Президент реалізував право народу контролювати парламент

Глава держави не може ні покарати парламентаріїв, ні накласти на них штраф. Він може винести на розсуд народу, подивіться, мовляв, цей парламент обмежує ваші права. Ви маєте можливість обрати інший парламент...

Член Конституційного товариства, експерт виборчого права, народний депутат другого скликання Володимир Ковтунець відповів на запитання УНІАН.

Володимире Віталійовичу, зізнайтеся як конституціоналіст “конституціоналісту”: чи були підстави для розпуску парламенту?

Були підстави. Принцип верховенства права передбачає наявність так званого природного права. Школа природного права охоплює таке поняття, як справедливість. Позиції школи природного права, у свою чергу, передбачають прийняття правового рішення на підставі цілісного системного аналізу всього тексту Конституції, а не окремих її положень. І якщо прив’язувати це до нашої ситуації, то на Конституцію слід дивитися як на цілісний документ. Одна з можливих логік виглядає таким чином: народ є джерелом влади. Народ обирає парламент, парламент підконтрольний народові. Яким чином можна реалізувати підзвітність парламенту народові? Конституція каже, що розпустити парламент може Президент. Конституція дає чіткі підстави, коли він це може зробити, але не каже, що це вичерпний перелік підстав. Але водночас Президент є гарантом Конституції, гарантом основних прав і свобод людей. Якщо Президент переконаний, що дії парламенту спрямовані на суттєве обмеження прав і свобод людини, він повинен від імені народу, маючи на це повноваження, привести до відповідальності цей парламент. Яким чином? Він не може ні покарати парламентаріїв, ні накласти на них штраф, ані притягнути до відповідальності. Він може винести на розсуд народу, подивіться, мовляв, цей парламент вчинив те й те, він обмежує ваші права. Будь ласка, ви маєте можливість обрати інший парламент.

Чи має Конституція містити перелік додаткових статей, які б деталізували умови, за яких Президент може розпустити парламент?

Бажано, щоб це було. Але, скажіть, будь ласка, коли наші депутати погодяться на те, щоб Президент міг розпустити їх після звичайних консультацій з лідерами фракцій та спікером? Водночас у парламентській республіці, навіть якщо президента обрано в парламенті – як, скажімо, у Німеччині, – президент у разі політичної кризи має право запросити до себе лідерів політичних партій парламенту, порадитися й розпустити парламент. Це право президента закріплене в Конституціях багатьох країн парламентських демократій.

І що, Конституції цих країн не дають Президентові докладний формальний перелік підстав для розпуску?

Як правило – ні. Формалізація цього робить неможливим застосування таких норм. Уявіть ситуацію: парламент абсолютно нічого не робить, отримує платню, раз на три тижні збирається, вирішує лобістські питання, закриває засідання. Формальних підстав розпустити парламент немає, але з точки зору справедливості й народного суверенітету, парламент повинен працювати.

Але наша Верховна Рада працює в поті чола, приймає закони, навіть незважаючи на указ про розпуск...

Парламент – гарант демократії. Залишати суспільство без парламенту не можна. Я вважаю, що й нинішній парламент має працювати до приходу нового. Президент видав указ, парламент працює, хоча його повноваження припинені. Але реалізується цей указ, коли на роботу приходять нові парламентарії. Бо може статися й таке: Президент видасть указ про припинення повноважень парламенту, завтра вводить війська й оголошує себе довічним володарем. Тому, якщо Конституційний Суд скаже, що парламент має працювати до наступних виборів, – я погоджуся.

“Регіони” настійливо стверджують, що якщо будуть вибори, то на них вони підуть разом з Президентом, тобто президентська кампанія проходитиме разом з парламентською. Як з позицій права можна реалізувати ці бажання?

Юридичного механізму для дострокових президентських виборів немає. Хіба що добровільна відставка Президента. Але якби суспільний конфлікт набув гостроти, то Президент задля його подолання мав би зробити такий крок. Так сталося 1993 року, тоді і парламент, і Президент погодилися йти на перевибори...

Але тоді інфляція сягала 10000 відсотків...

А зараз ми маємо шістнадцять років нездійснених сподівань. Суспільство незадоволене, у нього є підстави не довіряти ні владі, ні опозиції, бо і ті, й інші намагаються обмежити політичні права громадян. Це конкретно видно з виборчого законодавства...

Як має повестися Центральна виборча комісія, зважаючи на те, що парламент по суті розпустив її?

Я думаю, що цю постанову скасує суд. Вона не витримує жодної критики. Уявіть, що в УНІАН призначили генерального директора, а через два роки скасували указ про його призначення. Хіба таке можливо?

Члени ЦВК працюють без зарплати... Адже Кабмін заборонив виділяти кошти на проведення виборів.

Немає проблем. Є резервний фонд, і положення бюджетного кодексу кажуть, що кошти резервного фонду використовуються задля цілей, непередбачених бюджетом цього року. Є проблеми на місцях, але місцева влада пообіцяла допомогти. Тут небезвихідна ситуація. Ми рахували в липні, коли вперше постало питання про розпуск. Тоді ЦВК змогла б провести вибори навіть за рахунок зекономлених нею коштів.

У грудні ми повернули ці кошти в бюджет, а Рахункова палата намагалася звинуватити нас у тому, що ми завищували кошторис виборів, і гроші без руху лежали стільки часу...

Яка зі сторін після президентського указу про розпуск зробила найбільше неконституційних кроків?

Верховна Рада. Єдине, що могла вирішити Верховна Рада на свій розсуд, це продовжити працювати й звернутися до Конституційного Суду з роз’ясненням: чи повинні вони працювати до обрання наступної Верховної Ради. Але вони звертаються в суд із поданням щодо неконституційності указу Президента. А потім починають продукувати якісь постанови... Ну, я розумію, є панічний страх багатьох людей, бо вони не бачать себе поза депутатським кріслом, бояться, що більше нічого не зможуть зробити. Насправді, я як депутат другого скликання хотів би сказати: не бійтеся залишати це крісло, ви зможете подивитися на світ іншими очима. І головне, щоб найбільший прихильник парламентаризму Мороз зрозумів, що його ідея парламентської республіки тільки зміцніє. Нехай у майбутньому навіть міністра закордонних справ та міністра оборони призначає парламент, але Президент повинен мати контрольні функції та право розпуску.

Президент, Кабмін і парламент чекають рішення Конституційного Суду, його голова Іван Домбровський намагався сховатися в лікарні, а потім піти у відставку. Ваш колега без жартів сказав, що так на його місці вчинив би кожен. Конституційний Суд працює під дулом кулемета і може не ухвалити жодного рішення. Чи можна при цьому провести вибори, чи будуть такі вибори легітимними?

Звичайно, можна. Навіть, якщо Конституційний Суд не приймає рішення, є указ Президента. Єдине, що може зупинити цей процес, – загроза громадянського конфлікту. Але, аналізуючи динаміку рейтингу Партії регіонів, можна стверджувати, що їй вибори також вигідні. Якщо вони хочуть довести серйозність намірів у проведенні реформ, якщо серйозно ставляться до своєї перспективи, то їм слід погоджуватися. Чим далі вони затягують справу, чим більше наростає конфлікт з Президентом, тим гірше це для їхнього рейтингу, вони будуть змушені робити непопулярні речі. Зараз – пік їхньої політичної форми.

Що пік, то пік... Клепають неконституційні постанови, звозять людей...

З точки зору політики, це – марнотратство. Глибоко помилково стояти в позиції сили, яка захищається. Хай Бог милує, але громадянський конфлікт їм нічого не дав би.

Володимир Литвин висловив таку думку, що Конституційний Суд непогано було б розпустити, доки не відновиться до нього довіра.

Я категорично проти. Який не є, але в нього були й мудрі та зважені рішення. Конституцій Суд здатний у спокійних умовах фахово працювати й приймати рішення, які реалізують принципи міжнародного права та розвивають конституційні процеси.

Що особливо помітно останні вісім місяців (Конституційний Суд не ухвалив жодного рішення!)...

Бо парламентові не можна клепати сумнівні закони, а потім віддавати: хай, мовляв, суд розбирається. Ситуація в суді складна, і частина суддів ще вчиться конституційної правди. Це – складна матерія, це – наука, яка межує з філософією та політологією. Вони не поспішають приймати рішення, за які потім буде соромно...

А може, у них просто занадто багато спокус?

Якщо ви про гроші, то судді достатньо заробляють. Їхня платня не менша, ніж в народного депутата.

Ви про депутатську платню з “надбавками” за міграції та лобістські закони чи офіційну?

Я не думаю, що у випадку Конституційного Суду є корупція...

На прес-конференції Ви казали про загрозу парламентської деспотії... Що Ви мали на увазі?

Якщо йти за буквою Конституції, то парламент непідконтрольний. 8 грудня 2004 року парламент прийняв зміни до Конституції, які не були погоджені Конституційним Судом. Грубо порушено процедуру, яка є механізмом захисту громадян. Наші політики приймають закон, яким забороняють Конституційному Суду переглядати положення політреформи. Інші – роблять подання в Конституційний Суд щодо неконституційності цього закону. Якщо КС відмовить авторам подання, то цей прецедент буде визнаний легітимним. І парламент зможе приймати будь-які закони, які врешті-решт не потребуватимуть апробації судом. Це загроза. Так само загроза, якщо зараз вони не визнають права Президента розпустити парламент. Якщо Президент не буде створювати прецеденти розпуску парламенту, то парламент може робити що завгодно. Бо якщо зараз Суд не прийме рішення про легітимність указу, то, ймовірно, що й наступного разу КС не дозволить розпускати Раду...

Як дострокові вибори вплинуть на зміцнення парламентаризму, якщо списки складатимуть ті самі лідери?

Парламент стає більш відповідальним. Людина приходить до парламенту і знає: якщо тридцять чоловік покинули фракцію за гроші й перебігли, то парламент можуть розпустити і вона втратить більше.

Цей час ми спостерігали, як Президент намагався нарізати собі повноважень шляхом скасування реформи, а прем’єр збільшити їх, секвеструвавши повноваження Президента. Хто був правий?

Тут слід слухати народ, провести референдум. Хоча в нас був один референдум, де була позиція – посилення президентської влади.

Якщо хочемо дізнатися про настрій людей, – давайте звернемося до народу. Я думаю, що результати будуть такі, як і 2000 року. Зараз проводяться опитування, за якими видно: народ хоче, щоб влада була персоніфікована. Ви подивіться будь-яку політичну демонстрацію: народ несе портрети лідерів. Народ не дуже довіряє колегіальному органові. Більше довіряють головам адміністрацій, ніж міським радам. Більше довіряють Президентові, ніж прем’єру.

Отже, право визначати лад Ви делегуєте народу?

Це п’ята стаття Конституції.

МашаМіщенко

УНІАН в Google News