Євген Жовтяк: Адвокат каже, що мою справу виграв би третьокурсник...

"У мене є тільки одна версія відчуженості Президента – земельні питання. Коли я був головою адміністрації, до мене приходило дуже багато людей різного рівня з проханнями про виділення землі..."

Нещодавно Верховний Суд поставив крапку у десятимісячній епопеї навколо звіль нення Євгена Жовтяка з посади глави Київської облдержадміністрації, повернувши його в губернаторське крісло. Ми взяли інтерв’ю у головного героя цієї епопеї, у якого сьогодні, до речі, день народження.

Пане Євгене, цілком очевидно, що рішення Верховного Суду мало ефект бомби. Чи була для Вас несподіваною досить негативна реакція Президента?

Назвати на всю країну Верховний Суд "шоу" – доволі сміливий вчинок. Особливо як для Президента. Бо саме він має демонструвати всім громадянам повагу до державних інституцій, тим більше до таких, як Верховний Суд. Думаю, така реакція була зумовлена некомпетентністю президентських юристів. Протягом останніх десяти місяців, доки тривала судова тяганина, вони вводили в оману Віктора Андрійовича щодо справжньої суті справи й переконували, що виграють її. Тому рішення суду було для Президента повною несподіванкою і, на жаль, спричинило таку емоційну заяву. Мені прикро коментувати й нагадувати, що навіть при Кучмі завдяки рішенню Верховного Суду Віктор Андрійович став Президентом. Утім, гадаю, час емоцій мине.

Ще півроку тому Ви вважали, що Президент не володіє інформацією, а його думку формує найближче оточення. Потім Ви мали зустріч з Ющенком, але вона нічого не змінила. Як Ви гадаєте, чому Президент так опирається рішенням судів і навіть Верховного?

Справді, у червні ми зустрічалися з Віктором Андрійовичем, між нами було досягнуто певної домовленості, і я готовий був подати у відставку. Але з боку Секретаріату ці домовленості виконувалися кілька днів, а потім були повністю зруйновані.

І все ж таки, як і чому між людьми, які були соратниками, виникло таке протистояння? Пам’ятаю Ющенко казав: „Це мій друг Євген Жовтяк, працювати з ним почесно”…

У мене є тільки одна версія такої відчуженості – земельні питання. Коли я був головою адміністрації, до мене приходило дуже багато людей різного рівня з проханнями про виділення землі. Я сподівався, що ми будуємо правову державу, і тому незалежно від рангу, політичного забарвлення та родинних зв’язків того, хто звертався, я обстоював позиції держави. Мені важко сказати, хто з тих, кому я відмовив у незаконному виділенні землі, мав вирішальний вплив на Президента. Можливо, це був бізнесмен, який хотів 700 гектарів землі в Козині і якому я „порадив” заплатити реальну вартість землі в державну скарбницю. Можливо, та – близька Президентові людина, яка приводила до мене цього прохача, – чи ще хтось інший. Але ще за рік до мого звільнення спілкування між мною і Президентом без будь-яких пояснень припинилося. Потім було саме звільнення – без пояснення причини і з поширенням від імені прес-служби Кабміну брехливої заяви про погіршення соціально-економічних показників Київської області. Хоча за офіційними даними, за показниками соціально-економічного розвитку Київщина вийшла з восьмого на перше місце

Але коли Секретаріат Президента очолив Балога, він пробував цю справу вирішити мирним способом...

І доволі оригінальним. Власне, ми зустрілися з ним зовсім випадково на вулиці Городецького, і Балога призначив мені наступного дня зустріч. Це був його перший робочий день, і він розпочинався з цієї зустрічі. Думаю, що голові Секретаріату зарахувалося б у плюси, якби він продемонстрував своє вміння позбавляти Президента таких проблем. Він не знав, як підступитися до цієї проблеми, і я запропонував підписати мирову угоду про те, що я забираю свою заяву із суду в обмін на внесення змін до указу про те, що приймається моя заява про відставку. Таку заяву я готовий був написати (до речі, як і в квітні). Балога поставився до цього схвально, сказав, що порадиться з юристами й запросив до Секретаріату знову на 17 годину того ж дня. Але коли я прийшов, він завів мене до кабінету, де сиділа Віра Іванівна, і сказав: ”Ось Віра Іванівна, домовляйтеся.” Власне, до Віри Іванівни я не мав і досі не маю ніяких претензій, а тому домовлятися про щось не було сенсу. Тому я припинив ті переговори.

І все ж таки, що Вам сказала Віра Іванівна?

Віра Іванівна трохи повиховувала мене, пояснила, що Президент на мене сердитий і я не маю жодних шансів повернутися на колишнє місце роботи. Тому порадила сприйняти все як належне й запропонувала посаду посла України в Білорусі. Я вислухав, подякував і більше до Секретаріату не приходив.

Посада посла в Білорусії краща, ніж „посада” опозиціонера?

Я казав Президентові, що не торгуюся за посади й ніколи не робив цього. З того самого моменту, як подав першу заяву до суду, я переслідував тільки одну мету: відновити законність. Вона полягає в тому, що ніякого погіршення соціально-економічних показників в області не було, а з 36 причин, які згідно з чинним законодавством є підставою для звільнення голови облдержадміністрації, жодна щодо мене не настала. Оскільки є офіційне підтвердження того, що за часи моєї роботи соціально-економічне становище в Київській області поліпшилося, єдиною підставою для мого звільнення може бути моя заява про відставку. І тому, якщо Президент більше не потребує моїх послуг, я готовий написати заяву про відставку – за умови, що цей процес буде повернуто в законне русло. І я впевнений, що рішення Верховного Суду важливе не тільки для мене, а й для всіх незаконно звільнених. А ще воно застерігає великих і малих начальників від таких незаконних кроків. Як каже Юлія Володимирівна, ”справедливість є...”

До речі, про Юлію Володимирівну. У її коментарях прозвучали дуже прозорі натяки на корумпованість суду. Як Ви гадаєте, що саме мала на увазі Тимошенко?

Я нещодавно виступав на радіо „Ера”, і там звучало приблизно таке саме питання. Часу було мало, і я не встиг розказати анекдот із цього приводу. Мойша критикує Карузо й каже, що йому страшенно не подобається його спів. І коли запитують, де він слухав Карузо, Мойша відповідає: “Та мені Абрам наспівав”... Щось подібне спричинило й коментарі Юлії Володимирівни. Мені шкода, що їй доводиться в такий спосіб демонструвати свою відданість Президентові.

Можливо, це не зовсім коректно, але чомусь пригадалося, як 8 березня, здається, 2001 року Ви разом зі Шкілем носили Юлії Тимошенко квіти до Лук’янівської в’язниці. Не пригадую більше нікого з депутатів, тільки вас і Шкіля. Невже, у політиці такі речі забуваються?

Це залежить від людини, а не від сфери життя, у якій вона опиняється. Але річ не в тому. Я не вважаю, що подібні вчинки можуть бути мірилом якихось оцінок. У випадку, коли йдеться про судове рішення, значення має тільки одне – дотримання законності. І слова Юлії Володимирівни навіюють сумні думки, що іншого способу отримувати рішення суду, ніж той, який озвучила Тимошенко, вона сама, можливо, не знає. Бо моя судова справа дуже проста, і, як каже мій адвокат, її не міг не виграти навіть студент третього курсу юрфаку. До речі, якби президентські радники мали фахову підготовку студентів-третьокурсників, ніякої „резонансної” справи не було б.

А якою є реакція з боку Партії регіонів? Здається, їм це рішення на руку...

В умовах тієї війни, яку ведуть коаліція та Секретаріат, звичайно, використовується будь-яка нагода зачепити Президента. Але, якщо закон і правда на моєму боці, емоції тих, хто порушує закон, мене хвилюють мало. Я вже сказав – я пройшов цей шлях для того, щоб вкласти свою маленьку цеглинку в розбудову правової держави. Аби кожен чиновник знав, що жодну людину не можна звільняти безпідставно, а якщо він спробує це зробити, вступає в силу закон.

Чи був такий прецедент, щоб Президент не виконав рішення Верховного Суду?

Стосовно кадрового питання – ні. Можливо, першим міг пройти цей шлях Піскун, але регіонали вмовили його забрати судову заяву. Сьогодні їх більше влаштовує Медведько, ніж неконтрольований Піскун. Тому я можу бути першим, але сподіваюся, що емоції Віктора Андрійовича вляжуться і він продемонструє свою повагу до суду й закону.

А якщо не продемонструє?

З цього приводу вже був коментар міністра юстиції. Буде порушено виконавче провадження, і невиконання рішення суду передбачає низку санкцій – від штрафів до порушення кримінальної справи. Щоправда, стосовно Президента, який не виконує рішення Верховного Суду, а отже, вчиняє злочин, передбачена дещо інша процедура притягнення до відповідальності...

Як досвідчений політик, Ви напевно, прорахували подальші кроки. Який Ваш прогноз?

Прорахувати якісь ходи можна лише в тому разі, якщо люди грають за правилами...

Пане Євгене, навряд чи Ви вірите в те, що залишитеся в губернаторському кріслі? Навіть, якщо Президент виконає рішення суду...

Це залежатиме тільки від рішення Президента. Після того, як мене буде поновлено і Президент наполягатиме на своїй позиції, я подам у відставку. Припускаю, що, напевно, будуть продумані різні механізми того, як зробити неможливими моє подальше перебування на цій посаді. Хоча я міг би й далі успішно працювати й продовжувати те, що започатковано моєю командою. Можу з усією відповідальністю заявити, що майже все, що сьогодні озвучує Віра Ульянченко щодо розвитку області, було розроблено й закладено нами. Але ще раз кажу: посада для мене не самоціль.

Коментуючи рішення суду, Ющенко назвав вас непатріотом. Скажіть чесно, Вас це зачепило?

Після тієї наруги, через яку я пройшов, мене неможливо здивувати жодним висловлюванням. Може, так хотіли завдати болю моєму батькові...

У ці дні через засоби масової інформації я багато спілкувався з людьми. І під час однієї з конференцій було таке несподіване й просте запитання: “Ким ви мріяли стати в дитинстві?” Я відповів: ”Людиною, яка відділить Україну від Радянського Союзу. Не встиг...” Я так вихований. 46 років тому мені дали ім’я на честь Євгена Коновальця. Мій батько, який отримав 25 років сталінських концтаборів за патріотизм, сформував мою систему цінностей довкола гасла “Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї”. Цю систему цінностей неможливо змінити ні посадами, ні спокусами, ні незаконними звільненнями.

Розмовляла Марина Дерев’янко

УНІАН в Google News