Чому БЮТ та ПР пішли на мовний «договорняк»

Подейкують, що Вадим Колєсніченко ходить після цієї історії та вимагає у Банкової місце у першій п`ятірці ПР. Йому відмовляють. Він б`ється в груди та каже: я виконав вашу передвиборчу обіцянку. А йому кажуть: а тебе ніхто не уповноважував так серйозно до неї ставитися.

Над сутичкою...

Ні в кого сумнівів немає – ПР та БЮТ домовилися проголосувати у першому читанні мовний закон. Зрештою, факт голосування зовні виглядає вигідним і для влади, і для опозиції. Напередодні виборів він дає змогу і одним, і іншим, мобілізувати електорат, переконати своїх виборців прийти на виборчу дільницю. У першому випадку – щоб захистити надбання регіоналів, які нібито виконали передвиборчу обіцянку, і яким нібито залишилися лише кілька формальних речей, аби зробити російську другою державною (але ж для цього потрібен мінімальний контрольний пакет у парламенті в 226 голосів), а, у другому випадку – щоб відстояти єдину державну мову, остаточно поховавши законопроект 9073 (у тому читанні, в якому він доживе до парламентських виборів) – для чого необхідно, щоб, як мінімум, 226 голосів у провладних фракцій не було.

Ми залишимо за дужками питання моральності чи аморальності подібних домовленостей. Але мені здається, що наші політики дуже хворі одним переконанням. Вони чомусь думають, що перемогу на виборах робить не народ, а виключно політтехнологічні машини та великі консультанти, які кажуть як, де та в якій час правильно повісити борди, сказати потрібне слово та стрільнути рекламою. Вони так увірували в роль політтехнологій, що забули про одну засадничу штуку. Людську довіру. І якщо по ній нахабно потоптатися, то жодна найкрутіша машина з виборчих технологій тобі не допоможе.

Звичайно, політики можуть помилятися. Можна, наприклад, під час судового процесу над своїм партійним лідером обвішати свою дружину діамантами та вивести на світський раут, не подумавши про те, що двигун твої кар`єри та твій роботодавець перебуває в СІЗО. З ким не буває.  Можна по недогляду піти на компроміси в законі про вибори. Де ж ви бачили політика без компромісу?

Пашинський, Яценюк, Шкіль обговорюють деталі плану?

Але, закон про мову – це інший випадок. Напередодні його прийняття у фракції БЮТ відбулася нарада, де на найвищому рівні був прийнятий план, який мав би перешкодити прийняттю закону. Нардепи опозиції були поділені на три групи. Хоча в цілому про план щодо зриву голосування вже повідомляли деякі ЗМІ, наразі ми можемо розповісти деякі нові подробиці процесу – зі слів учасників. Як відомо, одна група під час оголошення голосування законопроекту про вибори мусила йти на «фальшивий» штурм президії, нібито відволікаючи увагу регіоналів від інших дій. Друга група мала тримати оборону, не допускаючи регіоналів до місць, де сиділа фракція опозиції. А третя група мусила виривати з гнізд для голосування картки для голосування «тушок».

І от що цікаво – кажуть, що деякі опозиціонери так і зробили. Почувши від Литвина про те, що мовний законопроект ставиться на голосування, вони кинулися до карток колег, і аж раптом почули голоси регіоналів (цитую мовою оригіналу): «Что ты делаешь? Это же моя карточка». Тобто, в гніздах для голосування парламентських «тушок» були вставлені картки членів фракції ПР.  А картки позафракційних, членів групи Рибакова та інших «колаборантів» були вставлені, відповідно, у гнізда на місцях регіоналів. (Для непосвячених пояснюємо: картки іменні і вони можуть «голосувати» у будь-якому гнізді). Тобто, план з виривання карток був доведений до керівництва ПР, чи до Банкової, і «регіонали» таким чином перестрахувалися.

Парубій традиційно кинувся в бій першим

Постає слушне питання: хто із опозиції міг розповісти про цей план опонентам? Деякі члени фракції БЮТ у парламенті, не бажаючи називати своє ім’я, стверджують, що «злив» зробили керівники опозиційних фракцій. Тоді – наступне питання: для чого це було зроблено?

Регіони хотіли поставити цей закон на голосування. Вони мусили це зробити, щоб показати своїм виборцям, що тримають слово. У БЮТі кажуть, що нібито хотіли, аби їхній виборець побачив, хто саме з регіонів натисне на кнопку за мовний законопроект. «З 234 людей, які проголосували за мову, 220 підуть на мажоритарку. І вони мусять будуть пояснювати своїм виборцям, чому вони голосували за цей закон, - пояснює нам джерело у фракції БЮТ, - тиждень тому під час протестів БЮТу за цей закон, нашого генерала Петрука побили до крові. У нього була серйозна травма. Але, як це подавалося суспільству журналістами? «Він хоче в список». Людина була згодна віддати життя, щоб захистити мову держави, життя держави, а це на телебаченні це все перетворили на жарт... Тож ( я йду за логікою керівництва фракції) швидше за все, вирішили піти таким шляхом. Нехай суспільство до кінця побачить «героїв», які приймали закон. Нехай воно порівняє, побачить на власні очі, кого вони обирають... Але, повірте, другого читання закону не буде. Регіонали самі знайдуть привід, законопроект потоне у мільйоні поправок. Я переконаний, що він і владі не потрібний. Або ж цей проект закону вихолостять так, що він вже не буде нікому взагалі потрібний. Якщо ж вони будуть виносити оцей проект закону на друге читання, я обіцяю: кров буде литися рікою. БЮТ ляже кістьми, але його не приймуть».

Очевидно, симпатикам опозиції у даному випадку залишається тільки сподіватись на те, що депутати-БЮТівці наступного разу вчасно дадуть чи почують команду – кістьми лягати…

«Ми не побачили масового спротиву громадянського суспільства»

Юрій Одарченко

Наступного дня після голосування зранку на засіданні фракції БЮТ депутат Юрій Одарченко поставив питання при зняття Андрія Кожем`якіна з посади голови фракції. Але колеги Одарченко на це не пішли. Напевно, вирішили, що коней на переправі не міняють. Ми попросили самого пана Юрія прокоментувати ситуацію та, при нагоді, запитали про подальшу долю мовного законопроекту.

- Щодо наших особистих розмов із Андрієм Кожем`якіним, то, як і в сім`ї, всередині фракції трапляються дискусії. Ми свої стосунки з`ясовувати публічно не хочемо. Мені дуже прикро, що воно вийшло на загал... Був тиск емоційного накалу, але це – наші справи. У нас дуже рівні та спокійні відносини. Ми гадаємо, що Партія Регіонів буде педалювати законопроект, бо вони хочуть реалізувати бодай одну із своїх минулих передвиборчих обіцянок. Їм потрібно перекрити свої «успіхи» в економічній сфері, тому будуть тягнути закон про мову. Взагалі, я в той день працював на вулиці, як керівник київської організації БЮТ. Мені складно коментувати те, що відбувалося у залі, я був серед мітингуючи… Але я хочу зауважити: у Партії Регіонів у Верховній Раді абсолютно стійка більшість, вони, плюс «тушки», литвинівці та комуністи. Все, що ми можемо зробити – це на короткий термін відтягти рішення. Загальмувати його на якійсь час. Та навіть, якби ми спалили будівлю парламенту, регіони перейшли б в Український Дім та там продовжували б голосувати. Якщо казати про минуле відтермінування цього закону у першому читанні, то їх тоді зупинила не стільки наша наснага, як кров Петрука. Коли вони пробили йому голову, так що кров залила, - це зупинило банду. Але навіть ця кров подіяла ненадовго. Тому ми переносимо дії на вулиці, пояснюємо вчинки регіонів. І наступного разу ми будемо блокувати трибуну. Але, хоч як екзотично виглядає бійка нардепів, - у них є своя більшість. Люди мусять розуміти: навіть найбільш радикальні дії лише відтерміновують прийняття закону за нинішніх обставин.

Але, ще я хотів би сказати, що переважна більшість людей, які прийшли підтримати нас у боротьбі з прийняття мовного закону під Верховну Раду – це запрошені нами активісти наших партійних організацій та деяких інших політисил. На жаль, ми не побачили масового спротиву громадянського суспільства. Тому факт прийняття цього закону – це, фактично, звернення до людей. Ось, які закони вони приймають – переконуйтесь у тому, що саме вони роблять, та обирайте відповідально...

Що характерно, останню тезу пана Одарченко і в диктофон, і без диктофону усе частіше повторюють майже все бютівці. Мовляв, звичайно, ми будемо блокувати закон на другому та третьому читанні.  Але це  все рівно лише відтермінування прийняття закону, бо у діючої влади є більшість. А, оскільки  люди не прийшли під парламент допомагати опозиції – тож нехай скуштують «регіоналів», яких вони обирають. Скуштують з усіма їхніми ініціативами - скасуванням пільг, законом про мову та іншою законотворчістю.

"Ніхто не вийшов"

Але ці тези викликають два запитання. Якщо ви [опозиція] вважаєте, що блокування нічого не дасть, то навіщо тоді імітувати боротьбу проти прийняття закону? Скажіть чесно – ми відмовляємося від такої форми парламентської боротьби, як бійка. Ми вважаємо, що суспільство повинно саме все вирішувати. Може, оцією імітацією опозиція хоче просто зняти з себе відповідальність за прийняття закону? Який цілком влаштовує усіх з точки зори застосування політтехнологій, вигадування промовистих гасел та інсценування вдалої «картинки» для ТБ? Чи, може, опозиціонери вважають, що не несуть такої відповідальності? І чи правильно перекладати з себе відповідальність на народ, який, за версію політиків, не прийшов (чи то пак прийшов у недостатній кількості) під Раду? Ці запитання нам прокоментував політолог Віктор Небоженко. Його відповідь – очевидна і очікувана для нас, але, ми її приведемо, радше, до уваги тих самих депутатів, яким не вистачає народної підтримки, щоб виривати депутатські картки із гнізд для голосування: «Опозиції не варто перекладати відповідальність на народ. Це політики повинні його мобілізувати. За великим рахунком, Яценюк мав би виступити із національним зверненням, пояснити про небезпеку, у якій перебуває Батьківщина. І не треба говорити про марність силових методів парламентської боротьби. Народна рада, яка була у першому скликанні парламенту, нагинала таку саму по духу, яка діє зараз, донецьку-комуністичну більшість, і змушувала їх через раз голосувати закони на користь України. Тому справа не у кількості опозиційних штиків, а у їхній якості».

Далі буде

Завершуючи тему законопроекту прогнозом про його подальшу долю, скажу так: вона невідома. Одні наші джерела кажуть, що через місяць опрацювання в комітеті його винесуть в сесійний зал та проголосують. Інші кажуть, що у Адміністрації президента не планують виносити проект 9073 на подальше прийняття, бо розуміють, що не настільки масово (у відсотках) це мобілізує біло-блакитний електорат, аби збурювати іншу половину України. (Ця версія за умови її реальності, до речі, означає, що не лише опозиціонери «розводять» своїх виборців імітацією боротьби, але і біло-блакитні так само «розводять» свого виборця імітацією прийняття закону). Але, найцікавіше в усій цій історії таке. Подейкують, що Вадим Колєсніченко ходить після прийняття свого законопроекту у першому читання дуже гордий та важний та вимагає від Банкової місце у першій п`ятірці виборчого списку Партії регіонів. А йому відповідають: мовляв, із цією мовною історією, ти в Криму на окрузі прохідний, а в списку ти – камінь на шиї. Він, за даними джерел УНІАН, б`ється в груди та стверджує: я виконав вашу передвиборчу обіцянку. А йому відповідають: а тебе ніхто не уповноважував так серйозно до неї ставитися.

Колесніченко зазнав "слави"

…Не знаю, наскільки це — правда. Не виключаю, що це – анекдоти, якими наразі розважають одне одного депутати усіх фракцій. А що з законом буде – поживемо-побачимо. Зрештою, до виборів не довго чекати.

Лана Самохвалова

УНІАН в Google News