Як далеко зайде влада в поступках Росії за дешевший газ?

Митний союз – проміжний етап у входженні в Євразес... Стратегічною метою нинішньої влади є вічна влада... Ми й сьогодні розплачуємося базуванням ЧФ за газові борги 90-х...

Українська влада продовжує домовлятися з російським керівництвом про знижку на газ. Як показує досвід, кожна знижка від Росії – це певна поступка стратегічними інтересами України. Ми запитали в експертів, як далеко готова піти влада у своїх домовленостях у перегляді ціни на газ?

Михайло Гончар, експерт з енергетичних питань:

МИТНИЙ СОЮЗ – ПРОМІЖНИЙ ЕТАП У ВХОДЖЕННІ В ЄВРАЗЕС

Оскільки українське політичне керівництво відображає економічні інтереси окремо взятих олігархічних груп, то воно буде готове піти так далеко, як це потрібно газовому олігархату України. Показовими у цьому плані є харківські домовленості, коли були здійснені нееквівалентні поступки в обмін на так звану здешевлену ціну на газ.

Хоча самі “регіонали” неодноразово висловлювалися про незадоволення підписанням харківських угод, але історія їх вчить тому, що нічого не вчить. Це якраз про логіку чинної української влади.

Чого хоче Росія? Росія вже заклала алгоритм вирішення усіх своїх питань, коли у квітні 2010 року підписувалися харківські домовленості. Системні дії російської сторони спрямовані на економічне й політичне враження України. Кожен наступний контракт, підписаний Газпромом і Нафтогазом, є гіршим за попередній, навіть коли в ньому закладається якась преференція. Тому ця логіка буде збережена.

Але тепер з’явився ще один політичний чинник, пов’язаний з виборами в Росії. На вівтар їхньої майбутньої перемоги кладуться вагомі трофеїв. Один уже лежить – це Білорусь, другий – Україна. Виходячи з логіки оприлюдненої нещодавно Путіним тези про Євразійський союз, вони будь-яку ціну намагатимуться включити Україну в цей інтеграційний проект на пост-радянському просторі. Розуміючи, що Україна не Білорусь, це, очевидно, робитиметься тактикою малих кроків.

До тактики малих кроків вписуватиметься і модернізація ЧФ. Зрозуміло, що російська сторона виставляє завжди асиметричні вимоги: теоретично говорячи про можливість у чомусь піти на зустріч Україні, відразу виставляється перелік певних вимог, преференцій, які за своїм сумарним ефектом значно переважають можливу вигоду в ціні на газ. Яскравий приклад – ситуація з Митним союзом, коли Росія наполягала на входженні України в МС як передумові можливого перегляду газової ціни. Отримавши зрештою негативну відповідь, Росія нібито продемонструвала свою готовність зняти цю вимогу.

Проте тут же українській стороні було запропоновано долучитися до ЗВТ у рамках СНД. Що Україна й зробила. Звісно, це Україні не дає жодних преференцій. Очевидно, що далі реалізовуватиметься білоруський сценарій, мовляв, якщо ви хочете отримати більш лояльну ціну, то потрібно входити до Митного союзу, а потім – до Єдиного економічного простору. Це те, що свого часу було застосовано до Білорусі...

Варіанти пакетних ув’язок можуть бути різними, проте Росія виступатиме більш потужно в цій ваговій категорії. І Митний союз – це як проміжний етап до входження в Єдиний економічний простір і зрештою – до Євразес.

Олесь Доній, народний депутат (НУ-НС):

СТРАТЕГІЧНОЇ МЕТОЮ НИНІШНЬОЇ ВЛАДИ Є ВІЧНА ВЛАДА

Щоб зрозуміти, наскільки далеко може піти влада, варто спершу усвідомити її генетику: вони розуміють тільки вагу коштів і не сприймають як цінність саму українську державність.

Відповідно, усі основні олігархічні сили, котрі підпирають Партію регіонів, значною мірою залежать від цін енергоносіїв. Це і вугільна промисловість, і чорна металургія, і хімічна промисловість, тобто енергозатратні галузі, принаймні в Україні. І для цих економічних структур, які є основним джерелом доходів ПР, державні інтереси відходять на другий план, тому заради знижки ціни на газ для власних підприємств, вони готові поступатися національними надбаннями. Тож треба розуміти, що в хід можуть піти обіцянки і щодо входження в Митний союз, і щодо остаточного гальмування євроінтеграції, і щодо приватизації російськими руками ГТС, за умови, що якась часточка припаде людям, наближеним до президента.

Так само в хід можуть піти обіцянки щодо земельних ресурсів, бо зрозуміло, що за умов вільного продажу землі, швидше за все, прийде не західний капітал, а російський.

Тобто обіцяти ще є що.

Стратегічної метою нинішньої влади є вічна влада. Один з механізмів для цього вони вбачають у зосередженні мегакапіталу у власних руках.

Стратегічна ціль Росії… Тут питання подвійне: російське керівництво має, з одного боку, меркантильні цілі, як і українське, з другого, на відміну від українського, дуже чітку геополітичну мету. А це – установлення на пост-раданянському, як мінімум, і на європейському, як максимум, просторі російської гегемонії. Одним з перших етапів для такої гегемонії є відновлення впливу над країнами колишнього СРСР.

Володимир Фесенко, політолог:

МИ Й СЬОГОДНІ РОЗПЛАЧУЄМОСЯ БАЗУВАННЯМ ЧФ ЗА ГАЗОВІ БОРГИ 90-Х

Якщо ціна на газ зростатиме, то проблеми будуть не лише у влади, а й у населення. Зокрема, через підвищення ціни на побутовий газ, комунальні тарифи… Звісно, для влади це також небезпечно, тому подорожчання комунальних тарифів – це зниження рейтингу влади, тому влада дуже зацікавлена в тому, щоб домовитися з росіянами.

Якою може бути ціна? Без поступок жодних знижень ціни не буде. Домовленості останніх років – 2006-го, 2009-го, 2010-го – це дуже багато серйозних поступок перед Росією.

Ми якось про це забули, але перший раз обміняли газ на флот у 90-і роки. Мало хто знає, але ми й сьогодні розплачуємося базуванням ЧФ за газові борги 90-х. Тож поступатися чимось доведеться.

Найбільш імовірний варіант – допуск росіян до управління українською ГТС. Питання лише в тому, на яких умовах погодяться на це росіяни. Страховка для української сторони в тому, аби третім учасником цього консорціуму стала європейська сторона. Але яка компанія, на яких умовах? Ось тут проблема. Тобто тут може вигулькнути якась дочірня компанія Газпрому чи щось таке.

У будь-якому разі філантропії від росіян очікувати не варто. Швидше за все, вони вимагатимуть поступок щодо труби або, можливо, домовлятимуться про модернізацію, розширення ЧФ Росії в Криму.

У Росії кілька стратегічних планів щодо України. Та найголовніший –це збереження України в зоні свого геополітичного економічного впливу, поступове приєднання її до інтеграційних союзів з Росією. Ми бачили навесні й улітку достатньо високий тиск – таке собі примушування до Митного союзу. Реалізувати цей план не вдалося, та хто знає, можливо, до нього повертатимуться після того, як може зірватися угода з ЄС.

І, гадаю, від цієї мети Росія не відмовляється, вона просто тактику змінила: замість ультиматумів і тиску намагається грати на контрасті з Європою. Європа тисне, а Росія навпаки – начебто йде на зустріч.

Крім політичних цілей, реінтеграційних, економічно Росія зацікавлена в тому, щоб Україна залишалася одним з головних покупців російського газу, але не мала монополії на трубу, і ось це завдання – щодо позбавлення України монополії на транзит російського газу – вони вирішують обхідними трубопроводами.

Ксеня Лесів

УНІАН в Google News