Чи набере Тимошенко 226 голосів?

Юлію Тимошенко не хоче ні Президент, ні частина НУ–НС... Януковича не хоче Ахметов... Колеснікова не хоче ніхто, крім Ахметова... Яценюк хоче всіх, але має одну ваду...

Юлію Тимошенко не хоче ні Президент, ні частина НУ–НС... Януковича не хоче Ахметов... Колеснікова не хоче ніхто, крім Ахметова... Яценюк хоче всіх, але має одну ваду...

Так звана „політреформа” імені Кучми–Мороза–Литвина серйозно врізала повноваження Президента України, зробивши натомість прем’єр-міністра „не першою, але й не другою” особою в державі. А чинний закон про Кабмін – виплід неочікуваного мезальянсу між Партією регіонів та БЮТ – зробив пост глави уряду особливо принадним. Повноваження – просто неозорі!

Саме тому в Україні зараз парламентські вибори частенько розглядають як насамперед вибори прем’єр-міністра. Особливо чітко в 2006 році це артикулював БЮТ та його лідерка Юлія Тимошенко. І самі виборці при голосуванні бачать внутрішнім поглядом або „Юлечку-прем’єра”, або „главу Кабміну Януковича”.

Але брак переконливої більшості в будь-якої політичної сили перетворює парламентські перегони на „вибори вибору”. Так, виборці фактично віддали саме Юлії Володимирівні та Віктору Федоровичу по третині своїх голосів. Але проти кожного з цих політиків, як показують соцдослідження, виступає мало не половина населення України. Отже, абсолютної суспільної підтримки жоден прем’єр не матиме.

Тому для формування коаліції, створення уряду й призначення прем’єра потрібні всілякі політичні комбінації. А вони залежать уже не так від виборця, який сказав своє розмаїте й неоднозначне слово, як від політичного істеблішменту. От і виходить майже як у США: спочатку вибирають виборців, а вже ті – першу особу держави. В Україні в цю своєрідну „колегію виборців прем’єра” за результатами виборів потрапили практично всі лідери п’яти політичних сил, котрі пройшли до парламенту (за фактом сюди включається і віп-агітатор НУ–НС Віктор Ющенко), а також лобістські групи впливу на них.

Між тим, у взаєминах між провідними політиками України існує безліч суб’єктивних чинників і деталей, які можуть дати на виході найнесподіваніші результати. Додайте до цього ще двох постійних потужних членів „колегії виборців прем’єра” в особі зовнішньополітичних відомств Росії та США.

І як поєднати бажання всіх цих „членів колегії”? США потихеньку симпатизують молодому й ринковому Арсенію Яценюку (і Президент не проти), Росія хоче залишити Януковича, група Ахметова в рідних для нинішнього прем’єра „Регіонах” бачить главою уряду Бориса Колеснікова, Володимир Литвин, милуючись своєю „золотою акцією”, теж не від того, аби помріяти про прем’єрство. Про БЮТ і казати поготів – тільки Тимошенко! Навіть лідер комуністів Петро Симоненко натякав, що з нього вийшов би не найгірший керівник Кабміну.

У таких ситуаціях доводиться вдаватися до так званого методу виключення: як кажуть з цього приводу в підручниках з логіки, „випадок, що залишився після виключення всіх інших, і є шуканим”. Щоправда, одразу попереджу, що аргументи на користь виключення того чи іншого персонажа з числа мають не стільки логічний, скільки емоціонально-суб’єктивний характер. Але від того вони не стають менш переконливими.

Насамперед, щодо, здавалося б, очевидного кандидата в прем’єри – Юлії Тимошенко. За підсумками виборів склалася видима помаранчева більшість у 228 мандатів, у цій більшості домінує БЮТ, отже, лідерка цієї сили має очолити коаліційний уряд. Насправді ж Юлію Володимирівну не хоче ні Президент, ні значна частина фракції „Нашої України – Народної самооборони” (до 30 депутатів). Чому не хочуть? Бо бояться. Її підозрюють (чи безпідставно?) у прагненні монополізувати помаранчевий сегмент суспільства, підім’яти під себе всю виконавчу вертикаль і встановити у країні режим з виразними рисами автократизму. Пригадується, як у „Звичайному чуді” Шварца перший міністр, який перебрав на себе всю владу в королівстві, поблажливо говорив про „нашого любого королька, як я його називаю”. Після призначення Тимошенко прем’єром за кілька місяців ми мали б усі шанси почути про „президентика”...

Тому є надто велика імовірність того, що на голосуванні в новому парламенті Тимошенко просто „прокотять” з недобором певної кількості голосів. А хіба були випадковими хитромудрі заяви Президента про те, що істинну політичну стабільність принесе лише злагода між трьома найбільшими політичними силами української сучасності – НУ–НС, БЮТ та Партією регіонів?

Схоже, сама Юлія Володимирівна це добре відчуває, оскільки в останні дні з її боку спостерігаються якісь безсистемні сахання. То обіцянка посад віце-прем’єра, заступників міністрів та губернаторів опозиції, то вимога надати їй право самостійно формувати уряд. Як усе це поєднати, враховуючи зобов’язання перед „братами по коаліції” щодо принципу „50 на 50”? Хіба що Юлія Володимирівна владним голосом вимагатиме і від коаліції, і від опозиції дати їй в уряд тих осіб, які їй підходять: „У віце-прем’єри від опозиції Азарова мені не давайте, а дайте отого молоденького, тихого... як його – Хомутинника. А від „Нашої України” в міністри з надзвичайних ситуацій – Лілію Григорович, вона з вогнем добре управляється...”

Колеснікова не хоче ніхто, крім самого Ахметова, який щиро не розуміє, чому всі такі злі. „Він же не судимий, як Янукович!” Януковича не хоче вже навіть Ахметов. Яценюк хоче всіх, але наштовхується на нерозуміння з приводу надмірної молодості. Литвина всерйоз розглядає лише сам Литвин.

Звичайно, тут може з’явитися суто технічний кандидат, але важко уявити собі такого, який би влаштував усі зацікавлені сторони. Легше уявити таких, які не влаштовують нікого.

А тому є всі шанси на те, що жодна кандидатура на прем’єра не набере у новій ВР заповітних 226 голосів. Оце буде повне і довершене виключення!

Отже, нехай голосують депутати, як підкаже серце і внутрішній голос. На рік парламент буде підвішений, після цього Конституція дасть главі держави право призначати нові вибори. Уряд теж буде підвішений у бозна-якому статусі – чи то в.о., чи то т.в.о.

Але саме ймовірність такого вигідного для Віктора Ющенка розвитку подій може змусити когось спільно „подружитися” проти нього. І тоді замість виключення станеться таке „включення”, яке не здатен передбачити сьогодні жоден аналітик.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News