“Динамо” два голи таки видушило

2:4 проти «Манчестер Юнайтед», і «Динамо» практично втрачає можливість пройти до наступного кола Ліги чемпіонів... Сабо ризикнув зіграти у відкритий футбол, бо знає – свій гол «Динамо» пропустить обов’язково, тож, може, варто пошукати щастя у чужих воротах...

Олександр Шовковський і Вейн Руні борються за м’яч

На черговий, третій матч групового турніру Ліги чемпіонів УЄФА сезону 2007–2008 київські динамівці вийшли не в найкращому психологічному стані.

Грати проти “Манчестер Юнайтед” – цих монстрів європейського футболу (12 сезонів підряд у Лізі), обвішаних всіма можливими регаліями, немов породистий бульдог, – для будь-якої команди завдання з непростих.

Для нинішнього ж “Динамо”, яке відзначає сумні (і сумнівні) ювілеї: три роки з часу останньої перемоги у груповому турнірі Ліги (Новий рік частіше буває), матч з чемпіонами Англії як візит до стоматолога – наче й треба йти, уникнути неможливо, але зрозуміло, що буде боляче і неприємно.

Позаду дві безнадійні поразки у групі, провал у матчі з Охтиркою, мінімальні перемоги над «Зорею» та «Закарпаттям», у пасиві ще й тягар невдач, привнесений збірниками, які розпрощалися з надіями пробитися на Євро-2008. В активі – хіба що повернення у стрій Бангура і Діакате, а також призначення в «Динамо» тренером з фізичної підготовки італійця Пінколіні (ну, якщо вже в Києві розучилися забезпечувати фізичну форму гравців…).

Натомість МЮ набрав обертів відразу зі старту сезону. Сім перемог підряд у чемпіонаті, загалом виграно 9 матчів з останніх 10 у всіх турнірах (по мячах15–3). Три гравці МЮ увійшли до числа номінантів на звання найкращого гравця світу, який визначатиметься наприкінці року.

Ясна річ, сер Алекс Фергюсон на передматчевій прес-конференції у Києві був сама благодушність, випромінював упевненість у перемозі, яка гарантуватиме його команді достроковий вихід у наступне коло ЛЧ, відбувався жартами на більшість прискіпливих запитань, мовляв, про що тут говорити, дамо майстер-клас, які сумніви.

Так само зовні впевнено тримався поряд з ним і №1 манкуніанців Ван дер Сар, хоча на обличчя цього 37-річного голандця з зовнішністю ван-гогівських їдців картоплі зрідка набігала хмарка недобрих передчуттів.

Вони його не обманули, і кіпер виявився найслабшою ланкою у когорті МЮ. Втім, сер Алекс, як і личить джентльмену, слова свого дотримав, сказав, що його команда візьме троє очок – і взяв.

Наш українець угорського походження (як зазначено у динамівських прес-релізах) Йожеф Сабо, хоча і не сер, але гонор свій має і посунув без оглядки переможців «Зорі» і «Закарпаття» на лави іменитих гостей. По суті, динамівці вчора зіграли у відкритий, дещо авантюрний футбол, коли вже втрачати нічого, а здобути можна принаймні прихильність долі.

Зрештою, доля й усміхнулася господарям – забити два м’ячі у ворота МЮ мало хто спромігся цього року, а наші Рінкон і Бандура зробили це, та ще й по-футбольному красиво.

От лишень посмішка долі вийшла якоюсь кривою – голи ж влітали не лише у ворота Сара.

Можна, звичайно, подивуватися майстерності Руні, К.Роналду, Тевеса з компанією, які, немов хірургічним скальпелем, розтинали оборонні порядки господарів, розкатували м’яча вздовж і поперек чужого штрафного майданчика. Але нехай не обманюються хвалені майстри футболу своїм начебто класом – такий прохідний двір наше «Динамо» відкриває періодично й у матчах внутрішнього календаря. 13 пропущених м’ячів у 13 матчах Чемпіонату України, причому що з Ващуком, що з Діакате – без особливої різниці…

Як кажуть в Одесі, це навіть не смішно.

Може й мав рацію Сабо, ризикнувши зіграти з англійцями у відкритий футбол, піти на обмін ударами, оскільки він краще за нас, сторонніх спостерігачів, знає – свій гол «Динамо» пропустить обов’язково, в обороні не відсидиться, тож, може, варто пошукати щастя у чужих воротах.

Причому це зовсім не бразильський варіант 60-х років з гаслом: ви нам заб’єте скільки зможете, а ми вам – скільки захочемо. Ні, це сучасна динамівська фішка – пропустити все, що можна, з перших ударів, а потім грати, як вийде.

Виходить погано. Гранична напруга сил, великий обсяг футбольної роботи, тасування складу – і нічого, пара йде у свисток. Двозіркове «Динамо» нагадує потужний, але застарілий паровоз, якого всі розхитують, а він уже нікуди не летить.

Гравці МЮ радіють забитому м`ячу у ворота Динамо

Дивує безпорадна гра в обороні. Адже ще на дитячому рівні в нашому футболі вчать передовсім не пропустити, руйнувати задуми суперника, забезпечувати міцні тили. Не зіграємо самі, але й вам не дамо зіграти. «Динамо» у кращі свої роки було, звичайно, вище цього примітивізму, але протягом десятиліть сповідувало суто раціональний стиль, стратегію фундаменталізму, надійності в обороні, і не кидалося у кавалерійські атаки, якщо позаду не все благополучно.

Та навіщо далеко ходити, ще сім років тому в тій же Лізі чемпіонів з тими ж манкуніанцями кияни зіграли досить пристойно – 0:0 і 0:1.

Нині стає просто боязно за кожен навіс чи простріл у штрафний майданчик киян – одразу виникає пожежа або метушня голих у кропиві.

Власне, кожна команда переживає чорні смуги у своїй історії. Ми за інерцією ще чекаємо від «Динамо» гучних перемог, але, очевидно, що свій 80-літній ювілей клуб зустрів не найкращими результатами.

Тож нині варто просто нагадати футболістам: втратити можна все, крім честі.

І чекати, коли мине криза, коли з команди перестануть долинати чутки про поділ гравців на любимчиків і не, про неякісний підхід у селекційній роботі, втручання у роботу тренерів …

Коментар фахівця

Костянтин Вихров, офіційний делегат УЄФА:

– Матч не був складним для арбітражу, проте арбітр діяв не завжди послідовно у своїх рішеннях, по-різному трактуючи епізоди з порушенням правил. При цьому виник дисбаланс прийнятих рішень, проте ці неточності не вплинули на результат матчу.

Пенальті у ворота «Динамо» призначений правильно, гра рукою була в межах штрафного майданчика. Але при цьому трапилася неузгодженість у діях арбітра та його асистента на лінії. Зафіксувавши порушення, асистент мав рухатися до кутового прапорця, а він пішов до середини поля, чим дезорієнтував арбітра, який спочатку призначив штрафний удар за межами майданчика, а вже потім був змушений консультуватися з асистентом.

Водночас епізод з падінням Мілевського, вважаю, мав би призвести до пенальті у ворота англійців, адже там була взаємна боротьба, в якій більше порушував правила захисник, ніж нападаючий.

 «Динамо» загалом не показало потрібного рівня командної гри, тактичної взаємодії. Здавалося, що це грає якась збірна, складена лише за кілька днів до матчу. Зовсім не вдавалися групові дії в атаці, навіть коли МЮ відходив на свою половину поля і давав динамівцям володіти м’ячем.

Кияни прагнули проходити до воріт суперника переважно по центру, не використовуючи всю ширину поля. Скупчення гравців на центральному напрямі атаки лише полегшувало завдання захисників. Киянам бракує зіграності, взаєморозуміння, причиною тому є наявність у команді гравців з різним рівнем тактичної підготовки, вихованців різних футбольних шкіл.

Олег Олійниченко