Чому Президент не виконує рішення Верховного Суду?
Чому Президент не виконує рішення Верховного Суду?

Чому Президент не виконує рішення Верховного Суду?

11:04, 18.04.2007
22 хв.

Верховний Суд нарешті надав Жовтяку постанову про поновлення його на посаді голови Київської обласної держадміністрації. Нарешті – бо минуло більш як місяць від власне ухваленням судом відповідного рішення...

Є думка, що війна все спише. Якщо виходити з цього, сьогоднішня жорстка політична війна мала однозначно списати проблему Жовтяка. Мовляв, хто буде за нинішніх обставин, коли пішла стінка на стінку, майдан на майдан і таке інше, думати про рішення суду, яким поновлюється на посаді один з губернаторів. Нехай навіть мова про столичного губернатора.

Жовтяк Але, принаймні, сам Жовтяк себе не списав. І переконливо нагадав про себе. Стало відомо, що днями Верховний Суд нарешті надав Євгену Жовтяку постанову про поновлення його на посаді голови Київської обласної держадміністрації. Нарешті – бо минуло більш як місяць від власне ухвалення судом відповідного рішення. Нагадаємо, 13 березня колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС поставила крапку у тривалому судовому процесі, який можна умовно називати «Жовтяк проти Ющенка». Почався він після того, як у травні 2006 року Президент звільнив Є.Жовтяка з посади столичного губернатора. Той, вважаючи своє звільнення безпідставним, оскаржив указ в суді. Києво-Святошинський райсуд Київської області поновив позивача на посаді, вбачаючи в діях Президента порушення Конституції та законів. Потому були оскарження цього рішення президентською стороною, розгляд справи в апеляційних інстанціях. Рішення Верховного Суду поклало край судовій тяганині, воно остаточне й оскарженню не підлягає: Євген Жовтяк має бути поновлений на посаді голови Київської облдержадміністрації.

Але Президент та його секретаріат пояснили: не можна виконати рішення ВС, доки немає офіційного, оформленого за всіма канонами документа – постанови суду. Наприкінці березня Президент на прес-конференції запевнив: буде рішення, тоді й подивимось. Глава Секретаріату на брифінгу також заявив: як тільки, так відразу… Отримаємо рішення, і відразу підкоримось закону.

Відео дня

Нарешті це сталося. Але не чутно про жоден указ Президента щодо поновлення Жовтяка на посаді.

Виявляється, не все так просто. Постанова Верховного Суду є. Але водночас її немає. Як це? У Жовтяка вона є. А ось у Президента, тобто в Секретаріаті – немає. Адвокатові Жовтяка після тривалого оббивання порогів Верховного Суду її нарешті видали. А до Секретаріату Президента – не надіслали. У телефонній розмові з кореспондентом УНІАН прес-служба ВС пояснила: ще не надіслали на адресу Секретаріату, ось-ось, буквально на днях, зробимо це.

Справа в тому, що законом чітко не визначено, у які саме терміни має бути надано сторонам процесу офіційне рішення суду.

Ось що каже з цього приводу адвокат Жовтяка Сергій Бойко:

“Рішення Верховного Суду, як відомо, є остаточним і оскарженню не підлягає. Тому президентська сторона не може відверто ігнорувати його. Але водночас Секретаріат Президента вміло користується законодавчою неврегульованістю процедури вручення сторонам рішення суду. Спочатку, після винесення Верховним Судом рішення, певний час президентська сторона ігнорувала цей вердикт, посилаючись на те, що висновки колегії Судової палати в адміністративних справах ВС не оформлено офіційною постановою. Однак нарешті з дотриманням усіх необхідних процедур таку постанову було виготовлено. Зауважте, це було зроблено ще позаминулого тижня. Нами отримано копію документа, і жодних підстав сумніватися в легітимності цього документа немає. І от тепер Секретаріат Президента продовжує ігнорувати рішення ВС, посилаючись на те, що, на відміну від нас, тобто сторони позивача, вони досі не отримали постанову в офіційному порядку. Я не можу пояснити, чому Верховний Суд, надавши офіційне рішення одній стороні, не здатний так само оперативно довести його до відома іншої сторони. Але, на жаль, законодавство чітко не визначає терміни надсилання рішення. І президентський Секретаріат використовує саме цю обставину”.

Наскільки можна зрозуміти, адвокатська етика не дозволяє панові Бойку давати категоричні оцінки діям Верховного Суду. Але якщо перекласти дипломатичне “не можу пояснити, чому суд, надавши рішення одній стороні, не може надати його іншій” на звичну мову, ідеться про те, що суд, м’яко кажучи, не поспішає, зволікає з надсиланням документа стороні, яка має виконати його. Відповідно, ця сторона, тобто, Президент, може нічого не виконувати. Така собі гра: не можу підписати указ, бо немає рішення. Де рішення? У нас, ось-ось вишлемо. Окей, як вишлете, то виконаю.

Уже сьогодні Президент реально втрачає в цій ситуації. Нищівна критика на його адресу через те, що, будучи гарантом конституції, він вперто “не помічає” рішення Верхового Суду, лунає навіть з боку тих, хто має дуже далеке відношення до демократії і кому Жовтяк такий само ненависний, як і Ющенко.

Та є ще більші втрати. Це – втрата тих, хто реально є союзником, симпатиком Президента. В останні дні та тижні в багатьох з них почало складатись враження, що Президент став іншим – рішучим, зібраним, сильним. Його не вибивають як боксерську грушу, він твердо тримається своєї позиції, він гуртує навколо себе справді потужних людей.

Але тут вони доходять до пункту “Верховний Суд, Жовтяк”. І мусять зізнатись собі: нічого принципово не змінилось.

Проблема, очевидно, в тому, що нікому пояснити Президентові: він виграє, здійснивши діаметрально протилежний крок. Виконавши рішення суду, тобто, поновивши Жовтяка на посаді. В такому разі, його симпатики та союзники можуть сказати собі: так, це інший Президент, так – це людина, яка може визнавати власні помилки. А вже потому Президент може відверто поговорити з губернатором. Чи здатні, зокрема, вони після всього працювати в одній команді? Нагадати Жовтякові його неодноразові заяви про те, що він не чіпляється за посаду, йому, мовляв, принципово важливо відновити справедливість, і що він готовий піти, якщо Президент не бачить його надалі у своїй команді.

У політиці іноді те, що сьогодні видається поразкою, завтра виявиться здобутком. І – навпаки…

Олександр Калініченко

Ось текст самої постанови суду:

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2007 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В,,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Журіній О.О.,

за участю представників:

позивача Жовтяка Є.Д. - Бойка С.Є.,

Президента України - Чичкова К.К.,

розглянувши справу за позовом Жовтяка Євгена Дмитровича до Президента України про скасування Указу Президента України від 24 травня 2006 року № 434/2006 "Про звільнення Є. Жовтяка з посади голови Київської обласної державної адміністрації" та поновлення на посаді, за скаргою Жовтяка Є.Д. про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2006 року,

встановила:

У травні 2006 року Жовтяк Є.Д. звернувся з позовом до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу від 24 травня 2006 року № 434/2006, яким його звільнено з посади голови Київської обласної державної адміністрації.

В обґрунтування свого позову посилався на те, що з 4 лютого 2005 року перебував на публічній службі, обіймаючи посаду голови Київської обласної державної адміністрації. Звільнення із займаної посади та припинення публічної служби здійснено з порушенням вимог Конституції України, законів України "Про місцеві державні адміністрації", "Про державну службу", "Про статус депутатів місцевих рад", норм трудового законодавства.

На думку позивача, порушення полягає у звільненні його із займаної посади без зазначення в Указі передбачених законом правових підстав, під час тимчасової непрацездатності та без дотримання гарантій наступного працевлаштування.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2006 року, позов Жовтяка Є.Д. задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2006 року ухвалені у справі рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У скарзі про перегляд справи за винятковими обставинами Жовтяк Є.Д. просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України і залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права. Для порівняння неоднакового застосування норм процесуального права позивач навів постанову Вищого адміністративного суду України віл 4 липня 2006 року у справі за позовом Піскуна С.М. до Президента України про поновлення на посаді Генерального прокурора України.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), яка визначає підстави скасування ухвалених у справі рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Колегією суддів судової палати встановлено, що в обох справах предметом судового спору є питання законності звільнення особи з публічної служби.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів.

У справі за позовом Піскуна С.М. до Президента України про визнання протиправним Указу від 14 жовтня 2005 року № 1441/2005 "Про звільнення С. Піскуна з посади Генерального прокурора України" Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 4 липня 2006 року визнав необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність залучення до участі у справі Генеральної прокуратури України та Генерального прокурора як осіб, права та інтереси яких могли бути порушені, і, скасувавши всі ухвалені у справі постанови, прийняв нове рішення по суті спору.

У справі, яка розглядається, всупереч наведеному застосуванню правової норми у вищезгаданій справі, суд касаційної інстанції вказав на необхідність залучення до участі в ній в якості третьої особи Київської обласної державної адміністрації, вважаючи що цим рішенням можуть бути порушені її права. При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що чинне законодавство не містить вимог щодо обов`язкового обґрунтовування в Указі Президента України підстав припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій, та вказав на необхідність з`ясування у Кабінету Міністрів України, чому подання Президенту України з пропозицією звільнити позивача з публічної служби не містить передбаченого законом обґрунтування.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права колегія суддів судової палати виходить з нижченаведеного.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. З КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України "Про державну службу". Згідно з вимогами ст. 9 цього Закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами, до яких, зокрема, відносяться: закони України "Про Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про прокуратуру", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про місцеві державні адміністрації", "Про державну виконавчу службу", "Про статус суддів", "Про службу безпеки України" тощо.

Питання призначення на посади голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень урегульовані ст. 118 Конституції та ст.ст. 8, 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", згідно яких вони віднесені до компетенції Президента України. В даному випадку суб`єкт владних повноважень уповноважений вирішувати питання про призначення громадян на публічну службу (Президент України), не співпадає в особі з органом державної влади (обласною державною адміністрацією) де цей громадянин перебуває на публічній посаді.

Суть спору про поновлення на публічній службі може полягати у вимогах про визнання неправомірним рішення щодо припинення публічної служби та про поновлення на посаді та у вимогах про присудження заробітної плати, іншого грошового утримання втраченого особою у зв`язку з неправомірним звільненням з посади.

Згідно зі ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. Оскільки Жовтяк Є.Д. не заявляв вимог про присудження заробітної плати чи іншого грошового утримання та інших вимог, вирішення яких судом можуть вплинути на права та обов`язки Київської обласної державної адміністрації, суд не залучав її до участі у справі в якості співвідповідача чи третьої особи без самостійних вимог.

Частиною 2 статті 53 КАС України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача в будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залученими до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Притягнення таких осіб до участі у справі є правом, а не обов`язком суду. Ні сама Київська обласна державна адміністрація, ні жоден з учасників процесу із заявами чи клопотаннями про її притягнення в якості третьої особи без самостійних вимог до судів не звертались.

Постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не містять рішень, якими вирішувались би питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки Київської обласної державної адміністрації, тому вона не мала права на подачу касаційної скарги, а Вищий адміністративний суд не міг розглядати цю скаргу.

Колегія суддів судової палати дійшла висновку, що при перегляді судових рішень у касаційному порядку Вищий адміністративний суд України неправильно застосував ст. 227 КАС України, безпідставно скасував ухвалені у справі рішення та дав вказівку про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Київської обласної державної адміністрації.

Виконуючи покладені на Верховний Суд України ст. 47 Закону України "Про судоустрій України" повноваження по здійсненню правосуддя та забезпеченню однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не тільки перевірила законність ухвалених у цій справі судових рішень на предмет неоднакового застосування судом касаційної інстанції окремих норм права, а також перевірила правильність застосування судами норм права у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. З ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій рішення Президента України як суб`єкта владних повноважень перевірялися на відповідність вимогам ч. З ст. 2 КАС України.

Частиною 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача і у справах про поновлення на публічній службі.

У суді першої інстанції представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилався тільки на те, що Президент України не зобов`язаний у своїх Указах зазначати підстави припинення публічної служби. В суді апеляційної інстанції представник відповідача посилався на те, що звільнення Жовтяка Є.Д. з публічної служби здійснено правильно, на підставі подання Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п.2 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені в разі подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу.

Оскільки у поданні Кабінету Міністрів України Президенту України з пропозицією звільнити позивача з посади не зазначено жодної з передбачених ст. 30 Закону України "Про державну службу" підстав припинення державної служби, суд апеляційної інстанції, як до цього і суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що, вирішуючи питання про звільнення позивача з публічної служби, Президент України діяв всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації” і ст. 30 Закону України "Про державну службу", оскільки в Указі не обґрунтував правових підстав для звільнення позивача із займаної посади.

Посилання суду касаційної інстанції на необхідність з`ясування судом першої Інстанції у Кабінету Міністрів України підстави внесення подання Президенту України на предмет звільнення позивача з публічної служби не можуть прийматися до уваги, оскільки ці обставини повинен був з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Перевіряючи обґрунтованість застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору норм трудового законодавства, колегія суддів Судової палати дійшла висновків, що наявність спеціальних законів .не виключає можливості застосування до правовідносин, пов`язаних із проходженням громадянами публічної служби та її припиненням, окремих норм трудового законодавства у випадках, передбачених спеціальними законами.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу можуть поширюватися гарантії передбачені цим Кодексом (наприклад, заборона звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності), якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Оскільки звільнення позивача з публічної служби здійснено Президентом України без зазначення правових підстав, це давало право суду при вирішенні спору перевіряти дії суб`єкта владних повноважень на відповідність діючому законодавству, в тому числі і нормам КЗпП. Однак, зважаючи на ту обставину, що питання поновлення позивача на публічній службі вирішено на підставі норм публічного права, колегія суддів судової палати вважає зайвим застосування в даному випадку судами першої та апеляційної інстанцій норм трудового законодавства і виключає їх з мотивувальних частин постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 243 КАС України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Скаргу Жовтяка Євгена Дмитровича задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2006 року скасувати.

Залишити в силі постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2006 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

Ю.Г. Тітов

О.О.Терлецький

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся