. Як цей банк, так і інші з задоволенням кредитуватимуть розвиток українських портів, бо це досить гарантовані інвестиції.

– Які кошти необхідно залучити?

– Скажімо, будівництво контейнерного термінала в Іллічівську коштуватиме близько 150 млн. дол., у порту “Південний” – 150–180 млн. дол. Я переконаний, якщо прийдуть такі інвестиції, то принесуть значне зростання товарообігу. Це дасть суттєвий поштовх для розвитку української транспортної інфраструктури.

– Яка ситуація з просуванням літака АН-148 на міжнародні ринки?

– Для того, щоб поставляти літак у Росію, Казахстан, азійські держави, нам достатньо того сертифіката, який ми маємо сьогодні, – Міждержавного авіаційного комітету. А щоб ми могли безперешкодно поставляти нашу продукцію на європейський ринок, ми повинні ще пройти відповідну внутрішню процедуру Євросоюзу, і такі попередні домовленості з концерном EADS – власником компанії Airbus – у нас були досягнуті. Гадаю, буде підписана відповідна угода. Переконаний, що найближчим часом в Україні буде організовано серійний випуск АН-148, щоб широко експортувати ці літаки за межами України, адже у світі великий дефіцит літаків такого типу.

Перший літак – ми обговорювали це питання з АНТК ім. Антонова – буде поставлений для державної лізингової компанії, і, гадаю, ми протягом кількох місяців зможемо організувати регулярні рейси на ньому як до Європи, так і до Росії.

– Яка це може бути авіакомпанія?

– Хто літатиме? Це питання остаточно не вирішено, нам потрібно підписати угоди та замовити літаки. Один буде придбано вже цього року із двох уже збудованих, а один буде замовлений, і ми отримаємо його в наступному році.

– А Казахстан у цьому році отримає?

– Казахстан, я думаю, у цьому році отримає свій перший літак. Крім цього, є попередня згода прем’єр-міністра, підтримка спікера парламенту, сподіваюсь, буде підтримка Президента, у тому, щоб ми могли залучити довгостроковий кредит для лізингової компанії, замовити десяток літаків АН-148 і запустити реальне серійне виробництво. Я переконаний, що одразу після того, як вони будуть збудовані, вони будуть або задіяні через лізингову схему, або продані конкретним покупцям, а гроші з цього будуть знову спрямовані на наступну серію. Це буде серйозний поштовх, аби розпочати масове виробництво таких літаків.

P.S. Після інтерв’ю міністр продемонстрував мені копії своїх українських дипломів – Чернігівського педінституту (за 1996 рік) і Київського національного економічного університету (за 2000-й), печатки, підписи – все виявилося на місці.

Людмила Шевченко

УНІАН в Google News