«І хочеться, і колеться», або Коли Київ отримає нову владу

Подейкують, що ціна відступного може коливатися від місця нового секретаря до заступників «породистих» главків на кшталт управління архітектури та містобудування...

Олесь Довгий і Олександр Попов під час засідання Київради

Спалах нелюбові між «молодою» командою київського мера і керівником столичної адміністрації очікуваного резонансу в місті не викликав. Схоже, кияни втомилися чекати від Олександра Попова рішучих дій. Надто довго він підраховував збитки, завдані місту опонентами. До традиційного скупчення під стінами мерії конфлікт не призвів. Навіть найбільші опоненти нинішнього мера не дуже й сподівалися на результат – хоча і перевірили серйозність намірів «партії влади» відповідним голосуванням у парламенті.

Втім, відсутність видимого результату далеко не означає, що скандал між міськими радою та  адміністрацією не матиме наслідків для столиці найближчим часом. Судячи з усього, основні події розгорнуться 14 квітня, коли міська рада повернеться до резонансного кадрового питання. А результат напряму залежатиме від позиції найбільш чисельних фракцій, які має переконати Олександр Попов уже цієї п’ятниці.

Що то було?

Найбільш очевидним наслідком публічного демаршу Попова проти секретаря Київради Довгого стало посилення впевненості останнього у своєму завтрашньому дні. Його позиції не лише не похитнулися, але й дещо зміцнилися. З огляду на це, виникає кілька чи то запитань, чи то припущень.

Чи можна погодитися зі скептиками, які вже не бачать Олександра Попова в ролі представника Банкової? В такому разі, його «священна  війна» із командою Довгого відображає розуміння чиновником потреби продемонструвати, «хто в домі господар», не лише киянам, але й АП. Якби Попов мав на меті досягти кадрових змін у керівництві містом, дана промо-акція готувалася б ретельніше. У тому числі, в супроводі традиційних кримінальних справ і прямих звинувачень у причетності до земельних махінацій. Того ж дня у мерії критикувалася стара міська  влада абстрактно – хоча із цифрами та графіками, але без уточнень щодо ролі в тому секретаря міськради. А потім голосували в залі питання про недовіру формально «технічній» фігурі і тим самим додали йому імунітету від наступних «наїздів» – де ж логіка?

За великим  рахунком, очільник столичної адміністрації мав би передбачити реакцію депутатів Київради, пов’язаних круговою порукою і звинувачених у «найкращих почуттях», на голосування «по Довгому». Адже для них збереження його посади – не лише питання стадного інстинкту чи самозбереження. Це єдина надія на збереження особистих інвестицій, здобутих, у тому числі, і завдяки молодому секретареві. Було б надто дивно, якби нинішня столична більшість голосувала інакше.

Не менш вірогідною є інша версія. До прикладу, найбільш радикальні опоненти обох фігурантів зіткнення переконують, нібито киян розіграли «як по нотах», показавши майстерно розіграний спектакль, у  якому і Попов зберіг за собою роль борця з корупційними діяннями в місті, і Довгий відвоював собі збереження статусу. 

Чи будуть вибори?

Як би там не було, Попов публічно закликав до оновлення міської влади. І наразі не приховує (або демонструє) участь у  переговорному процесі із фракціями, які традиційно наполягають на проведенні невідкладних виборів  у місті.

В зв’язку з цим виникає не менш логічне запитання: що він мав на увазі, що він має на увазі і чи матиме те, що він має на увазі, хоч якісь наслідки для киян?

 Оптимістичний варіант для киян – вибори мера та міської ради. Щоправда, оптимістичність має парадоксальний вигляд, адже традиційно обирати нема з кого – всі набридли. Не секрет, що партії-важковаговики зазвичай розглядають вибори у столиці як трамплін перед парламентськими, а місце міського голови Києва розцінюють як перспективну  електоральну трибуну і потужний передвиборний ресурс.

І тим не менш оптимістичний. Адже за будь-яких обставин до виборів парадом керуватиме Попов, який з електоральних міркувань потребуватиме чітких дій у справі наведення хоча б ілюзорного порядку – повернення земель, власності тощо. За іншого способу дій – жоден піар не допоможе. У такому разі столичному осередку «партії влади» доведеться відповідати і за китайську гречку за ціною китайського шовку часів Середньовіччя, і за тарифи на комунальні послуги, які подеколи просто саботуються з боку столичної адміністрації.

Водночас, виграшні для ПР у Києві теми обмежуються вимогами повернути киянам награбоване в них «молодою командою». Тим часом як у разі виборів їм доведеться конкурувати з Тимошенко і Кличком, який на фоні зіткнень між  Поповим і Довгим набуває все більш привабливого вигляду. Ще одна-дві перемоги когось із братів (якщо притримати опонентів хоча б раундів 7) – вони матимуть і гроші на компанію, і бонус для перегонів.

Слово за Поповим

Відтак, з огляду на те, що м’яч усе  ж на  полі столичної адміністрації, киян чекає варіант песимістичний. Попов домовляється або з Довгим, або з його опонентами. Подейкують, що ціна відступного може коливатися від місця нового секретаря до заступників «породистих» главків на кшталт управління архітектури та містобудування. Принаймні досвід подібний у регіоналів є – вдалося ж їм домовитися у  Полтаві про співпрацю із «Совістю України» Веревського попри попередні заяви опозиціонерів про те, що «ніколи» і «нізащо».

І насамкінець. Якщо Попов дійсно переймається відповідальністю старої влади за махінації зі столичною землею, чому партія більшості не підтримала проект опозиції щодо невідкладних перевиборів міської влади? Адже формулювання в проекті постанови ледь не писані з промови керівника  столичної адміністрації: у зв’язку з «фактами порушень Конституції та чинного законодавства Київським міським головою Леонідом Черновецьким, посадовими особами Київради та прийняття Київрадою незаконних рішень».

Де ж логіка?

Леся Оробець, народний депутат