Євгенія Тимошенко: «Єдина мета влади – відтягнути рішення щодо політичних в’язнів»

До 13 серпня можна багато що зробити в Україні, наприклад, зробити так, щоб опозиційні лідери, і мама, і Юрій Луценко, могли реєструватися кандидатами на парламентських виборах...

15 червня у VI окрузі Парижа відбулася акція солідарності з Юлією Тимошенко. На будинку мерії, що розташований неподалік від Люксембурзького саду було розміщено плакат на підтримку ув’язненої української екс-прем’єрки, а у дворі мерії розмістилася виставка фотографій з судового процесу над Тимошенко, зроблених журналістом Мустафою Найємом.

Вибір місця проведення акції був невипадковим. Як пояснив УНІАН мер VI округу Жан-П’єр Лекок, мерія має з українською спільнотою давні зв’язки, оскільки ще 1943 року передала українській громаді каплицю, в який зараз розташовується українська церква. “Кожної неділі туди приходять сотні, якщо не тисячі українців, які відвідують службу, а потім спілкуються одне з одним. Це місце зустрічі української спільноти, яка нараховує 100 тис. осіб в Парижі та в усьому регіоні Іль-Де-Франс. Тобто є особливі відносини між мерією VI округу та українською спільнотою, і саме тому ми вирішили висловити тут нашу повагу Юлії Тимошенко”, - сказав мер.

На відкриття акції, яке відбулося в день футбольного матчу між Україною та Францією в рамках фінальної частини чемпіонату Європи з футболу, приїхала донька Тимошенко – Євгенія, яка погодилась відповісти на кілька запитань УНІАН.

- Женю, нинішня акція в VI окрузі Парижа фактично свідчить про те, що підтримка вашої мами перейшла на новий рівень – на рівень місцевої і регіональної влади, громадськості. Що це означає для вас?

- Знаєте, ми були дуже здивовані і дуже позитивно сприймали таке рішення провести акцію на підтримку мами в мерії VI округу Парижа. Для мами це стало цілковитою несподіванкою, хоч і дуже приємною. Через те вона попросила мене обов'язково приїхати сюди, щоб передати слова вдячності всім організаторам акції: і мерії, і українській діаспорі.

Дуже приємно розуміти, що українці, зокрема ті, що живуть у Європі, бачать ті репресії, які відбуваються в Україні, розуміють, що політик, жінка-політик, страждає несправедливо, і що страждає не тільки вона, а й інші представники опозиції. Люди бачать, що в Україні склалася тенденція до приниження і переслідування політичних опонентів. І нині, коли відбувається така акція, ми розуміємо, що не тільки українська опозиція і суспільство, і не тільки європейські політики розуміють це, а й звичайні люди, що живуть в європейських країнах, для яких такі дії української влади є неприйнятними.

Цю подію я б навіть назвала історичною, оскільки вона засвідчує, що наші співвітчизники, які живуть у Європі, не залишилися осторонь нашої біди і підтримують нас, підтримують Україну.

- Ця акція стала першою такого роду. Та якщо такі акції відбуватимуться в багатьох європейських містах і регіонах, вас однієї просто на все вистачить?

- (Сміється)... Так, справді, це перша така акція. Та знаєте, адже якщо люди можуть це робити самі, то мені, можливо, і не обов'язково буде встигнути побувати скрізь. Головне, щоб такі акції створювали атмосферу, зокрема атмосферу присутності мами як політика, який постраждав за свої погляди.

Дуже важливо, мені здається, розуміти, що не можна опускати руки, не можна здаватися, не можна думати, що одна людина, яка захопила всю владу в Україні, може поневолити, налякати, зламати. І такі ось акції, особливо тут, у Франції, де захист прав людини вже у людей в крові, додають нам сил у боротьбі за нас, українців, за нашу країну.

- Нинішня подія відбувається в день, коли збірна Франції з футболу грає із збірною України у фінальній частині чемпіонату Європи. Ми поки що не знаємо результату, але, чи не боїтеся Ви, що в Україні можуть знайтися люди, які почнуть звинувачувати вас у браку патріотизму, особливо, якщо українська збірна програє?

- Ні, звичайно ж, ні. Тим паче, що з самого початку саме мама і її уряд разом з тими, хто ініціював саму ідею організації чемпіонату в Україні, боролися за те, щоб це так і сталося. Ба більше, мамин уряд виконав 70 відсотків організаційних робіт з підготовки Євро-2012, і тоді ціна такої підготовки була у 15 разів меншою, аніж нині. Мама завжди дуже хотіла дати можливість нашій країні показати всій Європі, що ми теж її частина, що люди у нас добрі і гостинні, і що ми не просто хочемо, а й готові стати частиною європейської сім'ї.

На жаль, саме нинішній режим зробив все навпаки. Він відокремив себе від нації прагненням до особистого збагачення і бажанням використовувати Євро-2012 винятково для власного піару. Через те ми й маємо наразі ізоляцію України і її негативний імідж у Європі як результат дій влади і політичних репресій.

У будь-якому разі сьогодні ми вболіватимемо за Україну, мама вболіватиме у себе, а ми тут, на площі Трокадеро разом з іншими українцями, які живуть у Парижі.

- Не таємниця, що останнім часом ставлення до вашої матері з боку влади змінилося. І хай вона не одержує повною мірою всього необхідного, проте її принаймні перевели в лікарню і дозволяють одержувати консультації незалежних лікарів. Як ви думаєте, що це? Результат тиску Європи? Чи справді бажання змінитися?

- Єдина мета цієї влади і всі її дії спрямовані на відтягнення рішення про звільнення політичних засуджених будь-якими способами. Зокрема, за допомогою якихось кроків, які нібито повинні продемонструвати їх гнучкими на період проведення Євро-2012 і в сподівання добитися від Європи підписання угоди про асоціацію. Я думаю, це все – такий собі обманний хід. Так, справді, маму перевели в лікарню, хоча це лікарня мало чим відрізняється від в'язниці. Єдиним величезним досягненням став, звичайно ж, дозвіл на допуск до її лікування незалежних німецьких лікарів. Але й іншим політичним в’язням також необхідна така допомога. Тому ми й просимо зараз організувати таку ж можливість для них. Наскільки це реально – залежить тільки від однієї людини: Президента Януковича.

Що ж до вирішення проблеми в цілому, то тут ми поки що не бачимо жодного руху вперед. Якщо не вважати, звичайно, таким, розповіді уряду, прем'єр-міністра і міністра закордонних справ про те, які у нас прекрасні лікарні і в'язниці, і як здорово в них живеться ув’язненим. Це просто чергова маніпуляція інформацією для українських громадян через контрольовані ЗМІ і піар-акція режиму, який хоче, щоб весь резонанс, викликаний незаконними рішення судів, затихнув, і щоб ніхто більше не згадував про засуджених лідерів опозиції. Але так не буде. І ми сподіваємося, що й після чемпіонату Європи з футболу, а особливо перед виборами, тиск на українську владу продовжиться. Можливо, навіть не тільки тиск, а й якісь конкретні дії, неординарні, радикальні. Бо що якщо не зупинити режим зараз, то в Україні буде створено справжню диктатуру, і потім просто пізно буде щось робити.

- Українська влада погодилася на пропозицію Президента Європарламенту Мартіна Шульца направити до України місію з двох відомих у Європі людей – колишнього Президента Польщі Олександра Квасьневского і колишнього Президента Європарламенту Пета Коксу – для спостерігання за процесом над вашою матір’ю. Як ви гадаєте, чим викликана така зговірливість офіційного Києва і чого ви чекаєте від цієї місії?

- Нам вдалося зустрітися з Президентом Шульцом, і він пояснив, чому прем'єр-міністр Микола Азаров погодився на цю місію. Шульц сказав, що це – логічне продовження останньої резолюції Європарламенту від 24 травня цього року, а також сказав, що зараз вже не можна обмежуватися тільки словами, а пора переходити й до дій. І мета цієї місії – зрозуміти реальну ситуацію, проаналізувати факти і винести свій вердикт.

На жаль, з роботою цієї місії існує багато проблем. Так, люди, які погодилися в ній брати участь, звалили на себе величезну ношу, і мають підтримку всіх політичних фракцій Європарламенту, всього демократичного світу, але, водночас, рішення піти чи не піти на певні компроміси залежить тільки від української влади. Наскільки можна судити за повідомленнями ЗМІ, на сьогодні обидва колишні Президенти після зустрічей з Януковичем і Азаровим що поки не побачили бажання влади йти на якісь рішення.

Ми, зі свого боку, намагаємося навести наші аргументи і показати реальну картину дня. Ми говоримо, зокрема, про те, що для прийняття рішення касаційним судом мамі не обов'язково бути присутньою на його засіданні 26 червня, розповідаємо, що для помилування мами абсолютно не обов'язково, щоб вона писала відповідне прохання, ну й таке інше, тобто розповідаємо їм про ті юридичні аспекти вирішення проблеми, які можуть бути використані і які ігноруються владою, яка вирішила, що у футбол можна грати не тільки на стадіонах, а й в юриспруденції.

- Ви сказали про касаційний процес. Чи сподіваєтеся ви на позитивний вердикт суду 26 червня?

- Певна річ, ми завжди сподіваємося, особливо зараз, коли працює місія Європарламенту, яка буде присутня на цьому засіданні. Ми сподіваємося, що влада не маніпулюватиме правосуддям, суддями, прокурорами. Проте, з іншого боку, голова Вищого спеціалізованого суду Леонід Фесенко півроку неконституційно суміщав повноваження як голова суду і депутат, а один з його заступників – рідний брат Генерального прокурора України Віктора Пшонки. І це, звичайно, відіграє свою роль.

Проте ми віримо, що мама повинна бути звільнена, що влада визнає той факт, що процес щодо мами від розслідування до вердикту не тільки не відповідав європейським стандартам, а й відбувався з порушенням українського законодавства, і, звичайно, сподіваємося, що 26 червня суд все-таки визнає маму невинною. Для влади це було б останнім шансом виправитися і відновити справедливість напередодні виборів. Інакше ми не знаємо, що може статися, тим паче, що вже зараз ряд європейських парламентаріїв говорять про можливі санкції у випадку, якщо лідери української опозиції, у тому числі і моя мама, не зможуть взяти участі у виборах.

- Невже зараз, коли ваша мама впритул зіткнулася з тим, наскільки небезпечно займатися політикою в Україні, вона все ще готова продовжувати займатися цією діяльністю і знову йти на вибори?

- Вона вибрала цей шлях, шлях політика, 15 років тому. І цей шлях, особливо для політика-жінки, був ускладнений пострадянськими правилами гри, корупцією. Але вона не піддалася цим правилам, боролася з ними, боролася з корупцією і їй багато що вдавалося. Пригадайте бодай 2001 рік, коли її також заарештували за те, що вона виключила корупцію на ринку продажів дизпалива і нафти.

Вона й зараз, навіть перебуваючи у в'язниці, продовжує боротися з режимом. Її зусиллями опозиція об'єдналася. Звичайно, опозиція обезголовлена, але мама вірить, що це не означає програш опозиції і програш демократії. Вона й нині переконана в можливості і необхідності боротися, в тому, що ситуацію можна змінити, і вона відчуває також те, що українці, які голосували за неї, а зараз, можливо, і не тільки вони, підтримують її в цьому. І якщо люди будуть надалі її підтримувати, вона готова продовжити боротися разом з ними за них і за Україну.

- Волею долі ви несподівано, напевно, насамперед для себе, змушені були близько познайомитися з політиками українськими і європейськими, і напевно побачили, чим вони відрізняються. Як вам здається, як багато часу потрібно на те, щоб українські політики стали схожими на своїх європейських колег манерою поведінки, способом думання?

- Знаєте, все можна змінити досить швидко. Навіть зараз, за два місяці до 13 серпня можна багато що зробити в Україні, наприклад, зробити так, щоб опозиційні лідери, і мама, і Юрій Луценко, могли реєструватися кандидатами на парламентських виборах. Зупинити репресії, зробити можливою чесну боротьбу в політиці, щоб саме люди вирішували, які правильні, а які неправильні політичні рішення приймає уряд.

На жаль, поки що все свідчить про те, що готуються масові фальсифікації, що у людей постараються знову відібрати право голосу і можливість висловлювати свою думку на виборах. Якщо Янукович хоче, щоб Україна справді йшла у європейському напрямі, то потрібно просто виконати все те, що написане в багатьох вже резолюціях і документах європейських інституцій, які чітко означили шлях до свободи і демократії.

- Ви говорите про, скажімо так, технічні дії, але ж найголовніше, мені здається, змінити менталітет, а це не так просто.

- Я переконана, що в багатьох людей, які ще залишилися в Україні і не виїхали після 2010 року, правильний, точніше європейський менталітет. Багато хто хоче жити в нормальній демократичній Україні, і в нас все для цього є всі ресурси, всі можливості. Єдине – потрібно допустити до інструментів влади правильну еліту, правильних лідерів, які можуть використовувати ці інструменти для людей так, як я знаю і вірю, робила моя мама. Адже існує дуже тонка грань між тим, щоб використовувати інструменти влади для країни і її громадян чи для власного збагачення.

Моя мама вірить, що Україна може стати повністю демократичною країною, європейською в найширшому сенсі цього слова, за три роки. А менталітет – він змінюється, у тому числі і під впливом змін в економіці, політиці, з приходом свобод і появою можливостей у людей їх захищати.

Розмовляв Сергій Воропаєв.

УНІАН в Google News